Україна як складова авторського світообразу поеми Дж. Г. Байрона «Мазепа»: синхронно-художній аспект

О. В. Горбонос, О. Ю. Ващенко

Стаття спрямована на розкриття змістовно-художньої своєрідності зображення образу України як складової художнього світу поеми Дж.Г. Байрона «Мазепа». У дослідженні проведено аналітичний зріз змістовно-формальних концептів створення образу України як символу духу і нескореності, який стає паралельною домінантою у процесі створення романтичного образу гетьмана І. Мазепи в однойменному творі.

Ключові слова: поема, байронічний герой, сила духу, Україна, свобода.

Англійський романтизм в хрономежах європейського літературно-романтичного простору початку ХІХ ст. - явище оригінальне, самобутнє та унікальне.

Серед автономно-національних рис англійської романтичної літератури дослідниками визначається і особливість її жанрово-родового розвитку. Саме в цій царині романтично-літературного мистецтва Англії цього періоду «помітна перевага лірики, ліро- епічних форм і роману над традиційним епосом чи драмою» [7, с. 226]. Англійську романтичну поезію початку ХІХ ст. по праву зараховують до золотого фонду світового мистецтва; саме в ній заявили про себе постаті, поетична творчість яких набуває статусу своєрідного літературного символу.

Найпоширеніший тип романтичного героя у різних національних модифікаціях отримав назву «байронічний» герой. Цей образ входить не лише в літературні суверенні простори, а й у реальне життя і стає своєрідним виміром духовного життя особистості в складні, переломні етапи розвитку суспільства. Його творцем виступив один із найталановитіших поетів англійської романтичної літератури початку ХІХ ст. - Джордж Ноель Гордон Байрон.

«Байронічний» герой як певний тип поведінки, відчування, ставлення до світу є домінантною художньо-змістовною складовою романтичних поем Дж. Байрона як однієї із провідних жанрових форм творчого спадку поета. Ці твори у його творчому здобутку - це і автономні художні форми (поема «Паломництво Чайльд Гарольда»), і цикли, до яких належать так звані «східні» («Гяур», «Облога Коринфа», «Корсар» та ін.).

Особливе місце у поемній романтичній спадщині Дж. Байрона займає твір «Мазепа». Створений у пору творчої зрілості поета, в хрономежах близьких до циклу «східних» поем, він в той же час суттєво вирізняється у текстовому масиві творчого доробку Дж. Байрона. Домінантний змістово-образний контрапункт поеми - це змалювання романтичного героя «байронічного» типу, не вигаданого авторською уявою його творця, а звернення у процесі його творення до життя історичної постаті - українського гетьмана І. Мазепи [8, с. 127]. Як історична особистість суперечливого часу цей герой став предметом уваги і європейської літератури. Виникає літературна «Мазепіана», найбільш яскравими зразками якої стають твори «Історія Карла ХІІ» Ф. Вольтера, «Полтава» О. Пушкіна та ін. Художньо-образною складовою цієї літературної традиції стає і поема «Мазепа» Дж. Байрона.

Як твір романтично-потужний, глибокий, складний, він постійно у центрі уваги літературознавчого дослідження. Розгляду його художньої своєрідності присвячено праці англійських літературознавців: У. Діка (W. Dick), Д. Ехрстайна (J. Ehrstine), Е. Розерфорда (A. Rutherford) та ін. Ця романтична поема Дж. Байрона стає предметом наукових розвідок в аспекті розкриття проблематики, особливостей персонажної системи, романтичних художньо-образних засобів у дослідженнях О. Веселовського, А. Виноградова, Н. Дьяконової, О. Єлістратова, В. Жирмунського, Ю. Манна, Н. Михальської, Б. Реізова, В. Скороденко, В. Скуратовського, М. Урнова та ін.

У їх глибоких та ґрунтовних наукових працях певною маргінальною позицією є дослідження цієї поеми як романтичної змістоформи у аспекті розкриття теми України в європейській літературній традиції. Не можна не погодитися з твердженням Д. Наливайко, що «завдяки блискуче написаній поемі світ ще раз звернув увагу на українську історію» [6, с. 21]. Цей проблемно-тематичний аспект також зумовлює художню своєрідність поеми «Мазепа», процес творення її художньо-структурних та образних елементів. Це і зумовлює актуальність і значимість мети статті - розкриття специфіки мистецько-творчого відображення образу Мазепи та теми України у романтичній поемі Дж. Байрона.

У плані нашого дослідження важливим є той факт, що в європейській романтичній літературі тема України - як екзотична, етнічна, національна - починає звучати в повну силу. Романтиків приваблюють звичаї, фольклор, особливості національного характеру українців, зокрема їх любов до свободи, сила духу, мужність, стійкість. Саме в цей період у центрі уваги письменників-романтиків опиняються поворотні моменти української історії та ключові її фігури, зокрема постать Івана Мазепи. Його зображення у європейських літературних регіонах характеризується неоднотипністю та індивідуально-творчим письменницьким трактуванням його складної долі гетьмана у творчості Ю. Словацького, В. Гюго, Ф. Вольтера та ін. Саме текстовий фактаж твору останнього автора містив епізод, коли «...за любовний зв'язок його юнацьких років з дружиною одного польського магната» Мазепа був прив'язаний до дикого коня, «який походив з України і примчав Мазепу назад у степи, напівмертвого від втоми та голоду...Завдяки своєму розуму й освіті він став шановним серед козаків. і гетьманом України» [7, с. 201]:

Я став гетьманом в їх країні.
Безумний, що в гніві палкому
Помстивсь так люто на мені
І в'язня голого із дому
В пустиню вигнав на коні,
Він путь поклав мені до трону.
Хіба ж ту долю нам збагнуть?
Забудь печаль, одчай забудь! [1, с. 80].

Фактично головну частину поеми займає романтична подорож майже непритомного, стікаючого кров'ю юнака верхи на коні безлюдними степами й лісами незнайомої землі і один розгорнутий образ - біг дикого, неприрученого, пригнаного в Польщу коня, що рветься назад в Україну. Нестримний політ скакуна завдає безкінечних, нестерпних фізичних і духовних страждань юнаку, прив'язаному до його спини. Автора цікавлять не стільки самі події з минулого героя, скільки рух його думок, плин почуттів, політ уяви [8, с. 46]. У роботі визначаємо цей епізод твору як кульмінаційний; мотив сили духу гетьмана у ньому переважає мотив страждання і самотності; романтичний мотив непередбачуваності людської долі втілюється у колізії врятування Мазепи українською дівчиною з «дикими» очима - цей епізод у поемі вважається початком його майбутнього сходження до соціальних вершин як гетьмана:

Як тільки я прийшов до тями,
То стрітився з її очами,
Бо час від часу ці дівочі
Великі й ясні дикі очі,
Повніські співчуття і жалю,
На постіль падали мою [1, с. 78].

Провідною парадигмою авторського світообразу поеми «Мазепа» Дж. Байрона є романтичний принцип створення сильної і переможної особистості; похмуро-демонічні рефлексії попередніх героїв поем Дж. Байрона відходять у цій поемі на другий план. У дослідженні відзначаємо таку її характерну рису, як наявність оповідання в оповіданні, яка складається з розповіді самого героя - І. Мазепи-гетьмана - про незвичайну пригоду його молодості та нічної степової сцени після поразки у битві під Полтавою. Домінантний художній засіб створення авторського світообразу поеми «Мазепа» - це монолог-сповідь літнього Мазепи, що розкриває його духовно-екзистентні концепти і як гетьмана України. На схилі літ Мазепа - мудрий, розважливий, урівноважений, сповнений гідності і поваги, але його визначальною рисою є велич духу, віри в свої сили, як і в роки юності, коли дикий степовий кінь ніс його безмежними просторами України.

У своєрідній поетичній географії Дж. Байрона Україна (як і Греція та інші балканські країни) належить до особливого романтичного світу, означеного досить умовною назвою «Схід». Як зазначалося, чи не найістотніші ознаки цього світу - близькість до «природного стану», трактованого в руссоїстському дусі, й контрастність європейській буржуазній цивілізації [7, с. 198]. Як і багато романтиків, Дж. Байрон захоплювався незайманою природою, стихійною та дикою, на яку ще не наклала свого відбитку «фальшива цивілізація», і поетизував її, особливо в «східних поемах», до яких в цьому аспекті прилягає й поема «Мазепа». Саме такою уявлялася йому історично недавня Україна, її безмежні степи, про які він пише не без своєрідної патетики:

...ні людина, не звір не залишили слідів,

Не видно там людського труда серед пустинних просторів Розкішних у своїй дикості... [1, с. 60].

У поемі простежується синхронне змалювання образу І. Мазепи у складності синтезу провідних романтичних принципів зображення сили духу головного персонажу і виникнення поетичного образу України як далекої країни, такої ж неприборканої, сильної духом волелюбства та відваги. Свідченнями змалювання цього концепту України є наявність конкретних історичних реалій серед степових просторів. Цей історичний аспект змалювання України в романтичних творах літературної «Мазепіани» у творчості Дж. Байрона став інноваційним, адже в східних поемах автора «місце дії зображено досить узагальнено» для них характерними є такі риси, як «універсальність, відсутність яскравої конкретики» [7, с. 204].

У тексті поеми «Мазепа» в українських степах живуть люди, такі ж вільні, як і навколишня незаймана природа, котрі не терплять ніякого поневолення: їхня кров кипить сильніше й несамовито рветься з будь-яких оков. Дж. Байрон стає досить точним у фіксації географічних особливостей України та історичних реалій, які в ній відбулися: спершу кінь проносить героя повз руїни давніх фортець, які колись оберігали країну від татарських орд. Далі з'являються й свіжіші «сліди історії», що їх залишили турецькі походи в Україну в 70-х рр. XVII ст., які стали апофеозом славнозвісної Руїни:

А на шляху ні міст, ні сіл -
Крім степу, дикої країни
У чорнім обводі лісів.
Лиш де-не-де зубчасті стіни
Фортець, збудованих колись!
За рік проходило сюди
Турецьке військо. Всюди, де
Ступали спагів тих копита,
Там кров'ю вся земля полита
І зелень довго не росте [1, с. 72].

Енергійний, стрімкий і водночас карбований чотиристопний ямб чудово передає бурхливу динаміку оповіді, несамовитий галоп дикого коня, навальний ритм образів і картин України, що проносяться перед очима героя, прив'язаного до спини степового скакуна.

Виникає контраст між природою, величавою та вічною, і «слідами історії», чим промовисто засвідчується нетривкість і минущість всього людського, його підвладність часові. В цих зіставленнях рефлектуючий геній поета знаходив багату поживу для філософічних роздумів про долю людини, народів, усього людства.

Яскравим свідченням цього концепту суб'єктивного романтично-авторського світообразу самого Дж. Байрона є змалювання романтичної величі безкрайніх українських просторів, таких заманливих для її завойовників:

Вставало сонце... Біла мла
Здіймалася клубками вгору
І звільна відкривалась зору
Пустеля степова, німа.
Вона без краю розляглась. [1, с. 54].

Використання образів-символів (дикий кінь, «дикі» очі дівчини українки, дикі площини степів, несамовитий галоп дикого коня), створення бурхливої динаміки оповіді змалюванням невпинного ритму зміни образів і картин, які виникають у полі зору втікача, їх сумарність створює простір географічних та історичних реалій і прикмет українського колориту. Дж. Байрон створює певний романтичний, емоційний образ ніколи не баченої ним землі. Для поета-романтика - це умовна, не так реальна, як духовна територія ідей волі, неприборканості, незламності.

Відтак, письменник вводить у створений ним художньо-образний світ поеми «Мазепа» систему паралелей та їх синтез, в основі якого лежить не риторика, а відповідність власним світовідчуттям. Цей своєрідно організований авторський світ і зумовив наявність, фактично, «трикутника образів» поеми «Мазепа»: молодий Мазепа і його життєві випробування, гетьман Мазепа і події його тогочасного життя, образ України - та її історичної долі.

Ідентичність змалювання головного героя і духовно-екзистентного світу України (хоч і в менших питомих формах її зображення) не могли не імпонувати англійському поетові- романтикові, який завжди виступав у підтримку національно-визвольних рухів Європи.

Список використаних джерел:

Байрон Д.Г. Твори. / Дж.Г. Байрон. - К.: Молодь, 1989. - 240.
Давиденко Г.Й. Історія зарубіжної літератури ХІХ - поч. ХХ ст.: навч. пос. / Г.Й. Давиденко, О.М. Чайка. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 400 с.
Жирмунский В.М. Байрон / В.М. Жирмунский // Из истории западноевропейских литератур. - Л. : Наука, 1981. - 303 с.
Затонський Д.В. Д.Г. Байрон / Д.В. Затонський // Історія зарубіжної літератури ХІХ ст. - К.: Центр учбової літератури, 2002. - 226 с.
Михальская Н.П. История зарубежной литературы XIX века / Н.П. Михальская. - М.: Наука, 1972. - 271 с.
Наливайко Д.С. Україна і європейське Відродження / Д.С. Наливайко // Вітчизна. - 1972. - № 5. - С.19-27.
Наливайко Д.С. Зарубіжна література доби романтизму / Д.С. Наливайко, К.О. Шахова. - К.: Наукова думка, 1998. - 234 с.
Павличко С.Д. Байрон: Нарис життя і творчості / С.Д. Павличко - К.: Дніпро, 1989. - 189 с.

Л-ра: Вісник Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля. Серія : Філологічні науки. – 2013. – № 2. – С. 113-117.

Біографія

Твори

Критика