Ганна Калашнікова. Конкурс драбблів
“Люблю, люблю, люблю”
Вітер, вишня і трава. Куточок малесенький землі, куди лише поглянуло сонце і вже вкрите любов'ю, і теплом, і піснею. Лежать велосипеди з тонкою рамою та наліпками з дешевих журналів, а на брудних дощами кедах зав’язані бантиками стрічки та стебельки волошок.
— Я так люблю твою тишу, — розрізав мовчання юнак, поклавши голову на плече. Кудрі закривали очі, та щастя не змогли.
— А я тебе люблю. І в тиші, і в повних звуках дискотеки. Люблю, люблю, люблю, — прошепотів інший і поклав на його голову кульбабову корону. Її пилок лоскотав рожеві, теплі щоки, а його усмішка веселила душу.
Один глухий, а інший просто любить.
