Ірина Подгурська. Конкурс одноактних п'єс

Зима, завдовжки в життя

Кай - 60 років

Герда - 60 років

Кімната, яка є одночасно і вітальня, і спальня, і кухня. Багато квіткових горщиків з кімнатними квітами - в основному це лікарські рослини, дуже корисні в господарстві, такі як алое, каланхое, також головки цибулі, що випустили зелене пір'я. Посередині кімнати стоїть старе крісло-качалка, на спинку якого накинуто стару в'язану шаль.

Двері відчиняються. До кімнати входить літній Кай. Він акуратно прикриває вхідні двері і, злодійкувато озирнувшись, підходить до вікна, розкриває його навстіж. В кімнату одразу починає задувати зимовий вітер, який заносить трохи снігу. Чоловікові явно холодно, але він терпляче стоїть перед розкритим вікном.

 Раптово, десь внизу стукають двері. Кай квапливо зачиняє вікно і сідає в крісло, спиною до вікна. До кімнати входить літня Герда.

Глядачі не повинні здогадуватися до останнього, що це постарілі персонажі відомої казки

Герда: Щось холодно в кімнаті. Ти що, відкривав вікно?

Кай: (обурено) Хто, я?! В таку холодригу?! Я ще не здурів!

Герда: (підозріло) Хто тебе знає ... Що ж тут так зимно? Я перед виходом як слід протопила…

Кай: Тобі здається – ти просто з вулиці...

Герда: Ну гаразд, піду запалю вогонь у каміні... (йде в куток за дровами)

Кай: (квапливо) Слухай, ти надто часто палиш камін. А дрова ж нині недешеві...

Герда: (буркотливо) Ти хіба їх купував? Особисто я мерзнути не збираюсь.

Кай: А от не треба мені цим дорікати! Те, що я сиджу без роботи – твоя провина! Мені ж крамар пропонував хорошу роботу - а ти стала поперек, влаштувала скандал ...

Герда: Що ти називаєш хорошою роботою - вартувати ночами його крамницю замкненим там замість собаки? Так собака хоча б гавкати може і кусатися. А ти б що зробив, якби до крамниці вдерлися злодії? Загавкав би або відразу прикинувся мертвим?

Кай: Я був би для них неприємним сюрпризом. Уявляєш - вони лізуть грабувати, думаючи, що там нікого нема, а тут я. Вони б налякались... Мабуть...

Герда: Вони б луснули зі сміху! А потім би тихенько винесли  із крамниці все. А ти б залишився винним.

Кай: (невдоволено) Зрештою господар знав, на що йшов, коли пропонував мені цю роботу. А тепер там сидить ночами хтось інший і отримує гроші, які могли б бути нашими ...

Герда: Не сміши мої стоптані капці! На ті гроші, що цей жаднюга платить тому п'яниці, навіть мотузку не можна купити, щоб повіситись. Про мило я взагалі мовчу. Я ж казала, що йому набагато вигідніше було купити собаку і годувати її, ніж посадити туди якогось старого невдаху.

Кай: (зривається) Досить докоряти мені!

Герда: (примирливо) Та я ж хіба докоряю... Лише кажу, що немає сенсу стирчати ночами невідомо де за такі гроші... Зрештою - я непогано заробляю на своїх квітах - нам з тобою вистачає.

Кай: (в’їдливо) Що ти називаєш квітами? Ці колючки?! (Вказує на горщик з алое) Квіти - це фіалки, настурції... Троянди, врешті решт..

Герда: Кому вони зараз потрібні ці троянди ?! Абсолютно безглузда рослина - тільки добриво на нєї витрачати. А ось ці, як ти кажеш, колючки - мають великий попит, тому що лікарські. І люди за них готові платити.

Кай: (в’їдливо) Скажи краще, що троянди у тебе не виходить розводити. Я ж бачив, як ти намагалася висаджувати пагони. Баночками їх прикривала, чимось постійно поливала - а все закінчувалося пшиком! Не йдуть у тебе троянди!

Герда: (із запалом) Просто їм наш клімат не підходить!

Кай: А у бабусі виходило вирощувати троянди - напевно, у неї клімат був зовсім інший.

Герда: Тобі не здається, що ти занадто багато говориш? Підмів би ліпше підлогу, а то грязюку розвів своїми черевиками. (Достає віник і починає підмітати сама)

Кай: (розгойдуючись в кріслі) Ти мені так ніколи і не сказала - навіщо продала бабусині троянди? І, головне, кому?

Герда не відповідає і лише завзятіше підмітає підлогу, просуваючись все ближче до вікна.

Кай: (відчуваючи себе господарем становища, розгойдуючись) Після цього скільки б ти не робила спроб - троянди у тебе не росли. Колючки твої, трава, бур'яни - все росло - а ось троянди - ніколи. Мабуть, у бабусі було щось таке в характері, чого все життя не вистачало тобі ...

Герда в запалі відкидає від себе віник і відходить до вікна. Видно, що вона ледве стримує сльози. Несподівано, відчувши протяг, починає оглядати вікно, зауважує не до кінця засунутий шпінгалет, різко повертається до Кая.

Герда: Ти відкривав вікно!

Кай: Нічого я не відкривав!

Герда: Ти відкривав вікно - і не закрив його як слід! Я знаю! Я завжди перевіряю вікно перед виходом.

Кай: Навіть якщо і відкривав - що з того? Мені було душно. Ти так сильно натопила, що нічим було дихати.

Герда: (тихо) Ти її чекав?

Кай: (швидко) Нікого я  не чекав - мені було просто душно.

Герда: (Зриваючись на крик) Ти чекав її?! Так?! Відповідай!

Кай: Відчепись від мене, божевільна...

Герда: (підбігає до нього і починає трусити Кая, схопивши його за одяг) Кажи, мерзотник, ти її чекав?

Кай: (відбиваючись) та відчепися ти, облиш мене.. (Не витримавши) Так! Я чекав на неї! Тепер задоволена?! (Схоплюється, вириваючись з рук Герди і підходить до вікна) Я завжди її чекаю, якщо хочеш знати. Іноді навіть кличу - але голос погано мене слухається після тих подій. Тоді я просто відчиняю вікно і чекаю, поки ти не бачиш. Чекаю. Всі ці роки я чекаю. Але вона не приходить...

Герда: (вона вражена) Але... Чому?..

Кай: Тому що це єдине диво, яке сталося зі мною за все моє довге кляте життя!

Герда: Але ж ти мало не загинув... Я тоді ледве знайшла тебе... А потім був довгий шлях додому... Я тебе практично тягла на собі... Тебе погано слухались ноги... І руки... Ти їх відморозив тоді, як перебирав ту кляту кригу...

Кай: Я творив! У мене майже вийшло скласти слово. Не вистачало лише кількох крижинок. Аж тут увірвалася ти, почала ревти, кудись тягнути... Ти пройшлася своїми черевиками по моєму творінню, навіть не помітивши його!

Герда: Я бачила тільки тебе. Я так довго тебе шукала...

Кай: Навіщо? Я ж пам'ятаю той день, як Вона мене забрала. Ти влаштувала тоді справжню істерику, коли бабуся, замість того, щоб віддати солодку булочку всю тобі, розділила її навпіл. Ти почала волати, що тобі набридло ділитися з приймаком, потім грюкнула дверима і втекла на горище. Бабуся пішла тебе втішати, а я взяв санки і пішов на вулицю. Мені було більше нікуди йти...

Герда: Я тоді так кричала, бо ти поламав мою ляльку, єдину...

Кай: Я взяв її погратися, а її стара дерев'яна голова відлетіла. Ти мене стукнула. А вона... Вона пожаліла мене, привезла у свій палац. Бачила б ти, як там чудово...

Герда: Невдячний! Коли я тебе знайшла - ти вже був весь синій - губи, руки, щоки... Ти сидів серед льоду і майже не рухався!

Кай: Я медитував...

Герда: Ти подихав!

Кай: Фу, як грубо...

Герда: Ой, який ніжний! Ще б пак - вся грубість життя діставалася мені. Ти зривав квіти, в той час, як я копалася в гної і кололась об шипи. Ти пам'ятаєш, нашу подорож додому? Вона тривала цілий рік. Я змушена була надовго залишатись на одному місці і найматися на брудну роботу, щоб найняти екіпаж до наступного міста - оскільки йти ти був не в змозі.

Кай: Я тебе про це не просив...

Герда (не слухаючи його): А коли прийшли додому - виявилось, що бабуся померла, і у нас мало не відібрали єдине житло за борги. А у мене ще й ти, хворий, на руках ...

Кай: Я не просив мене забирати...

Герда: (не слухаючи його) І ось саме тоді я продала наші троянди - єдине, що залишилося від бабусі, - цьому проклятому раднику. Я пам'ятаю його посмішку, коли він побачив мене на порозі свого будинку ...

Кай: (кричить) Я не просив мене забирати! (Герда відскочила від нього з переляку, він продовжив вже м'якше і тихіше) Ти не думай, я розумію, що тобі довелося заради мене зробити - я дуже ... (намагається підібрати слово) співчуваю тобі... Але я не просив тебе цього робити. Ти сама розпорядилася своїм життям... І заодно і моїм...

Герда намагається щось сказати, Кай жестом її зупиняє

Кай: Я розумію, ти це зробила з найблагіших намірів, але дивись, чим обернулась твоя доброта. Ти понівечила собі життя. Якби ти не кинулася шукати мене - бабуся прожила б ще набагато довше - вона була міцною жінкою. Втрата названого сина не підкосила б її так, як втрата єдиної рідної онуки. Ти би виросла, стала дуже красивою дівчиною, вийшла б заміж, народила б дітей. А так...

Герда: Але ти ж знаєш...

Кай: Знаю... ТИ втратила цю можливість через довгу і дуже холодну подорож... Тобто через мене. Мені довелося усе життя жити з почуттям провини перед тобою. Навіщо ти вирушила шукати мене?

Герда: Я тебе кохала...

Кай: Подвиг в ім'я кохання, подвиг, про який тебе ніхто не просив. А потім все життя ненавиділа хлопчика, який звалився на тебе тягарем, який так і не зміг стати справжнім чоловіком...

Герда: Неправда... Я тебе завжди кохала. А ти мене ні…

Кай: Вибач... Неможливо кохати двох... (швидко) Ти не думай, по своєму я навіть прив'язався до тебе. Ти для мене, як сестра... А вона - королева...

Герда: (достає ганчірку і починає ганятися по кімнаті за Каєм, періодично, намагаючись його вдарити) А ти ж, старе пердло! Нероба! Королеву йому подавай, мерзотник!

Кай: Залиш мене, божевільна. Ай! Боляче! Та жартую я, жартую!

Герда: Та я тебе за такі жарти... Все життя сидиш на моїй шиї, а тут виявляється, він допомагати не просив... Виявляється, його рятувати було не потрібно! Ну і вали до своєї Снігової Королеви!

Несподівано, вікно розчиняється і в кімнату вривається вітер, задуваючи сніг. Щось мелькає в цьому миготінні сніжинок, чутні дивні звуки - чи то вітер завиває, то чи кличе хтось ...

Кай: Це вона... Я тут!

Герда: Стій! Кай, зупинись!

Кай: Королева - я тут! Я йду до тебе! (Він зникає в розхристаному вікні)

Герда теж кидається до вікна, висовується з нього, дивиться. А потім, з лайкою, вибігає з кімнати ...

Через якийсь час відчиняються вхідні двері і вона, так само, з лайкою витягає на собі Кая. Той стогне - видно, що йому дуже боляче ...

Герда: Зовсім глузд втратив на старості років. У вікно стрибнув. Добре, що внизу замети в людський зріст намело – інакше довелось би тебе по кісточках збирати ...

Кай: (стогне) Герда, боляче...

Герда: Нічого, мій хороший, вилікуємо. Це всього лише забої, Кай, всього лише забої. Зараз трав заварю, примочку зроблю. У мене багато лікарських рослин, для тебе вирощувала... Ми впораємося... Завжди справлялися... Ти, головне, тримайся. А то - як я без тебе...

Звучить сумна музика, Герда заколисує на руках Кая, який засинає ...