Маскування

Англ.: disguise; нім.: Verkleidung; ісп.: disfraz; франц.: déguisement.
1. Можливості маскування
Перевдягання персонажа, під час якого внаслідок зміни одягу або накладення маски змінюється його ідентичність. Про маскування можуть знати інші персонажі
чи глядачі, одначе воно може відбуватися і без їхнього відома. Така трансформація
може бути індивідуальною (один персонаж маскується залежно від своїх стосунків
з іншими), соціальною (одні умови заміняються іншими: Маріво), політичною (наприклад, “кров за кров”), сексуальною (Бомарше).
Техніка маскування часто використовується в комедії з метою створення різних таких драматургічно цікавих ситуацій, як зневага, непорозуміння, театральний
перелом, театр у театрі, візіонізм. Маскування “затеатралізовує” драматичну
гру, що за своєю суттю виходить за рамки поняття ролі та персонажа, перелицьовує
актора, показуючи не тільки саму сцену, але й погляд на неї, так би мовити, зі сторони. Воно буває або реалістичним (у реалістичній грі) або драматичною умовністю та драматургічною технікою, конче потрібною драматургові для передачі інформації від одного персонажа до іншого, сприймання інтриґи й розв’язання вузла у кінці п’єси (Маріво, Мольєр).
2. Маскування як суть театральної гри
Перевдягання – це не якась надзвичайна особливість театру. Навпаки, в театрі це власне сутність театральної гри, позаяк актор грає роль, представляючи іншу
особу, а його персонаж (як “у житті”) презентується іншим дійовим особам у різних масках залежно від власних прагнень та задумів. Маскування є особливістю
театральності, театру в театрі та обрамлення. Воно неможливе без згоди публіки,
оскільки вона мусить сприйняти маскування як матеріалізовану умовність. “Правда
в театрі не є правдою у житті. Отож, переодягання у театрі, таке, яким його задумано, штовхає театральну виставу в її цілості до загальної, майже неминучої транспозиції” [Дюллен (Dullin, 1969 : 195)].
3. Форми маскування
Перевдягання – це, як правило, зміна костюма або маски (тобто умовності,
властивої персонажеві). Воно може також супроводжуватися функціональними змінами мови та стилю, модифікацією поведінки або спотворенням дійсних думок та почуттів. “Перевдяганнясигнал” вказує глядачеві або іншому персонажеві, що, поза всякими сумнівами, маємо справу з тимчасовим маскуванням. “Перелицюваннязапaморочення” тимчасом дезорієнтує спостерігачів: точки опори більше немає, і кожен обдурює іншого, мов на маскараді.
Ідейна та драматургічна функції перевдягання надзвичайно різноманітні, хоча
вони зазвичай спонукають до думок про реальність і очевидність (Маріво), ідентичність людини (Піранделло, Жене), показ правди. Що ж до інтриґи, то маскування створює конфліктні ситуації, пришвидшує розв’язки, сприяє обміну інформацією та безпосереднім “сутичкам” між протилежними статями або класами. Виконуючи функцію розвінчування та мальовничого ракурсу, перелицювання є ідеальною драматичною умовністю для тих, хто хоче пізнати ідентичність та еволюцію протаґоністів. Його функція – це платонівське і герменевтичне розкриття прихованої правди, дії у розгортанні та завершальної ідеї п’єси. Ця функція часто стає руйнівною, адже вона змушує думати про сексуальне непорозуміння або взаємозамінність осіб та класів (Шекспір, Брехт).