Олена Киченко. Тіло за пів ціни! Уривок повісті

Тіло мрії

Черга з клініки тягнулася аж на вулицю. Над дверима сяяла голограма: “Тіло мрії за пів ціни!”. На вітринах, підсвічених блідо-синіми лініями, пульсували зображення — стрункі силуети, м’язисті тіла, щасливі обличчя. Реклама пропонувала, такий собі апгрейд вже через три тижні.

Люди в черзі — прості, звичайні. Стомлені обличчя, шкіра бліда, ніби вицвіла під яскравим світлом мегаполіса. Але в очах багатьох світилася надія, гіпнотизована рекламними обіцянками.

Юна дівчина років сімнадцяти біля стійки реєстрації була першою.  Її легка футболка зі штучним терморегулятором, трохи обтягувала округлі плечі, а джинси з високою талією сиділи занадто щільно на стегнах. Вона ще з опівночі тупцювала перед входом, чекаючи на відкриття. Тепер нервово поглядала на турнікет, очікуючи сигналу.

— Що, вже не терпиться? — почувся голос позаду. Поруч із нею стояв молодик років двадцяти, схожий на голограму з тієї ж реклами, ніби був ходячою демонстрацією ідеалу. — Поспішаєш на побачення? Хочеш стати красунею, а потім обдурити хлопця? Ось так все й починається з брехні, а потім дивуються, що стосунки такі нетривкі й швидкоплинні. Але ж самі дівчата й винні в цьому, — говорив він з надмірністю — А потім у подушку ридаєте, — сміючись додав він.

Дівчина зніяковіла, її щоки вкрились малиновими плямами.

— Вибачте, це Ви мені? — перепитала вона тихим голосом.

— Ну, а кому ж іще? — розсміявся юнак у червоній прозорій майці,  вигнувши тіло, хизуючись рельєфним торсом. — Ти ж, певно, тут через хлопця. Напевно, заливаєш йому, що довгонога струнка білявка, а сама… — Він презирливо ковзнув поглядом по її фігурі.

— Нічого такого, — ледь чутно прошепотіла дівчина і потупила очі.

— О, не заливай! А чого б ще ти тут робила? — не відставав нахаба. — Технології тепер такі, що навіть не треба турбуватись про справжнє "я". Купуєш нове тіло та й по всьому.

— Не слухай його, дитинко, — раптом втрутився у розмову дідусь, спираючись на старомодну тростину з мідною верхівкою. Його голос низький, розважливий, трохи хрипкий, ніби зіпсований роками вдихання токсичного міського повітря. Він був у черзі наступним і мимоволі став свідком розмови. — Не всі тут через зовнішність, — сказав він серйозно.

— Ну, ти, діду, може й не через це, та з малою все ясно. Низенька, повненька — ходяче непорозуміння.

— Тримайте язика за зубами, молодий чоловіче, а не то ще добазікаєтеся. — відрізав дідусь, пригрозивши палицею.

— Та годі, діду! Не кіпішуй! Я старих та дітей не чіпаю. Хочу як краще, щоб потім сама не ображалась.

— А то вже не ваша справа, розумнику! Бо вашої думки тут ніхто не питав. Так дитинко? —  звернувся він особисто до дівчини та підморгнув.

На кілька хвилин запала тиша. Дівчина знову почервоніла й, глибоко вдихнувши, сказала:

— Насправді, я тут дійсно через зовнішність, але дурити нікого не збираюсь. Намагаюсь схуднути вже роки два та все марно. Немає у мене волі дотримуватися дієти та бігати на тренажері. Два-три дні й не більше. А тут, кажуть, субстанти мають сильний мозок чи як його називати — свідомість, особистість? Коротше, беруть тіло під контроль і повертають через три тижні кращу його версію.

— Ось бачите, — весело засміявся мускулистий чолов'яга, — Я так і знав!

Дідусь осудливо поглянув на юнака.

— Ще не відомо чи ви у власному тілі, чоловіче. — раптом сказав старий. — Може, теж взяли напрокат?

М'язи в майці набухли обуренням:

— Нічого подібного, — з гордістю запевнив той, — Це моя власна заслуга. Я відробив тут кожен мускул! І пишаюсь цим!

— Тоді що ви тут забули? — хитро примружився старий.

— А мені нічого приховувати, — повідомив той, — Я тут, бо збираюсь на відпочинок. Лише залишу своє тіло на збереження та махну в метатур шукати пригод. Ох, як я за цим скучив, — саркастичний вираз обличчя змінився радісним, — Відпочинок потрібен усім, чи не так?

— І що ви збираєтесь узяти чиєсь тіло, для того, щоб уберегти від цих “пригод” власну дупу? — вів далі старий.

Молодик тільки посміхнувся, самовдоволено облизуючи губи.

— Так, а чому б ні? Субстанти звичні до всього. Якщо що, відремонтують тіло за додаткову плату. Не моя проблема, якщо свідомість обирає професію субстанта.

— Чому тоді не скористатися синтетичним тілом? — не відступав старий.

— У синтетиці зовсім не ті відчуття. І врешті решт, тому, що я можу собі це дозволити. До речі, цікаво звідки у вас, діду, кошти на такі послуги? Чи назбирали грошенят, щоб як годиться гульнути перед смертю?

— Фє, — невдоволено поморщився дідусь, — Який все ж таки ви гострий на язик! Дивіться, щоб вам його часом не відірвали!

Юнак розсердився, але відповісти не встиг. Нарешті зелене світло відкрило турнікет і прозвучав приємний жіночий голос:

— Першу трійку орендарів ласкаво просимо до синього, жовтого та червоного блоків.

І перші троє слухняно рушили вперед.