Наталія Шевель. Конвалії

Невигадана історія

Конвалії біліли серед лісової галявини, напрочуд, гарно її прикрашали. Здається, манили до себе. Марко зупинився у світлі немеркнучої краси. Тендітні, маленькі дзвіночки для нього були маленькими сльозинками. Так, вони плачуть. Плачуть невипитою навпіл любов'ю.

   Швидкоплинна краса весни. Розумів, що за декілька днів від їхнього цвіту не залишиться і сліду. Пильно глянув  на них і збагнув, що так сталося і з його щирим почуттям. Хоча воно так, по-справжньому, не розпустило пелюстків. Поривалося Маркове серце вслід  мрії, якій, можливо, й не судилося здійснитися, вслід надії…

      Так, він закохався. Тепер він зрозумів, що немає чого сподіватися. Хоча так прагнув взаємності. А як інакше? Чоловік серед неймовірної квіткової краси так хотів відкрити всю чарівність свого  нерозтраченого почуття єдиній. Всілякі пропозиції, вмовляння, запрошення тієї, якій прихилив би і небо, обернулися відмовою. Дівчина не прийняла його щирих  почуттів.  Дійсно, болісно. Він так сподівався, що саме лісова краса ніжних, тендітних конвалій йому допоможе. Квіти серед могутніх дубів і білокорих беріз є проблисками несподіваного світла. Манив до себе ліс. Приваблювала і юна красуня. Тільки ніякої взаємності так і не бачив. От лише якась невидима сила підштовхувала Марка до неї.

         Білі  конвалії палали невинною чистотою. Чоловік так сподівався, що цього разу  ліс зустріне його не одного. Але правду  кажуть: "Чому не горіти, того не запалити". Дівчина чемно відмовила. Посилася на те, що має мало часу. Загадковий, тривожний погляд проникливих очей, так подібних до зелені весняного лісу, промовив за неї багато. Яка може бути зустріч, спільна подорож до лісу, якщо між ними чітким штрифом лишалася відстань, та, що він тоді прожив, як вона ще й не народилася…

Марко нарешті зрозумів, тож більше дівчину до лісу на запрошував. Сказав же відверто про свої почуття. Нехай весняний ліс зустрічає його, одного. Мабуть, лише йому повідає сумну думу про нездійсненне. Ніжний цвіт конвалій буде палати для нього невипитим сповна почуттям любові. Пізньої, але такої жаданої. Конвалії цвіли, і будуть ще не  одну весну цвісти і п'янити своєю неперевершеною духмяністю. Такий собі еліксир краси і самотності, як не дивно для Марка звучить.

А поки що придивись: конвалії цвітуть для тебе, єдина.