Наталія Шевель. Дивиться в очі весна

Есе

      Задивилася в очі весна.  Болем, сумом. Не довго йшла ярами-долинами. Заблукала на перехресті доріг. Спинилася у краї, де гримить війна. З кров'ю, ранами, шрамами у благальнім тремтінні простягала тепло.

      Ледь чутне голосіння. Як все стерпить земля? Замінована, грізна терпить несамовитий важкий гніт. Із сльозою ішла весна, долаючи підступні перехрестя. Йшла у зітханнях з надій. Пильно вдивлялася в обличчя.

    Рясноцвіттям зустрічала незламна Україна. Але  з  кров'ю, з відкритими ранами. Мереживо цвіту до небесної блакиті простеляла весна. Навіть у хвилюючих, трепетних візерунках  цвіту і листя відчувалося бентежне зітхання, обвите палким сподіванням. Цвіт прикрої весни. Згублений спокій у пелюстках. Дивиться в очі весна. Тільки дощами очі від сліз  змиває.

     Журлива весна. Краса  мережилася  серцем із болю. Із сльозою-смутком  в душі. Весна сподівань і непокори.

       Дивиться в очі від сліз зволожена весна.