Наталія Шевель. Мрія матері - матерів дорогою в життя
нарис
Мрія. Велична мрія жінки-матері. Значна ціна її – ціна людського життя, зокрема, дитячого. Страшна звістка – голод. Молоденьку Ніночку скерували до одного з сіл для організації дитячого садка. Почала працювати вихователем, то ж ніяк не могла заспокоїтися, адже дітки дивилися такими жадібними очима з одним проханням: їсти. У неї була одна-єдина мрія: зберегти життя ввірених їй дітей. Бажання нагодувати дітей супроводжувало її повсюду, не залишало ні на мить. Голодні обличчя, худенькі постаті… І хмаронавісний незникаючий голод. Спритна дівчина шукала вихід. Спритна дівчина шукала вихід. Своїх дітей ще не мала, була ше неодруженою. По-материнськи шкодувала маленьких дівчаток і хлопчиків.
Пильно вдивлялася у красу весняних днів, не було часу милуватися. У неї була інша мета. Здається, таки знайшла вихід. Її увагу привернула звичайна крапива. Так, ота жагуча. Але вона і корисна. Рішення було швидким. Почали варити нехитру страву. Годували нею дітей. Треба сказати, що за декілька днів щічки в дітей порожевіли, з’явилася хоча б якась радість в очах. Ніна зрозуміла, що вона на правильному шляху. Порятувала цілюща кропива. Весна радувала щедрістю рослини. Її у тому голодному році було так доволі. Часу не гаяли. Тож з працівниками вишукували рослину і влітку, і восени, навіть, рвали крапиву на берегах річки Смолянки. Насушували про запас…
Завдяки старанням і зусиллям молодої дівчини і працівників жодне дитя не втратили. Багато з них дожили до старості, називаючи її мамою, згадуючи той борщик, що тоді її. Тож згадують свою виховательку з гордістю. Адже вона їх врятувала, не дала померти. На свій риск і розсуд чинила Ніна. Єдиною її мрією було зберегти дітей. Як тоді дякували бідолашні матері, що віддавали до садочка своїх дітей. Ніночка і навчить, і допоможе, і нагодує… І сто п’ятдесят дітей врятувала. Багато вихованців називали її мамою і тоді, і через багато літ. Вважали, що їх порятувала мати. Так звали молоду, не по роках мудру дівчину.
Не знала тоді Ніна Гнатівна, і так за все своє довге премудре життя і не дізналася, що у майбутніх 2000-х роках оцінять її подвиг ( хоча вона робила так, як підказувало серце, зрозуміло, не за винагороду), навіть, прирівняють до подвигу. Президент вручить орден її доньці за справжню матір. Не знала, не відала, жила, як багато матерів, пізніше – бабусь: любов’ю до дітей, внуків, правнуків. Вийшла заміж. Народила і виростила восьмеро дітей. Гордилася сімнадцятьма онуками і правнуками.
Шумлять берізки на цвинтарі біля огорожі, де спить вічним сном Берегиня людських життів, яка щиро вірила в краще. Пам’ять навіки жива, її світла мрія була дорогою в життя.
