Мінімальна одиниця

Англ.: minimal unit; нім.: minimale Einheit; ісп.: unidad mínima;
франц.: unité minimale.

Пошук мінімальних одиниць вистави – це не невинна забава семіологів, що намагаються знайти у виставі властиві їй одиниці та синтаксис і, виходячи з цієї позиції, “підняти” цілину театральної функції. Таким пошуком займаються тоді, коли
виставу починають трактувати як сукупність матеріалів, залучених в поставі, а її
композиція та векторність творять сенс спектаклю. 

1. Існування мінімальної одиниці
Виходячи з потреби повернутися до автентичної природи театрального матеріалу, театральні діячі взялися за “атоми” театрального сенсу, визначаючи одиницю вистави як найменший знак, поданий у часі [Барт (Barthes, 1964 : 258)]. Тим не
менше, незважаючи на чітке попередження Ковзана (Kowzan, 1968), цей пошук призвів до трактування сцени як цілості, розірваної на знаки мінімальних розмірів. Відношення знаків до їхньої ієрархії не досліджували з огляду на задум та композицію твору, що стосувалося б тої самої цілості (значення). Виходячи з розмежування знаків, театральні діячі забули про те, що мінімальна одиниця залежить від загального значення; що членування в жодному разі не буває непорочним, а завжди є функцією сенсу, який глядач приписує сцені. Від “атомістичного” членування сцени в наш час відмовилися (чи принаймні додали ще один вимір, який Бенвеніст назвав семантичним і який повторно повертає нас до значення загального враження, що складається в глядача).

2. Семіотика та семантика
Інший метод полягає у необов’язковості пошуку мінімальної одиниці будьякою ціною, як це ми спостерігаємо в мовознавстві стосовно семіотичних одиниць,
тобто “ідентифікації одиниць, пошуку їхніх відмінних ознак і найретельніших критеріїв очевидної відмінності” [Бенвеніст (Benveniste, 1974 : 64)].
Таким чином, кожна одиниця вписується в загальний задум твору: драматургічний задум, ситуація або ґестус. Тільки згодом важливо збагнути, чи семантика (загальний сенс) членується на семіотичні одиниці та стає їхньою специфікою.
Справді ж бо, можна характеризувати семіологію мови так: її “парадоксально заблокував власне той чинник, що її створив, тобто знак” [Бенвеніст (Benveniste, 1974 : 66)]. Оскільки театр не має (як мова) таких мінімальних одиниць, як слова з семіотичним і водночас семантичним виміром, то ця ситуація змушує відштовхуватися від семантичного виміру театру. Семантичний вимір художнього вираження охоплює поняття театрального дійства, сприймання, означальної практики глядача.
Одиниці театрального сенсу в такому разі вже не мінімальні, а синтетичні й глобальні (див. гасло “Членування” щодо презентації низки одиниць узагальнення).

Літ.: Propp, 1929; Jansen, 1968, 1973; Greimas, 1970, 1973; Caune, 1978; de Marinis,
1978, 1979; Pavis, 1978 d; Ruffini, 1978.