Вистава «Свист крізь дірку в зубах»: «філософське, тепле, щемливе»

Вечірній театр» разом з його режисером Тетяною Шаблій порадували всіх цінителів якісних постанов виставою «Свист крізь дірку в зубах» за мотивами творів Ірен Роздобудько, що мала місце 21 червня 2015 року у приміщенні Телетеатру.

Це вистава, перш за все, про справжність, щирість перед самим собою, дитинство. Оповита мрійливістю і сподіваннями, атмосфера постанови не залишила нікого байдужим.

Режисер-постановник вистави «Свист крізь дірку в зубах» Тетяна Шаблій виконала дуже непросту задачу, поставивши на сцені ціле оповідання лише з двома акторками. Юні Альона Протас і Олена Чернодуб, яким довелося втілювати цей задум у життя разом із режисером, бездоганно впоралися із своїми ролями і побудували міст між дитячими надіями і мріями та дорослим життям, поневолі запрошуючи глядачів послідкувати за ними.

Вдало підібрана музика з точністю передавала настрій під час сцен постанови, а якісне освітлення додавало і без того палаючим очам актрис особливого блиску. Вдало підібрані костюми надали змогу якомога точно передати контраст характерів героїв, а дещо згодом – напроти, їх близькість.

Спектакль складається зі сторінок життя головної героїні, які вона з трепетом перегортає разом з глядачами.

Вистава «Свист крізь дірку в зубах» у цитатах:

– «Якось я сиділа на кухні й читала газету – найкраще заняття для дорослих. Читала і поглядала у вікно на літній серпанок, котрий чудово пахнув дощем, бузком і зовсім трохи – пиріжками з яблуками.»

– «Сусідка, що працювала в театрі вахтеркою, якось сказала, що режисери іноді самі блукають вулицями і шукають дітей для своїх фільмів. Хм… Пішли?»

– «У мене була найзаповітніша мрія: знайти підкидька, адже мама категорично відмовлялася подарувати мені братика.»

– «… це буде таємниця, яку ми розкриємо лише тоді, коли нам видадуть літаки. Але де і хто нам їх видасть, ми не знали.»

– «А зараз пограємось у… суд!»

– «Що за життя?... Коли вже можна буде дозволяти собі щось більше? Наприклад, купити апельсинів?»

– «… мені навіть здалося, що від цього я сама перетворюся на мурашку, і мені не доведеться ходити до першого класу».

Закінчення спектаклю поєднує два світи головної героїні: минуле і теперішнє, викликаючи на її вустах приємну усмішку. «А ти знаєш, що сталося із твоїми друзями?»…

Кожний охочий мав змогу поспілкуватися із режисером спектаклю, Тетяною Шаблій, та автором творів, Ірен Роздобудько. Звісно, Експеримент не міг пропустити таку можливість.

Тетяна Шаблій розповіла, що репетиції спектаклю проводилися з лютого місяця. Так, за її словами, акторам потрібно «… відчути зерно, відчути, про що ми граємо, відчути ідею, … виявити конфлікт, виявити ту саму головну думку, що автор хотів передати. Це дитинство, але це дитинство-тире-дорослість… При постановці п’єси завжди є якісь моменти: є моменти сплеску, є моменти добрих репетицій, є моменти, коли взагалі нічого не хочеться, все пропало, є знову сплески… Це процес, і він дуже болючий, як роди дитини, а коли народиться, – то красивий і гарний».

Щодо акторського складу режисер зізналася: «Я спочатку думала, що це буде моноспектакль… Спочатку це була дівчинка Альона, а потім я зрозуміла, що це повинні бути дві людини, і Лєночка як раз вже в нас рік… думаю, чому б не задіяти хорошу дівчину? Я розумію, що краща школа для актора – це сцена. І я її пустила, і я не розчарувалася».

Режисери завжди прискіпливо ставляться до своєї роботи, акторської гри. Тетяна Шаблій – не виключення, як ми дізналися з бесіди з режисером. Та попри все, за її словами, «… на даному етапі ту планку, яку я поставила я, ми зробили, слава Богу. І далі треба. Далі треба глибше копати в образи… Спектакль – це жива людина, вона не може просто встати і стояти… Вона завжди міняється, вона старіє, вона весела, вона втомлена, вона чутлива, вона плаче. Розумієте, це живий організм».

Пані Ірен Роздобудько поділилася своїми враженнями з Експериментом:«Завжди кожен автор сидить і тремтить і хвилюється, тому, що боїться, що раптом щось буде не так. В мене це відчуття зникло буквально одразу. Тому, що я побачила дівчат, які гарно дуже грали, дай їм Боже далі успіхів. Потім я побачила дуже цікаве рішення. Я не уявляла, як можна ставити оповідання. Відколи я трошки розуміюсь на драматургії, розумію, що це було для Тані випробування. Я побачила дуже цікаві знахідки режисерські, драматургічні. Тобто, це звичайне дитяче оповідання з дуже простенькими текстами, а вони з цього зробили щось таке філософське, таке тепле, таке щемливе. Словом, мені сподобалось!»

Письменниця надала режисеру постановки повну свободу дій. Вони лише декілька разів спілкувалися: на самому початку, коли пані Тетяна питала дозволу на використання текстів пані Ірен для постановки, та безпосередньо перед спектаклем. Пані Ірен ділиться: «Я не люблю, коли автор чи нав’язує, чи давить на людину, яка це втілює в життя… Вони [Вечірній Театр] самі дуже-дуже точні, дуже гарно все вирішили. Вона [Тетяна Шаблій] втілила мою мрію про театр на сцені... Класно, Дніпро! Молодці! Я рада!»

Втілення тексту у театральній постановці дуже вразило письменницю: «Дивовижна річ: в принципі, від тексту не було ані відступу. Це був текст оповідання. І раптом вони стали драматургічними, через оці знахідки драматургічні, оці пікірування словами між дівчатами… Майже жодному письменнику, автору, сценаристу не подобається те, що знімає режисер. А тут мені немає, до чого придратися. Тобто, це такий, мені здається, рідкий випадок, коли повністю зберігши канву-емоцію, ще додали туди такої драматургії. І це талант!»

«Мені сподобалась вистава і драматургічне рішення…», - підсумовує пані Ірен.

Дякуємо Вечірньому театру за чудову постановку, пані Ірен – за прекрасні твори, та бажаємо їм натхнення і втілення мрій!

Текст: Анастасія Коноваленкова

Фото: Dyka Antonych