12 августа 2016 в 22:38 Іван Котляревський 1614

Коментар до «Енеїди» Iвана Котляревського, та його історія

Коментар до «Енеїди» Iвана Котляревського, та його історія


Настiйну потребу в розгорнутому коментарi до першого твору нової української лiтератури розумiє кожний, хто читав "Енеїду". Ще в столiтнiй ювiлей першого видання "Енеїди" (1898) ставилося питання про створення коментаря, без якого уже тодi, коли принаймнi в домашньому побутi народу було чимало спiльного з добою Iвана Котляревського, багато що в "Енеїдi" залишалося неясним. Але нi в днi столiтнього ювiлею великого твору, нi в днi урочистого вiдкриття пам'ятника на могилi Котляревського в Полтавi (1903), нi пiзнiше далi добрих намiрiв справа не пiшла. У науковiй лiтературi iнколи навiть висловлювалася, а коли не висловлювалася, то мовчки сприймалася думка, що з'ясування побутово-етнографiчних реалiй в "Енеїдi" - дiло другорядне.

Уже позаду 200-рiчний ювiлей з дня народження Котляревського, не за горами 200-рiччя першого видання "Енеїди", а у великiй бiблiографiї праць про поему маємо лише одну статтю, присвячену данiй темi, - "Побутова старовина в "Енеїдi" I. П. Котляревського" Миколи Сумцова, опублiковану ще у 1905 р. Судячи iз змiсту, тут iменитий український етнограф по пам'ятi, не звертаючись до друкованих джерел, пояснив кiлька десяткiв старожитностей i, ясна рiч, далеко не вичерпав визначеної у заголовку теми. Стаття показує, який прекрасний коментар до дивовижного творiння Котляревського мiг би укласти Сумцов i якої значної шкоди зазнала культура нашого народу, що нi вiн, нi хтось iнший з учених, ближчих до доби письменника, не взявся до такої працi.

Вiдгукуючись на появу статтi Миколи Сумцова, лiтературознавець Михайло Мочульський писав: "...Наша наукова критика ще не зробила досi нiчого, щоб пояснити та зробити приступною для загалу ту цiкаву поему. Наша критика обертається лише в хибнiм колi утертих фаз, доторкається "Енеїди" зверха, й нiкому досi не забаглося пiрнути на її дно, щоб як слiд з'ясувати її..." Сумцов обiбрав собi цiкаву й живу тему: вiн мав подати в своїй статтi вислiди над побутовим боком "Енеїди"; на жаль, одначе шановний професор не дав нам того, чого слiд було сподiватися по нiм. Вiн лише торкнувся своєї теми, але не поглибив її, поставив багато питань, але не дав на них вiдповiдi. Тим-то стаття, хоч не без певних цiкавих вказiвок – мусить розчарувати".

Присуд М. М. Мочульського, якщо сприймати його в iсторичнiй перспективi, видається надто суворим. I нинi значення працi М. Ф. Сумцова не зменшилося, а навпаки, зросло. Крiм того, вже на той час у працях П. Г. Житецького, I. М. Стешенка, I. Я. Франка, iнших авторiв можна було знайти значний матерiал для коментаря. Коли його додати до словничка чи примiток у кiнцi книги, без яких не обходилося, за поодинокими винятками, жодне видання "Енеїди", починаючи вiд першого, то це вже було солiдним фундаментом для коментаря. Значний внесок у справу створення коментаря зробили такi радянськi лiтературознавцi, як I. Я. Айзеншток, А. П. Шамрай, П. К. Волинський, Є. П. Кирилюк.[1]

Одначе коментаря до "Енеїди" в сучасному значеннi цього слова ще не маємо. А час не стоїть, стрiмко змiнюється життя всього народу та окремих його верств. Що ж до села, то в його побутi тiльки за перiод пiсля Великої Вiтчизняної вiйни сталося бiльше змiн, нiж за кiлька столiть перед тим. Поколiння, дитинство i юнiсть якого пройшли в українському селi 30 - 40-х рокiв XX ст., знало i патрiархальну хату та дворище з вiдповiдними предметами домашнього й господарського вжитку, i домоткане полотно, I вiтряки, i водянi млини. Про коней та волiв, якi були основною тягловою силою в господарствi, й говорити не доводиться. А для повоєнних поколiнь все це - давнина, екзотика.


"Енеїда" Iвана Котляревського - виняткове художнє явище. Хоч на великiй травестiї вiдбився, та й не мiг не вiдбитися, поступ суспiльно-лiтературної думки та поглядiв самого автора вподовж трьох десяткiв рокiв працi над нею, "Енеїда" становить собою напрочуд викiнчену, струнку цiлiсть, гармонiйну єднiсть змiсту та форми. Травестiя не може зовсiм вiдiрватися вiд сюжетної канви першотвору, одначе i в рамках даного жанру блискуче виявилися оригiнальнiсть, гнучкiсть i багатство композицiйних засобiв Iвана Котляревського. По старiй канвi вiн смiливо вимальовує новi узори, по-своєму компонує матерiал, коли це зумовлено художньою доцiльнiстю, самим духом вiдтворюваного життя, свiтоглядом українського народу тiєї доби.


Вiзьмемо хрестоматiйне мiсце - картини пекла у третiй частинi поеми, в яких Котляревський далеко вiдступає вiд Вергiлiя. Грiшники розмiщенi в пеклi за певною системою, за величиною грiхiв. Разом з тим пекло вiдбиває лад та iєрархiю тогочасного суспiльства. Перелiк грiхiв, за якi карають людей у пеклi, їх градацiя залежно вiд суворостi кари - то власне кодекс моралi українського народу в дану iсторичну епоху. Цей кодекс виражений у поемi так глибоко й точно, поданий у такому сконденсованому й систематизованому виглядi, що у всiй нашiй лiтературнiй спадщинi минулого важко знайти подiбний твiр.


Мав рацiю сучасник зачинателя нової української лiтератури етнограф I. Кулжинський, коли писав: "Борг справедливостi вимагає, щоб ми склали подяку пановi Котляревському за його "Енеїду". Ми певнi, що ся прекрасна пародiя [тiльки не пародiя, а травестiя - О. С.] дiйде до наступних поколiнь i нею будуть займатися так, як тепер займаються рунiчними написами або стародавнiми медалями, якi зберiг безпощадний час". "Енеїда" - енциклопедiя народного життя. Мало не кожна строфа поеми для тих, хто умiє ту енциклопедiю читати, може розгорнутися в цiлу наукову розвiдку про той чи iнший аспект сучасної I. Котляревському дiйсностi. Письменник завжди дотримувався живої правди життя, яка повнокровно струмує в кожному рядку поеми. Зрозумiти предмет, явище, подiю, iм'я, назване в поемi, - тiльки половина справи. Друга, не менш важлива, - з'ясувати, в якому контекстi твору, а разом з тим i реальної дiйсностi, iсторичної доби постає все, що складає змiст поеми. У нiй не те що строфи, - рядка, жодного слова немає, вжитого просто так, для зв'язку мiж епiзодами. Все працює, все несе смислове навантаження, кожне слово - там, де йому належить бути. I в усьому - виняткове знання буття українського народу, його психологiї, його характеру.

При цьому будь-який коментар не може дати єдиного ключа, який допомагав би вiдкривати всi художнi секрети "Енеїди". В картинах пекла – одна художня iдея, в iнших, порiвняно простих епiзодах, - iнакша, теж пiдказана вiдтворюваним життям. Скажiмо, наїдки на численних обiдах троянцiв завжди називаються в такому порядку, в якому їх подавали на стiл. Iнший порядок -
у перелiку наїдкiв праведникiв у раю. Це переважно дитячi ласощi. Спочатку залежно вiд їх популярностi названi покупнi ласощi, базарнi[2] ("Сластьони, коржики, стовпцi"; III, 118), потiм - доступнiшi дiтям, натуральнi - з городiв, садiв, поля, лiсу. Останнi названi в такому порядку, в якому протягом весни - лiта - осенi ними ласують дiти ("Часник, рогiз, паслiн, кислицi, Козельцi, терн, глiд, полуницi"; III, 118).

Складнiший випадок: на бенкетi у Дiдони починають грати музики. Першим - iнструмент нижчої тональностi - бандура, за нею послiдовно вступають все голоснiшi - сопiлка, дудка, скрипка. Кожному iнструментовi, його мелодiї вiдведений рядок, звукова iнструментовка якого вiдбиває дану мелодiю. Наступний накладається на попереднiй, коли той уже подав голос. Подiбне спостерiгається в народнiй музицi.

Або ще такий приклад. Бiля входу в пекло рiзнi людськi хвороби вишикуванi пiд командою смертi залежно вiд їхньої небезпеки, причинюваних людям втрат: вiд чуми, яка, скажiмо, у XVIII ст. бiльше скосила людей, нiж усi вiйни за цей час, до порiвняно з нею невинної бешихи (III, 45). Зображенi на щитi Енея персонажi українських народних казок розмiщенi й вiдповiдно названi залежно вiд їх популярностi - вiд Iвасика-Телесика до нинi зовсiм забутого, взятого з перекладних лицарських романiв Марципана (V, 45).


Втiм не будемо попереджати коментар i далi множити приклади. Додамо тiльки, що навiть вiдсутнiсть у тому чи iншому життєвому ряду реалiї, персонажа, з сучасного погляду належного сюди, не випадковiсть i має своє iсторичне пояснення. Так, серед вишикуваних понад дорогою в пекло грiшникiв зустрiчаємо i "сiмейну групу" (III, 46). Тут дружини, свекрухи, мачухи, вiтчими, тестi, зятi, свояки, шурини, брати, зовицi, невiстки, ятровки - всi, хто мiг отруювати життя своїм рiдним. У довгiй шерензi вiдсутня тiльки та, якiй сучасний читач вiдвiв би перше мiсце з правого флангу, - теща. Це тому, що в патрiархальнiй сiм'ї (iншої сiм'ї Котляревський знати не мiг) мати невiстки, дружини не мала нiякого впливу, нiяких прав. Вона могла грати роль тiльки ангела-хранителя, жалiбницi й порадницi своєї дочки та її дiтей i саме такою виступає у народних пiснях минулого. Значення тещi в сiмейному укладi стало зростати пiзнiше, з посиленням емансипацiї жiнки та занепадом патрiархальних засад.

Звичайно, Котляревський не перший вдався до побудови пiдказаних життєвою логiкою словесних рядiв. Вони притаманнi народнiй мовi, яку письменник зробив мовою лiтератури. Хоча б елементарне "хлiб-сiль", "борщ та каша" - в першому випадку цi поняття стоять в порядку їх важливостi для людини, в другому - за черговiстю споживання.

Або вiзьмемо портрети i характеристики персонажiв у поемi. Тринадцять слiв i словосполучень використовує I. Котляревський для змалювання портрета "бабищi старої" Сiвiлли, шiстнадцять - опису зовнiшностi Харона (з них тiльки на сорочку - п'ять), вiсiмнадцять - для зображення дiвочої
краси i доброї вдачi Лависi тощо. Вся поема тримається на словесних блоках, кожний з яких має свою особливу мiкроструктуру, свою внутрiшню єднiсть. Цi блоки - вишикуванi в ряд реалiї, люди, подiї. Ряди й ознаки, за якими вони будуються (послiдовнiсть: просторова, вiкова, iсторико-хронологiчна; iєрархiя: суспiльна, сiмейна, церковна, вiйськова, цехова i т. д.), такi ж численнi й рiзноманiтнi, як i в тогочасному реальному життi. В цьому надзвичайно цiнна прикмета реалiзму Котляревського i неминуще пiзнавальне значення його поеми. Укладач прагнув вiдбити це в коментарi.

"Енеїда"[3] - також енциклопедiя культури смiху українського народу. Смiх за своєю природою протилежний однозначностi, сталостi, заданостi. Найбiльшi труднощi для укладача коментаря становить не так великий обсяг матерiалу, що потребує пояснення, як його бурлескно-iронiчна природа, невичерпно-винахiдливе, пiдступно-тонке комiчне обiгрування, несподiване змiшування дiйсностi й вигадки, високого й низького, серйозного й нiсенiтницi, нарештi, зумовлений жанром травестiї двоїстий характер зображуваного. Як у подвiйних, накладених одна на одну кольорових картинках, вiд непомiтної на око змiни ракурсу антична богиня перетворюється в старосвiтську українську молодицю, воїни Вергiлiя – в запорiзьких козакiв. У рядi випадкiв нелегко встановити реальну основу зображуваного.

Так, стара нянька Амати - жiнки царя Латина, за аренду хутора, в якому "ставок був, гребля i садок", давала "чиншу до двора", тобто платила царевi податок. Повiдомляється, з чого складається той чинш:

Ковбас десяткiв з три Латину,
Лавинiї к Петру мандрик,
Аматi в тиждень по алтину,
Три хунти воску на ставник;
Льняної пряжi три пiвмiтки,
Серпанкiв вiсiм на намiтки
I двiстi валяних гнотiв. (IV, 76)

Розмiри чиншу тут комiчно обiгранi, зменшенi. Ковбаси й коржi на Петра - власне, не чинш, а подарунок, ралець, з яким прийнято було ходити в гостi. Алтин - дрiбна монета, вартiсть якої дорiвнювала трьом копiйкам. "Три хунти воску" - теж надзвичайно мала данина (1 фунт - 409,5 грама). Тiльки вiсiм серпанкiв та двiстi гнотiв - це вже щось схоже на чинш. Розмiри чиншу пiдсилюють комiзм заключних рядкiв строфи:

Латин од няньки наживався,
Зате ж за няньку i вступався,
За няньку хоть на нiж готiв. (IV, 76)

Певно можна судити лише про те, що чинш мав переважно натуральний характер. Подiбнi випадки в поемi непоодинокi.

Iван Котляревський спирався на давнi традицiї українського письменства. Вiзьмемо твiр, близький за жанром до його поеми, - "Казання руське". Це пародiя на проповiдь православного попа, вперше опублiкована й розглянута в контекстi української лiтератури в книзi Леонiда Махновця "Сатира I гумор української прози XVI - XVIII ст." (1964). "Казання руське" написане в другiй половинi XVII ст., принаймнi за сто рокiв до першого видання "Енеїди" (найпiзнiше 1697) тогочасною українською розмовною мовою пiвнiчно-захiдного Полiсся якимось дяком-бакаляром. Мова частково ритмiзована в дусi народних приповiдок та вiршiв i, що в даному разi важливо, ряснiє структурами, близькими до словесних рядiв "Енеїди". Взята бiблiйна тема - сотворiння свiту Всевишнiм, до неї прилучена апокрифiчна iсторiя "побратання, покумання" Люципера та архангела Михайла. Наведемо уривок:

"Перед початком, мої дiтоньки, свiта не било нiчого, Хоць запали – то би не тресло. Нiчого нiкому не далося анi видати, анi вiдати... Чи скажете ж ви мнє, мої дiтоньки, где на той час господь бог пробивав, що єв i пив I що теж робив, коли неба i землi не било? А правда мовчите, бо не знаєте, з чого господь бог сотворив? Наперед сотворив небо i землю. На небi сотворив ангели сребряниї, золотиї, мальованиї, з очима соколовими. Под небеси сотворив птакi - ворони, сороки, круки, кавки, вороб'ї i тетери. На землi сотворив свинi, корови, воли, медведi i вовчиська. Так же сотворив лисицi, горностаї, коти, мишi i iнше преутiшниє звєрата. I побудував їм господь рай, плотом моцним огородил i полатью єго подперл. Там же насєяв дубини, грабини, лєщини, ольшини. В огородах насєяв свокли, репи, редьки, морхви, пастернаку i iншого хвасту i дерева. I ходит собе господь, глядит, щоб якоє порося не вилєзло. Коли о[д]ним оком глянет на небо, аж ся небо засолопило, слонце уха спустило i звiсило..."

Недарма Леонiд Махновець[4] вiдзначив, що "Казання руське" - "просто нова сторiнка в iсторiї давньої української лiтератури, її iдей i образiв, що примушує переглянути деякi усталенi погляди". Зокрема, це стосується думки про те, що пародiйно-травестiйна лiтература у нас досягає значного розвитку тiльки у XVIII ст., оскiльки "Казання руське", написане в XVII ст., - досконалий зразок такої лiтератури. У ньому тонко спародiйована проповiдь простодушного, неосвiченого православного попа. Одначе вiн сам дуже високої думки про свою освiченiсть i звертається до прихожан поблажливо-звисока ("Чи скажете ж ви мнє, мої дiтоньки, где на той час господь бог пробивав?.. А правда мовчите, бо не знаєте..."). Далi пiп плете (з ортодоксального церковного погляду) єресь, за яку його щонайменше треба було б позбавити духовного сану. Але як живо i правдиво вiдображено у проповiдi свiт, у якому живуть люди! В нiй створенi богом ангели - "сребряниї, золотиї, мальованиї", взятi, звичайно ж, з iкон та малювань на релiгiйнi теми, якi були перед очима попа i мирян тут же, в церквi. Спускаючись вiд ангелiв нижче й нижче, бог творить птиць, свiйських I диких тварин, лiс, городину - все, що оточувало полiщука, з чого вiн жив. У кожному з наведених рядкiв вгадується система, реалiя стоїть у ряду подiбних вiдповiдно до її мiсця у природi, в життi людини.

У подальшiй апокрифiчнiй легендi про Люципера i архангела Михайла, як вони разом "робляли, пивали", а потiм побилися, - уже не статичнi ряди, а епiзод з динамiчним сюжетом. Цю динамiку несе в собi граматична побудова. Дiєслова "побратав, посватав, покумав" за формою - однорiднi, за змiстом - нi. В цьому криється гумористична сiль. Побратими, так само як i брати по кровi, у вiдносини сватiвства i кумiвства уже вступати не можуть. Очевидний для людей того часу алогiзм, який демонструє всю неприроднiсть союзу мiж нечистою силою i ангелом. Разом з тим i словесна гра, переведення оповiдi в невiдповiдний змiстовi епiчний план. Звичайна бiйка з п'яних очей - тимчасом у її змалюваннi поряд з побутовою грубо-зниженою лексикою прориваються елементи стилю пiсень та казок про подвиг героїв (подiбне бачимо в жартiвливiй народнiй пiснi "Ой що ж то за шум учинився"). Михайло "скочит з великим галасом до Люципера", той "Михайла хопит в щоку, аж ся поточив", i тут же Михайло "кинеться до оружя - до ножа, до чечуги, до мачуги, до меча, до бича, до самопалу, щоб бити Люципера непомалу", "то по руках, то по ногах, то по плечах. Посєк, порубав, покалєчив i к чорту на землю струтив". Звернiмо увагу, що властива народним казанням про героїв ритмiзована мова з'являється саме в описi бiйки-битви. Зазначимо також, що тут названо мало не всю ручну зброю тих часiв.

Яскраво виявлений у "Казаннi руському" ще один елемент бурлескно-травестiйного стилю. Пародiйно знижений не тiльки найстарший ангел, а й сам бог. Могутнiй вседержитель, що творить свiт i все суще в ньому, - в ролi свинопаса. Названа професiя була малоповажаною в народi, "свинарем", "свинопасом" завжди глумливо-зневажливо називали нетямущу, нi до чого не здатну людину. Мало того, що бог фiгурує в ролi свинопаса ("I ходит собє господь, глядит, щоб якоє порося не вилєзло"), навiть навколишнiй свiт переломлюється в його свiдомостi по-свинарському ("Коли о[д)ним оком глянет на небо, аж ся небо засолопило, слонце уха спустило I звiсило"). Сонце в подобi каплоухої свинi! Сонце свинопаса! Гумористично-знижене зображення бога, iнших бiблiйно-євангельських персонажiв справедливо пов'язують з вивiльненням європейських народiв з-пiд гнiту релiгiйних догм, з iдеями Вiдродження, вiльнодумством I критицизмом передодня нових часiв.

Все це так, але для з'ясування суттєвої прикмети гумору "Енеїди" Котляревського, гумору українського народу взагалi, дуже важливо наголосити ще й на iнший момент. У фольклорi висмiювання високого, святого - не завжди заперечення, повалення авторитету. Все суще неоднозначне, має рiзнi, в тому числi високi й комiчнi сторони[5]. Дану самоочевидну дiалектичну єднiсть протилежностей в теорiї визнавали i визнають нiбито всi, а на практицi її люто заперечували i заперечують ортодокси та фанатики всiх часiв.

Висмiювання найвищих авторитетiв у "Енеїдi", "Казаннi руському" чи якомусь iншому лiтературному творi зумовлене i певним iсторичним етапом розвитку суспiльної свiдомостi, але воно також - у самiй природi народного гумору, народного характеру, сформованого не за одне i не за два столiття. Леся Українка, критикуючи основоположну засаду фанатикiв: "Нема правди й розуму, як тiльки в менi", протиставляла їй народну мудрiсть, втiлену в "гумористичнiй, сливе iронiчнiй приповiдцi запорiзькiй: "Нема в свiтi правди, як тiльки в боговi та в менi трошки...". При тому слово правда в даному контекстi розумiється широко, як моральний категоричний iмператив, воно включає в себе поняття авторитет, вiра ("вiра правдива"). У Запорiзькiй Сiчi найважливiший ритуал - обрання кошового отамана, суддi, писаря, iнших ватажкiв вiйськового товариства - включав у себе, крiм обов'язкових, не менше трьох разiв, вiдмов кандидатiв вiд пропонованої посади, вручення клейнодiв, присяги на вiрнiсть запорiзьким звичаям та iнших урочистостей, заключну церемонiю - новообранi схиляли голову в знак покори перед волею громади, i всi присутнi, до останнього козака-нетяги, всiляко висмiювали обраних, обкидали гряззю та смiттям: щоб не задирали носа, пам'ятали, що козацька громада вище кошового, вище всiєї старшини, разом узятої. В "Енеїдi" теж живе дух даного звичаю, закладеної в ньому iдеї.

А тепер звернемося до творiв Iвана Вишенського, якi з'явилися на два столiття ранiше вiд "Енеїди". Вони пересипанi словами-синонiмами, словами-новотворами за народними та лiтературними зразками, довгим перелiком у риторично-пiднесеному ключi "тяжких i бремоносних" багатств, напоїв, наїдкiв, убранств, грiховних розваг вiдступникiв вiд божої правди, "утiкших вiд православної вiри єпископiв". Нестримне нагромадження близьких за змiстом i однотипних морфем - вельми характерна риса стилю Iвана Вишенського:

"...Еще еси кровоєд, мясоєд, вiлоєд, скотоєд, звЬроєд, свиноєд, куроєд, гускоєд, птахоєд, сытоєд, сластноєд, маслоєд, пирогоєд; еще еси периноспал, мяккоспал, подушкоспал; еще еси тєлоугодник; еще еси тєлолюбител; еще еси кровопрагнител; еще еси перцолюбец, шафранолюбец, имберолюбец, кгвоздиколюбец, кминолюбец, цукролюбец й других бреден горко- й -сладколюбец; еще еси конфакттолюбец; еще еси чревобiсник; еще еси грєтановстек; еще еси грiтаноигрател; еще еси грiтаномудрец; еще еси детина; еще еси младенец; еще еси млекопий, - яко же ты хочеш бiду военника, бьючогося й боручогося, у цицки матернєє дома сидячи, розсудити?"[6].

Леонiд Махновець першим вiдзначив глибоку життєву основу "каталогiв" великого сатирика: "Надзвичайно цiкавим у цьому, здавалося б, довiльному нагромадженнi сатиричних неологiзмiв є те, що... неологiзми йдуть у строгому порядку. Дистанцiя вiд кровоїдства-м'ясоїдства, що розпочинається воловиною-волоїдством i закiнчується "сластноїдством" - пирогами, - це ж не що iнше, як чергування страв... на бенкетi... порядок їх поїдання. Пiсля того, як пан виступив у ролi пирогоїда, Вишенський висмiює його в iншому "амплуа": "еще еси периноспал, мяккоспал, подушкоспал". Набитих "гноєм снiдных" панiв, природно, одразу вганяло в сон"[7]. Ясна рiч, порядок у мовних конструкцiях Iвана Вишенського, Iвана Котляревського чи будь-якого iншого письменника - не закрiплений формулою порядок математичного ряду. В лiтературi, як i в iнших галузях мистецтва, немає i нiколи не буде несхитного детермiнiзму, раз назавжди знайденого ключа хай до одного письменника, чи навiть одного твору. Але вiрно схоплена загальна тенденцiя служить ефективним знаряддям фiлологiчного аналiзу.

Сягнемо ще глибше, аж за чорний провал золотоординського лихолiття. "Слово о полку Iгоревiм"[8]. В яких тiльки аспектах воно не дослiджувалося! I все ж академiк Д. С. Лихачов слушно зазначив, що "рiзнi форми перерахунку в "Словi" потребують спецiального вивчення" i тут же подав цiкавi спостереження над звертанням київського князя Святослава до всiх руських князiв поiменно. Повне комплексне вивчення "Слова" в цьому аспектi - справа майбутнього.

Ведучи мову про попередникiв Котляревського, ми весь час оглядаємося на "Енеїду", пояснюємо метод аналiзу лiтературного тексту, який у поєднаннi з iншими видається плодотворним i застосовується в коментарi. Незадовго до того, як лягли на папiр першi рядки твору Котляревського, нiмецький просвiтитель Лессiнг писав у трактатi "Лаокоон, або Про межi живопису та поезiї" (1766): "...Поезiя користується не просто окремими словами, а словами в певнiй послiдовностi. Тому, якщо самi тi слова ще й не є природними знаками, то цiла низка їх може набути сили природного знака, - власне, тодi, коли тi слова мають таку саму послiдовнiсть, як i речi, що їх вони означають. Це ще один поетичний засiб, якому нiколи не вiддавали належне"[9]. Котляревський слiдом за народною творчiстю, своїми лiтературними попередниками вiддав належне тому поетичному засобовi, розвинув його, збагатив, виявивши при цьому просто-таки безмежну винахiдливiсть, в чому читач коментаря до "Енеїди" не раз матиме нагоду переконатися. Увага до предметного свiту i його соковите живописання - прикметна риса перших зразкiв так званого раннього реалiзму, лiтератури народною мовою. В цьому планi з ближчих до "Енеїди" вершин в європейських лiтературах вкажемо на "Дон-Кiхота" Мiгеля Сервантеса та "Гаргантюа I Пантагрюеля" Франсуа Рабле.

За складнiшими проблемами коментування "Енеїди" постають вiдносно простiшi. "Енеїда" мiстить сотнi й сотнi реалiй, виразiв, натякiв, маловiдомих або й зовсiм не зрозумiлих сучасному читачевi, їх треба пояснити, а для цього не обiйтися без вiдшукування в лiтературi всiх отих "пiярських граматик", "октоїхiв", "iсправникiв ваканцьових", "дульєтiв", "охвотiв", "гарлемпських капель", iнших атрибутiв давноминулого i забутого в деталях життя. Думку ж про те, що художня лiтература, захована в нiй духовнiсть, поезiя i гумор живе доти, поки залишається зрозумiлим наочне значення слова, нема потреби доводити.

А приказки i прислiв'я, заснованi на грi слiв нiсенiтницi, фейєрверки фразеологiзмiв, щедрою рукою розсипанi по всiй поемi? Iван Франко в передмовi до "Галицько-руських народних приповiдок" зазначав: "Приповiдка як монета: поки в обiгу, кожний знає її цiну, а вийде з обiгу, то й робиться не раз просто загадкою, особливо, коли вона оперта на якiйсь грi слiв, або являється ремiнiсценцiєю якоїсь мандрiвної анекдоти, або якогось мiсцевого, давно забутого факту"[10]. "Енеїда" настiльки органiчно пов'язана з життям i культурою українського народу певного iсторичного перiоду, настiльки багатий змiст стоїть за "смiховиною", що в коментарi без звертання до народної творчостi, етнографiї, iнших лiтературних творiв до i пiсля Котляревського не можна обiйтися. Фольклорнi твори беремо з джерел, якомога ближчих до часiв Котляревського, а тому авторитетнiших з наукового погляду.

Пояснюємо в коментарi також побутовi реалiї, якi хоч i вiдомi зараз багатьом, особливо людям старшого вiку, але на наших очах зникають або зникли з ужитку: пiл, жердка, мичка, днище, витушка, жлукто, бровар, кушнiр, шаповал i т. iн.

Читачевi мусимо нагадати, що освоєння коментаря вимагає певного рiвня пiдготовки, вiдчуття художнього слова i любовi до нього. У 1798 р. "Энеида на малороссийский язык перелицованная И. Котляревским" вийшла у Петербурзi коштом Максима Парпури без вiдома i згоди автора. Були опублiкованi першi три частини поеми, в кiнцi - доданий адресований росiйському читачевi словник пiд заголовком "Собрание малороссийски слов, содержащихся в "Энеиде", й сверх того еще многих иных, издревле вошедших в малороссийское наречие с других языков или и коренных российских, но неупотребительных". Словник є початком коментаря до "Енеїди" i разом з тим помiтним явищем української лексикографiї кiнця XVIII ст. Обсяг чималий - 972 слова. Вiн став доброю основою для аналогiчних словникiв у всiх подальших виданнях "Енеїди".

У другому виданнi "Енеїди" (1808), iнiцiаторами якого напевне були вже iншi люди (слова "Иждивением М. Парпуры" на титульнiй сторiнцi вiдсутнi), i заголовок словника, i сам словник передруковано без жодних змiн. Скопiйованi навiть явнi помилки (божовильный замiсть божевiльний, минiя замiсть манiя, чiпчиковать замiсть чимчикувать та iн.). Так само як I перше, це видання поеми було для Iвана Котляревського несподiванкою. Воно ще раз нагадало авторовi, яким нечуваним успiхом користується його твiр, яку роль вiн вiдiграв i ще може вiдiграти в лiтературi i його життi. Адже 1808 р. був переломним для письменника.

З 1796 р. Iван Котляревський перебував на вiйськовiй службi. В сiчнi 1807 р. вiн був переведений у Псковський драгунський полк, дислокований у бiлоруському мiстi Лiда, а 23 сiчня 1808р. подав у вiдставку. З дуже обмеженими засобами для iснування, без зв'язкiв, капiтан у вiдставцi опиняється на роздорiжжi. Треба було знайти якесь мiсце на цивiльнiй службi. Його в рiднiй Полтавi довелося шукати в приймальнях столичних вельмож. Серед меценатiв, якi могли допомогти капiтановi у вiдставцi, був добре йому знайомий, багатий та впливовий Семен Михайлович Кочубей. Може, завдяки Кочубею, може, кому iншому Котляревський тiльки через два з половиною роки пiсля залишення вiйськової служби (за формулярним списком - 3 червня 1810 р.) нарештi був призначений наглядачем (завiдуючим) Полтавського дому виховання бiдних дворян.

У цей неспокiйний та невлаштований перiод свого життя Котляревський заходився коло видання свого твору, додавши уже готову на той час четверту частину. Певне, фiнансував видання той же Семен Кочубей, бо на окремiй сторiнцi посвята: "С. М. К-ю усерднейше посвящает сочинитель". На титульнiй сторiнцi книжки читаємо: "Вергилиева Энеида на малороссийский язык переложенная И. Котляревским. Вновь исправленная и дополненная противу прежних изданий, Санктпетербург, в медицинской типографии. 1809 года". На окремiй сторiнцi "Уведомление" автора: "Энеида", на малороссийский язык переложенная, в 1798 й 1808 годах была напечатана без моего ведома й согласия. Она досталась господам издателям со многими ошибками й упущеннями, случившимися от переписки, й сверх того й издавшие многое в ней по-своєму переделали й почти испорченную випустили под моим именем. Я решился исправить и дополнить прежде напечатанные три части и, присоединив четвертую, издать все вместе. Благословенное принятие Энеиды от публики будет наградою трудов моих; и ежели она принесет удовольствие читателям, то я поспешу предложить и пятую часть". У кiнцi книжки доданий "Словарь малороссийских слов, содержащихся в Энеиде и сверх того еще многих иных в Малороссии употребительных, исправленный, умноженный и дополненный словами для четвертей части". Пiсля такого заголовка iде набраний без нiяких змiн i поправок текст "Словаря", публiкованого в попереднiх двох виданнях. Слiдом за ним вмiщено пiд окремим заголовком "Дополнение к малороссийскому словарю", укладене вже самим Iваном Котляревським. Тут подано 153 слова. Видно, що Котляревський уважно прочитав словник перших видавцiв. Крiм слiв з четвертої частини, вiн вмiстив у додатку ряд питомих українських слiв з першої - третьої частин поеми, не включених укладачем чи може укладачами у словник попереднiх видань. Не зрозумiло тiльки, чому Котляревський не виправив очевидних помилок у словнику. Це вiн зробить пiзнiше, готуючи десь через пiвтора десятка рокiв повне видання "Енеїди".

Пiсля виходу у свiт власноручно пiдготовленого третього видання "Енеїди" та тривалих клопотiв з улаштуванням на цивiльнiй службi, Котляревський назавжди осiдає в рiднiй Полтавi i неспiшне завершує головну справу свого життя. П'ята частина "Енеїди" на кiнець 1821 р. уже була завершена. В листi вiд 21 грудня 1821 р. вiн писав М. I. Гнєдичу: "...Я как кончил ее, то перекрестился. Что же касается до 6-й, то будет чем полюбоваться". Невдовзi була завершена й остання, шоста частина. Росiйський лiтератор М. О. Мельгунов пiсля вiдвiдання у серпнi 1827 р. Котляревського писав М. П. Погодiну, що поема доведена автором до кiнця. Завершивши поему, письменник укладає "Словарь малороссийских слов, содержащихся в "Енеиде", с русским переводом". Сюди увiйшло 1547 слiв, бiльше, нiж до словника першого видання та "Дополнения" Котляревського до третього видання разом узятих. Адже додалися ще п'ята й шоста частини поеми, крiм того, введено новi слова з попереднiх частин.

Укладаючи "Словарь", Котляревський взяв за основу словник до перших двох видань "Енеїди". Не раз вiн виправляв помилки своїх попередникiв, уточнював смислове значення слiв.[11] "Бур'ян" - замiсть "на пустырях репейник и другие большие травы - негодная трава". "Буханець" – замiсть "сытник пшеничный" - "булка". Проте бiльшiсть слiв перенесена Котляревським з першого словника без змiн. Але це не применшує ролi письменника як укладача i коментатора власного твору.

Тимчасом лексикографи, належно оцiнюючи словник до першого видання "Енеїди" (1798), невиправдано обминають його остаточний варiант, власноручно переписаний i доповнений Котляревським. Про нього не згадується жодним словом нi в "Iсторiї української лексикографiї" П. Й. Горецького (1963), нi в оглядовiй працi - передмовi В. В. Нiмчука до "Словника української мови" П. Бiлецького-Носенка, виданого 1966 р. А безпiдставнiсть такої недооцiнки переконливо довiв Агапiй Шамрай на початку 50-х рокiв. "Скептицизм, - писав вiн, - власне нiчим не обгрунтований: до уваги брався один лише факт, а саме те, що повнiстю "Енеїда" вийшла в свiт пiсля смертi Котляревського. Нiяких iнших фактiв бiографiчного характеру, крiм цього, немає для виправдання такого скептицизму. З бiографiчних нарисiв про Котляревського ми дiзнаємося, що вiн до кiнця своїх днiв працював над "Енеїдою" i незадовго до смертi продав рукопис харкiв'яниновi О. А. Волохiнову, який i видав його у 1842 роцi... Немає, отже, рацiї сумнiватися в авторськiй редакцiї тексту (I словника - О. С.) видання 1842 р.".[12]

Укладений Котляревським словник до повного видання "Енеїди" 1842 р. Не раз передруковувався без змiн у наступних виданнях або служив основою для власних примiток того чи iншого укладача.

Окремi данi для коментаря знаходимо в спадщинi земляка i сучасника автора "Енеїди" М. Гоголя. Поряд з українським фольклором, помiтний вплив на раннього Гоголя справив Котляревський. Ще навчаючись у Нiжинському лiцеї, вiн завiв записну книжку пiд заголовком "Книга всякой всячины, или Подручная знциклопедия" (почата 1826 р., поповнювалась до 1831 – 1832 рокiв). Серед раннiх записiв значне мiсце займають українськi лексикографiчнi та фольклорно-побутовi матерiали. Зокрема, "Лексикон малороссийский", для якого Гоголь брав матерiали з словника до "Енеїди", також словникiв, до даних до "Малороссийских песен" М. Максимовича (1827), до "Опыта собрания старинных малороссийских песен" М. Цертелєва (1819), "Грамматики малороссийского наречия" О. Павловського (1818). Деякi слова Гоголь, мабуть, брав безпосередньо з уст народу або з творiв сучасних йому українських авторiв. Зустрiчаємо тут також ряд виписок з першої - четвертої частин "Енеїди", деякi з них взятi епiграфами до кiлькох роздiлiв "Сорочинського ярмарку". В "Книгу всякой всячины", керуючись власними творчими планами, Гоголь з листiв чи розповiдей близьких людей внiс опис кiлькох українських iгор, страв, одягу, обрядiв. Тi з них, що згадуються в "Енеїдi", повнiстю або частково введенi в наш коментар, у кiлькох випадках з ними звiренi данi, взятi з iнших джерел. Словниками до "Енеїди", iншими нечисленними матерiалами зi спадщини Котляревського, записами Гоголя i вичерпуються безпосереднi матерiали до коментаря. Не так i мало з огляду на їх загальну кiлькiсть, однак зовсiм недостатньо у порiвняннi з масою мiсць, якi треба пояснювати сучасному читачевi. Пiсля першого повного видання 1842 р. "Енеїда" не видавалася двадцять рокiв. Iшла глуха доба миколаївської реакцiї. З розгромом Кирило-Мефодiївського товариства у березнi 1847 р. Українське лiтературно-культурне життя завмирає майже зовсiм, аж до перiоду революцiйного пiднесення другої половини 50-х - початку 60-х рокiв. З кiнця 80-х рокiв минулого столiття кiлькiсть видань "Енеїди" починає швидко рости.

Помiтним явищем стало видання "Твори Iвана Котляревського" (Київ, "Вiк", 1909). Сюди увiйшли: "Енеїда, на українську мову перелицьована", "Ода до князя Куракiна", "Наталка Полтавка", "Москаль-чарiвник". В "Енеїдi" пронумеровано строфи кожної частини окремо i в додатку "Од редакцiї. Бiблiографiчнi та бiографiчнi розвiдки" подано пояснення до тексту вiдповiдно до нумерацiї строф. У додатку "Од редакцiї" є посилання на "Українськi приказки, прислiв'я i таке iнше" Матвiя Номиса, "Труды зтнографическо-статистической зкспедиции в Западно-Русский край" Павла Чубинського, "Новi українськi пiснi про громадськi справи" Михайла Драгоманова, на твори Григорiя Сковороди, Iвана Нечуя-Левицького, Анатолiя Свидницького.

Зi ста дев'яноста примiток до тексту поеми близько пiвтора десятка розгорнуто у коментар, указано на фольклорнi джерела та паралелi, на перегуки з давньою i новою українською лiтературою, на життєву основу призабутих побутових реалiй. У примiтцi до "тарабарщини" Сiвiлли, якою вiдкривається четверта частина ("Борщiв як три не поденькуєш") вказано на зразки такого жаргону в бурсацькому середовищi старих часiв та серед простолюду, наведенi вiдповiднi приклади зi статтi Iвана Нечуя-Левицького "Українськi гумористи та штукарi". В коментарi до макаронiчного бурсацького жаргону, на якому звертаються посли Енея до царя Латина ("Енеус ностер магнус панус"; IV, 46 - 47), наводиться аналогiчне мiсце з "Люборацьких" Анатолiя Свидницького. Також ширше пояснено рядки: "Гай, гай! ой, дей же його кату!" (I, 7); "...Загримотiла, Кобиляча мов голова" (II, 71); "I що то значить наш Статут" (III, 97) та iн.

Як недолiки цього видання рецензенти справедливо вiдзначали малу кiлькiсть пояснених мiсць та довiльний їх вибiр i надто вже скупий характер коментаря. Однак мав значення сам пiдхiд до пояснення тексту. Тут зроблено виходи за межi твору, якi напрошувалися, почате коментування поеми на тлi епохи та українського лiтературного процесу. Але намiчена у виданнi дорога довгий час лишалася непротореною. Незабаром почалася перша свiтова вiйна, за нею - великi революцiйнi потрясiння та економiчнi розрухи, якi не сприяли розвитковi лiтературознавчої науки. У виданнях "Енеїди" уже радянської доби певний час не зустрiчаємо такого, яке б просунуло вперед справу з коментуванням, хоч потреба в ньому ставала все бiльш вiдчутною. Проте кiлькiсть видань "Енеїди" зростала, в примiтках та передмовах до них, окремих статтях та монографiях лiтературознавцiв хоч i в малiй кiлькостi, але спорадично нагромаджується матерiал для коментаря.

Серед дослiдникiв, внесок яких у цю справу особливо помiтний, треба згадати Iеремiю Айзенштока (1900 - 1980). Вiн почав вивчати спадщину I. Котляревського ще у 20-х роках. У 1928 р. видав "Енеїду" iз змiстовною передмовою та примiтками. Протягом усього життя лiтературознавець вивчав творчiсть I. Котляревського та його добу. Останнiм словом I. Айзенштока про "Енеїду", певним пiдсумком його доробку на цiй нивi стала передмова та примiтки до видання творiв Iвана Котляревського росiйською мовою у великiй серiї "Библиотеки поэта" 1969 р. "Енеїда" тут публiкувалася в перекладi Вiри Потапової. Як i все, що вийшло з-пiд пера I. Айзенштока-лiтературознавця, передмова й примiтки позначенi високою фаховою культурою i нешаблоннiстю наукового мислення. Не втрачають свого значення висловленi ще у 20-х роках i розвинутi в його подальших працях спостереження над художнiми особливостями поеми, характером вiдображення в нiй людей i побуту, еволюцiєю стилю вiд яскраво вираженого бурлескно-травестiйного до переплетення цього стилю з усе вiдчутнiшими лiрично-сентиментальними та героїчними елементами в останнiх трьох частинах.

У 1952 - 1953 роках вийшло "Повне зiбрання творiв Iвана Котляревського" у двох томах, пiдготовлене Агапiєм Шамраєм (1896 - 1952). Це видання стало подiєю, етапним явищем у всiй науцi про Котляревського. Перший том вiдкриває змiстовна стаття А. Шамрая "Проблема реалiзму в "Енеїдi" I. П. Котляревського", текст поеми заново пiдготовлений на належному науковому рiвнi того часу, поданi рiзночитання та варiанти всiх прижиттєвих видань поеми та спискiв 1796 й 1799 рокiв (пiдготовленi Михайлом Михайловичем Новицьким (1892 - 1964). Примiтки А. Шамрая до "Енеїди" уже своїм обсягом значно перевищували примiтки до всiх попереднiх та й наступних видань. Кiлька його примiток у заново вiдредагованому i доповненому виглядi увiйшло в наш коментар.

Поряд з "Словарем" самого Iвана Котляревського, коментар Агапiя Шамрая став основою примiток до всiх наступних видань "Енеїди", в тому числi до "Повного зiбрання творiв I. П. Котляревського" 1969 р., виданого з нагоди 200-лiття з дня народження письменника (пiдготовка тексту i примiтки Бориса Деркача).

У пропонованому коментарi укладач, спираючись на здобутки попередникiв, прагнув зробити дальший крок на цьому шляху, допомогти сучасному читачевi проникнути в глибини генiальної травестiї. Зовсiм не розхожою риторичною фiгурою, лише визнанням реального буде застереження, що наш коментар не вичерпує всього багатства "Енеїди" i може не в усьому задовольнити допитливого читача. Але маємо певнiсть, що коментар наблизить до нього далеку вiд нас епоху, а то й спонукає до самостiйних роздумiв у правильному i перспективному напрямi.

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
Вергiлiй - Вергiлiй П. Марон. Енеїда: В 12 кн. - К.: Днiпро, 1972.
Даль - Даль В. Пословицы русского народа. - М., 1957.
К. - взято з "Словаря малороссийских слов, содержащихся в "Энеиде", с русским переводом", доданого I. Котляревським до видань "Енеїди" 1809 I 1842 рокiв.
К. с. - "Киевская старина".
Маркевич - Маркевич Н. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян. - К., 1860.
Нар. - 3 народних уст.
Номис - Українськi приказки, прислiв'я i таке iнше. (Спорудив М. Номис. - СПб, 1864).
Франко. Приповiдки - Галицько-руськi народнi приповiдки: У 3 т. - Львiв, 1901 - 1910.
Чубинський - Труды зтнографическо-статистической зкспедиции в Западно-русский край: В 7 т./ Под ред. П. П. Чубинского. - Спб., 1872 - 1879.

ЧАСТИНА ПЕРША
1. Еней - один з героїв античного мiфу про Трою. Син Анхiза, царя мiста Дардана в Малiй Азiї, i богинi Венери. Пiсля зруйнування греками Трої поплив, виконуючи волю богiв, до Iталiї i пiсля ряду пригод, що склали змiст "Енеїди" римського поета Публiя Вергiлiя Марона, поклав початок
Римськiй державi.

Троя (або Iлiон) - стародавнє мiсто-держава в Малiй Азiї, в районi протоки Дарданелли. У кiнцi XIX ст. нiмецький археолог Генрiх Шлiман шляхом розкопок встановив мiсце, де стояла Троя. Оспiваний в "Iлiадi" Гомера похiд грекiв на Трою, здобуття i зруйнування ними мiста вiдбулися у XII ст. до н. е.

Осмалених, як гиря, ланцiв - троянцi вискочили з палаючого рiдного мiста, тому - осмаленi. Гиря, гирявий - коротко острижений, взагалi: негарний, непоказний. Ланець - гультяй, розбишака. Лайливе слово, неодноразово зустрiчається в творах Iвана Котляревського. Походить вiд ландмiлiцiя (нiм. Diе Lапdmilitiа] - ландець - - ланець. Ландмiлiцiєю були названi сформованi за указом Петра I вiд 2 лютого 1713 р. вiйська з розмiщених на територiї України полкiв регулярної росiйської армiї i спецiально навербованих солдатiв для несення охоронної та сторожової служби (див.: Полное собрание законов Российской империи с 1649 г. - Спб., 1830. - Т. 5. - С. 13). Пiзнiше кiлькiсть ландмiлiцейських полкiв була збiльшена. В 1722 р. До ландмiлiцiї була зарахована деяка частина українського козацтва. В наступнi роки ландмiлiцiя не раз переформовувалась, в 1736 р. за поданням генерал-фельдмаршала Мiнiха була названа Українським мiлiцейським корпусом i мала в своєму складi двадцять кiнних полкiв. У 1762 р. iмператор Петро III наказав iменувати цей корпус просто Українським, i з того часу назва "ландмiлiцiя" офiцiйно перестала вживатися. В 1770 р. Український корпус був злитий з регулярною росiйською армiєю. Особливий податок, який платило населення України на утримання ландмiлiцiї, був скасований тiльки на початку XIX ст.

2. Юнона - в римськiй (Гера - в грецькiй) мiфологiї - дружина Юпiтера (Зевса), покровителька жiнок, покровителька шлюбiв. Пiд час Троянської вiйни була на боцi грекiв i переслiдувала троянцiв, залишилася їхнiм ворогом i пiсля падiння Трої.

3. Венера - в римськiй [Афродiта - в грецькiй) мiфологiї богиня краси I кохання, дочка Зевса. Одна з легенд про Венеру - її любовне захоплення троянцем Анхiзом, до якого богиня з'явилась на гору їда у виглядi пастушки i народила вiд нього сина Енея. Пiд час вiйни з греками допомагала троянцям.

Парис - один з синiв троянського царя Прiама, дядько Енея з боку батька, призвiдець пагубної для його батькiвщини вiйни з греками. За античною мiфологiєю, до Париса з'явилися три богинi - Гера, Афiна, Афродiта (вiдповiдно у римлян - Юнона, Мiнерва i Венера) - й попросили бути суддею у суперечцi за яблуко, яке мусило дiстатися найвродливiшiй з них. Гера обiцяла вiддати йому у володiння велике царство - Азiю, Афiна обiцяла славу полководця, Афродiта - найпрекраснiшу жiнку на землi. Парис вiддав яблуко Афродiтi. При її сприяннi викрав у одного з грецьких царiв Менелая дружину - прекрасну Єлену, що й послужило приводом для Троянської вiйни.

Путивочка - сорт невеликих круглих яблук.

4. Геба - дочка Юнони i Зевса, пiд час бенкетiв пiдносила олiмпiйцям напитки богiв - нектар i амброзiю.

Гринджолята - зменшене вiд гринджоли - низькi й широкi сани з боками, що розширяються вiд передка. Також - маленькi дитячi санчата. Розкована гра неоднозначнiстю слова, часте вживання слiв, серйозний змiст яких мiстить в собi гумористичний заряд - суттєва прикмета стилю "Енеїди". Богиня на дитячих саночках!

Павичка - коняка павиної мастi, також - зменшене вiд лава. У римлян пава - птах Юнони. Добрий знавець народного побуту, художник Василь Онисимович Корнiєнко в iлюстрацiї до "Енеїди" Котляревського (1909) витлумачив павичку буквально: запряжена в шлею пава, як лебiдь у вiдомiй байцi, летить у небесах поверх хмар, за нею на гринджолах - Юнона. В лiбретто до опери "Енеїда" Миколи Карповича Садовського сцена вiдвiдин Юноною бога вiтрiв Еола вiдкривається словами: "З верховини Олiмпу спускаються саночки, запряженi павичкою. В саночках сидить Юнона, убрана в старосвiтське убрання..." I далi: "Юнона сiдає знову на свої саночки I злiтає на Олiмп" (Лисенко М. Зiбр. творiв: У 20 т. - К., 1955. - Т. 7. - С. 44). Для оперної умовностi птах в упряжцi пасує. Одначе чому Юнона виїздить саме на санях, а не на якомусь колiсному екiпажi, як у перших двох виданнях поеми? Справа у тому, що в XVII - XVIII ст. i навiть пiзнiше сани широко застосовувалися не тiльки зимою, а й у лiтню пору, надто в болотистих i лiсистих мiсцевостях. До того ж, що в даному разi головне, їзда на санях вважалася бiльш почесною, нiж на колесах, тому знатнi особи, насамперед духовного сану, при парадних виїздах, безвiдносно до пори року, вiддавали перевагу саням (адже богиня Юнона їде до бога Еола).

Кибалка - старовинний жiночий головний убiр у виглядi високої пов'язки на головi, з двома довгими кiнцями, якi спадали на спину. Носили тiльки замiжнi жiнки.

Мичка - пучок приготовленого для пряжi волокна конопель або льону. Один кiнець насадженої на гребiнь мички звисав, мов коса, вниз, i з нього пряля сукала нитку. Тут: пасмо волосся, що вибивалося в молодицi з-пiд кибалки, або взагалi коса. З'являтися на людях з вiдкритою косою, чи навiть пасмом волосся, що виглядає з-пiд головного убора, замiжнiй жiнцi не годилося.

Взяла спiдницю i шнурiвку - тобто спiдницю i керсет, старосвiтський жiночий убiр. Керсет не мав рукавiв, його одягали поверх вишиваної сорочки, стягували спереду при фiгурi шнурiвкою. Одягали тiльки разом з спiдницею. I спiдницю, i керсет шили по можливостi з кращих, яскравих тканин, прикрашених усами (див. коментар: I, 14), та iн.

Еол - бог вiтрiв, жив на плавучому островi Еолiї.

5. Поставила тарiлку з хлiбом - коли молодиця йде в гостi, то, за звичаєм, вона дарує хазяїновi хлiбину, притому спечену у власнiй печi.

6. Суцiга - собачий син, розбишака, пройдисвiт.

7. Дей же його кату! - вигук, що означає подив з досадою. За значенням близький до: "Ти глянь! Така досада!" Iмена вiтрiв з античної мiфологiї: Борей - холодний пiвнiчний або пiвнiчно-схiдний вiтер. Нот - теплий пiвденний вiтер, тиховiй. Зефiр - захiдний весняний вiтер, який приносив дощi. Евр - схiдний або пiвденно-схiдний вiтер, який приносив засуху.

8. Трiстя - трясовина, грузьке болото. Iван Франко до записаної у рiдних Нагуєвичах примовки "Iди в трiстьи та в болото!" додав пояснення: "Трiстє тут у значеннi тростина, що росте на болотi" (Франко. Приповiдки. - Т. 3. - С. 225).

Чвирк - залишок пiсля вторинної перегонки горiлки.

10. Пiвкопи - двадцять п'ять копiйок. Еней пообiцяв дати Нептуну хабара - пiвкопи. Для бога Нептуна (в "Енеїдi" боги - переодягнене вище панство, знать) та й для пана Енея пiвкопи - мала сума. Цим самим пiдкреслювалася скареднiсть i жадоба Нептуна до грошей. В другiй частинi поеми, влаштовуючи поминки по батьковi Анхiзовi, Еней кидає пiвкопи в дарунок простолюдиновi ("З кишенi вийнявши пiвкiпки, Шпурнув в народ дрiбних, як рiпки"). Отже, i згадана сума хабара боговi моря розрахована на комiчний ефект. А яка була реальна цiна грошей на Українi в другiй половинi XVIII ст.? Певне уявлення дають, примiром, збереженi в архiвах описи та оцiнка в грошах майна козакiв i селян Менської та Борзненської сотень Чернiгiвського полку, знищеного пожежами у 1766 р. Описiв чимало, цiни на ту саму рiч, будiвлю, тварину вказанi багато раз, причому в рiзних селах. Вони такi: хата рублена з сiнями i прикомiрком - вiд 10 до 25 крб., комора рублена - 3 крб., вiз пiд коней - 40 - 50 коп., плуг - 12 коп., вiдгодована свиня - 1 крб. 50 коп., вiвця - 50 коп., гуска - 10 коп., курка - 2 коп., кожух звичайний - 1 крб. 20 коп., смушева шапка - ЗО коп., чоботи - 20 - ЗО коп. (Див.: Сумцов Н. Ф. К истории цен в Малороссии /К. с. - 1887. - Т. 7. - Кн. 2. - С. 696 - 697). Звичайно, вказанi цiни порiвнювати з сучасними не можна. Iнша доба, iнша економiчна система, iншi вимiри.

11. Дряпiчка, дряпiжник - той, хто оббирає кого-небудь, здирник. Походить, певне, вiд слова драпач - шаповал, який очищає виготовлену шкiру вiд шерстi дротяною щiткою.

12. До ляса - польський iдiоматичний вислiв, що означає втечу. Свiтелка - невелика свiтлиця, парадна кiмната в хатi, будинку.

13. Шальовки, шалiвки - тонкi, неширокi дошки, якими оббивають (шалюють) стiни, стелю, дах. Означення сосновi - один iз зразкiв точної передачi Котляревським життєвої правди. Шальовки кращi - сосновi. Просякнутi живицею, вони порiвняно стiйкi проти гниття. Лемiшка - див. коментар: I, 27.

14. Дудка - див. коментар: I, 28.
Очiпок - головний убiр замiжньої жiнки у формi шапочки, iнколи з подовжнiм розрiзом ззаду, який зашнуровують, стягуючи сховане пiд ним волосся. Венера, так само як i Юнона, одягла святковий убiр української молодицi, але вже iнший, вишуканiший, яскравiший, як подобає богинi краси й кохання, та ще й молодшiй за вiком вiд Юнони. Замiсть аскетичної кибалки, що лишає вiдкритим тiльки лице, у неї грезетовий, тобто парчевий, очiпок.

Кунтуш з усами люстровий (люстрин - дорога шовкова тканина з глянцем; уси - нашивками iз золотої i срiбної тасьми). Кунтуш - верхнiй жiночий одяг. Мав одкиднi й розрiзнi рукава, так званi вильоти. Жiнки могли носити кунтуш i зовсiм без рукавiв. Вiн мав вилоги на грудях, у талiї щiльно стягувався гапликом без пояса.

Ходить на ралець - по нарочитим [помiтнiших] праздникам ходить на поклон с подарками (К.). Венера хоча i йде до Зевса "на ралець", проте не бере з собою хлiба i не веде мови про подарунки, як це робила Юнона пiд час вiдвiдання Еола (I, 4). Ритуали пiд час вiдвiдання рiдного батька – не обов'язковi, а давати хабара - суперечить життєвiй правдi. Натомiсть вона бере батька слiзьми.

15. Зевес - у грецькiй мiфологiї (у римськiй - Юпiтер] бог грому I блискавки, найстарший мiж небожителями. В "Енеїдi" Котляревського iнколи фiгурує пiд iменем Йовиш, на польський лад.

Сивуха - звичайна, невисокого гатунку горiлка, недостатньо очищена. Восьмуха - восьма частина кварти (близько 125 грамiв).

Кварта - кухоль, десята частина вiдра (К.). У добу феодалiзму на Українi, навiть у кiнцi XVIII ст., пiсля ряду заходiв уряду Росiйської iмперiї по унiфiкацiї мiр i ваги, спостерiгається їх велика рiзноманiтнiсть. Iнодi просто неможливо перевести давню мiру на сучасну систему мiр. "...Не тiльки кожне мiсто i мiстечко, але навiть багато продавцiв мали свої особливi мiри. Так... для мiряння рiдини служили: вiдро, вiдерце, кварта, яких мiстилося в казенному державному вiдрi 24. Зустрiчається також мiряння куфами, барилами, носатками, але цi останнi були власне не мiрами, а посудиною тiльки приблизної величини, так, наприклад, куфа мiстила 18 - 40 вiдер" (Попытка к уравнению мер и веса в Малороссии XVIII в. /К. с. - 1889. - N 7. - С. 231). Iйон - бач.

У свинки грати - Микола Гоголь так описує цю гру: "На утрамбованiй I твердiй землi стають у коло; кожний перед собою має ямку, в яку тикає кiнцем палицi. Посерединi кола трохи бiльша ямка, в яку той, що перебуває за колом, гонить теж палицею м'яч. Тi, хто стоять колом, намагаються не пустити м'яча в ямку посерединi. Але, вiдбиваючи його палицею, кожний повинен зараз же ткнути її на своє мiсце, бо той, хто пасе свиню (гонить м'яч), заволодiє мiсцем, ставлячи у вiльну ямку свою палицю, а хто гавив, - буде замiсть нього гонити м'яч" (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. - М., 1952. - Т. 9. - С. 512).


16. Згiдно з "Енеїдою" Вергiлiя, Енеєвi було призначено стати засновником мiста Рима i могутньої Римської держави, основоположником великої династiї правителiв.

Як. вернеться пан хан до Криму - тобто, нiколи того не буде. Кримське ханство було лiквiдоване i приєднане до Росiйської iмперiї 8 квiтня 1783 р. Нар.: Як хан долiзе до Криму (Номис. - С. 109).

17. Я в правдi так твердий, як дуб - порiвняння бере початок у
язичеськiй мiфологiї. У стародавнiх грекiв дуб - дерево Зевса, у римлян -
Юпiтера. Вiдповiдно в язичникiв-слов'ян дуб пов'язаний з культом бога
грози i блискавки - Перуна.

18. Дiдона - за античними легендами, фiнiкiйська царiвна, яка заснувала мiсто-державу Карфаген на африканському узбережжi Середземного моря.

Мосць - величнiсть.

Iди, небого - тут у значеннi: сердешна, бiдолаха.

Понедiлкувати - поширений у давнi часи звичай постити в понедiлок. У цей день не виконували важкi роботи й такi, що вимагали тривалого часу, наприклад прядiння. Понедiлкували тiльки одруженi жiнки. Але вже на початку XX ст. вiдомий український етнограф Микола Сумцов констатував вiдмирання цього звичаю: "...Додержання посту в понедiлок... нинi мiсцями практикується старими жiнками з приурочуванням давнього звичаю до святого понедiлка" (Сумцов Н. Бытовая старина в "Энеиде" Й. П. Котляревского: Сб. Харьк. историко-филолог. о-ва. - Харьков, 1905. - Т. 16. - С. 155).

20. "Голе троянство" геть вибилося iз харчових запасiв. Вперше I востаннє за весь час їхнього мандрування Котляревський не називає наїдкiв, а говорить просто "чогось попоїли".

21. У цiй строфi подається характеристика Дiдони. Нi тут, нi далi Котляревський прямо не зображає i не називає її царицею. Перед нами - українська молодиця, вдова заможного пана середньої руки. Спосiб характеристики Дiдони, як i iнших персонажiв "Енеїди", - це перелiк рис, якостей, у даному разi тiльки позитивних, якi складають той характер. Перша оцiнка дещо побiжна: "розумна i моторна". Потiм, звернувши нашу увагу на Дiдону, оповiдач розгортає ширшу характеристику. Йде ряд означень: "трудяща", за ним - паралельне означення-синонiм у вищому ступенi: "дуже працьовита". Далi - ще позитивнi риси: "весела", "гарна". Як бачимо, змальовано народний iдеал молодицi. Найважливiша прикмета того iдеалу - працьовитiсть. З шести означень iдеалу жiнки працьовитостi вiдведено два, одне з них у вищому ступенi (єдиний у строфi прикметник вищого ступеня). Звернiмо увагу: на останньому мiсцi - "гарна". У щойно змальованих образах Венери i Юнони майже все зосереджено на зовнiшностi, уборах, а тут бачимо зовсiм iнше. Убори Дiдони будуть не менш уважно й любовно виписанi далi, тут же йдеться виключно про моральнi якостi, вдачу, життєвi обставини. Дуже багато буде важити для Дiдони прибуття троянцiв, надто великi надiї пов'язує цариця та її близькi з появою Енея. Перед потенцiальним женихом насамперед викладається найважливiше з народного погляду - якостi молодої вдови як людини i хазяйки. Далi в усiй поемi таку пильну увагу до моральних рис, особистої вдачi зустрiнемо тiльки один раз - при змалюваннi майбутньої дружини Енея Лависi, народного iдеалу дiвчини на виданнi. А тепер звернiмо увагу на означення "сановита", яке стоїть пiсля "веселої", "гарної", замикаючи перелiк достоїнств Дiдони. Справа в тому, що воно не зовсiм прикладається до українського народного iдеалу жiнки, взяте з iншого смислового ряду. В "Словнику української мови" зафiксовано два значення слова сановитий: 1) який має високий сан, чин; 2) показний, величний з вигляду. Тiльки тут, в одному з семи означень-похвал Дiдона наближається до царицi. Воно було б на мiсцi у ряду: "мудра" ("розумна" має бiльш практичний, житейський вiдтiнок), "могутня", "милостива" i т. iн. Чому ж слово "сановита" опинилося в чужому для нього лексичному оточеннi? Справа в тому, що перед нами - травестiя. Взяте з iншого (царського, великопанського) шару лексики, поняття в невластивому йому оточеннi створює певний комiчний ефект. Воно заховалося в самому кiнцi останнього рядка характеристики i ненав'язливе, ледве помiтно виглядає звiдти, мов краєчок царської мантiї з-пiд плахти молодицi. На iдеал української жiнки падає травестiйно-гумористичний вiдсвiт, весь вiн немов пройнятий любовно-iронiчним усмiхом автора. Наступне слово "бiдняжка" нiби маскує, а насправдi пiдсилює гумористичний мотив - сановита бiдняжка!


22. Звертаючись iз запитаннями до троянцiв, Дiдона перелiчує рiзнi види мандрiвок людей у давнi часи. Передовсiм згадано чумацькi валки на Дон та у Крим. Як вiдомо, основним товаром чумацького промислу в цi краї були сiль i риба. Потiм названо переселення з одного краю України в iнший ("виходцi-бурлаки"). На початку 90-х рокiв XVIII ст. частина запорожцiв частково сушею, частково морем переселилася на "подарованi" царицею Катериною II землi мiж рiчками Кубань i Єя, утворивши там Вiйсько чорноморське. Здогади, що Котляревський в мандрах троянцiв вiдбив i цей iсторичний епiзод, не мають реальних пiдстав. Нарештi - мандри на прощу до Києва, Почаєва та iнших мiсць паломництва.

23. Мана - привид, мiраж. Ману пускати - дурачити, морочити. Вирва - викуп, який бере на весiллi з нареченого брат молодої. У переносному значеннi також - хабар. В три вирви - дати вiдкупного в потрiйному розмiрi, синонiм до "втришия прогнати".

24. Постоли, також личаки - простонародне взуття з цiлого шматка шкiри без пришивної пiдошви, яке звичайно взували з онучами, прив'язуючи до нiг мотузками чи ремiнцями (волоками). Кожух - верхнiй чоловiчий одяг, звичайно з непокритої тканиною овечої шкури, хутром до середини, довгий, з великим комiром. Свита - простонародний верхнiй одяг з домотканого сукна. Пеня - напасть, бiда.

25. Тогдi Великдень був би нам! - до фразеологiзму "Великдень раз у рiк" Iван франко дає таке пояснення: "Се одно з найбiльших, а у нашого народа таки найбiльше свято" (Ф ранко. Приповiдки. - Т. 3. - С. 398).

26. Пiл - широкi, грубi дошки, покладенi в хатi мiж пiччю з того боку, де черiнь i припiчок, та протилежною стiною. Пiл служить лiжком i лавою. Ширина його - близько двох метрiв, щоб упоперек могла вiльно лягти доросла людина.

I їли сiм'яну макуху - макуха - вижимки чи збой з конопляного сiм'я, вживали як десерт або легку закуску.

27. З полив'яних мисок - з мисок, покритих зсередини поливою, особливим склоподiбним сплавом.

Свинячу голову до хрiну - ритуальна страва. У слов'ян-язичникiв дикий кабан (вепр) уважався священною твариною, його приносили в жертву богам, починали з нього, як ритуальної страви, трапезу. Потiм поряд з дикою або на змiну їй прийшла домашня свиня. Таке ж ритуальне значення мала страва з домашньої птицi, зокрема iндика. З вепром пов'язаний культ верховного бога Перуна, з домашньою птицею - культ життєдайної, плодоносної матерi-землi (див.: Боровский Я. Е. Мифологический мир древних киевлян. - К., 1982. - С. 52 - 53). Спосiб приготування: "Свинячу голову очистити, вимити I поставити варитися; натерти хрiну, зажарити його з маслом, покласти туди борошна, розвести трiшки бульйоном, покласти сметани i закип'ятити з невеликою кiлькiстю солi; вийняти зварену голову, вiддiлити вiд неї нижню щелепу i подавати" (Маркевич. - С. 162).

Локшину на перемiну - говорять ще "на перемiжку" - про легшi страви, якi подають мiж м'ясними. Локшина - "замiсити пшеничне тiсто на яйцях, розкачати в тонкий корж, нарiзати вузькими смужками i зварити у водi з маслом або на молоцi" (Маркевич. - С. 157).

Кулiш - густа юшка з пшона. "Змити крупу або пшоно в горшку, залити водою i зварити з олiєю, коров'ячим маслом або свинячим салом" (Маркевич. - С. 153).

Лемiшка - "пiджарити гречаної муки, розвести її солоним кип'ятком; скласти в горщик, поставити в пiч на одну годину; подавати з пiджареною на коров'ячому маслi або на олiї цибулею" (Маркевич. - С. 156).

Зубцi - кутя з очищених зерен ячменю, зварена з потовченим i пересiяним на сито конопляним сiм'ям.

Путря - "зварити кутю з ячменю; викласти її в ночовки, обсипати житнiм
солодом, добре перемiшати, викласти в дiжечку, залити солодким квасом,
поставити в тепле мiсце на добу" (Маркевич. - С. 157).

Кваша - колись одна з популярнiших страв ("борщ, каша, третя кваша"). "Взяти житнього борошна, гречаного i солоду, висипати в дiжечку, розмiшати горячою водою (але не кип'ятком), дати пiвгодини або годину побродити; добре закип'ятити другу воду i розводити на смак, щоб було рiдше або густiше, хто як любить; поставити на печi на тепле, щоб прийняло кислоту, тодi варити в горшку i подавати" (Маркевич. - С. 156). В квашу також часто кладуть для смаку i гостроти сушенi грушi, сливи чи якiсь iншi фрукти.

Шулики - порiзанi на невеликi кусочки пшеничнi коржi, залитi розведеним медом разом з м'ятим у макiтерцi маком. Наїдки тут i у всiх подальших картинах бенкетування троянцiв автор перелiчує в тiй послiдовностi, у якiй їх подавали на стiл. Звичайно, останнiми подавали солодкi страви, послiдовно: путря, кваша, шулики, причому кожна наступна страва була солодша за попередню. Хотiлося б звернути увагу на шанобливе ставлення в той час до їжi. Пiд час святкового бенкетування козаки могли кидати в грязь i топтати дорогi убори, сипати грiшми, але нiколи не могли собi дозволити зневажливого ставлення до хлiба, їжi взагалi. I обiдаючи пiсля тривалого морського походу, i бенкетуючи цiлими днями, троянцi все пiдбирають, "як на вечерi косарi" (IV, 29). Адже не годилося ставити на стiл чергову страву, коли в мисках ще залишалася попередня. Цiкаво, що Котляревський у "Енеїдi" жодного разу не згадує картоплi, хоч її за життя письменника почали культивувати на Українi. Досить швидко вона вийшла в число головних городнiх культур. У "Салдацькому патретi" (1833), перелiчуючи виставленi на ярмарку овочi, Квiтка-Основ'яненко називає I "картохлi, що вже швидко хлiб святий з свiту божого зженуть".

28. За панським столом, можливо, кожен гiсть мав кубок. Одначе за давньою народною традицiєю обносили i частували всiх гостей по кругу однiєю чаркою. В народних звичаях живе цiлий кодекс правил, хто i в якiй послiдовностi пiдносить гостям чарку, з кого починати частування.

Мед, пиво, брагу, сирiвець - названi найдавнiшi вiдомi в нас напої. Перелiк по низхiднiй, вiд кращого до найдешевшого - сирiвцю, єдиного в цьому ряду безалкогольного напою.

Калганка - горiлка, настояна на калганi (трава, корiнь якої вживається також у народнiй медицинi).

Ялiвець (Juniperus) - рослина родини кипарисових, росте кущами, рiдше невеликими деревами. Вiн i зараз поширений на Українi. Використовується як декоративне дерево. Має гострий смолистий запах. Дим з ялiвця (плоди I стебла тлiють на гарячому вугiллi) має лiкувальнi властивостi.

Горлиця - давнiй український танець. Танцюють парою: дiвчина ("горлиця") i парубок. Пiсня до танцю часто варiюється, iмпровiзується залежно вiд обставин. У пiснях такого типу тiльки перший куплет рiдко зазнає якихось змiн. Подаємо ближчий до Котляревського в часi запис пiснi, опублiкований у 80-х роках минулого столiття з примiткою: "Останнi два куплети виконував Семен Степанович Гулак-Артемовський", вiдомий український композитор i спiвак, автор опери "Запорожець за Дунаєм".

Ой дiвчина-горлиця
До козака горнеться;
А козак, як орел,
Як побачив, так i вмер.
Умер батько - байдуже,
Вмерла мати - байдуже,
Умер милий, чорнобривий,
Жаль менi його дуже.
I за батька "отче наш",
I за матiр "отче наш",
За милого ж душу
Танцювати мушу

(Пiснi, думки i шумки руського народу на Подолiї, Українi i в Малоросiї. - К., 1885. - С. 128).

Зуб - танок, який танцювали пiд сопiлку. Один з рiзновидiв сопiлки називається "зубiвка".

Дудка, iнакше "дуда", "коза", "волинка" - музичний iнструмент, що складається з шкiряного мiха i вставлених у нього двох, iнколи трьох трубок. На однiй, як на сопiлцi, грають мелодiю, iншi дають фон, незмiнний тон (див. також коментар: I, 37).

По балках - танцю чи пiснi пiд такою назвою виявити не вдалося. В перших двох виданнях "Енеїди", здiйснених без участi Котляревського, було: "Ой, ненько, на цимбалах грали". Санжарiвка - темпераментний розгульний танець. Приспiвки до "санжарiвки":

Iшли дiвки з Санжарiвки,
А за ними два парубки;
А собаки з макiвок,
Гав-гав на дiвок.
Ой дiвчина кумина
Поїхала до млина.
Зачепила в сухий пень
Та й стояла цiлий день.
Продай, мамо, двi корови,
Купи менi чорнi брови,
На колодцi стояти
Та на хлопцiв моргати.
Чом, чом боса ходиш?
Чому чобiт не заробиш?
Ой не жалуй дурнички,
Купи новi черевички!

(Закревский Н. Старосветский бандуриста. - М., 1860. - Кн. 1. - С. 75).

У чотирьох "граючих" рядках 28-ї строфи першої частини "Енеїди" блискуче виявився дивовижний музикальний слух Котляревського (вiн грав на скрипцi). Спробуємо проаналiзувати звукову iнструментовку рядкiв. Тут необхiдне вдумливе вчитування в текст, вслухування в мелодiю i наростаючий темп.

"Бандура горлицi бриньчала" - чуються перебори струн бандури в помiрному темпi. "Сопiлка зуба затинала" - прискорення темпу i пiдвищення тону; пiсля двох "бринь" попереднього рядка (причому перше тихiше - "ба", друге голоснiше - "бринь") - три такти сопiлки, кожний голоснiший попереднього: "со" (глухий приголосний i голосний), "зу" (дзвiнкий приголосний i низький, приглушений голосний), "за" (той же дзвiнкий приголосний, але вже в парi з високим голосним). "А дудка грала по балках" - вступає iнструмент, голоснiший, нiж два попереднiх, з iншим забарвленням тембру, росте темп: пiсля "ду-ду" iдуть варiацiї.

"Санжарiвки на скрипцi грали" - дальше пiдвищення темпу i тону. Завдяки нагромадженню дзвiнких приголосних та свистячих рядок немов зiграний на скрипцi. Вслухаймося у вступнi акорди: "с", "н", "ж" - на два такти - "ду-ду" - три перебори пальцiв скрипаля, три порухи смичка. Звернiмо увагу на те, що iнструменти починають звучати у певнiй наступностi. Першою - порiвняно неголосна бандура, за нею голоснiша - сопiлка, потiм ще голоснiша - дудка. I нарештi всiх покриває цариця музики скрипка. Народним танцям властивий органiчний синкретизм, єднiсть ритму танцю, музики, спiву. Пiсня для танцю втiлює його ритм i дух, без нього вона, як i без мелодiї, за висловом Лесi Українки, "тiльки наполовину жива". Одяг, в якому виходять на круг, а особливо взуття ("Дам лиха закаблукам, Закаблукам лиха дам! Дам лиха закаблукам, Дiстанеться й передам") часто фiгурують в пiснях до танцю, i не просто так, до слова, а тому, що вони є неабиякою складовою частиною святкового дiйства. Демонструють не тiльки силу i вправнiсть у танцi, а й одяг, убори. Недарма дробушкам, чоботам I свиткам присвячений окремий рядок коментованої строфи.

Дробушка - жiноча картата плахта, вважалася особливо нарядною. Плахта - верхнiй одяг типу спiдницi, зроблений iз двох, зшитих до половини кускiв картатої шерстяної тканини. Святкове вбрання. З народної пiснi: Вийди, вийди, молодице, з вiдром по водицю, Нехай же я подивлюся на плахту-дрiбницю. (Собрание русских народних песен с их голосами. - СПб, 1805. - С. 182).

29. Проворну, чепурну i гарну - народний iдеал дiвчини, прикмети названi в порядку їх важливостi. Пор. змалювання молодицi Дiдони (I, 21), дiвки на виданнi Лависi (IV, 21 - 22).

Юпка - верхнiй жiночий одяг у виглядi довгої корсетки, переважно з рукавами. За призначенням близька до сучасного легкого демiсезонного пальта чи плаща.

Запаска - жiноче вбрання, що замiняє спiдницю. Кусок чорної, звичайно шерстяної тканини (власне запаска) обвивався кругом стану так, щоб кiнцi його сходилися попереду. Поверх запаски у виглядi фартуха був кусок тканини синього кольору (попередниця). Запаску i попередницю пiдперiзували
червоним поясом. У Ганни запаска з фланелi (франц.flanelle) – дорогої фабричної тканини. Святкове вбрання її, так само як Дiдони та Енея, пошито не з домотканого полотна та сукна, а з купованих тканин, що в ту пору могли дозволити собi тiльки заможнi люди. Стьонжки, стьожки - кiсники.

Ковтки - сережки.

Третяк - потрiйне притоптування в танцi. Часто викликають у танець, особливо дiвчата, не словами, а танцем.

Вихилясом - танцюють, нахиляючись то вправо, то влiво, приваблюють, розпалюють свою пару, заглядають їй в очi, викликаючи на круг. Чому в танець з Енеєм iде не Дiдона, а її молодша сестра, дiвка Ганна? Тому що молодицям та ще вдовам не годилося танцювати разом з дiвчатами та парубками, тим бiльше не годилося вдовi з першого знайомства припрошувати до танцю парубка. Прийнято, розпочавши, танцювати до тих пiр, поки грають музики. Вийти з танцю ранiше, особливо парубковi, означало показати слабiсть. Хто доведе свою пару до найбiльшої втоми – той кращий танцюрист (див.: К. с. - 1898. - Т. 61. - Кн. 4. - С. 10 другої пагiнацiї).

30. Гоцак - те саме, що тропак - народний танець.

Гайдук - народний танець. Садив гайдука - танцював навприсiдки.

Не до соли - примовка "Тепер менi не до солi" пiшла вiд народного оповiдання, вiдомого у варiантах. Наводимо поданий у "Трудах" Павла Чубинського, пiдготовлених у 70-х роках минулого столiття: "Послав батько сина за сiллю, дав йому гривню грошей. Купив син солi, скiльки було сказано йому, ще шага й виторгував з тих грошей; всипав сiль у заполу та й iде додому. По дорозi був шинок, а в шинку тому гра музика, люди танцюють, аж дiл гуде. Надiйшов туди наш парубок i дуже йому заманулося потанцювати, а в кишенi шаг мулить.

- Музико, грай менi одному! - погукнув парубок, вiддав того шага I почав танцювати, аж хата мала, а вiн закида ноги, i вприсiдки, i через ногу, усяк було. Затанцювався парубок, а сiль потроху сиплеться з заполи. Що майне вiн ногою, то сiль так i поросне по хатi. А люди стоять округи та
й приказують йому саме пiд ногу, мов знарошне приграють:

- Ой, парубче, сiль сиплеться, ой, парубче, сiль сиплеться! А парубок зайшовся так, що й себе не тяме, та все їм:

- Тепер менi не до солi, коли грають на басолi! Тепер менi не до солi,
коли грають на басолi!

Ходив, ходив парубок, поки аж вiдтанцював свого шага. Стала музика I вiн став. Глянув - аж сiль уся на долiвцi, ще сам вiн i порозтирав її ногами. Скривився парубок та в сльози:

- А бодай його лиха година знала! Що ж тепер тато скажуть! Потяг собi, сердега, додому" (Чубинськи й. - Т. 2. - С. 379).

Здавна на Українi, так само як у Росiї та Бiлорусiї, сiль, як переважно привозний продукт першої необхiдностi, цiнилася високо i витрачалася економно. Сiль була важливим, коли не основним, продуктом чумацького промислу. Знали сiль "кримку" i "бахмутку". Першу одержували вiд випаровування на сонцi морської води в Криму, другу - вiд випаровування на спецiальних сковородах добутої з соляних колодязiв води. Колодязi знаходилися на березi невеликої рiчки Бахмутки в нинiшньому Донбасi. Бiля солеварень виникла укрiплена слобода, потiм - мiсто Бахмут (тепер Артемiвськ, великий центр соледобувної промисловостi). Свiдчать, що "бахмутка" була бiльш дрiбною i вважалася кращою на смак (див. Також коментар: IV, 45). Страви прийнято було варити без солi. Її ставили на стiл окремо. Звiдси й звичай зустрiчати гостей найдорожчим у господарствi - хлiбом i сiллю. Хлiб i сiль на столi - ознака достатку. Розсипати сiль не те що з торби - солянки вважалося в народi недоброю прикметою (посваритися).

31. Варенуха - "Хлiбне вино або наливка, варенi з сухими плодами, медом i пряним корiнням" (К.).

32. Про пiч багато хто з молодших та й старших уже не має певного уявлення. Споконвiчний неодмiнний атрибут житла, хранительниця вогню й тепла, з припiчком та черiнню, уже майже вiдiйшла в минуле. Зараз тiльки iнколи в селянських хатах, на кухнi, продовжують ставити печi менших, нiж ранiше, розмiрiв i меншою черiнню над ними, скорiше як данину традицiї, нiж з практичної потреби. На черенi, яка нагрiвається, коли топлять пiч, сплять, сушать зерно, в тому числi просо, перед тим як везти його шеретувати на пшоно.

Просо вiдоме ще з доiсторичних часiв як зернова культура. Згадується в дуже давнiх зразках народної творчостi: "А ми просо сiяли, сiяли..." Традицiйно просо займає досить значне мiсце в харчовому рацiонi українського народу. В повсякденному побутi пшоняна каша або кулiш - звичайна страва. А в козацьких походах, чумацьких та бурлацьких мандрах пшоняна каша з салом, у пiст з рибою та олiєю - перший наїдок.

33. Оренда, оранда - корчма. У святковi днi тут збиралися на гуляння, танцi. Назва "оранда" походить вiд того, що корчмарi за право торгувати горiлкою платили в державну казну належний податок (брали в аренду).

У недiлю на селi,
У орандi на столi
Сидiли лiрники та грали
По шелягу за танець.
Кругом аж курява вставала.
Дiвчата танцювали
I парубки...
(Тарас Шевченко. Титарiвна)

Кораблик - старовинний жiночий головний убiр, переважно в середовищi панства i заможного козацтва. Висока шапка з парчi або бархату з хутряним ободком. Формою нагадувала кораблик, звiдси й назва. Верх круглий, з дорогоцiнної тканини, iнколи винизаний жемчугом i дорогоцiнним камiнням, над лобом викроєний гострим кiнцем уверх (як нiс корабля), вуха залишалися вiдкритими. Ободок - завжди з чорного матерiалу, потилицю прикривав округло викроєний чорний клапан. I начепила ланцюжок - одягла прикрасу на шию. Та i запаски не забула - Дiдона одягла не таку запаску, яка була на її молодшiй сестрi Ганнi минулого дня (див. коментар: I, 29). Знали ще запаску у виглядi полотняного бiлого передника, яку носили поверх спiдницi замiжнi, взагалi бiльш поважного вiку жiнки.

З вибiйки платок - платок з вибитим на тканинi вiзерунком, який наноситься вручну за допомогою рiзьбленої або набiрної дерев'яної дошки. Платок, хустка - важлива деталь святкового жiночого одягу.

Хустка вiдiгравала також велику роль у ритуалах, увiйшла в обряди та повiр'я. Заручена дiвчина пов'язувала руку судженого хусткою, яка служила символом їхнього вiчного союзу. В третiй частинi "Енеїди" серед грiшникiв фiгурують i тi, що в дiвчат "з кишень платки тягли".

34. Що од покiйника украла - тобто потай взяла з майна свого покiйного чоловiка Сiхея.

Каптан (рос. кафтан} - верхнiй чоловiчий одяг з довгими полами; сукман, жупан, чумарка.


Пояс з каламайки - пояс з цупкої густої льняної тканини. Пояс був важливою деталлю чоловiчого святкового одягу. На старовинних портретах старшина завжди пiдперезаний поясом, переважно червоного або зеленого кольору. Були пояси рiзних розмiрiв - "бiльшої руки" i "мен- шої руки".

I чорний шовковий платок - платок, плат у старi часи в чоловiкiв мав ширше призначення, нiж нинiшня носова хустка. Використовувався як рушник, для накривання сiдла тощо.

35. Ляси пiдпускати - весело, жартiвливо заговорювати з ким-небудь, щоб втягти в розмову.

36. У панаса грати - хто-небудь один iз зав'язаними очима ловить iнших. Кого пiймає, той стає йому на змiну.

37. Журавель - весiльний танець (К.). Можна додати, що це взагалi народний масовий танець-пiсня. У танцi вiдтворюється поведiнка, пози журавля (як ходить, скубе траву, злiтає у повiтря тощо). Здебiльшого це робить ведучий, солiст-танцюрист. Iншi учасники стоять у колi або бiжать слiдом за ведучим. Вони спiвають пiсню, супроводжуючи текст її вiдповiдними рухами та жестами. На весiллi звичайно водять "журавля" в понедiлок, коли несуть снiдання молодiй. Якщо в селi була церква,, то в цей час мелодiю "журавля" мiг виконувати на дзвонах паламар. У сценi-жартi Марка Кропивницького "Лихо не кожному лихо - iншому й талан" пономар, вихваляючись своїм хистом, говорить: "...Спитаю: хто краще мене ударив би в дзвiн - чи на "достойно", чи на "многа лiта"?.. Та хочби i "журавля".

Текст "Журавля", опублiкований за життя Iвана Котляревського:

Да внадився журавель, журавель
До бабиних конопель, конопель!
Такий, такий журавель,
Такий, такий дибле
Конопельки щипле!
А я сьому журавлю, журавлю,
Києм циби переб'ю, переб'ю!
Такий, такий журавель,
Такий, такий дибле,
Конопельки щипле!
(Вестник Европы. - 1829. - N 22. - С, 153).

Дудочка - народний дiвочий танець, сольний, зараз вiдомий пiд назвою "козачок". У давнину його танцювали пiд акомпанемент дудки (волинки), звiдки й назва. Зараз виконується на рiзних музикальних iнструментах (скрипцi, цимбалах, бандурi та iн.), одначе при цьому зберiгається характер музичного викладу, притаманний дудцi. Текст пiснi до танцю:

Ти ж мiй дударику,
Ти ж мiй сподарику,
Ти ж було селом iдеш,
Ти ж було в дуду граєш,
Ти ж мене забавляєш!
Тепер тебе немає,
Й дуда твоя гуляє,
I пищики запалися,
Бозна кому досталися
(Вестник Европн. - 1829. - N 22. - С. 154).

Дудники iнколи ходили вiд села до села, заробляючи грою на прожиття, як кобзарi або лiрники. На таку думку наводять i слова "Ти ж було селом iдеш". Можливо, наведена пiсня виникла в той час, коли мандрiвнi дудники почали вiдходити в минуле. Дудка лишила помiтний слiд у фольклорi, топонiмiцi, антропонiмiцi, що теж свiдчить про її неабияку роль у культурному життi народу.

Хрещик - весняна гра, в котрiй одна пара учасникiв гри ловить другу, яка пiсля подачi сигналу розбiгається, уникаючи переслiдувачiв; також танець-гра, пiд час якого хлопцi й дiвчата мiняються мiсцями. Переважно гра дiтей i пiдлiткiв, причому дiвчат. Вiдомо кiлька рiзновидiв гри.

Горюдуб - гра, учасники якої стають парами, а той, хто "горить", стоїть спереду i за сигналом ловить одного iз задньої пари, що роз'єднується, перебiгаючи наперед.

Джгут - рiзновид гри в карти. Того, хто програв, б'ють джгутом (скрученим рушником) по долонi. Скажiмо, скiльки лишилося пiсля закiнчення гри на руках карт у дурня, стiльки раз його били джгутом по руцi. В "джгута" грали i без карт.


Хлюст - гра в карти. Взагалi хлюстом називається такий момент у грi, коли в одного чи кiлькох гравцiв на руках опиниться три карти однiєї мастi, або три козирi, або три валети, або три тузи. Чий хлюст старший - визначають за старшинством карт, якi його утворили. В пари - неясно, яка гра в карти мається на увазi. Може, вдвох, один на один?

Вiзок - поширена гра в карти, так званi "свої козирi". Назва пiшла вiд того, що тому, хто програв, дiстається велика купа карт - "хоч возом вивозь" (див.: К. с. - 1887. - Т. 18. - Кн. 6 - 7. - С. 463 - 471).

Дамки - шашки. Закрита пiд кiнець гри шашками противника, шашка переможеного вважається соромом для нього ("Чорт мав порожнього кута"). 36 - 37-ма - "iгровi" строфи. У перших виданнях "Енеїди" кожна строфа складалася з 20 рядкiв, потiм сам Котляревський розбив двадцятирядковi строфи на двi десятирядковi. Тому тiсна смислова єднiсть двох сусiднiх строф у "Енеїдi" спостерiгається часто. Iгри не бенкет, де важко подати наїдки й напої з урахуванням забаганок кожного з присутнiх окремо, i не обряд, де теж передбаченi обов'язковi для всiх ритуальнi дiйства. Грають "хто як i в вiщо захотiв".

Сцени бенкетування троянцiв у Дiдони не раз перегукуються з травестiями "мандрованих дякiв" - "Пiсня свiтська" та "Великодна вiрша", де фiгурують бiблiйнi персонажi, переодягненi в український одяг i надiленi рисами українських селян. У "Великоднiй вiршi" - "Давид гуслi пiдстроїв, козацької як дернув", з присутнiх "всяк собi пару прибрав" i всi пiшли у танець:


Перше навприсядки брали,
Потiм били трепака,
А дiвчата забивали
Пiдкiвками гоцака.
Як же взяли молодицi
По-своєму бушувать,
Аж погубили спiдницi,
Так взяло їх розбирать".


Тут же "парубки в м'яча гуляли, деякiї ж у жгута; дiвки пiсеньки спiвали; малi ж дiти - у кота; хто хотiв - навбитки бився" (Iсторiя української лiтератури: У 8 т. - К., 1967. - Т. 2. - С. 57).

В "iгрових" строфах новаторська риса "Енеїди" порiвняно з вiршами-травестiями полягає в тому, що з ряду iгор обособлено взятий "панас". Вiн служить зближенню Енея з Дiдоною, рухає сюжет. Пара на довший час, мов прожектором, вихоплена з маси. Iндивiдуалiзацiї героїв у сучасному розумiннi ще немає, але є типи, на розвитку стосункiв яких тримається сюжет. У травестiях попередникiв Котляревського гри чи танцю, взятих з виразною метою характеристики окремих персонажiв, вказати не можемо.

39.Курили - пиячили,бенкетували.

Сподар - шанобливе звертання, зараз невживане. Мало значення: "господар" i "государ", "цар". I далi зустрiчається в "Енеїдi" (III, 1, IV, 127).

40. Грiнку убить - виграти (К.), добре поживитися. Грiнка – скибка хлiба, помазана зверху чимсь їстiвним; або ще - пiдсмажена на сковорiдцi з жиром. У переносному значеннi - взагалi шмат, кусок чогось пожиточного. Нар.: Убив добру грiнку. Грiнка йому упала (Номис. - С. 207). Мутив, як на селi москаль! - москаль - тут у значеннi: солдат царської армiї. На Українi до лiквiдацiї козачого вiйськового устрою знали тiльки солдат-росiян. Пiзнiше назва "москаль" перейшла i на солдат-українцiв, взагалi людей будь-якої нацiональностi, коли вони служили в царськiй армiї.

43. Олiмп - гора в пiвнiчнiй Грецiї, на якiй, згiдно з мiфологiєю, живуть боги. Тут стоять палаци Зевса та iнших богiв, збудованi й оздобленi богом ковальства Гефестом. Ворота в Олiмп, коли боги виїжджають звiдти на золотих колiсницях, вiдкривають i закривають гори. Олiмп - також символ верховної влади. Мартопляс - гультяй, гульвiса, блазень (див. також коментар: III, 97).

44. А то Венера все свашкує - свашкує - тут у значеннi: сватає, зводить.

Свашка - жiнка, яка порядкує на весiллi.


Котляревський консультував свого знайомого Дмитра Бантиш-Каменського, який писав "Историю Малой России". Згадуючи в своїй працi про особливостi весiльного обряду на Полтавщинi, Бантиш-Каменський пише: "Коли молода приїжджає до хати молодого i вiдходить потiм до покою, дружка й свашка керують нею; остання роздягає, кладе молоду в постiль". До слова "свашка" Бантиш-Каменський дає примiтку: "Свашка зветься i мчалкою - пояснює п. Котляревський - вiд дiєслова мчати, скоро переносити. У свашки вибирають, звичайно, жiнку молодих рокiв, смiливу, проворну, швидку" (Кирилюк Є. Iван Котляревський: Життя i творчiсть. - К., 1981. - С. 104 - 105).

45. Меркурiй. - У римськiй мiфологiї бог-вiстун, покровитель мандрiвникiв, купцiв, пастухiв; син Юпiтера i нiмфи гiр Майї (вiдповiдно у грекiв - Герпес). Тут Меркурiй одягнений вiзником-листоношею кiнця XVIII - початку XIX ст.

Ладунка (пол. Iаdunek) - тут поштова сумка з бляхою на нiй, знаком того, хто перебуває на державнiй службi. Листоношi носили ладунку на грудях. Також ще - патронна сумка у кавалеристiв, мисливцiв (див. Також коментар: VI, 169).

Ногайський малахай - довгий ремiнний батiг (нагай), як у ногайцiв, тюркської народностi, що зараз живе на Кавказi (переважно пiвнiч Дагестанської АРСР). Ногайцями у XVIII ст. називали кочiвникiв бiля узбережжя Азовського i Чорного морiв, на пiдступах до Кримського ханства.

46. А то залiг, мов в грубi пес - грубою називали пiч для обiгрiвання примiщення, яку топили з сiней. Звичайно груби були тiльки в панських будинках. Нар.: Аби груба, то пес буде (Номис. - С. 169).

47. Станя, стайня - примiщення, де тримають коней, конюшня. Чортопхайка - легка бричка. Оглобельна - коняка, запряжена в оглоблi, по центру. По боках оглобельної - конi припряжнi, або ще кажуть пiдпряжнi, орчиковi.

49. Та швидко i не так задробиш - тобто задрiботиш, побiжиш мерщiй. Дать халазiю - вiдшмагати рiзками (К.); взагалi - одержати нагiнку, прочуханку.

50. Мов Каїн, затрусивсь увесь - вираз походить вiд апокрифiчних варiантiв бiблiйного мiфу про першого великого грiшника людського роду братовбивцю Каїна (Буття IV, 11). Пор. у лiтописi (XIII ст.): "А князь [Мстислав] викрив Жирослава [свого боярина-зрадника] i прогнав його вiд себе, як ото прогнав бог Каїна з-перед лиця свого, кажучи: "Проклят ти будь, стогнучи i трясучись на землi; бо розверзла земля уста свої прийняти кров брата твойого" (Галицько-волинський лiтопис / Пер. Л. Махновця / Жовтень. - 1982. - N 7. - С. 25). Тут "стогнучи i трясучись на землi" - апокрифiчний додаток. Нар.: Труситься, як Каїн (Номис. - С. 63).

Кабака - тютюн для нюхання, розтертий у порошок.

51. А сам, вернувшася в будинки - у панських садибах будинками називалися тiльки тi примiщення, в яких жила панська сiм'я та її гостi, люди "благородного звання". Двiрська челядь, взагалi простолюд, жили в iнших, службових примiщеннях.

Мiзерiя - злиднi, мiзернi пожитки.

53. Крадькома виглядаючи з-за комина, Дiдона довго вдавала, що не помiчає зборiв у дорогу зрадливого коханця, довго тамувала злiсть. Побачивши, що Еней хоче втiкати, вхопила його за чуприну, не проговорила, а просичала першу фразу: "Постiй, прескурвий, вражий сину!" Зразок алiтерацiї: у кожному словi - глухий свистячий та шиплячий приголосний. Нар.: Не грiй гадюки в пазусi, бо вкусить (Номис. - С. 58).

55.Рожен - загострений кiлок.

Хирний - хворобливий, жалюгiдний.

56. Кучма - кудлата, з нестриженого смушку бараняча шапка, папаха. Це слово вживається також у переносному значеннi: чуб, чуприна. В народi вiдомий неделiкатний жарт, який вчиняють над малими дiтьми. Жартовi передує приблизно такий дiалог: "Зробити тобi кучму?" - "Зробiть". "А яку ж тобi зробити кучму - велику чи малу?" - "Велику". Пiсля цього охочого до великої кучми хапають за голову, боляче куйовдять чуб, з притиском проводять долонями супроти, щоб вiн стирчав у рiзнi боки. Не пускають, поки не доведуть жертву до плачу.

57. Мандруй до сатани з рогами - перефразована лайка "Щоб тебе нечистий взяв!" (Номис. - С. 81). Не горiв, не болiв: зразу околiв (про наглу смерть злого) (Там же. - С. 159). Щоб ви шаталися повiк - один з тяжчих прокльонiв, майже обов'язковий компонент кожної лайки. Ось давнiший зразок такого прокльону з "Галицько-Волинського лiтопису" (XIII ст.): "Хай не буде йому [зрадниковi боярину Жирославу) пристанку в усiх землях, у руських i в угорських, i нi в яких же краях! Нехай ходить вiн, блукаючи, по землях! Хай жадає вiн харчу, а вина i пива скудно хай буде йому! I хай буде двiр його пустим, i в селi його хай не буде живущого!" (Галицько-волинський лiтопис / Пер. Л. Махновця / Жовтень. - 1982. - N 7. - С. 26).

Окинемо поглядом увесь епiзод з лайкою Дiдони. 53 - 54-та строфи - присоромлення, виказування, перелiк благодiянь невдячному коханцевi. Iнший характер мають строфи 56 - 57. Вони становлять внутрiшньо завершену мовно-художню цiлiснiсть. Дiдона лає зрадливого коханця згiдно з устояними фольклорними канонами. Довгий монолог Дiдони завершує лайка-заклинання, лайка - ритуальне дiйство. Виказавши все Енеєвi, Дiдона доступним їй способом творить над ним суд i кару. Першi чотири рядки 56-ї строфи - тринадцять лайливих слiв. Один перiод, роздiлений на два речення тiльки тому, що треба перевести дух. Тринадцять лайливих слiв-ударiв. Пiсля них, розпаливши себе, молодиця переходить до словесної розправи. Словесно вiдтворенi етапи розправи: ляпас i дряпання нiгтями по обличчю. У 57-й строфi вiд знищеного i розвiнчаного Енея Дiдона переходить до його братiї. Тут уже не викриття, а лайка-заклинання, якi, за виразом Олександра Потебнi, є вивiтреними язичницькими молитвами. Дiдона накликає на троянцiв усi бiди й нещастя, серед яких найстрашнiше - "на чистому щоб поколiли", тобто вмерли наглою смертю. Несподiвана, раптова смерть, без сповiдi i причастя - ганебна. Тому воїни перед боєм вiдправляли вiдповiднi ритуали, несподiвано опиняючись в смертельно небезпечному становищi, сповiдалися i просили прощення один у одного. В поезiї Шевченка: "Ой пiшла я у яр за водою" дiвчина заклинає зрадливого коханого: Побий тебе сила божа На наглiй дорозi.

59. Аж. занудило їй, небозi - небога - тут у значеннi: бiдолаха, сердешна.

60. Паплюга - розпутна жiнка.

62. Пуцьверинок - пташеня.

Купiдон, або Амур - син богинi кохання Венери, за античними мiфами, - маленьке чарiвне хлоп'я з крильцями за плечима, луком i стрiлами в руках. Кому Амур прониже своєю золотою стрiлою серце в момент зустрiчi з особою другої статi, той покохає.

Бахур - полюбовник, залицяльник.

64. Запiчок - заглибина в коминi печi рiзної величини, частiше з боку припiчка i полу. Тому Дiдона, щоб дiстати кресало, "скочила на пiл". В запiчку, де завжди сухо, звичайно тримали кресало i трут. Трут робили з вiдвареного в гречаному попелi гноту, ганчiрки або висушеного гриба, який через це мав назву трутовик. Iскра, одержана вiд удару залiзного кресала об камiнь, запалювала трут. Трут завертали в клоччя - грубе волокно, вiдходи пiд час обробки льону або конопель - i роздували вогонь.

65. Стояв у неї на городi - чому очерет складений на городi, а не в дворi, де стоять садибнi будiвлi, копицi сiна, соломи та iн.? У садибi двiр (iнколи обгороджений) - зовсiм не те саме, що город. Город обробляється i на ньому можна ставити ожереди, копицi тощо тiльки тодi, коли достигла городина зiбрана, а нова ще не посаджена. У даному разi саме так стоїть справа зi скошеним на паливо очеретом. Його звичайно косять на самому початку зими, коли тiльки став лiд на стоячих водах i ще не випав великий снiг. Город, що спускається до низу, в цю пору пустує i на ньому зручно складати очерет. До весни увесь вiн чи бiльша частина його буде спалена.

Костер - тридцять кiп пов'язаного в кулi очерету. В копi - 60 кулiв.

66. Послала душу к чорту в ад - всi, хто накладає на себе руки, - вчиняє тяжкий грiх, якому немає прощення. Самогубцям уготованi вiчнi муки в пеклi (III, 71).

ЧАСТИНА ДРУГА

3. Палiнур - керманич на човнi Енея. Згiдно з легендою. Палiнур був кинутий у море з волi богiв, ворожих троянцям, а коли вибрався на берег, загинув вiд рук тубiльцiв. Його iм'ям був названий мис на пiвденно-захiдному узбережжi Iталiї, в областi Луканiя. В "Енеїдi" Вергiлiя Еней ще зустрiнеться з Палiнуром у пiдземному царствi Плутона (Вергiлiй. - Кн. б. - Ряд. 337 - 387).

4. Шпує - дуже бризкає, хвилюється.

5. Ацест - легендарний цар Сiцiлiї, родом з Трої. Цим пояснюється, що "Ацест Енею, як би брату, Велику ласку показав".

7. Як водиться у подiбних випадках, несподiваних гостей почастували тим, що тримали у запасi для такої нагоди, - салом, ковбасою, а оскiльки вони з далекої морської дороги зголоднiли, то подали й тетерю (гарячу страву), яку можна приготувати нашвидкуруч: накришити у кип'яток сухарiв, засмажити цибулею на олiї, посолити - i тетеря готова. Сало - воно ще не раз буде згадуватися в "Енеїдi". З прадавнiх часiв його мiсце у харчовому рацiонi українського народу дуже значне. Серед харчових припасiв, якi, збираючись на вiйну з рутульцями, готує вiйсько царя Латина, на першому мiсцi - сало i пшоно (IV, 98). З салом пов'язана велика кiлькiсть народних приказок, оповiдань, анекдотiв. Напр.: "Ой якби-то було так, щоб я царем стався - сало б їв, з салом спав, салом би вкривався". Ковбаса - традицiйний спосiб її приготування: "Свиняче м'ясо з салом порiзати на шматочки, посипати сiллю, перцем i цим фаршем наповнити вимитi свинячi кишки, спекти в звичайнiй печi, а перед подачею на стiл пiджарити" (Маркев ич. - С. 155).

Решето - господарська рiч для просiвання чого-небудь. До дерев'яного круглого обода знизу крiпиться сiтка, через яку просiюють (зерно, крупу). Те ж, що й сито, тiльки в останнього густiша сiтка (для борошна, товченої макухи та iн.). Решето чи щось iнше, використовуване як хлiбниця, ставили обов'язково посерединi стола, щоб гостям було зручно брати нарiзаний хлiб. Хлiб - усьому голова, споконвiчна пошана до "святого хлiба" глибоко корiниться в народнiй свiдомостi. Хлiбина на покритому скатертиною столi - неодмiнний атрибут патрiархальної хати, надто в святковий час.

8. Пашкети в кахлях - "Не маючи пашкетних форм, заможнi селяни готують цю страву в кахлях. Замiшують пшеничне тiсто з маслом i з молоком, обкладають цим тiстом кахлю, перше змазавши її маслом, кладуть гусячi нирки, печiнку, кусочки м'яса, заливають товченою печiнкою, закривають все це краями того ж тiста i ставлять у пiч пектись - поки буде готове" (Маркевич. - С. 157).

Кахлi - поширенi i зараз керамiчнi плитки для личкування (облицьовування) стiн, печей тощо.

Сита - розведений водою мед або медовий вiдвар на водi.

Зразову до рижкiв печiнку - зрази - страва з яловичини: скручений биток з м'яса, в даному разi з печiнки, з начинкою. Рижки, рижики – їстiвнi гриби.


9. В сей день його отець опрягся - Еней прибув до Сiцiлiї якраз через рiк пiсля смертi свого батька Анхiза на цiй землi. Опрягся - в бурлескнiй манерi, зневажливо, мов про скотину: помер.

Чикилдиха - назва гiршого гатунку горiлки.


10. Громчуя - об'єднана мiсцем проживання чи родом занять, або тим I другим спiлi, нiгтi, людей. Громадськi зiбрання, сходи вiдiгравали винятково важливу роль у суспiльному життi. Показовий приклад – козацькi ради на Запорiзькiй Сiчi. Нар.:

Громада - великий чоловiк. Як громада скаже, так i буде.

11. Поставити обiд старцям - за давнiм звичаєм, на похоронi i поминках обов'язково влаштовували обiд для старцiв.

12. Книш - хлiбний вирiб з пшеничного, iнколи житнього i гречаного борошна; по краях тiсто розплiскують коржем i завертають наверх так, що воно сягає тiльки до половини книша. Зверху книш змазують салом або олiєю. Приготування книша з житнього i гречаного борошна: "Вчинити житнього тiста, замiсити гречаним борошном; коли пiдiйде, викачувати на столi; лiплять книшi з допомогою ложки, яку опускають перед цим у розтоплений свинячий смалець. Злiпивши, сажають у пiч, а вийнявши, знову змазують смальцем" (Маркевич. - С. 154).

Коливо - ритуальне блюдо, обов'язкове на поминках; кутя з пшеницi, розведена ситою. Перш, нiж приступити до страв пiд час поминального обiду, споживають коливо, обов'язково згадуючи при цьому добрим словом покiйника: "Царство небесне, пером земля над ним! Нехай со святими почиває та й нас дожидає!.." (Номис. - С. 8).

Хазяїнiв своїх ззивали - тобто сiцiлiйцiв, на землi яких у даний момент перебували троянцi.
Сити iз медом наситили - тобто розвели водою (квасом) мед; настояли мед на чому-небудь (див. також коментар: II, 8).

Пiшла на дзвiн дякам копа - копа - полтина (К.), тобто п'ятдесят копiйок. Дати на дзвiн - заплатити, щоб дзвонили в церквi за упокiй душi. Нар.: Дзвонять за упокiй душi (Номис. - С. 160).

13. Подана в помiрному гротескно-жартiвливому тонi картина приготування поминального обiду. Поминки - не бенкет, багатий стiл з рiзноманiтними та вишуканими наїдками й напоями, приправами та делiкатесами тут буде недоречним. Готуються звичайнi, повсякденнi страви. Аби тiльки обiд був добре приготовлений та щоб усiм, хто прийде вшанувати покiйного, вистачило їжi. На поминки кликати не обов'язково, приходять усi рiднi, близькi, сусiди. Старцi сходяться з усiєї округи. Звичайно, з цiєї нагоди найбiльше наварили борщу, який за кiлькiстю компонентiв та способiв приготування (залежно вiд локальних умов i пори року) не має собi рiвних серед iнших страв української кухнi. Борщ - головна страва обiду. Порiвняно з iншими стравами, борщ займає, можна сказати, чiльне мiсце у фольклорi. Нар.: Добрий борщик, та малий горщик. Старий стару хвалить, що добрий борщ варить (Номис. - С. 92, 173). Менше вiд борщу, хоч зовсiм не набагато, варять юшки (п'ять казанiв проти шести - дивовижно витримана загальна спiврозмiрнiсть мiж собою найбiльш поширених страв, кiлькiсть визначає I питому вагу в порiвняннi з iншими стравами). Юшка, так само як i галушки, - страва загалом на снiданок та вечерю. Треба зауважити, що пiд "юшкою" часто розумiли бiдняцьку, убогу страву. Iван Вишенський, картаючи черевоугодникiв-єпископiв, докоряє їм бiдняками, якi "юшечку хлебчуть". Звiдси нар.: Перебиватися з юшки на воду. М'ясом хвалиться, а воно i юшки не було (Номис. - С. 51). Тому, коли юшка не бiдняцька, як правило, це пiдкреслюється.

У коментованiй строфi Iван Котляревський зазначає, що в усi казани спочатку поклали варити м'ясо - отже, обiд багатий. Галушки - давнiшi способи приготування: "Взяти гречаного борошна, пiдбити на водi досить густо, кидати ложкою у киплячу чи посолену воду, пiвгодини покип'ятити, покласти олiї або масла чи засмажити салом з цибулею i подавати" (Маркевич. - С. 152).

Приєднана в кiнцi строфи до звичайних на поминках страв "тьма" варених баранiв, "курей, гусей, качок печених" - гротеск, очевидне для сучасникiв Iвана Котляревського поєднання несумiсного. З другого боку, обкладенi горами печенi демократичнi вагани з борщем - на мiсцi. Вони спiвзвучнi стилевi поеми, уже готують переростання в наступних строфах поминок у п'яне гульбище.


14. Цебер - велике дерев'яне вiдро, мало вигляд зрiзаної дiжки з дужкою зверху.

Вагани - видовбанi з дерева великi продовгуватi миски у виглядi коритець, з яких їли гуртом страву козаки на Сiчi, в походах, громадою на обiдах, поминках i т. iн. Спiльне споживання страви з однiєї посудини мало у певних випадках ритуальне значення, символiзувало братерство, мир I згоду мiж учасниками трапези.

"Со святими" - кондак, коротка молитовна пiсня в поминальному обрядi православної церкви. Спiвом "со святими" вiдкривалася заупокiйна служба. Потiм священик благословляв трапезу i починалися поминки.

15. Еней i сам со старшиною - як i в реальному тогочасному життi, в "Енеїдi" виразно розмежованi суспiльнi стани: народ, простолюд; над ним - старшина, дворяни; над старшиною - вища знать, державцi, Олiмп. Одначе цiкаво, що в першiй частинi поеми розмежування далеко не таке виразне, як у наступних. У Дiдони всi троянцi бенкетують за одним столом; Еней I поведiнкою, i способом життя не вирiзняється з-помiж iнших троянцiв, якi при зустрiчi з Дiдоною лають його останнiми словами. А тут - Еней уже сiдає за стiл "со старшиною", народ тримається окремо. Це – свiдчення того, що мiж написанням першої i другої частин поеми був перiод коли не тривалий у часi, то принаймнi позначений iнтенсивним творчим розвитком митця, реалiстичною конкретизацiєю i поглибленням його задуму.

Пiвкiпки - 25 копiйок (див також коментар: I, 10). Шпурнув в народ дрiбних, як рiпки - кидати в народ пiд час поминок, а також рiзних урочистостей монети - давня стiйка традицiя.

Як рiпки - найдешевших (дрiбних). Рiпа належала до найбiльш поширених, доступних городнiх культур. Солодкуватi на смак, бiлi, жовтi, часом червонi або фiолетовi коренi рiпи першим дiлом клали у страву. I при нестатках - рiпа завжди пiд рукою, завжди може виручити. Нар.: Рiпа - утiха жiнцi (Номис. - С. 243).

16. Перелоги - корчi, судороги.

Мислiте по землi писав - Мислiте - назва лiтери "М" у слов'яно-руськiй азбуцi. Мислiте писати - плутати сп'яну ногами.

17. Пiвквартiвки - пiвкварти, пiвкухля (К.). Це трохи бiльше пiвлiтра.

Кухоль - i посудина, i iнколи мiра рiдини. Мiстив одну кварту.

Iмбир - дорогi привознi прянощi з коренiв iмбиру, який росте у
пiвденних країнах.

18. Не вомпили - не вагалися, не витрачали часу.

Вомпити - вагатися, мати сумнiв.

Похмiлля на другий день пiсля поминок по батьковi Енея Анхiзовi переростає у широкий п'яний розгул - з музиками, танцями дресированих ведмедiв, перебiйцями. Гуляння тривало "без просипу недiль iз п'ять", аж поки втручання злої Юнони не поклало йому край. Зважаючи на звичаї тогочасного панства - це не таке вже й перебiльшення. Гуляли тижнями, звичайно, не поминаючи, а пiд час ярмаркiв, на рiздво, Великдень, iншi свята, до яких приурочувалися сiмейнi торжества. Перетворювати поминки на п'яне гульбище, напиватися до безтями, та ще й поминаючи батька, - неподобство. Таке мiг собi дозволити тiльки Еней - безтурботний гульвiса, яким вiн змальований у перших частинах поеми. Досить порiвняти поминки Анхiза в другiй частинi i зображення поховання та поминок убитих воїнiв у шостiй (строфи 87 - 93), де Еней виступає як розважний i мудрий ватажок, а троянцi - свiдомими свого обов'язку мужнiми воїнами, щоб побачити, якої значної еволюцiї зазнав задум "Енеїди" в тривалому процесi її написання.

19. Iгрища - рiзноманiтнi груповi iгри, розваги у святковий день.

Притаманне Котляревському "яскраве видiння реального свiту i найбiльшою мiрою конкретне його вiдтворення" (А. Шамрай) виявилося у наведеному малюнку надзвичайно виразно. Дуже насичена, жива картина святкового гуляння в господi українського пана. Це вже далеко не поминки. Немає обов'язкових у такому випадку столiв для старцiв. Публiку розважають школярi, хором спiваючи канти, тут же скачуть халяндри цигани i, звичайно ж, всюдисущi кобзарi та лiрники зi своїм репертуаром на всi випадки життя. У вiкон школярi спiвали - "Численнi мемуарнi i лiтературнi матерiали свiдчать, що семiнаристам або бурсакам того часу доводилось (...I гуртом збирати подаяння, спiваючи канти... Ця давня традицiя українських шкiл була ще жива в той час" (Волинський П. К. Iван Котляревський. - К., 1969. - С. 21).

Халяндри циганки скакали - цигани були неодмiнними учасниками будь-якого святкового, ярмаркового дiйства. Халяндри - циганський танець (К.). Подаючи панораму ярмарку в "Салдацькому патретi", Г. Квiтка-Основ'яненко згадує й циганiв: "Циганка ворожить та приговорює: "I щасливий, уродливий; чорнява молодиця за тобою вбивається; положи ж п'ятачка на рученьку - усю правду скажу..." Циганчата танцюють халяндри та кричать не своїм голосом, мов з них чорт лика дере".

Водили в городi музики - звичай наймати музики i, танцюючи, водити їх за собою по селу, чи мiсту, чи то ярмарку, досить вiдомий. В тому ж "Салдацькому патретi" Г. Квiтки-Основ'яненка читаємо: "А там, чути, скрипка гра з цимбалами: Матвiй Шпонь та продав сiль, рощитавсь i грошики вчистив, та й найняв троїсту i водиться з нею по ярмарцi. Вже й шапки катма, десь кинув її на когось та й вiдбiг. Iде й спiває, а де калюжа, тут i вдарить тропака. Забризкався, захлюстався... Еге! та не мiшай йому! Вiн гуля!.."

20. Присiнки - прибудова перед входом до якого-небудь примiщення, ганок з накриттям.

Аж ось прийшов i перебiєць - бої кулачнi, рiзнi види боротьби, змагань - дуже давня традицiя в життi всiх народiв, що в рiзних модифiкацiях живе i в наш час. Серед настiнних розписiв на свiтськi теми Софiї Київської зустрiчаємо зображення борцiв. Цiкаво, що борцi Дарес i Ентелл представляють рiзнi суспiльнi прошарки, хоч рiзниця мiж ними в поемi ледве намiчена. Дарес "убраний так, як компанiєць", тобто належить до привiлейованого, багатшого козацтва. Утворенi наприкiнцi 60-х рокiв XVII ст. кiннi компанiйськi полки були пiд командуванням i на особистому утриманнi гетьмана. Щось близьке до гвардiї. В кiнцi XVIII ст., уже в часи Котляревського, компанiйськi полки входили до складу регулярної росiйської армiї як легка кавалерiя. Iнколи "компанiйцями" називали просто багатих козакiв (див. :Апанович О. М. Збройнi сили України першої половини XVIII ст. - К., 1969. - С. 25).

У Вергiлiя Дарес - з троянцiв, що пустилися мандрувати з Енеєм. Проти компанiйця Дареса виставляють "тяжко смiлого" i "дужого" Ентелла, причому пiдкреслено його демократичнi, простонароднi риси ("Мужик плечистий I невклюжий" - II, 23; "Як чорноморський злий козак" - II, 31; "Сильно храбровався, Аж до сорочки весь роздягся" - II, 31). У Вергiлiя Ентелл мiсцевий, прибув у Сiцiлiю разом з царем Ацестом. Обов'язковим ритуалом, який передував власне боротьбi, бiйцi, були словеснi перепалки, розпалювання себе й противника лайкою, якомога образливiшою.

21. Мазка - кров з розбитого носа, обличчя.

Бакаляр - школяр.

22. Пудофет - важкий на пiдйом (К.).

24. Тiмаха - тут у значеннi: бiдолаха.

25. Погудка - вiсть, повiдомлення.

27. Зiтру, зiмну, мороз як бабу - порiвняння походить вiд народної казки про бабу та мороза. Нар.: Давить, як мороз бабу (Номис. - С. 78).

29. Кислицi, ягоди, коржi - ягодами на Полтавщинi називають вишнi.

Описуючи бенкет небожителiв в iронiчно-приземленому тонi, I. Котляревський виходить з народних уявлень про рай, де вiчно блаженствують обiч вседержителя та святих праведники. Виникає мотив, який I. Котляревський широко розгорне далi в картинах вiдвiдання Енеєм раю (III, 116 - 125). I тут, i там райськi наїдки - головним чином дитячi ласощi, тiльки в третiй частинi вони названi повнiше.

30. Мурий - темно-сiрий або сiро-бурий iз темнiшими i свiтлiшими смугами.

31. Як чорноморський злий козак. - у 1782 р. частина козакiв зруйнованої влiтку 1775 р. Запорiзької Сiчi за їх проханням була переселена з дозволу уряду на землi мiж рiчками Кубань i Єя. За першими переселенцями потяглися iншi, й не тiльки колишнi запорожцi. Було утворене

Вiйсько Чорноморське, в якому на перших порах були заведенi порядки, подiбнi до запорозьких. Тут довше, нiж деiнде, затрималися давнi козацькi традицiї, коли не за самою суттю, то принаймнi за формою. У п'єсi I. Котляревського "Наталка Полтавка" Микола, сирота "без роду, без племенi", збирається iти в Чорноморiю: "Люблю я козакiв за їх обичай!" (дiя друга, ява перша).

32. Уже було зазначено, що в "Енеїдi" Вергiлiя (Вергiлiй. - Кн. 5. -
Ряд. 375 - 425) Дарес (Дарет) - троянець, а Ентелл - мiсцевий, сiцiлiєць.
Тому покровителька троянцiв Венера просить Зевса пiдтримати Дареса.
33. Бахус - у римськiй мiфологiї бог виноградарства й виноробства (в грецькiй мiфологiї - Дiонiс), син Зевса i дочки фiванського царя Кадма Семели.

36. Марс - у римськiй мiфологiї бог вiйни (вiдповiдно у грецькiй -Арес), перебуває у досить близьких стосунках з Венерою i сприяє троянцям (див. далi коментар: VI, 15).

Ганiмед - виночерпiй у Зевса.

Пуздерко - похiдний погребок, буфет.

37. Нар.: Цибульки пiд нiс дати (Номис. - С. 81).

38. Нар.: Слуха джмелiв. Дав йому лупня добре - довго буде джмелiв слухать! (Номис. - С. 77).

39. Трохи не цiлую гривняху - гривня - в рiзнi часи мала рiзну цiннiсть. Ще в Київськiй Русi - срiбний зливок вагою близько фунта (фунт - 409,6 грама). Вiд слова "гривня" походить назва "гривеник" - срiбна монета вартiстю в десять копiйок. Гривнею називали ще мiдну монету в двi з половиною-три копiйки. Слово "гривняка" вжито тут в останньому значеннi.

40. Литва, литвини - жителi степової України так звали не тiльки литовцiв, а всiх, хто жив на пiвнiч вiд Десни (див.: Основа. - 1861. - Кн. 1. - С. 265). Отже, литвинами звали жителiв як Бiлоруського, так I Українського Полiсся. "Отож пiд iм'ям Литва, що... в iсторичних джерелах вперше згадується пiд 1009 роком, впродовж столiть виступали, крiм власне литовцiв, також i латишi, i поляки, i бiлоруси, й українцi Полiсся... Саме в свiтлi цього й слiд сприймати популярнiсть на Українi прiзвищ типу Литвин, Литвиненко, Литвяк тощо та вiдповiдних назв населених пунктiв" (Непокупний А. П. Балтiйськi родичi слов'ян. - К., 1979. - С. 42).

41. Ярмiз, ярмiс - спосiб, засiб; учиняти ярмiз - тут у значеннi: повернути на свiй лад, зробити по-своєму, накоїти лиха.

Патинки - жiночi черевики, туфлi.

Пiшла в Iрисинi будинки - в античнiй мiфологiї Iрися (Iрида) – богиня райдуги, прислужниця богiв, передовсiм Юнони. Виступає посередницею мiж богами i людьми (як райдуга з'єднує небо i землю).

42. Хижа, хижка - кладовка, чулан у хатi; вхiд туди - iз сiней. Хижка не мала вiкон.

Принесла лепорт - принесла рапорт. Вираз iз тогочасної армiйської термiнологiї.

Лiжник - домоткана, груба шерстяна ковдра.

43. Пригадаймо, що троянцi мандрують без жiнок. Вони нiде не фiгурують до цього епiзоду, i далi I. Котляревський зовсiм забуде про них. Змальовуючи картини українського побуту, подаючи у травестiйнiй формi той чи iнший епiзод Вергiлiєвої "Енеїди", письменник бере те, що йому в даний момент потрiбне, трактує героїв так, як йому зараз треба, зовсiм не зважаючи на те, в образi кого вони вже з'являлися або ще з'являться в поемi. Це важлива прикмета "Енеїди". Примiром, у першiй її частинi Венера вiдвiдує свого батька Зевса в образi старосвiтської української молодицi (I, 14). У другiй частинi - прибуває до Нептуна "в своїм ридванi, Мов сотника якого панi" (II, 69). У п'ятiй - приносить сину Енеєвi викуване Вулканом бойове спорядження в образi осяйної небожительки "на хмарi" (V, 43). На початку шостої частини постає в образi бiдової маркитанки (VI, 6). Дослiдник "Енеїди" Iєремiя Айзеншток слушно пiдкреслював: "Цiлком очевидно, що цей образ творився в кожному окремому випадку самостiйно, не оглядаючись на iншi згадки про нього в поемi. Будь-яка згадка про Венеру в поемi має ряд конкретних живих побутових деталей, але цi окремi деталi живуть розрiзнено, кожна сама по собi, вони не мають найменших претензiй дати в своїй цiлостi якийсь єдиний, цiльний образ, тим бiльше – образ типовий" (Котляревский Й. Сочинения. - М., 1969. - С. 26). Те саме стосується образа Енея, iнших персонажiв поеми. Еней втiлює в собi окремi риси українського нацiонального характеру, зокрема вiдчайдушного, щирого в дружбi i грiзного в бою козака-запорожця, але вiн не має сугубо iндивiдуальних, тiльки йому притаманних рис. У кожнiй ролi (женихання з Дiдоною, поминки по Анхiзовi, мандрiвка в пекло, гостювання у Латина i т. д.) вiн живе обособлено, про якийсь суцiльний характер, тим бiльше поданий у розвитку, говорити не доводиться. Зумовлена загальним iсторико-лiтературним розвитком вiдмiннiсть мiж Енеєм перших i останнiх частин поеми - то вже зовсiм iнша рiч.

44. Нар.: Сняться комусь кислицi, та не знає к чому (кислицi бачить у снi - також i проти плачу. - Номис. - С. 168).

45. Бероя - в "Енеїдi" Вергiлiя - дружина троянця Дорiкла. її образ приймає Iрида, пiдбурюючи жiнок пiдпалити троянськi кораблi.

46. Бахурують - ведуть розпусне життя.

48. Пайматуся - пестливе вiд "панiматко".

Скiпки, трiски, солому, клоччя - послiдовнiсть у перелiку горючого матерiалу вiдповiдає порядковi в приготуваннi вогнища. Спочатку – тонко наструганi скiпки, на них зверху кладуть бiльшi за розмiром трiски, потiм - солому. В клоччя вкладають запалений вiд кресала трут, роздувають I пiдпалюють цим клоччям вогнище.

49. Байдак - рiчкове судно з однiєю щоглою. Запорiзькi козаки споряджали байдаки також як вiйськовi судна, виходили на них у Чорне море.

Пороми - плоти, взагалi несамохiднi плавучi споруди. Дерев'янi човни, судна шпаклювали i щiлини на них заливали смолою, пiдводну частину суцiльно покривали дьогтем.

50. Трiщотки - дерев'яний прилад, калатало, яким скликали людей на пожежу, громадський збiр тощо.

51. Олимпських шпетив на всю губу - уже зазначалося, що у поемi Вергiлiя глибока пошана до богiв - найважливiша риса Енея. Постiйним означенням його є "побожний", "божистий". Комiчним контрастом до цього служать лайки героя "перелицьованої "Енеїди" на адресу небожителiв, не виключаючи й матерi Венери та Зевса-громовержця.

53. Тризубець - рибальське знаряддя, атрибут влади бога морiв Нептуна; служив для нього також чудодiйним жезлом, який мiг викликати морську бурю або заспокоювати її. Базаринка - подарунок, хабар. Походить вiд польського basarunek - штраф, грошове стягнення за нанесенi рани чи калiцтво.

54. Плутон - бог пiдземного царства, земних надр. Його палац вiдвiдає Еней пiд час мандрiвки з Сiвiллою в пiдземне царство (III, 110 - 115).

Прозерпина - дружина Плутона, втiлення всього недоброго на землi.

55. фурцює добре навiсна - фурцює - гасає, скаче.

56. Пустiть лиш з неба веремiю - веремiя - крик, метушня, замiшання. Пускати, крутити веремiю - несподiвано напасти, внести замiшання. 59. У 59 - 61-й строфах змальований знахар, вельми примiтна постать у народному життi ще з прадавнiх часiв. З прийняттям i подальшим утвердженням християнства роль знахарiв поступово зменшувалася, хоч у кiнцi XVIII ст. була ще досить помiтною. Звичайно знахарi були досвiдченими, бувалими людьми, зналися на народнiй медицинi, лiками I порадами допомагали кожному, хто до них звертався. На певному рiвнi народної свiдомостi й культури магiя, зв'язок з вищою чудодiйною силою органiчно пов'язувалися з розумом, життєвим досвiдом, професiйною вправнiстю. Знахарiв i знахарок, ворожок, таких як Сiвiлла у третiй частинi "Енеїди", народ вiдрiзняв вiд чаклунiв, чаклунок та вiдьом I певною мiрою протиставляв їм. Вони могли боротися з нечистою силою, вiдводити вiдьомськi чари. В "Конотопськiй вiдьмi" Г. Квiтки-Основ'яненка "стар чоловiк i непевний" Демко Швандюра "знiмає чари" вiдьми Явдохи Зубихи, яка зробила так, що замiсть неї козаки "прєхваброї сотнi конотопської" порють рiзками на виду у всiєї громади вербову колоду. Упир i знахур ворожить - у Котляревського упир - жива людина, яка знається з потустороннiми силами.

I добре знав греблi гатить - в народних уявленнях чоловiк, який добре знався на водяних млинах, греблях, - знахар, ворожбит, в усякому разi дружнiй з ними. Вiн знає замовляння на випадок рiзних стихiйних лих, умiє ладити з водяником (дядько Лев у "Лiсовiй пiснi" Лесi Українки), щоб той постiйно давав потрiбну кiлькiсть води, особливо коли багато завозу, щоб не проривала вода греблi, не знесла млина пiд час повенi; мусив знати ще багато iнших тонкощiв мiрошницької справи. Гребля, вода, надто болото - мiсце, де любить оселятися нечиста сила. Нар:

Нехай тебе тi кохають,
Що в болотi грають.
Нехай тебе тi любують,
Що греблi руйнують.

60. Шльонськ - польська назва Сiлезiї, областi, яка нинi входить до складу Польської Народної Республiки i частково до Чехословацької Соцiалiстичної Республiки. Україна пiдтримувала давнi торговi зв'язки з Сiлезiєю, а через сiлезькi ринки - з iншими землями Захiдної Європи. Крiм прядива, сала, смальцю, воску та iнших товарiв, помiтною статтею експорту були воли української степової породи.

61. Невтєс - в античних мiфах - Навт, супутник Енея в його мандрах. Богиня мудростi Мiнерна надiлила Навта пророчим даром.

69. Машталiр - кучер.

70. Iз шаповальського сукна - тобто свита з грубого сукна домашнього виробу.

Тясомкою кругом обшита - обшита стрiчкою iз матерiї.

71. Кобиляча голова - в українських народних казках фантастичне страховисько. Нар.: Стукотить, грукотить... "А що там?" - "Кобиляча голова лiзе!" (Номис. - С. 231).

72. Коли, Нептун, менi ти дядько - Венера - дочка Зевса, який доводиться Нептуновi братом, отже, вона племiнниця останнього. Вiдомий також iнший античний мiф, згiдно з яким Венера народилася з морської пiни на узбережжi острова Крiт. Пiдлещуючись до володаря морiв Нептуна, на це й натякає Венера, називаючи його хрещеним батьком. До того ж дядько з боку батька вважається ближчою рiднею, нiж дядько з боку матерi.

75. Кiш - вiйськовий табiр, обоз.

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

1. Сподар - господар, також - государ, цар.

Небiжчик - тут у значеннi: бiдолаха.

3. Це - пiсенна строфа, одна на всю "Енеїду". Перелiк пiсень вiдкриває перлина в пiсеннiй скарбницi українського народу - "Гей на горi та женцi жнуть". Вона в перелицьованiй, травестiйнiй формi випливе в текстi поеми ще в четвертiй частинi (строфа 126) i натяком - у шостiй (строфа 4). Сагайдачний Петро (рiк народження невiдомо - 1622) – гетьман українського козацтва, талановитий полководець. Пiд керiвництвом Сагайдачного українськi козаки здiйснили ряд успiшних походiв, виграли кiлька битв. Помер вiд рани, одержаної у битвi з турками пiд Хотином. У пiснi "Гей на горi та женцi жнуть" фiгурує також iнший учасник цiєї битви, запорiзький кошовий, потiм козацький гетьман Дорошенко Михайло (рiк народження невiдомо - 1628). Вiн користувався популярнiстю серед козакiв, славився своєю хоробрiстю. Загинув у битвi пiд час одного з очолених ним походiв на Кримське ханство.

Либонь спiвали i про Сiч - пiсень, де фiгурує Запорiзька Сiч I запорожцi, багато. Виходячи з тексту "Енеїди", якусь певну пiсню назвати неможливо. Тут i в подальших рядках пiсенної строфи Котляревський навряд чи мав на увазi конкретну пiсню. Iде перелiк iсторичних подiй, яскравiше
вiдображених у пiснях, взагалi найпопулярнiших пiсенних сюжетiв. Звичайно, в строфi, як i в усьому масивi українських народних пiсень минулого, на першому мiсцi за суспiльною вагою та значенням - пiснi про козацтво I Запорiзьку Сiч.


Як в пiкiнери набирали - шкiпери - в первiсному значеннi цього слова власне солдати, якi мали на озброєннi пiки (списи). Тут йдеться про так звану Пiкiнерiю: в 1764 р. за урядовим розпорядженням на Українi були сформованi з козакiв Полтавського та Миргородського полкiв чотири вiйськовопоселенськi пiкiнерськi полки. В 1776 р. з частини козакiв лiквiдованої в червнi 1775 р. Запорiзької Сiчi були утворенi ще два пiкiнерськi полки. Пiкiнери були позбавленi козацьких привiлеїв, мусили вiдбувати вiйськову службу i разом з тим сплачувати податки, виконувати державнi повинностi. Особливо постраждав вiд Пiкiнерiї Полтавський полк. У 1769 р. вибухнуло повстання двох пiкiнерських полкiв - Днiпровського I Донецького - на пiвднi Полтавщини (на територiї нинiшнiх Кобеляцького та Нехворощанського районiв), яке було жорстоко придушене. Як мандровав козак всю нiч - сюди за змiстом найбiльше пiдходить пiсня "Добрий вечiр тобi, зелена дiброво!" Крiм тематичної ознаки, тут треба пам'ятати й про винятково високий естетичний смак I. Котляревського - знову конкретна вказiвка на пiсню дивовижної поетичної сили i глибини. Полтавську славили шведчину - теж надто загальна вказiвка i якусь певну пiсню назвати неможливо. Йдеться, звичайно, про кампанiю 1708 - 1709 рокiв i Полтавську битву.

I неня як свою дитину 3 двора провадила в поход - мотив проводiв матiр'ю сина дуже поширений в українських народних пiснях i на якусь певну пiсню вказати важко.

Як пiд Бендер'ю воювали, Без галушок як помирали, Колись як був голодний год - можливо, в останньому рядку I. Котляревський мав на увазi якусь невiдому нам пiсню про голодовку в неурожайний рiк, нерiдке явище в усi давнi, та й не такi давнi часи. Одначе дослiдники "Енеїди" згадку про воєннi дiї пiд Бендерами i "голодний год" пов'язують з конкретним епiзодом однiєї з росiйсько-турецьких воєн. У 1789 р. росiйськi вiйська пiд командуванням князя Г. О. Потьомкiна вели тривалу облогу турецької фортецi Бендери (нинi мiсто Молдавської РСР, районний центр), яка закiнчилася капiтуляцiєю її гарнiзону. Фаворит Катерини II бездарний воєначальник Потьомкiн не дбав належним чином про постачання вiйськ. Нестача провiанту, осiннi холоди призвели до голоду, поширення епiдемiй. Подiбнi явища спостерiгалися не тiльки пiд Бендерами, а й пiд Очаковом, iншими фортецями, в iнших епiзодах численних росiйсько-турецьких вiйн протягом XVIII - початку XIX ст. Нар.: Бендерська чума. Добувсь, як пiд Очаковим (Номис. - С. 37). Не знав автор "Енеїди", коли писав цi рядки, що йому як учаснику походу проти Туреччини 1806 р. в чинi штабс-капiтана Сiверського драгунського полку доведеться воювати "пiд Бендер'ю". 4. Нар.: Швидко казка кажеться, та не швидко дiло робиться (Номис. - С. 108).

5. Ся Кумською земелька звалась - в античнi часи Куми - мiсто-держава на пiвденному узбережжi Апеннiнського пiвострова. Найдавнiша грецька колонiя в Iталiї.

7. Зо всiми миттю побратались, Посватались i покумались - названi види суспiльно-побутових зв'язкiв, на яких трималася давня громада. Перелiк по низхiднiй, за значенням. Побратимство - вища форма товариського єднання - було поширеним у козацькому середовищi (Низ i Еврiал у п'ятiй частинi "Енеїди", побратими Назар i Гнат у п'єсi "Назар Стодоля" Т. Шевченка тощо). Сватами називалися не тiльки рiднi нареченого - нареченої, чоловiка - жiнки, а всi, хто вступав у якусь обопiльну угоду, купiвлю-продаж та iн. Куми - хрещений батько по вiдношенню до батькiв хрещеника i до хрещеної матерi, батько дитини по вiдношенню до хрещеного батька, хрещеної матерi.

8. Досвiтки, вечорницi - вечiрнi зiбрання молодi восени та взимку, на яких у буденнi днi поряд з розвагами виконувалася певна робота (звичайно прядiння, вишивання), а в свята влаштовувалися гуляння. Iнколи збиралися тiльки на вечiр, а спати розходилися по домiвках, а iнколи тут же в обранiй i пiдготовленiй для цього хатi дiвчата гуртом лягали спати, а на свiтаннi вставали, готували з принесеного снiданок i продовжували свої заняття. Певне, звiдси i слова-синонiми: вечорницi-досвiтки.

9. В нiска (носа) - гра в карти. Кiлькiсть гравцiв не обмежена. Здають по три карти. Гравець злiва вiд того, хто здає карти, починає ходити, говорячи партнеровi: "Iду пiд тебе носа".

В пари - див. коментар: I, 37.

В лави - гра в карти. Микола Гоголь у своєму словничку до "Енеїди" так пояснює цю гру: "...У лави грають звичайно ушiстьох. Сiдають за стiл три проти трьох, здають карту i кожен грає з тим, що сидить навпроти, не втручаючись у загальну гру. Старша карта бере, i кiлькiсть таких взяток означає виграш; на чиїй з двох сторiн їх бiльше, тi виграють, а сторона, що виграла, дає тiй, що програла, стiльки ударiв джгутом, наскiльки перевищено набранi взятки" (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. - М., 1952. - Т. 9. - С. 511). У помфиля - карточна гра, у якiй старша карта - жировий валет.

Вiзок - див. коментар: I, 37.

В кепа - карточна гра в дурня.

В сiм листiв - тобто "в сiм карт" (у старi часи карти називали ще "листами").

11. Нар.: Хата на курячiй нiжцi (Номис. - С. 201).

12. Жовна - набряк залоз на шиї.

15. Сiвiлла - у стародавнiх грекiв i римлян - iм'я жiнок-пророчиць. Вони були жрицями при храмах бога-провидця Аполлона (Феба), пророкували звичайно в станi екстазу, як це подано в бурлескно-зниженому тонi далi, у 18 - 19-й строфах третьої частини "Енеїди". У Стародавньому Римi найбiльш вiдомою була Кумська Сiвiлла (iз Кум). У сценi першої зустрiчi з Енеєм Сiвiлла надiлена рисами баби-яги, як вона постає в українськiй народнiй демонологiї. Далi - виступає в образi звичайної в тi часи баби-ворожки I шептухи. За вiком Сiвiлла доводиться бабою, а то й прабабою Iвановi Котляревському. Дiвувала "при шведчинi", яка припадає на 1708 - 1709 роки. Отже, "татарва набiгала" пiзнiше, десь у 20-х, а то й на початку 30-х рокiв. Сучасний iсторик О. М. Апанович пише: "Наприкiнцi XVII i в першiй половинi XVIII ст. вглиб української територiї татари, як правило, пробиратися вже не могли. На Лiвобережнiй Українi в першу чергу терпiли вiд них Полтавський та Миргородський прикордоннi полки, на Слобiдськiй - Бахмут i Тор" (Апанович О. М. Збройнi сили України першої половини XVIII ст. - К., 1969. - С. 127).

Вважають, що згадана Сiвiллою "перша сарана" - це особливо спустошливi нальоти сарани на пiвденнi українськi степи у 1748 - 1749 роках. На боротьбу з нею були кинутi всi козацькi полки. Коли ж був трус, як iзгадаю - одинадцятитомним "Словником української мови" слово "трус" зафiксоване як у значеннi: "метушня, сум'яття, тривога", так i в значеннi: "Ретельний огляд офiцiйними особами кого-, чого-небудь для виявлення прихованого, недозволеного або вкраденого; обшук". Змiст коментованої строфи пiдказує, що це слово вжите саме в останньому значеннi. Тут йдеться про якусь масштабну акцiю, яка залишила по собi дуже недобру пам'ять у народi. Очевидно, автор поеми має на увазi так званий Генеральний опис Лiвобережної України 1765 - 1769 рокiв, проведений тодiшнiм царським намiсником Рум'янцевим-Задунайським з метою пiдвищення податкiв i остаточного покрiпачення селянства, лiквiдацiї залишкiв полiтичної автономiї України. I хронологiчно слово "трус" – на своєму мiсцi в розповiдi Сiвiлли. Сiвiлла чи не єдиний з усiх неепiзодичних персонажiв "Енеїди" - звичайна селянка. Крiм самохарактеристики, мови, про це говорить її одяг, поведiнка, манери. На нiй плахта з дерги (див. коментар: III, 51). Одержавши вiд Енея плату, Сiвiлла сховала "грошики в калитку, пiднявши пелену i свитку" (IV, 4). М. Сумцов у статтi "Побутова старовина в "Енеїдi" (1905) зазначав, що селянки "так i тепер мiсцями зберiгають грошi". Це можна сказати i про пiзнiшi часи.

16. Сiвiлла, як знахарка i шептуха, перелiчує хвороби i напастi, якi може вiдiгнати магiчною силою вiдомих їй замовлянь. Тiльки "на звiздах" українськi ворожки, наскiльки вiдомо, не гадали. Цим займалися вiщуни I ворожки у багатьох iнших народiв, у тому числi стародавнiх Грецiї та Риму.

Першою серед бiд, з якими вдаються до ворожки, названа трясця, тобто пропасниця. Та пiд трясцею розумiли не тiльки пропасницю, а й iншi хвороби, що супроводжувалися високою температурою, лихоманкою. У вiдомих народних замовляннях минулого названо близько двох десяткiв видiв трясцi. Заушниця - нарив за вухом. Волос - нарив на пальцi руки. Уроки - урок. або пристрiт - немiч вiд лихого ока, тобто погляду поганого чоловiка, чи взагалi погляду в недобру годину (рос. сглаз). Вiра в магiчну силу людських очей вiдома з давнiх-давен, знайшла вираз у бiблiї, iнших письмових пам'ятках минулого. Переполохи виливати - тобто знiмати психiчну травму кимось або чимось переляканої людини. Ось один з народних способiв виливання переполоху, записаний етнографами сто рокiв тому: "Знахарка наливає в миску небагато води, окремо розтоплює вiск i ллє його у воду, тримаючи миску над головою хворого. При цьому шепче: "Господи, поможи менi поворожити, переполох виливати хрещеному, нарожденому i найдений i напитаний, подуманий, погаданий, од всякої звiрини" (К. с. - 1885. - Кн. 12. - С. 737). Такий спосiб застосовують, коли вважають, що людина налякана якоюсь твариною. По формi застиглого у водi воску знахарка вгадує, що злякало хворого. Переполох вважається вилитим, певне, разом з водою. Гадюк умiю замовляти - окремi знахарi нiбито вмiли скликати i замовляти змiй, могли своїми заклинаннями врятувати людину, яку вкусила змiя. На давнiх картинках знахаря iнколи малювали в оточеннi змiй.

17. Каплиця - культова споруда у християн, призначена для вiдправ I молитов. Становить собою невелику церкву без вiвтаря, iнколи – простий стовп з iконою. Тут - бурлескне змiшування, ототожнення християнської каплицi з язичницьким храмом.

Там Фебовi ти поклонись - Феб (ясний) - друге iм'я Аполлона. Бога сонця, бога-провидця, сина Зевса, брата-близнюка богинi Артемiди. Культ поллона - один з найдавнiших i найпоширенiших у Грецiї та Римi. Покровитель мистецтва i муз, бог лiкування. Жерцi храмiв Аполлона були вiщунами-провидцями. В ролi такого жерця виступає Сiвiлла, "ясного Феба попадя".

18. Сивиллу тут замордовало - в бурлескно-зниженому стилi зображено вiщування Сiвiлли в станi пророчого екстазу.

24. Орфей - знаменитий спiвець, син Аполлона. Еней згадує одну з легенд про Орфея. Коли померла його кохана дружина Еврiдiка, Орфей спустився у пiдземне царство Плутона, щоб повернути її на землю. Його спiв i гра на арфi так зачарували владик пiдземного царства, що вони дозволили Еврiдiцi повернутися до живих, з тiєю одначе умовою, щоб Орфей дорогою жодного разу не оглянувся на неї. Орфей не витримав, оглянувся i втратив Еврiдiку навiки.

Геркулес, Геракл - в античнiй мiфологiї улюблений народний герой. Звiльняючи людей вiд рiзних бiд i страховищ, здiйснив дванадцять легендарних подвигiв. Один з них - виведення силомiць з пiдземного царства страшного триголового пса Цербера, що стерiг вхiд до пекла, нiкого не випускаючи звiдти. У своїй травестiї Котляревський уподiбнює Геракла до героя української народної легенди Марка Проклятого, одначе не називаючи останнього. Марко Проклятий (або Пекельний) теж спустився у пекло, "всiх ортяк порозганяв" i визволив звiдти козакiв-запорожцiв. Легенда про Марка Пекельного, - український народний варiант сюжету про великого грiшника, а разом з тим i варiант апокрифiчного оповiдання "Про збурення пекла", - у другiй половинi XVII ст. зазнала вiршованої обробки (див.: Українська лiтература 18 ст./ Упоряд. О. В. Мишанич. - К., 1983. - С. 185 - 192). Охвота - старовинний верхнiй жiночий одяг (див. також коментар: III, 93; VI, 20).

25. Тобi там буде не до чмиги - тут у значеннi: буде погано, скрутно.

До шмиги - до речi, доладу, гаразд. Чмига, шмига - рiвно вистругана дощечка, яка служить нiвелiром при набиваннi жорна у млинi.

Як пiднесуть iз отцом фиги - тобто завдадуть великої неприємностi, залишать у дурнях. Фiга - плiд фiгового дерева, iнжир. Дорогi, привознi ласощi; сушенi фiги - один з предметiв чумацького промислу до Криму.

Лунь - хижий птах родини яструбових, зараз зустрiчається рiдко, хоч водиться на Українi майже повсюдно. Нар.: "Щоб тебе лунь вхопила!" (Номис. - С. 73).

26. Менi дай зараз за роботу - Сiвiлла уже вдруге нагадує про плату (вперше: "...i менi що перекинь" - III, 17), заздалегiдь хоче вирвати плату за послугу, хоч добре знає звичай: наперед не платять. Еней пропускає повз вуха домагання скупої баби-яги, i та, нiскiльки не образившись (торг є торг), продовжує давати свої настанови, а потiм веде до пекла. Плату вона одержить уже пiсля повернення з пекла.

Мусовать - мiркувати, зважувати.

27. В лiсу великому, густому, Непроходимому, пустому - у книзi мовознавця А. Непокупного це мiсце коментується так: "Тут увага мимоволi спиняється на словi пустий, яке контрастує зi своїми попередниками - густий, непроходимий (порiвняймо прислiв'я де густо, де пусто}, хоча воно й стоїть в одному ряду з ними як однорiдне. Проте враження несумiсностi складається лише в нашого сучасника. Що ж до українського читача кiнця XVIII ст., якому була адресована "Енеїда", то без сумнiву прикметник пустий у поданому контекстi вiн недвозначно сприймав як синонiм дикого. Саме вiд слова пустий, дикий i утворилася назва, якщо скористатися виразом Котляревського, лiсу великого, густого, нелроходимого - пуща" (Непокупний А. П. Балтiйськi родичi слов'ян. - К., 1979. - С. 99; див. також коментар: III, 132 - "Ходили в пiвнiч по пусткам").

28. Згiдно з античними мiфами, той, хто хоче повернутися назад з пiдземного царства Плутона, мусить мати при собi золоту гiлку з чарiвного дерева - символ життя. Взагалi золота гiлка в легендах.багатьох народiв - чудодiйний талiсман, який вiдкриває дорогу в недоступнi мiсця або до скарбiв. I. Котляревський переосмислює цей мiф у дусi української народної творчостi, легенд, пов'язаних з прадавнiм, ще доби язичества, святом Iвана Купала. Раз на рiк, рiв но опiвночi в Купальську нiч (з 23 на 24 червня за ст. ст.) десь у глухому, дикому лiсi зацвiтає папороть. Хто зiрве чудесну квiтку папоротi, той опанує таємничими силами, матиме змогу здiйснити свої бажання, добуде закопанi скарби i т. iн. Зiрвати квiтку папоротi дуже нелегко не тiльки тому, що вона рiдко трапляється, а й тому, що її стережуть злi духи, нечиста сила. Iнколи, щоб добути цю квiтку, входять у спiлку з нечистою силою. У наступних 29 - 33-й строфах поеми Еней у пошуках i добуваннi золотої гiлки зустрiчає такi ж перешкоди, як i герої народних казок та легенд у походах за квiткою папоротi. Народнi купальськi легенди використав i шанувальник "Енеїди" росiйський письменник М. Гоголь у повiстi "Нiч пiд Iвана Купала".

34. Бичня - обора, загорода для волiв.

35. Година балагурна - слушна година.

Закамешились - забiгалися, заклопоталися.

36. Починається прийняте у стародавнiх грекiв та римлян гадання на кишках i тельбухах забитих у жертву богам тварин. У нашого народу такий звичай не зафiксований. Тут, як i в багатьох iнших мiсцях, бурлескне поєднання античностi з сучасною I. Котляревському українською дiйснiстю служить щедрим джерелом комiчного. Православнi попи i дяки в ролi язичницьких жерцiв! Треба пригадати, що християнська церква не велить особам духовного сану не те що вбивати (хай i тварин), а навiть носити зброю. Про рiдкiснi iсторичнi винятки не говоримо. Наприклад, благословення православною церквою збройної боротьби проти татарського iга напередоднi Куликовської битви 1380 р. Нагадаємо поєдинок перед битвою ченця Пересвєта з татарином Челубеєм (В "Енеїдi": "Чернець Мамая як побив"; IV, 40) та iн.

38. Прасунок (фрасунок.) - скорбота, незгода. Прасунок лихий – зла немiч (К.).

40. Шкаповi чоботи - тобто чоботи, пошитi з кiнської шкiри.

41. Не галiте - не поспiшайте. Галити - квапити, гнати притьмом (див. також: "На бой дивитись всяк галивсь" - VI, 125).

44. Сон - це брат смертi. Тому бiля самого входу в пiдземне царство Плутона (царство мертвих) перебувають Дрiмота i Зiвота. Подiбнi уявлення живуть в українськiй народнiй демонологiї. Так, у "Лiсовiй пiснi" Лесi Українки "Той, що в скалi сидить", хоче забрати вбиту зрадою коханого лiсову русалку Мавку в царство "тьми й спокою", "в далекий край, незнаний край, де тихi, темнi води спокiйно сплять, як мертвi, тьмянi очi..." (Українка Леся. Зiбр. творiв: У 12 т. - К., 1976. - Т. 5. - С. 269).

Тiмаха - тямковитий, кмiтливий, спритний, молодецький. Сам I. Котляревський у словнику-поясненнi до "Енеїди" подав росiйський вiдповiдник - "повеса".

45. Артикул - тут у значеннi: прийом з рушницею.

Чума - недарма ця хвороба стоїть першою у караулi, який вишикувався за спиною смертi. Найстрашнiше людське лихо в давнi часи. Перiодичнi пандемiї чуми забирали бiльше жертв, нiж вiйни. Правда, iнколи чумою називали iншi епiдемiї та пандемiї, якi спричиняли велику смертнiсть. У XIV ст. Пандемiя чуми, яку вважають найбiльшою в iсторiї Європи (так звана "чорна смерть"), за кiлька рокiв забрала кожного четвертого жителя континенту (близько 25 мiльйонiв). Залишалася вона грiзним бичем людства i у XVIII та XIX столiттях. На Українi особливо пам'ятною, чи не найбiльш спустошливою за все XVIII ст. була люта морова пошесть 1738 - 1740 рокiв, яка надовго лишилася в народнiй пам'ятi. Чумою нерiдко супроводжувалися численнi вiйни з Туреччиною. Фразеологiзм "бендерська чума" до цього часу живе в нашiй мовi (див. коментар: III, 3).

Харцизство - розбiй, грабiж. Теж дуже дошкульне i поширене лихо, особливо в часи воєн i розрух.

Паршi - заразне захворювання шкiри. На уражених дiлянках шкiри випадає волосся.

Холера - одна з грiзних епiдемiчних хвороб.

46. Це сiмейна строфа. Тут названi члени патрiархальної сiм'ї, ближчi i дальшi родичi, якi могли чинити зло, порушувати заповiдi сiмейного життя.

Свояк - брат дружини.

Шурин - тут у значеннi: брат чоловiка.

Зовиця -сестра чоловiка.

Ятровка - дружина чоловiкового брата. Сучасного читача може здивувати, що в ряду "злих" родичiв не згадана теща. Тут треба нагадати, що йдеться про старосвiтську патрiархальну сiм'ю з її укладом, коли жiнка йшла в сiм'ю чоловiка i родичi з боку жiнки не втручалися у її сiмейне життя. Бiльшiсть "злих" подано тут з позицiї невiстки, жiнки-дружини, хоч вона й сама фiгурує в цьому ряду, навiть вiдкриває його. У давнiх народних пiснях теща нiде не фiгурує у негативному планi, до неї тiльки шле свої плачi-жалi безправна i зневажена чоловiконою родиною дочка. "Зла теща" з'являється тiльки iз занепадом патрiархального укладу та емансипацiєю жiнки в родинному i громадському життi.

47. Представлений тодiшнiй нижчий i середнiй нолiцейсько-судовий апарат. Вiд найнижчої ланки до вищих - повiтового та мiського масштабу.

Каламар - чорнильниця.

Дєсигський - найнижчий щабель в полiцейсько-судовiй iєрархiї. Звичайний селянин, вибраний громадою i схвалений начальством для виконання полiцейських обов'язкiв на своєму кутку. Часом несе сторожову службу, бере участь у збираннi податкiв, взагалi є помiчником сiльського старости. Посада десяцького на Українi з'явилася iз введенням губернського адмiнiстративно-територiального подiлу у 1782 р. i проiснувала аж до Жовтневої революцiї. Нар.: Доти чоловiк добрий, доки його десятником не нарядили (Номис. - С. 21).

Соцький - нижчий полiцейський служитель на селi; виконував тi ж функцiї, що й десяцький. Над десяцькими i соцькими, якi є зрештою частиною трудящого люду, стоять "начальники, п'явки людськiї", канцелярська братiя, вiдома в народi пiд одним збiрним iменем "писарi".

Iсправники все ваканцьовi - посада iсправника (справника) введена за царювання Катерини II. Справник здiйснював вищу полiцейську владу в повiтi. "Ваканцьовий - зайвий" (К.) Мабуть, це претендент на посаду справника, вакансiю. Рiч у тiм, що справника, так само як i предводителя дворянства (маршалка), на перших порах обирали з-помiж себе дворяни. Можливо, той, хто надiявся бути обраним на посаду справника, стажувався (вживаючи сучасний термiн) на цiй або iнших посадах полiцейсько-судового вiдомства. Пiзнiше справника стали призначати без виборiв на мiсцях губернськi властi.

Стряпчий - помiчник прокурора, iнколи в його вiдсутностi виконував прокурорськi обов'язки. Взагалi знавець i тлумач законiв.

Повiренi - юристи, якi вели чиюсь справу в судi за довiренiстю клiєнта.

Секретар - особа, яка вiдала канцелярiєю суду. Як знавець законiв i юридичних процедур, секретар брав участь у слiдствi та судовому процесi.

49. Моргух, мандрьох, ярижниць. п'яниць - грiшнi жiнки, перелiченi залежно вiд мiри падiння, чим далi - тим бiльш пропащi (див, також коментар: III, 86).

З пiдрiзаними пеленами. Стояли хльорки наголо - хльорка - жiнка легкої поведiнки (див. також коментар: III, 86). За давнiм звичаєм, виявленiй розпутницi обрiзали косу, пiдрiзали пелену i в такому виглядi водили по селу чи мiсту.

50. Дiти гуртовi - тобто позашлюбнi дiти, незаконнонародженi. Тут у значеннi: дiти, яких матерi-грiшницi погубили зразу пiсля народження.

51. Охляп - без сiдла.

Дерга - плахта з товстої i грубої вовняної тканини чорного кольору, яку носили старi жiнки.

52. Баскаличитися - опиратися, противитися, артачитись. Стiкс - за античною мiфологiєю, рiчка в пiдземному царствi.

53. Цера - обличчя (К.); колiр обличчя.

Ковтуни - зваляне в боруб'яхи волосся на головi. Франко це слово пояснює так: "Ковтун. Мова про довге волосся, що нечесане збивається в ковтун" (Франко. Приповiдки. - Т. 3. - С. 459).

Повстка - повсть - виготовлений iз вовни способом валяння цупкий матерiал.

Скомшитися - збитися в грудку.

55. З крючком весельцем погрiбався - весло, на протилежнiй, тильнiй сторонi якого є крючок.

56. Красний торг - торг, багатий товарами.

Миряни - всi люди, якi не мають духовного звання i не належать до духовного сану.

57. Каюк - невеликий човен-плоскодонка з двома веслами.

58. Кагал - єврейська громада, тут у значеннi: зборище, галаслива юрба.

61. Оскiлками дивитись - дивитися вороже, неприязно.

62. Гирявi - у значеннi: миршавi, злиденнi, нужденнi.

66. Пiвалтина - монета в пiвтори копiйки. Уже в часи I. Котляревського старовинна, востаннє чеканилась при Катеринi I (роки царювання 1725 - 1727). Назва грошової одиницi походить вiд татарського алти - шiсть.

Гони - дуже давня мiра вiдстанi, в рiзнi часи в рiзних мiсцевостях її числове значення не було сталим. Означала довжину вiд 60 до 120 сажнiв (сажень - 2,134 метра).

У бур'янi бровко муругий - триголовий пес Цербер, який охороняв вхiд до пiдземного царства. Муругий - сiрої мастi зi смугами темнiшого кольору.

70. Син свого часу, I. Котляревський у перiод написання перших трьох частин "Енеїди" обстоював гуманне ставлення до крiпакiв, але не засуджував крiпацтво в цiлому як систему. Звичайно, не треба забувати й того, що публiчне засудження крiпацтва каралося законом. В урядових актах крiпаки - тiльки "пiдданi", власнiсть помiщикiв, а не рiвноправнi громадяни держави. Крiпацтво, як у центрi Росiї, так i на її околицях, переживало апогей, хоча разом з тим уже втрачало свою iсторично-економiчну доцiльнiсть.

71. Мужчир - тут у значеннi: ступка (див. також коментар: IV, 54).

72. "Чим тiло грiшило, тим приймає муки за грiх" - ця сентенцiя лежить в основi давнiх народних уявлень про пекельнi муки.

73. Хльору дать - дати чосу (К.), нагонку; всипати.

Цехмiстер - старшина цеху. Цехами звалися в мiстах об'єднання ремiсникiв однiєї або кiлькох близьких спецiальностей.

Ратман (нiм. Каiтапп) - радник; член мiського магiстрату, ратушi.

Бургомiстр (нiм. Вurgermeiister) - мiський голова. В часи Котляревського так звали старших членiв мiської ради. У старi часи в мiському життi цехи вiдiгравали першорядну роль, тому перелiк мiських урядовцiв вiдкривають цехмiстри. Син канцеляриста мiського магiстрату, I. Котляревський двадцятирiчним юнаком сам починав службу в канцелярiї i прекрасно знав "чиновну братiю". Недарма через кiлька рокiв вiн залишив губернську канцелярiю в Полтавi заради дуже нелегкого хлiба домашнього вчителя в помiщицьких родинах. Досить сказати, що в тi часи помiщик мiг записати неiмущого вчителя своїх дiтей у крiпаки. Можливо, саме це було причиною, чи однiєю з причин, що Котляревський через три роки залишив учителювання i поступив на вiйськову службу. В усякому разi чиновникам у пеклi вiдведено друге мiсце - по табелю, так би мовити, суспiльних грiхiв - пiсля панiв, "що людям льготи не давали". Третiми в цiй iєрархiї побачимо осiб духовного сану вкупi з "розумними филозопами", до яких письменник теж немилосердний.

74. I всi розумнi филозопи - тут цiлком природне для давнiх часiв поєднання вчених i осiб духовного звання - поняття зливалися. Далi в строфi переплетенi грiхи духовенства супроти доброчесностi i "грiхи" вчених супроти традицiйних уявлень про свiт.

Крутопопи - перекручене на комiчний лад протопопи (вiд грецького "протопапас" - старший батько) - старший духовний сан у православнiй церквi. Дане слово вийшло з ужитку ще на початку XIX ст., коли осiб у такому званнi стали звати протоiєреями.

Та знали церков щоб одну - вираз треба розумiти не в тому значеннi, що особи духовного сану не повиннi займатися грiховними земними справами, а лише пильнувати церковнi дiла. Тут маються на увазi священнослужителi, якi вiдходили вiд православної церкви до католицької. Україна, в першу чергу Правобережна, протягом столiть служила ареною конфронтацiї православ'я i
католицизму.

Ксьондзи до баб щоб не iржали - спочатку в I. Котляревського було "ченцi", потiм замiнено на "ксьондзи". Вжитий письменником вираз широко побутував у народнiй творчостi, в численних анекдотах, примовках, оповiдках про грiховнi дiла ченцiв i попiв. Так, у поемi М. Некрасова "Кому на Русi жити добре" священик, зустрiвшись iз мужиками i завiвши розмову про їхнє зневажливе ставлення до духовенства, найперше дорiкає, що вони обзивають попiв "породою жереб'ячою", складають "солонi приказки, Бридкi казки та спiванки I всяку там хулу" (Некрасов М. О. Кому на Русi жити добре. - К., 1955. - С. 16). Для ксьондзiв католицької церкви обов'язкова безшлюбнiсть - целiбат. У православнiй церквi целiбату дотримується лише чорне духовенство (ченцi) та вищi представники бiлого духовенства. Рядовий православний священик мiг одружуватися, але в разi смертi дружини вдруге одружуватися не мав права.

75. Приданки - весiльнi гостi з боку молодої, супроводжують її в господу молодого. В приданки беруть молодиць з сусiдiв i рiдних молодої. Вiдома народна приказка: "Коня в позику не давай, а жiнку в приданки не пускай". Її зустрiчаємо серед iнших українських народних приказок, записаних I. Котляревським i переданих росiйському фольклористовi I. Снєгiрьову для включення до збiрки "Русские в своих пословицах" (1831).

76. Найважливiша заповiдь патрiархальної народної моралi: батьком є повну владу над сином, але й повнiстю вiдповiдає за нього. Ця заповiдь знайшла вияв у народному прислiв'ї, яке зустрiчається далi в "Енеїдi": "Ледачий син - то батькiв грiх" (V, 35).

78. Це "ярмаркова" строфа. Доба феодалiзму : - доба стiйких соцiальних перегородок, жорсткої градацiї мiж соцiальними верствами та всерединi них. Маємо непоодинокi приклади того, як це вiдбилося в "Енеїдi". Один з них - перед нами. В пеклi, як i в земному життi, торговий люд розмiщений по низхiднiй - вiд значнiших до дрiбнiших. Першими в ряду названi власники крамниць, крамарi. В них предметом торгiвлi були товари фабричного виробництва, як тодi говорили - крам. Яке мiсце займали крамницi в торгiвлi, видно з того, що крамарям видiлено мало не половину "ярмаркової" строфи - з десяти рядкiв чотири. За крамарями тiсняться iншi, якi жили з торгiвлi. I мiж ними градацiя низхiдна, вiд перекупки до продавця збитню (див. далi). Слово "крамар" i замикає строфу, на цей раз у широкому значеннi - торговцi взагалi.

Аршин пiдборний - на аршин (вiдповiдає 0,71 метра) мiряли крам при продажу. Пiдборний, значить фальшивий, коротший вiд установленого зразка. Такий зразок десь виставляли на доступному мiсцi. Хоч у продавця аршин, як i iншi мiри (гирi, кухлi, вiдра та iн.), мусив мати офiцiйне клеймо, унiфiкацiя їх була важкою справою.

Перекупки - тi, хто перепродували закупленi в iнших товари. Становили досить значний процент професiйних ярмаркових торговцiв.
Шмаровоз - у первiсному значеннi: той, хто пiдмазує (шмарує) коломаззю колеса возiв. Осi i втулки колiс робили з самого дерева, тому змазувати доводилося часто. Шмаровозами називали також вiзникiв, їздових. На ярмарках вони розвозили за плату товари.

Мiняйло - той, хто займається розмiном грошей. У давнi часи iснував значний рiзнобiй у грошових одиницях, єдиної твердо встановленої грошової системи не було. Мiняйло на ярмарку був обов'язковою i вельми помiтною фiгурою. Вiн виконував роль банку, мiняючи за певну винагороду грошi на монету, потрiбну для розрахунку, займався також iншими фiнансовими операцiями.

...тi, що фиги-миги возять - фиги-миги - бакалiя, ласощi, витребеньки. У словничку до третього видання "Енеїди" (1809) Iван Котляревський зазначив: "Фиги-миги - называется всякая греческая бакалея". Люди з такими товарами мандрували на возi по селах та мiстах, продавали їх, а то й мiняли на рiзну сiльськогосподарську продукцiю. Предметом продажу та обмiну служили також лубочнi картинки, книжки, цукерки тощо. Цих людей теж звали мiняйлами. Мiняйло Iцко виведений у повiстi Iвана франка "Вoa соnstrictor". Про мiняйлiв писав Микола Некрасов у поемах "Коробейники" та "Дiдусь Якiв".

Що в боклагах гарячий носять - збитенщики. Збитень готували так: розводили на водi або слабкому пивi мед, рiдше патоку, додавали рiзнi пряностi - лавровий лист, перець, гвоздику, iмбир та iн. i кип'ятили. Пили його гарячим.

79. Гайдамака у первiсному значеннi: лайливе слово, означало "розбишака", "волоцюга". На українських землях, якi входили до складу Польщi, у ХVIII ст. так звали учасникiв народно-визвольної боротьби проти шляхти, в тому числi учасникiв найбiльшого гайдамацького повстання Колiївщини у 1768 р. пiд проводом Максима Залiзняка та Iвана Гонти. Назва так i лишилася за ними, стала загальновживаною. Одночасно йшло переосмислення цього поняття, вживання його в позитивному значеннi. Вирiшальну роль у цьому вiдiграли твори Тараса Шевченка: "За святую правду-волю Розбiйник не стане" ("Холодний Яр").

Коновал - ветеринар.

Кушнiр - той, хто вичиняє смушки, хутро iз шкiри.

Шаповал - той, хто виготовляє, валяє шерсть, войлок.

За що терплять пекельнi муки всi паливоди i злодiї - ясно. Iнша справа з представниками рiзних професiй у заключних чотирьох рядках строфи, їхнiй грiх полягає у тому, що вони iгнорують заповiдь "не убий" (рiзники), завдають болю тваринам (коновали, ковалi, якi кують, таврують коней, взагалi мають справу з вогнем, що мiстить у собi магiчну, чудодiйну силу), виготовляють рiзнi вироби з шкiри та шерстi забитих тварин (кушнiри, ткачi, шаповали).

Недоброго, негуманного в усi часи не бракує. Так побудоване людське життя. Одначе народна мораль не виправдовує, не називає добром жорстокiсть навiть неминучу, навiть спрямовану на благо людей. Особливо найбiльшу жорстокiсть - насильне позбавлення життя iншої живої iстоти.

Схвалювати вбивство, самому похвалятися ним, навiть коли йдеться про вбивство в бою лютого ворога або коли мова йде про тварину, годовану на пожиток людям, не годиться. Нар: Дай боже на пожиток! (Як колять кабана. Один дурень сказав "Боже поможи", так смiялись з його, поки й вмер - не забули. - Номис. - С. 7).

80. Шляхта - дворяни.

Мiщани - мiськi жителi: торговцi, ремiсники та iн.

Були i панськi, i казеннi - за крiпосного права селяни дiлилися на панських, що були власнiстю того чи iншого помiщика, i казенних, що були власнiстю держави, або, iнакше кажучи, царського двору. Строфа наголошує на тому, що пекло розраховано на грiшникiв усiх станiв. Комiчно обiгрується догмат церкви "Перед богом усi рiвнi". Пекло, як i всесвiт, подiлено на двi ворожi, взаємовiдштовхуючi частини: "невiрнi i християни". Далi такий антонiмiчний подiл (тьма i свiтло, бог i сатана, добро i зло, верх i низ) фiгурує не тiльки в релiгiйному та соцiальному аспектах, а й у зниженому, бурлескно-побутовому планi, в рiзноманiтних, калейдоскопiчне несподiваних поворотах.

81. У XVIII ст. вiдiрване вiд живого життя, схоластичне вiршування досягло просто незвичайних розмiрiв. Редакцiя журналу "Киевская старина", публiкуючи у 80-х роках XIX ст. один iз зразкiв такого вiршування - "Панегiрик Кочубеям", - справедливо зазначала: "Вiршописання – хвороба наших предкiв XVIII ст. На нього витрачали багато часу в школах, до нього вдавалися з найнiкчемнiших приводiв i не було, певне, бiльш-менш грамотної i скiльки-небудь незайнятої людини, яка б не займалася цiєю справою.

Поезiї у подiбних творах не знайдете нiякої, пустота змiсту, штучнiсть побудови, важка форма, вбивчий силаб - такi їх прикметнi риси. З неприємним почуттям берешся за подiбнi рукописи i з досадою кидаєш їх пiсля кiлькох хвилин читання" (К. с. - 1887. - Кн. 6 - 7. - С. 495).

Тiльки в народнiй творчостi, деяких сатиричних, рiздвяних та великодних вiршах мандрованих дякiв пробивалася свiжа i здорова течiя, яка оплодотворила "Енеїду" - перший твiр нової української лiтератури.

82. Мацапура - гидка, неприємна на вигляд людина. Це слово i зараз живе в народнiй розмовнiй мовi. Вважають, що воно пiшло вiд прiзвища розбiйника Павла Мацапури, який жив на Чернiгiвщинi у першiй половинi XVIII ст. Про нього вiдомий документ - розпорядження Нiжинської полкової канцелярiї 1740 р. (див.: К. с. - 1901. - Кн. 1. - С. 5 другої пагiнацiї).

Розпинали на бику - бик - старовинне знаряддя тортур (аналогiчне росiйськiй "кобыле"), дошка з вирiзами для шиї i рук, яку на час покарання надiвали на засудженого.

I восьму заповiдь забувши - восьма з бiблiйних Мойсеевих заповiдей - "Не украдь". Строфа ця додана I. Котляревським до пiдготовленого ним самим видання "Енеїди" (1809). Вона спрямована проти першого видавця "Енеїди" Парпури Максима Йосиповича (1763 - 1828), який, скориставшись одним iз спискiв "Енеїди", видав першi три частини поеми без вiдома i згоди автора. I. Котляревський лишився невдоволеним виданням.

83. В другiм зовсiм сих караванi - караван - тут у значеннi: рухомий ряд, низка людей.

85. Пустомолки - iронiчно переосмислене слово "богомолки".

86. Мандрьохи, хльорки i дiптянки - зневажливi прiзвиська жiнок легкої поведiнки; їх перелiк подається по низхiднiй. Мандрьоха - одружена жiнка, яка залишила сiм'ю i пiшла блукати по людях. Так називали й тих, якi з незаконно народженою дитиною йшли з рiдної домiвки ("Катерина", "Наймичка" Т. Шевченка). Мандрьоха не завжди була пропащою жiнкою, повiєю. Часто, зiйшовши з дому, вона наймалася десь у чужих людей i жила самостiйно. Таке явище було викликане тим, що жiнка була в повнiй залежностi вiд чоловiка i не мала права розiрвати шлюб. У "Кайдашевiй сiм'ї" I. Нечуя-Левицького молодиця Мелашка, не витримавши знущань свекрухи, рушає з односельцями перед Великоднем до Києва, тут вiдстає вiд своїх i йде в найми. Таким чином Мелашка опиняється у становищi мандрьохи, хоч письменник i не вживає цього слова. Тiльки через рiк чоловiк (Лаврiн) знайшов Мелашку i вмовив повернутися додому.

88. Куделя - приготовленi для пряжi шерсть, льон або коноплi низького гатунку.

89. Манiя - сурик, червона фарба. Вживається також у значеннi "проява", "привид", "злий дух". I. Франко до записаного в рiдному селi Нагуєвичi виразу "Манiя якась мене сi вчепила" дає пояснення: "Вiрять в iснування якогось демона Манiї, що чiпаєся людей i ослiплює їх, мiшає їх розум". Iнший вираз "Ти, манiйо якась!" - пояснює I. Франко, - "прикладається до гарної жiнки, що баламутить чоловiка" (Франко. Приповiдки. - Т. 2. - С. 377).

91. Це "вiдьомська" строфа. Вiра в чари, в магiчну силу ворожiння, чаклування з прадавнiх часiв займала значне мiсце в життi народу. Недарма в жiночому колi пекла ворожкам вiдведена цiла строфа (тодi як "ворожбитам i чародiям" у чоловiчому колi присвячено один рядок - III, 79). Чари, спрямоване проти iнших чаклунство засуджувалося дуже суворо. Були непоодинокi випадки самосуду та рiзних способiв виявлення "вiдьом" (пригадаймо "Конотопську вiдьму" Г. Квiтки-Основ'яненка, "Вiдьму" М. Коцюбинського). Нар.: Ворожка з бiсом накладає. Хто ворожить, той душею наложить (Номис. - С. 4).

Вiдьом же тут колесували - колесування - справдi пекельний спосiб кари, вiдомий ще з часiв Римської iмперiї. На колесi карали батогами, бичами, також на смерть. У середнi вiки до колесування вдавалися в рядi країн Захiдної Європи, в Росiї - з XVII ст., особливо часто за царювання Петра I (страти стрiльцiв). Колесування було узаконене в затвердженому Петром I
вiйськовому артикулi (статутi).

На припiчках щоб не орали - про жiнок, якi жили тiльки з ворожiння, говорили: "Вона на припiчку оре". Слiд давньої, праязичницької вiри в магiчну силу вогню: ворожать бiля печi, на припiчку.
Не їздили б на упирях - див. коментар: II, 59,

93. Були в свитках, були в охвотах - охвота - старовинний верхнiй жiночий одяг, подiбний до свитки. Одначе свита, сiряк, серм'яга – одяг простолюду (звiдси сiрома - бiднота, голота), а офота - жiнок з бiльш заможних верств населення.

Дульєти - жiноче плаття з м'якої шовкової тканини; святкове парадне вбрання вищих станiв, дворянок, аристократок.

Капот - жiночий хатнiй одяг вiльного крою; халат.

А тепер ще раз оглянемося на пекло (строфи 68 - 93-тя). Звернiмо увагу, що грiшники розмiщенi за певною системою, так би мовити, за значимiстю вчинених грiхiв. Строфи, присвяченi неправедним вчинкам соцiально-громадського характеру, чергуються зi строфами, де йдеться про неправеднi приватнi, особистi, сiмейнi вчинки. Суворої послiдовностi немає, але тенденцiя проступає виразно. Маємо два паралельнi ряди грiшникiв.

Перший - соцiальний: "панiв там мордували", за ними йдуть "всi старшини без розбору", "суддi, пiдсудки, писарi", попи i т. д., аж до "купчикiв проворних", мiняйл i шинкарiв.

Другий ряд - приватно-сiмейний, грiшники, що порушують вимоги народної моралi: самовбивцi, розпусники, брехуни, п'яницi, ворожбити i т. д. Ранжир послiдовно витриманий - вiд найбiльших грiшникiв до дедалi менших.

В пеклi Котляревського, так само, як i в змальованому далi раю, дiє народний моральний кодекс, тому тут немає покараних за грiхи власне проти церкви та православ'я як державної релiгiї. Тимчасом Карний кодекс Росiйської iмперiї вiдкривався статтями, якi передбачали сувору кару за злочини супроти релiгiї. Найважливiший злочин - богохульство, за ним - образа святинi, зрив богослужiння, єресь, вiдступництво, святотатство, лжеприсяга i т. д. Всього цього немає в I. Котляревського.

94.3 пекла Еней з Сiвiллою попадають в чистилище, де душi померлих очищаються вiд грiхiв перед тим, як потрапити до раю, або, згiдно з iншими релiгiйними уявленнями, де зважують їхнi добрi й благi, праведнi й грiшнi земнi дiла, щоб вiдправити у рай чи в пекло.

95. Як мiж гадюки чорний уж - чорний уж - пiд такою назвою автор, мабуть, мав на увазi або поширений i зараз у степовiй зонi України вуж водяний (Nаtriх tessellatа), який, на вiдмiну вiд звичайного вужа, часто на тiм'ї має чорну пляму, або неотруйну вужеподiбну змiю мiдянку (Соronella аustriacа), що теж водиться на Українi i через подiбний колiр шкiри дуже схожа на чорну гадюку.

97. Статут, Литовський статут - кодекс законiв Великого князiвства Литовського, до складу якого з XIV - до другої половини XVI ст. Входили українськi землi. "Статут" мав три редакцiї (1529, 1566, 1588), кожна з яких збiльшувала привiлеї панства, шляхти i урiзувала права селянства. На Українi Литовський статут дiяв i за часiв Речi Посполитої, i пiсля приєднання Лiвобережної, потiм Правобережної України до Росiї. За царювання Катерини II на українськi землi було поширене загальноросiйське законодавство. Одначе на практицi Литовський статут дiяв до 1840 р. Недарма I. Котляревський пише "наш Статут". Окремi положення Статуту (про "межевi суди") залишалися в силi на землях iсторичної Гетьманщини - Чернiгiвщинi i Полтавщинi - до 1917 р.

I толковав якихсь монадiв - монада (вiд грец. одиниця) – найпростiша неподiльна єднiсть, самосуща духовна субстанцiя, яка лежить в основi Всесвiту, будь-якого буття. Поняття монади є основним у фiлософськiй системi нiмецького вченого Лейбнiца (1646 - 1716), викладеної у його "Монадологiї", "фiлософському лексиконi" та iнших працях. Фiлософськi iдеї Лейбнiца були вiдомi на Українi.

98. Що з гудзиками за мундир - з часiв Петра I чиновники рiзних цивiльних вiдомств, в тому числi юристи, носили встановлену форму одягу - мундир. Тому одержати мундир суддi, наприклад, значило бути затвердженим на урядовiй посадi згiдно з "Табелем про ранги". На Українi кiнця XVIII ст. доживали вiку старi судовi установи та посади, пов'язанi з полковим устроєм i давнiми традицiями самоврядування. За умов витiснення старих судових iнституцiй i впровадження централiзованої судової системи одержати мундир для юриста - значило увiйти в новi штати.

Ланцет - хiрургiчний нiж, гострий з обох бокiв.

Спермацет - витоплене з мозку кита-кашалота сало, вiдповiдним чином препароване. В медицинi застосовується для лiкування виразок на шкiрi.

99. Фертик - вертун, франт (ферг - стара назва лiтери Ф - в боки взялася).

100. Це строфа про дворову челядь при панських маєтках, яка заслужено мала в народi лиху славу осередка розбещеностi, моральної зiпсованостi.

Скороход - слуга, що бiг перед панським екiпажем, звiльняючи йому дорогу; також гiнець, посильний.

I як з кишень платки тягли - в народному побутi хустка мала важливе ритуальне значення (див. також коментар: I, 33). Дiвчина дарувала вишиту власноручно хустку тому, кого покохає. Отже, викрадення хустки - не просто жарт, а образа дiвочої честi, посягання на її добре iм'я.

101. Якi ж дiвок охочi бить - йдеться про жiнок, якi мали служанок, наймичок. Серед них рукоприкладство, знущання з дiвчат-крiпачок було звичайним явищем. Пригадаймо повiсть Марка Вовчка "Iнститутка".

104. Закурiм - загуляймо.

107. Простонародна, мужицька строфа. В усiй "Енеїдi" не зустрiнемо строфи, до якої б так пасувала ця назва. Суцiльний перелiк характерних для народного середовища iмен, причому бiльшiсть - у знижено-зменшувальнiй формi (не Терентiй, а Терешко, не Федiр - Федько, не Захар - Харько i т. д.). У добу феодалiзму в стосунках мiж вищими i нижчими станами, а то й у самому простонародному середовищi такi форми iмен сприймалися як нормальне явище. Але як випрямляється "сiрiсiнький сiряк" протягом строфи! Першi п'ять рядкiв (половина строфи) - пiдкреслено вахлацькi iмена, i тiльки в п'ятому рядку якось непомiтно, на останньому, - перехiд до повних, без знижено-зменшувальних суфiксiв, iмен (пiсля Стецька, Ониська - Опанас).

Дальшi два рядки - повнi, "за паспортом", iмена. А заключний рядок зроблено ще на вищому рiвнi - тут не тiльки iм'я, а й прiзвище. В давнi часи на Українi по-батьковi не було звичаю називати. Часто про батька i взагалi про рiд, походження говорило прiзвище (Петренко - син Петра, Мiрошниченко - син мiрошника тощо). За iменами стоїть головне, що несла епоха занепаду феодалiзму посполитим, сiромi, - емансипацiя особи, зрiвняння селянина з iншими станами.

Тут був Вернигора Мусiй - за свiдченням сучасникiв I. Котляревського, житель Полтави, швець, що потонув у Ворсклi.

109. Сивиллi се не показалось - тут у значеннi: не сподобалось.

Пахолок - хлопчина.

111. Баба бридка, криворота - перед палацом бога пiдземного царства Плутона стояла на вартi фурiя, богиня прокляття, помсти i кари Тезiфона. Вона з наказу суддi пiдземного царства Еака мучила всiх грiшникiв, якi не спокутували на землi своїх грiхiв. Тезiфону уявляли страшною бабою, оповитою гадюками, на головi в неї замiсть волосся теж клубочилися гадюки. Коли Еней прибуде в латинську землю, Тезiфона з намови Юнони вселить у серце царицi Амати i рутульського царя Турна ненависть до Енея, що прискорить вiйну мiж троянцями й ругульцями. Клепало, або калатало, стукачка - дерев'яний молоток, яким нiчний сторож стукає в дощечку, щоб показати свою присутнiсть.


112. Ремнями драла, мов бикiв - певне, тут треба розумiти: била їх ремнями (ремiнними батогами), як бикiв.

113. Що в пеклi е суддя Еак - герой старогрецьких мiфiв, син Зевса, Еак правив островом Егiна. Прославився праведним життям та справедливiстю, за що пiсля смертi був призначений богами суддею у пiдземному царствi.

115. Нi гич - нiчого; гариль - маленька порошиночка. Нар.: А не гарiля.

Нi цури, нi пилинки (Номис. - С. 39).

Цвяхованi стiни - стiни, оббитi гвiздками для мiцностi й для краси. Шумиха - сухозлотиця, фальшива позолота.

117. Тютюнкова горiлка - настояна на тютюнi, через те вiд неї швидше п'янiють.

Настояную на бодян - бодян - ароматична вiчнозелена рослина.

Пiд челюстями запiкану - челюстi - вихiд хатньої печi у виглядi арки мiж припiчком i внутрiшньою частиною печi. До челюстей зручно досягти рукою, тут можна щось розiгрiвати, смажити та iн.

I з ганусом, i до калгану - ганусiвка - наливка, настояна на анiсi (ганусi), трав'янистiй ефiроноснiй рослинi. Калганiвка - настояна на калганi, корiнь якого також використовують для лiкування шлункових хвороб.

Шафран, шапран (Сгосus) - у давнину особливо цiнна привозна спецiя. Має надзвичайно сильний пряний запах, настойкам надає оранжево-червоного кольору.

118. Перелiк ласощiв, якi споживають праведники в раю, починається видами печива, яке звичайно продавали на ярмарках.

Сластьони - пряженi на маслi або олiї млинцi з пшеничного борошна. Г. Квiтка-Основ'яненко в "Салдацькому патретi" в жартiвливо-утрируваному тонi малює "сластьонницю з грубкою" у ярмарковому ряду: "...Тiльки спитай, на скiльки тобi треба сластьоних, так живо пiднiме пелену та й знiме стару онучу [слово "онуча" тут ужите в первiсному значеннi - кусок тканини, ганчiрка), що нею горщик з тiстом накритий, щоб, знаєте, тiсто на холодi не простивало, i затим пiд пеленою у себе держить; от пальцi послине, щоб тiсто не приставало, то й вщипне тiста, та на сковороду ув олiю – аж шкварчить! - та зараз i пряжеть, i подає, а вже на олiю не скупиться, бо так з пальцiв i тече, тiльки, знай, обсмоктує" (Квiтка-Основ'яненко Г. Твори: В 2 т. - К., 1978. - Т. 1.- С. ЗО).

Стовпцi - печиво з гречаного борошна на олiї, що формою своєю нагадує перевернутий стаканчик з вузьким денцем, усiчений конус. Готувалося в особливих формочках-стаканчиках. З кав яром буханцi - спосiб приготування: "Вiдварюють яловичину з сiллю, а тим часом вчиняють житнi з гречаною мукою млинцi, i це подасться разом. Буханцi нiчим не мастять" (Маркевич. - С. 150- - 15)). Цей спосiб описаний у 50-х роках XIX ст. Неясно, чому страва називається "з кав'яром". У одинадцятитомному тлумачному "Словнику української мови" слово "кав'яр" зафiксовано в значеннi "iкра". Можливо, щось пропущене в описi Маркевича. Iкрою, або кав'яром (зараз застарiле), називають також страву з дрiбно посiчених овочiв, грибiв. Можливо, яловичину поливали якимось соусом, приправою.

Рогiз (Tuphа) - трав'яниста багаторiчна рослина. У молодого рогозу
їдять соковиту нижню частину обчищеного стебла.
Паслiн (Solanum) - трав'яниста рослина, яка особливо часто
зустрiчається на пустирях.

Козельцi - трав'яниста рослина, яка росте на облогових i цiлинних землях. З молодих рослин обчищають i їдять солодкий корiнь.

Терен i глiд - ягоди.

119. Палаш - холодна зброя; прямий, довгий, гострий з обох бокiв (з тильного боку до половини) клинок. Був на озброєннi росiйської армiї з початку XVIII ст. до 70-х рокiв XIX ст.

122. У цiй строфi названi всi, хто не заслужив раю, кому там не мiсце. У нiй наочно представлена iєрархiя державних iнституцiй, класiв, що стояли над народом. Бракує тiльки вершини пiрамiди -iмператора. Державна бюрократiя ("чиновнi") - - землевласники i промисловцi ("грошей скринi повнi"), купецтво ("в яких товстий живiт"), вченi ("що з книгами в руках"), армiя (але не вся, а "рицарi" - офiцерський корпус, генералiтет- до того ж поставленi в один ряд з "розбишаками"). I нарештi основа пiрамiди - духовенство.

Не тi се, що кричать: "i паки" - слово паки (староруське - знову, ще) було частовживаним у православному богослужiннi. Стало загальною кличкою, якою дражнили православне духовенство, обiгрувалося в народних пародiях на попiв та молитви.

Не тi, що в золотих шапках - золотi шапки - мiтри, якi носили високопоставленi представники церковної iєрархiї, починаючи вiд єпископа. Кому немає мiсця в раю, той мусить бути в пеклi. Отже, всi згаданi в коментованiй строфi - там. I розташування церковного клiру в строфi - нижче духовенство всупереч iєрархiї стоїть над вищим - мас свою фольклорну основу. В фольклорi європейських народiв, зокрема нiмецькому, вiдоме оповiдання про монаха в пеклi, який стоїть у вогняному котлi на головi єпископа i завдяки цьому терпить меншi муки. Iван франко подав українську паралель до цього оповiдання, записану ним в рiдному селi Нагуевичах: "Селянин по смертi стрiчає свого священика в пеклi. "Єгомость, а ви що тут робите?" - запитав вiн. "Мовчи, дурню! - вiдповiв пiп. - Я тут на бiскуповiй головi стою" (Франко I. Зiбр. творiв: У 50 т. - К., 1983. - Т. 39. - С. 70).

123. Навiженi - тут у значеннi: юродивi, божi люди.

Бiг дасть - так вiдмовляли старцевi у милостинi.

124. А послi вбгались i в оклад - оклад - грошовий податок на людей з непривiлейованих станiв, якi мали нерухому власнiсть. Вбгалися в оклад тут у значеннi: вийшли в люди.

Се що проценту не лупили - не брали процента за позиченi грошi.

125. Бувають вiйськовi, значковi, I сотники, i бунчуковi - перелiчуються звання, якi надавалися українськiй старшинi за полкового устрою.

Вiйськовий товариш - звання, якi у XVIII ст. гетьман присвоював козакам
за заслуги на вiйнi (дорiвнювало сотниковi).

Значковий товариш - козацьке звання, надавалося, починаючи з другої половини XVII ст. Значковi вважалися охоронцями полкового прапора та сотенних хоругов. Пiзнiше це звання надавалося синам полкової старшини.

Бунчуковий товариш - помiчник генерального бунчужного, який на вiйнi берiг i захищав бунчук - вiйськову регалiю гетьмана. Бунчуковi товаришi становили верхiвку української старшини, були пiдлеглi тiльки самому гетьмановi.

Тут люде всякого завiту - завiг - тут у значеннi: звичай, успадкований з давнiх часiв.

126. "Вiн божої. - сказала. - кровi" - предок Анхiза, родоначальник троянцiв Дардан, був сином громовержця Юпiтера.

128. Побiг старий не просто - боком - Анхiза, за те, що похвалився iнтимним зв'язком з богинею Венерою, розгнiваний Юпiтер ударив громом, пiсля чого той став кульгати на одну ногу.

129. Не смiв мертвця поцiловать - зразок тонкої i вiрної передачi I. Котляревським усiх нюансiв народної психологiї. В українських народних звичаях i вiруваннях покiйнi батьки вороже настроєнi до своїх живих дiтей. Вони переслiдують i намагаються згубити свою дитину, що попадає мiж мертвих, особливо ту, що дуже побивається за ними. Вiдомi народнi легенди про мерця-матiр, яка ганяється за дочкою, щоб розiрвати її; дочка, втiкаючи, скидає частинами свiй одяг i поки мрець рве його на шматочки, встигає сховатися в домiвцi. Iнколи дочку вiд матерi рятує покiйна хрещена. Вiдома легенда про мерця-парубка, який переслiдує дiвчину, що дуже побивалася за ним. В цих легендах вiдбилися засади народного свiтогляду, спрямованi на збереження i примноження людського роду. Живий про живе дбає.

131. Вечорницi - див. коментар: III, 8.

Ворон - гра з циклу весняних вуличних iгор для дiвчат. У фольклорi свiтло, вогонь - життя, рух; темрява, морок - смерть, тому чорний ворон символiзує горе, смерть.

Весiльних пiсеньок спiвали - вихiд дiвчини на вечорницi означає, що вже почалося її дiвування i вона може виходити замiж.

Спiвали тут i колядок - рiздвянi свята - найлiпша пора для вечорниць i досвiток. Рiздвянi обряди переплiтаються з iграми та розвагами молодi на вечорницях (наприклад, вечорницi в перший день рiздва в п'єсi Тараса Шевченка "Назар Стодоля" та в повiстi Миколи Гоголя "Нiч перед рiздвом"). Треба розрiзняти колядки i коляди. Колядки мають обов'язково тiльки свiтський змiст, коляди присвяченi духовно-релiгiйним темам ("Ой сiв Христос вечеряти" та iн.). Тому в пеклi спiвали саме колядки, а нi в якому разi не коляди.

Палили клоччя, ворожили - клоччя - грубе волокно, одержане як вiдхiд пiд час обробки волокон конопель або льону. Непридатне для прядива волокно знаходило всiляке застосування в побутi, в тому числi й ворожiннi. Це вiдбилося в казках, легендах, переказах.

По спинi лещатами били - лещата - двi зв'язанi палицi, мiж якими затискується якийсь предмет.

Лещатами називають лозини, з яких плететься тин. Ймовiрно, саме в такому значеннi це слово вжите в "Енеїдi". Можливо, йдеться про рiзновид гри в "джгута", коли одному закривають очi i б'ють по закладенiй на спину руцi (долонею, джгутом, лозиною з тину i под.; див. коментар: I, 37).

132. Джерегелi - коси, дрiбно заплетенi й викладенi вiнком на головi.

Вегерi - танець, нiби угорського походження. Скакати вегерi – танцювати навприсiдки; У "Словнику" П. Бiлецького-Носенка зазначено: вегерi – те саме, що й танець гайдук (див. коментар: I, ЗО) (Бiлецький-Носенко П. Словник української мови. - К., 1966. - С. 92).

Тiсна баба - дитяча, молодiжна гра; двi кiлькiсно рiвнi групи сiдають на лавцi i починають тиснути одна на другу. Витiснена група вважається переможеною.

У хатнiх вiкон пiдслухали - в день святого Андрiя (ЗО листопада за ст. ст.) або перший день рiздва дiвчата гадали, чи вийдуть цього року замiж. Один iз способiв: увечерi дiвчина йде пiдслухувати пiд сусiдськi вiкна. Як почує, що хтось комусь у хатi скаже: "Iди!" - то вийде, а коли почує слова, змiст яких зводиться до "сиди на мiсцi!", - то не вийде.

Ходили в пiвнiч по пусткам - у народнiй творчостi вiдомо немало легенд про страшнi, заклятi мiсця, якi людям слiд обминати, - пустки (див. коментар: III, 27). Цi мiсця пов'язанi з дiями "нечистої сили": чортiв, вiдьом, з якоюсь страшною подiєю, убивством. Слухання таких iсторiй справляє особливе враження у вiдповiднiй ситуацiї. Вечорницi в довгi осiннi та зимовi ночi були найкращим мiсцем для слухання всiх тих страшних iсторiй в дусi гоголiвського "Вiя" чи "Мертвецького великодня" Г. Квiтки-Основ'яненка. Улюблений час "нечистої сили" - з пiвночi до третiх пiвнiв. Знаходилися смiливцi, що зголошувалися сходити опiвночi на страшне чи то закляте мiсце, билися об заклад. Iншi, бувало, чинили перешкоди, страхали смiливцiв. У другому актi п'єси Т. Шевченка "Назар Стодоля" (дiя вiдбувається у XVII ст.) зображенi вечорницi. Серед iнших епiзодiв зустрiчаємо тут i ходiння "в пiвнiч по пусткам". Ключниця сотника Хоми Кичатого, козир-дiвка Стеха похваляється сходити в стару корчму за селом, яку "i днем люди хрестячись обходять, а вночi нiхто не посмiє". Складається умова за всiма правилами: Стеха, коли не дотримає слова, ставить "пiввiдра слив'янки, три куски сала i паляницю", друга сторона - "музикантiв на всю", тобто на весь вечiр. Щоб повiрили, Стеха мусить принести цеглинку, або кахлю з груби, або що хоче, тiльки з корчми.

До свiчки ложечки палили - мабуть, йдеться про звичай топити вiск у черепку, ложцi. Розтоплений вiск виливають на воду. Якщо, охолонувши, вiн нагадуватиме весiльний вiнець, то дiвчина скоро вийде замiж. Або жмурились по куткам - гра в пiжмурки: всi ховаються, один шукає.

134. Ухо прехихе - невживане зараз, означає гостроту i жвавiсть. (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. - М., 1952. - Т. 9. - С. 500).

Хвистка, порскенька - швидка, дуже жвава.

136. Якi на Костянтина рвала - за народними вiруваннями, трави, якi мають чудодiйну, цiлющу силу; їх слiд рвати в Костянтинiв день (21 травня за ст. ст.).

I те гнiздо, що ремез клав - ремез своє мистецьки зроблене гнiздо-кошiль пiдвiшує на очеретi або на деревi над водою. Воно фiгурувало в народних обрядах, ворожiннях. Ремезовим гнiздом пiдкурювали хворих, у деяких мiсцевостях i худобу, бджiл, риболовнi снастi. Бувало, гнiздо ремеза тримали в хатi як талiсман.

Васильки - народна назва шавлiї гайової (Salvia nemoposa) та близьких до неї видiв (волошок, щирицi). Васильки входять постiйним мотивом до українського нацiонального орнаменту. Настiй з василькових квiтiв здавна використовується в народнiй медицинi.

Папороть (Роlypodiophyta) - збiрна назва дуже численного виду трав. Деякi папоротi застосовуються в народнiй медицинi. Шавлiя (Salvia) - поширена на Українi трава з великими пахучими квiтами. Деякi її види використовуються в народнiй медицинi.

Петрiв батiг, цикорiй (Сiсhorium intybus) - трава з довгими стеблами i потовщеним коренем. Має лiкувальнi властивостi, з кореня цикорiю i зараз добувають лiкувальнi препарати. Згiдно з легендою, цiєю травою апостол Петро вiдганяв дiтей, якi знущалися з Iсуса Христа, коли той пiднiмався з хрестом на Голгофу, звiдки й походить народна назва.

Конвалiя (Соnvallariа) - багаторiчна трав'яниста рослина. Настiй з квiток конвалiї здавна застосовується як лiки при серцевих хворобах. На Українi росте один вид - конвалiя травнева.

Любисток (Levisticum) - ароматна трав'яниста рослина. Корiнь i листя використовуються в народнiй медицинi.

Просерень (Scillа) - пiдснiжник, пролiсок.

Чебрець (Thymus) - степова трава з повзучими стеблами, цвiте дрiбними лiлувато-рожевими, iнколи бiлими квiтами, має лiкувальнi властивостi. I все се налила водою Погожею, непочатою - зiлля для зцiлення вiд хвороб, для ворожiння треба було варити у свiжiй водi з криницi, з якої в той день ще нiхто її не брав. Ставили зiлля на вогонь з вiдповiдними ритуальними замовляннями.

139. Покiль не будуть цiловати Ноги чиєїсь постола - вiщий голос заглядає далеко вперед у грядущi вiки. Заснована Енеєм Римська держава стоятиме до того часу, поки язичество не впаде пiд натиском нової релiгiї - християнства - i на її мiсцi виникне Священна Римська iмперiя пiд зверхнiстю папи. Гумористичне обiгруеться вiдомий вираз: "Цiлувати пантофлю папи".

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА

1. Зразок жартiвливої словесної гри, так званої "тарабарщини", її можна розшифрувати приблизно так:

Як три днi без борщу посидиш,
Почне за серце тормошить,
I пiдтягне живiт до спини,
I в кендюсi забуркотить.
Коли ж що за язик напхаєш,
Живiт як слiд натеребиш,
Утроба весело заграє;
Об землю лихом добре вдариш,
Вчорашнiй голод не згадаєш,
Тодi тобi сам чорт не брат.
Та що там теревенi править,
Байки не кормлять солов'я.
Ось ну калиткою трусни,
Брязкалом душу звесели,
Добудь з калитки п'ятака.
Коли п'ятак у руку сунеш,
То, може, новину почуєш:
Куди човни по морю править,
Якi Юнона сiльця ставить
I як її перехитрить.

Словесна гра тут побудована на довiльнiй перестановцi складових частин слова i членiв речення: пiдмет - на мiсце присудка, додаток - на мiсце пiдмета i т. д. За такою "тарабарщиною" - добре знання i чуття рiдної мови, її гнучкостi, невичерпних словотворчих можливостей. Сiвiлла, якiй належать цi слова, - звичайна сiльська баба, i Котляревський, укладаючи "тарабарщину", виходив з її рiвня. Тiльки один, останнiй, рядок взятий явно з другого лексикону - мандрованих дякiв: "I як Еней замiнервить".

Мiнерва - богиня мудростi в стародавнiх римлян. Перед нами словесна еквiлiбристика, розрахована на те, щоб приголомшити, збити з толку спiврозмовника у вiдповiдальний момент розрахунку. Щоб розщедрити Енея, Сiвiлла обiцяє ще стати йому в пригодi - навчити, яким шляхом плисти, щоб щасливо досягти мети, розповiсти, якi каверзи готує йому Юнона i як їх уникнути. Еней замiсть запрошеного п'ятака дає старiй "шагiв з дванадцять" (шiсть копiйок, шаг - пiвкопiйки). Хитра баба, тут же забувши обiцянки, "iзслизла, мов лихий злизав". Iнтригуюча i малозрозумiла тарабарщина вигiдна ще й тому, що може тлумачитись i сяк, i так, тим самим полегшуючи обман. Вигiдно купити чи продати, надмiру розхваливши товар, заiнтригувати продавця чи покупця - звичайна рiч. Ось зразок подiбної словесної гри з українського фольклору: "Добривечiр, кумо! Чи не телячила моїх бачок?" - "Телячила, телячила! Пiд моїм ночом стогували, мої брехи засобачили, так вони задрали лози та й побiгли в хвости". "Добрий вечiр, кумо! Чи не бачила моїх телят?" - "Бачила, бачила! Пiд моїм стогом ночували, мої собаки забрехали, так вони задрали хвости та й побiгли в лози" (Н о м и с. - С. 253).

5. Дати швабу - дати прочуханки, покарати.

7. Нар.: Налякав мiх, то й торби страшно (Номис. - С. 112).

8. Меньки, миньки, минь - прiсноводна риба.

9. Заклятий острiв перед нами - йдеться про мiфiчний острiв Ея, згадуваний у десятiй пiснi "Одiссеї" Гомера, а потiм - у"Енеїдi" Вергiлiя. На островi жила чарiвниця Цiрцея, або Кiркея. Коли до неї потрапив пiд час блукань по морю Одiссей, Цiрцея перетворила частину його супутникiв у свиней i на вмовляння хитромудрого царя Iтаки вернути їм людську подобу запропонувала Одiссеєвi залишитися на островi i роздiлити її любов. Той мусив прийняти пропозицiю Цiрцеї, попросивши чарiвницю поклястися, що вона не зробить йому нiчого поганого i поверне супутникам людську подобу. Через рiк Одiссей умовив Цiрцею вiдпустити його разом з товаришами, i вони попливли далi.

10. У 10 - 14-й строфах цiкавий з iсторико-етнографiчного боку погляд на риси нацiонального характеру ближчих i дальших сусiдiв українцiв, переважно як вiн вiдбився в українському фольклорi. Починається з гумористичної, з гiрким присмаком самохарактеристики українця, потiм iдуть поляки, росiяни, прусаки (нiмцi), австрiйцi, iталiйцi, французи i т. д. По нашому хахлацьку строю - українських козакiв за довгi чуби на головi - оселедцi - прозвали "хохлами" (прозвище, певне, з'явилося десь у XVII ст.). Потiм воно поширилося на всiх українцiв.

Бровар - пивовар.

Бовкун - упряжка з одного вола. Бовкун - ознака бiдняцького господарства.

11. I "не позвалям" там забуде - тобто право вето. Польська шляхта на державних сеймах мала право вiдхилити проект будь-якого законодавчого акту вигуком "не позвалям!". В останнiй перiод iснування феодально-шляхетської Польщi як самостiйної держави (перiод загострення боротьби мiж великими магнатами i шляхтою та ослаблення влади короля) право вето майже паралiзувало дiяльнiсть вищих державних iнституцiй. Агапiй Шамрай у статтi "Проблема реалiзму в "Енеїдi" I. П. Котляревського" висловив слушний здогад, що тут Котляревський "натякає i на причини, що призвели до розрухи сильну колись державу. Котляревський згадує в зв'язку з цими подiями i роль українських народних мас у боротьбi проти панської Польщi у XVIII ст., двiчi називаючи славного ватажка селянського повстання Максима Залiзняка" (Котляревський I.П. Повне зiбр. творiв: У 2 т. - К., 1952. - Т. 1. - С. 41).

Чуйка - у полякiв верхнiй чоловiчий одяг, шинель.

Жупан - у полякiв вiдомий з дуже давнiх часiв верхнiй чоловiчий одяг, щось близьке до сучасного пiджака. Знали жупан i на Українi, як верхнiй чоловiчий одяг заможнiших верств, аналогiчний сучасному пальтовi.

Москаль - бодай би не козою Замекекав з бородою - москаль - тут: росiянин. Так десь у XVII ст. прозвали українцi росiйських стрiльцiв нiби за прийнятi в них гострi бороди.

А прус хвостом не завиляв - солдати прусської армiї носили перуку iз заплетеними назад кiсками - мов хвостик. Характеристика Пруссiї – опори феодальної реакцiї i мiлiтаризму в Європi - просто навдивовижу глибока та iсторично конкретна. I. Котляревський був очевидцем запобiгливої полiтики переможеної Наполеоном Пруссiї. Коли писалися цi рядки "Енеїди", прусський король i юнкерство були слухняними слугами французького iмператора, дещо пiзнiше (у 1812) брали участь у вiйнi з Росiєю; пiсля поразки у цiй вiйнi приєдналися до антифранцузької коалiцiї, потiм - до реакцiйного Священного союзу, спрямованого на збереження абсолютистських режимiв у Європi.

Дойда, Чухрай - тут у значеннi: клички мисливських псiв, хортiв.

12. Цесарцi - австрiйцi, пiдданi цiсаря Австрiйської iмперiї. Пiсля того як у кiнцi XVIII ст. припинила самостiйне державне iснування Польща, до Австрiйської iмперiї вiдiйшла частина українських земель. Характеристика австрiйцiв Котляревським, так само як i пруссiв, то, власне, характеристика армiї, а не строкатого за нацiональним складом населення "клаптевої" iмперiї.

Цирцеї служать за гусар - гусари - легка кiннота в росiйськiй та ще деяких європейських армiях. Мали яскраву, розцяцьковану форму на угорський зразок, були своєрiдним втiленням вiйськових корпоративних доблестей. Iталiянець же маляр - захожi iталiйцi на Українi i в Росiї були звичайно музикантами, малярами, будiвничими, взагалi людьми мистецтва. Цiкаво порiвняти зображення iталiйця в поемi "Енеїда" i у творi iншої доби й iншої лiтератури - романi класика нiмецької лiтератури Томаса Мана Чарiвна гора" (1924). Один з героїв роману - iталiєць Людовiко Сеттем брiнi людина мистецтва, складна i суперечлива особистiсть. У даному разi нам важливо вiдзначити, що для головного героя "Чарiвної гори" нiмця Ганса Касторпа його вчитель Сеттембрiнi - типовий iталiєць, у нацiональному характерi якого, з погляду iноземця, є щось вiд комедiанта. Сеттембрiнi надiлений прозвищем Шарманщик, яке раз по раз з'являється протягом усього роману.

13. Так багато мiсця, як українцям (цiлу строфу), в "Енеїдi" придiлено ще однiй нацiї, яка в ту епоху була на авансценi свiтової iсторiї, - французам. Тут бачимо не тiльки iронiю. Неприхильне ставлення до Великої французької революцiї (1789 - 1794) i наступних подiй: воєн Директорiї (1795 - 1799), приходу до влади Наполеона Бонапарта, потiм безперервних наполеонiвських воєн - виражене в коментованiй строфi ясно. Правда, в лiтературi про Котляревського були спроби довести, що вiн мав на увазi тiльки пiсляреволюцiйний перiод французької iсторiї, але легко переконатися, що дана строфа цього не пiдтверджує. На якого владику "лаяли" французи - добре вiдомо: на короля Людовiка XVI, що його змела з французького трону революцiйна хвиля i який згодом був гiльйотинований. I все ж погляд Котляревського на французьку революцiю можна правильно зрозумiти, тiльки пам'ятаючи про його стiйкi демократичнi переконання, про численнi факти зв'язкiв з близькими до декабристiв колами. Вiн не мiг не спiвчувати лозунговi французької революцiї "Свобода, рiвнiсть, братерство!"

Сi перевернутi в собаки - в українському фольклорi вiдома легенда про людей-песиголовцiв, що живуть у якомусь далекому краю i з'їдають кожного, хто до них потрапляє. Певне, ця легенда перейшла в фольклор з багатих на фантастичнi елементи перекладних повiстей, вiдомих у нас ще з часiв Київської Русi. Так, аж до XVIII ст. включно мала велику популярнiсть "Олександрiя". У походi на Iндiю воїни Олександра Македонського серед iнших див зустрiчають людей з собачими головами. В деяких варiантах легенди - цiлий народ за грiхи перевернутий богом в песиголовцiв.

14. Голландцi квакають в багнi - оскiльки Голландiя розташована на низинах, типовою для неї була болотиста мiсцевiсть. Чухонцi лазять мурав'ями - в просторiччi чухонцями називали фiннiв i взагалi племена карельського походження, якi жили поблизу Петербурга. Пiзнаєш жида там в свинi - слово жид у тi часи та й значно пiзнiше не сприймалося як лайливе слово чи прозвище євреїв.

Гишпанець - iспанець.

16. Мовби Еней по поштi ллив - тобто їхав по поштовому тракту, де на кожнiй станцiї мiняли коней (на перекладних), їхати на перекладних - найбiльш швидкий у давнi часи, до появи залiзниць, спосiб сполучення. Крiм сухопутного поштового сполучення, була також пошта рiчкова i морська (див. коментар: IV, 59).

17. Роменський тютюнець курив - мiсто Ромни (зараз Сумської областi) здавна славилося своїм тютюном.

Шабас, шабаш - кiнець; тут у значеннi: кiнець мандрам.

18. Троянцi нашi чуприндирi - чуприндирi - тi, що носили довгий чуб, оселедцi. Були неодмiнною прикметою запорiзького козацтва. Зникли пiсля лiквiдацiї Запорiзької Сiчi у 1775 р. разом з останнiми представниками низового козацтва.

Ташоватись, ташуватись - розташовуватися, розмiщатися.

19. Троянцi прибули на призначене богами мiсце для заснування Риму в одну з областей Середньої Iталiї - Лацiю, володiння царя Латина, сина бога поля Фавна i нiмфи Марiки (в Котляревського - Мерика). Носили латанi галанцi - галанцi - штани з голландського сукна, якi звичайно носили слуги українського панства, зокрема козачки; вузькi панталони (К.).

А в кiтьки крашанками грали - йдеться про поширений звичай грати на Великдень у крашанки. Грали навбитки, тобто стукалися крашанками з гострого кiнця. Той, чиє яйце лишиться цiлим, забирає надбите яйце партнера собi.

Гра навбитки - своєрiдне мистецтво. Треба було вмiти взяти яйце так, щоб удар прийшовся якраз по центру, де шкаралущу найважче розбити, добре стиснути його в руцi, але щоб не роздавити, бити з рiвною силою з того й другого боку - хто б'є по нерухомiй крашанцi, має бiльше шансiв виграти. Багато важило умiння вибрати для гри яйце з мiцною шкаралущею. Бувало, йшли на хитрощi: робили з обох кiнцiв яйця - гострого i тупого – непомiтнi проколи голкою, видували бiлок i жовток, а потiм заливали всередину розтоплений вiск. Таке яйце звалося вощанкою, його звичайне яйце розбити не могло. Тому грати вощанкою вважали недозволеним прийомом. А взагалi в такiй грi в межах правил йшли на всiлякi хитрощi, iнколи найнесподiванiшi.

В кiтьки - варiацiя гри крашанками: котити по землi. Оскiльки саме вона названа в Котляревського, є пiдстава вважати, що в тi часи була популярнiшою вiд гри навбитки. Тут цей вислiв вжито у значеннi: хитрили один перед другим, щоб своє тiльки показати i з рук не випустити, а – чуже забрати.

20. Фавн (у римлян) - бог лiсiв, полiв i лук, покровитель стад i пастухiв.

21. Дочка була зальотна птиця - тут у значеннi: незвичайна, виняткових достоїнств.

В образi Лависi змальований народний iдеал дiвчини. Першими названi найголовнiшi з народного погляду достоїнства: чепуруха, проворна, тобто роботяща, а вже потiм - гарна. Далi йде повнiше змалювання зовнiшностi i вдачi. Бурлескне обiгрування тут вiдсутнє зовсiм. Лавися в 21 - 22-й строфах дуже нагадує Наталку Полтавку з однойменної п'єси I. Котляревського.

Приступна, добра, не спесива - порiвняй у п'єсi "Наталка Полтавка":

Ой, я дiвчина Полтавка,
А зовуть мене Наталка:
Дiвка проста, не красива,
З добрим серцем, не спесива.

Порiвняй також з образом української молодицi Дiдони (I, 21).

22. Що вашi гречеськi ковбаси! - йдеться про ковбаси, що їх виготовляли греки, якi жили колонiями на Українi. Особливо вiдома була колонiя в Нiжинi, в добу Котляревського вона ще зберiгала етнiчну вiдокремленiсть.

Грецькi ковбаси не круглi, а плескуватi, виготовлялися особливим способом. Вiд грекiв українцi перейняли вмiння коптити ковбаси.

Що ваш первак грушевий квас! - квас, на виготовлення якого йшли грушiдички.

Завiйниця од неї вхопить - завiйниця - гострий, пекучий бiль у животi. Що не доспиш петрiвськой ночi - Петрiвка - середина лiта, коли ночi найкоротшi. Тягнулася Петрiвка з дев'ятого тижня пiсля пасхи до 29 червня (за ст. ст.).

Те по собi я знаю сам - єдине мiсце в поемi, де I. Котляревський прямо говорить про своє особисте, iнтимне. В молодi роки вiн був дуже закоханий у дiвчину, аде одружитися з нею не змiг. Так i прожив усе життя неодруженим.

24. Один був Турн, царьок нешпетний - нешпетний (пол.) - непоганий. У Вергiлiя Турн - цар iталiйського племенi рутулiв, пiдкореного римлянами. Земля, де жило це плем'я, звалася Лацiум; столиця Ардея.

Турн – небiж царицi Амати, дружини Латина.

26. Вся строфа побудована на прислiв'ях одного змiсту: "Не кажи "гоп!", поки не перескочиш". Одна житейська мудрiсть, вивiрена досвiдом поколiнь, подається нiби пiд рiзними кутами зору, варiюється - з якого боку не глянь, а правда таки лишається правдою. Придивившись ближче, можна вгадати в складi строфи кiлька прислiв'їв безсумнiвно народного походження: "Нiхто не знає, що його чекає", "Не розгледiвши броду, не лiзь у воду", "Поспiшиш - людей насмiшиш", "Коли чого в руках не маєш, то не хвалися, що твоє", "Перше в волок подивися, тодi i рибою хвалися". Однак з прислiв'ями та приказками в "Енеїдi" справа стоїть так, як з пiснями в "Наталцi Полтавцi", - в рядi випадкiв не можна певно сказати, де пiсня народна, а де - автора п'єси.

27. I ждали тiлько четверга - тобто чекати слушного дня для такої важливої справи, як сватання. Такими днями вважали вiвторок, четвер, суботу. Понедiлок, середа, п'ятниця - важкi днi. Олександр Потебня, згадуючи пiсню "Я в середу родилася, горе менi, горе", пише: "...Але четвер, здається, легкий день: "Не тепер, так в четвер"; в багатьох мiсцях сватання починають в четвер або в суботу" (Потебня А. А. О доле и сродньїх с нею существах. - Харьков, 1914. - С. 193.).

29. Капуста шаткована - на вiдмiну вiд сiченої звичайним ножем, рiжеться на тонкi довгi смужки спецiально для цього пристосованим ножем.

М'ясопуст - днi, коли за приписами церкви дозволялося їсти м'ясо. Троянцi, поки добралися до царства Латина, настiльки вибилися iз запасiв, що мусили тамувати голод немудрими та малопоживними пiсними наїдками, поширеними серед посполитих - бiднякiв та козацької сiроми. Серед цих наїдкiв: Рябко - страва з гречаного борошна i пшона, в назвi вгадується iронiчний пiдтекст - для Рябка, мовляв.

Тетеря - страва з розведеного борошна або товчених сухарiв.

Саламаха - страва з рiдкого гречаного тiста, в пiст на олiї, а то й просто не засмажена. В складеному Миколою Гоголем словничку до "Енеїди" Котляревського читаємо: "Саламаха - борошно житнє або пшеничне, киплячою водою розведене з додаванням солi i варене доти, поки увариться подiбно до густого киселю" (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. - М., 1952. - Т. 9. - С. 499).

30. Носатка - старовинна череп'яна посудина з ручкою i довгим носиком-жолобком. Щось подiбне до нинiшнього кофейника. Служила також мiрою для рiдини. Бували носатки мiсткiстю до трьох вiдер i бiльше (на зразок античних амфор).

Що деякий i хвiст надув - тут у значеннi: помер.

33. Пiярська граматка - найпоширенiша шкiльна граматика латинської мови в Польщi другої половини XVIII - першої половини XIX ст. Мала також значне поширення на Українi та Бiлорусiї. Для цих регiонiв друкувалася в Бердичевi при католицькому монастирi. Назва "пiярська" походить вiд католицького чернечного ордену пiарiв, члени якого, крiм звичайних для ченцiв обiтниць, зобов'язувалися безплатно навчати молодь, звичайно ж, у своєму католицькому дусi. Орден мав свої школи як в Польщi, так i на зайнятих Польщею українських землях.

Полуставець - молитовник з мiсяцесловом, святцi (календарний список християнських "святих" та свят на їхню честь), обов'язкова приналежнiсть тогочасних шкiл. Назва походить вiд одного з типiв старовинного письма - пiвуставу.

Октоїх (восьмигласник) - книга, в якiй мiстилися церковнi спiви на весь тиждень, розписанi на вiсiм голосiв (лат. осtavа - вiсiм).

34. Тройчатка - нагай на три кiнцi.

Субiтки - в суботу звичайно школярi повторювали перед дяком-бакаляром все, що вони вивчили протягом тижня. Хто не все знав чи не твердо вiдповiдав, того карали рiзками. А то й всiм пiдряд давали "пам'ятного".

Жила традицiя "суботнього дня" довго, мало не до кiнця XIX ст. У 33 - 34-й строфах кiлькома штрихами дано яскравий малюнок дякiвської школи, яка протягом столiть iснувала на українських землях. Дяк – головна фiгура в церковному богослужiннi пiсля священика. Таким вiн залишався i в школi. Читання було тiсно пов'язане з церковним спiвом, що вiдбилося i в "Енеїдi": поряд з граматикою - октоїх. Уже в першiй з точно датованих церковних книг - Остромировому євангелiї 1057 р. зустрiчаємо так званi "знаки возглашенiя", якi свiдчать, що текст призначався для наспiвного читання.

38. Клечання - наламане та нарубане з дерев гiлля з листям, яким на зеленi свята прикрашають хату та двiр.

Шпалери - були поширенi на Українi уже в XVII ст. Становили собою килими з рiзних тканин, якими оббивали стiни житла. На шпалери часто наносили сюжетнi чи пейзажнi малюнки. Шпалери, на полотно яких наносився малюнок фарбами, називали ще колтринами. У XVIII ст. появилися близькi до нинiшнiх друкованi паперовi шпалери.

39. Богомаз - iконописець i взагалi живописець, маляр. Слово в народi само по собi не мало негативного забарвлення. В "Салдацькому патретi" Григорiя Квiтки-Основ'яненка читаємо: "...А у тiй слободi щонайлуччi богомази..." (Квiтка-Основ'яненко Г. Твори: В 2 т. - К., 1978. - Т. 1. - С. 24).

Ренське (рейнське) - сорт привозного вина.

Курдимон (кардамон) - пiвденна рослина з сiмейства iмбирних. Насiння з нього служило пряною приправою.

Спуст - мiра горiлки: троє вiдер.

Запуст - заговiни, пущення, останнiй день перед постом, коли готували особливо багатий обiд з скоромних (м'ясних або молочних) страв.

З старосвiтського хутора до мiста їздять не часто. Тому поїздку "за мальованням" використовують i для закупки "розного припаса", до якого входить всього-навсього рейнське й пиво, - напоказ. Всi iншi "заморськi вина", якi питимуть гостi Латина, - домашнього виробу. Тут i в подальших строфах щедрим джерелом гумору служать претензiї скупого та провiнцiально вiдсталого хуторянина Латина на царський, великопанський блиск i пишнiсть. 40 - 41. "Мальовання" - те саме, що росiйськi "лубочнi картинки", "лубок" (назва - вiд корзин iз лубу: кори липового дерева, в яких мандрiвнi крамарi розносили свою продукцiю). Латин приймає лубок (тодiшнiй мистецький ширпотреб) за "роботи первiйших майстрiв". У панських будинках дорогi картини на полотнi i шкiрах крiпили до стiн на спецiальних дерев'яних пiдрамниках, а не "лiпили", як малювання в свiтлицi Латина. Уже цей штрих, крiм типових лубочних сюжетiв, яскраво свiдчить, про яку продукцiю йдеться.

У перелiку "всяких всячин", якими прикрасили стiни Латинового палацу, I. Котляревський дотримується iсторико-хронологiчної послiдовностi: вiд прадавнiх легендарних часiв (українська примовка: "За царя Гороха, як людей було трохи"; росiйська: "Давно, когда царь Горох с грибами воевал" - Даль. - С. ЗО) до реальних iсторичних постатей другої половини XVIII ст.

Як Александр царевi Пору Давав iз вiйськом добру хльору – картина зображує битву царя Олександра Македонського з iндiйським царем Пором. Чернець Мамая як побив - йдеться про поєдинок ченця Пересвєта з татарином перед Куликовською битвою (1380). Про Куликовську битву (Мамаєвє побоїще) iснувало багато лубочних сюжетiв.

Як Муромець Iлля гуляє, як б'є половцiв, проганяє - як Переяслiв боронив - про Iллю Муромця, його подвиги, перемогу над Солов'єм-розбiйником теж вiдомо багато лубочних сюжетiв. Бова з Полканом як водився. Один другого як вихрив - сюжет про Бову-королевича походить з Францiї, там вiдомий уже в добу розквiту рицарського роману (XI - XII ст.). У нас Бова з'явився десь у кiнцi XVI - на початку XVII ст. як герой повiстi. Мав широку популярнiсть, з лiтератури перейшов у народну творчiсть, перейнявши риси героя казок.

Серед подвигiв Бови-королевича - перемога над страховиськом, напiвлюдиною-напiвсобакою Полканом.

Майже через сто рокiв пiсля виходу "Енеїди" у київському лубочному виданнi 1896 р. Бова на iлюстрацiї зображений у типовому одязi запорiзького козака. Тут образ Бови злився з образом козака-нетяги Голоти.

На славному рицаревi
Опанча рогозовая,

Поясина хмелевая,
А на ногах сап'янцi,
Що видно п'яти i пальцi.
А ще на Бовi бiдному шапка бирка,
Зверху дiрка,
Хутро голе,
Околиця - чисте поле,
Вона травою пошита,
Дрiбним дощем прикрита
(див.: Кузьмина В. Д. Рыцарский роман на Руси: Бова. Петр Златых Ключей. - М., 1964. - С. 99).

Продовжує жити Бова i в сучасному українському фольклорi (див.: Українськi народнi казки, легенди, анекдоти. - К., 1958. - С. 51 - 61). Як Соловей-харциз женився - Соловей-харциз (розбiйник) - персонаж, вiдомий з росiйських билин, менше - з українських казок. Нiбито жив у лiсах поблизу Чернiгова i свистом убивав подорожнiх, якi йшли до Києва. Перемiг Солов'я-розбiйника богатир Iлля Муромець.

Як в Польщi Желiзняк ходив - Залiзняк Максим (народився на початку 40-х рокiв XVIII ст. - рiк смертi невiдомий) - запорiзький козак, керiвник народного повстання на Правобережнiй Українi проти польської шляхти у 1768 р. (Колiївщина). Повстання розгорнулося на Правобережнiй Українi, на територiї теперiшнiх Черкаської i Київської областей, що входили тодi до складу Польщi. Залiзняк прийшов в район повстання з невеликим загоном козацької сiроми iз Запорiзької Сiчi, яка була тодi в нижнiй течiї Днiпра. Звiдси - вираз "Як в Польщi Желiзняк ходив". Портрет реального Максима Залiзняка до нас не дiйшов. Мабуть, його й не було. Сучасний дослiдник українського живопису XVIII ст. П. Жолтковський пише: "Народнi художники... створили своєрiдну галерею образiв ватажкiв гайдамацького руху. Напевне, iснували ще й iншi, не збереженi до нашого часу народнi полотна на цю тему. Можливо, на такий твiр вказує згадка I. Котляревського про картину в свiтлицi царя Латина - "Як в Польщi Желiзняк ходив" (Жолтковський П. М. Український живопис XVII - XVIII ст. - К., 1978. - С. 312). Але дослiдник не звернув належної уваги на ту обставину, що Котляревський пише не про живопис, а про лубок, де про портретну схожiсть з оригiналом не дбали.

Патрет був француза Картуша - Картуш (Луї Домiнiк, 1693 - 1721) - вiдомий французький розбiйник. Тривалий час очолював ватагу, яка дiяла в Парижi та його околицях. Пригоди Картуша (дiйснi й вигаданi) знайшли широке вiдображення в лiтературi, народних переказах, лубочних картинках. Против його стояв Гаркуша - популярний ватажок гайдамацьких загонiв, запорожець Гаркуша Семен (народився близько 1739 - рiк смертi невiдомий). I пiсля придушення Колiївщини очолював селянськi повстанськi загони на Лiвобережжi. Про нього складено багато народних оповiдань i пiсень.

А Ванька-каїн впередi - Ванька-каїн (справжнє прiзвище Iван Осипов, 1718 - рiк смертi невiдомий) був знаменитим московським злодiєм середини XVIII ст. Один час - ватажок московського злочинного свiту, спiвробiтничав з карним розшуком, видаючи незначних злочинцiв i оберiгаючи тих, з якими був у змовi. Засуджений до смертної кари, яку замiнили карою батогами i каторгою. У другiй половинi XVIII - першiй половинi XIX ст. поряд з Картушем виступав героєм росiйської лубочної лiтератури та лубочних картинок. До картинок додавалися бродяжницькi та розбiйницькi пiснi, якi в народi iнколи називали Каїновими. Йому легенда приписувала росiйську народну пiсню "Не шуми, мати, зеленая дубравушка".

42. Перед нами постає комедiйна, карикатурна картина вбрання вiдсталого хуторянина, що хоче з'явитися перед гостями великим вельможею. На урочистий прийом Латин одягає плащ з клейонки, який в той час брали з собою пани в дорогу на випадок дощу, при юму застебнутий циновим, тобто олов'яним, найнижчого гатунку гудзиком. Такi гудзики були на мундирах солдат та чиновникiв нижчого рангу ("братiї з циновими гудзиками"). На голову Латин надiв капелюх, тобто теплий шерстяний головний убiр. Капелюхом називали також теплу зимову шапку-вушанку, можливо, саме її мав на увазi Котляревський. На ноги Латин надiв киндi, тобто повстянi калошi, призначенi, як вiдомо, для виходу на вулицю в дощову погоду. Обмежений хуторянин вважав їх, певне, панським взуттям. В однiй з росiйських билин, записаних у XIX ст., великий київський князь Володимир "одел галоши да на босую ногу". Обiгранi й рукавички, якi були неодмiнним атрибутом великопанського туалету. Знали безлiч видiв чоловiчих i жiночих рукавичок на всi випадки життя. Аристократи мiняли рукавички кiлька разiв на день (звiдси прислiв'я: "Мiняє, мов рукавички"). Рукавички були статтею iмпорту iз Захiдної Європи. Замiсть таких елегантних рукавичок Латин надiває шкаповi рукавицi, тобто пошитi з особливо обробленої кiнської шкiри. Така шкiра йшла на виготовлення чобiт кращого гатунку, але на рукавички аж нiяк не годилася. Замiсть рукавички - рукавиця. Карикатурний, сатирично загострений образ.

43. Єдимашка, адамашка - дорога схiдна тканина, з вiзерунками того ж кольору, що й тканина.

Шушон - жiночий верхнiй одяг. Вид капота (К.).

44. В нiмецькiм фуркальцi була - тобто, в платтячку; фуркальце – вiд фуркало - дзига. Волове, кiнне i пiхотне - тут в один ряд з кiннотою i пiхотою поставленi воли, якi тодi були тягловою силою в обозах.

I ввесь був зiбраний повiт - повiти введенi на Українi пiсля скасування полкового устрою у 1782 р. Приблизно вiдповiдали сотнi, а як на сучасний адмiнiстративно-територiальний подiл, - приблизно районовi.

45. Пирiг завдовжки iз аршин - аршин - давня мiра, дорiвнює 0,711 метра.

I соли кримки i бахмутки - див. коментар: I, ЗО.

46 - 47. Рацiя (вiтальна промова) троянського посла близька до тарабарщини, до якої вдається Сiвiлла, прощаючись з Енеєм (IV, 1 - 2). Але у її мовi - сильний елемент народного просторiччя (це ж сiльська баба), а у посла, який щойно вчився латинської мови, - макаронiчна мiшанина української мови з латиною. Ось промова посла в дослiвному перекладi латинських слiв i виразiв:

Еней наш великий пан
I славний троянцiв князь,
Шмигляв по морю, як циган,
До тебе о царю! прислав тепер нас.
Просимо, пане Латине,
Нехай наша голова не загине,
Дозволь жить в землi своєй,
Хоть за грошi, хоть задарма,
Ми дякувати будем досить
Милостi твоєй.
О царю! будь нашим меценатом,
I ласку твою покажи,
Енеєвi зробися братом,
О найкращий! не одкажи;
Еней вождь єсть моторний,
Вродливий, гарний i проворний.
Побачиш сам особисто!
Вели прийняти подарки
З ласкавим видом i без сварки,
Що присланi через мене...

...Будь нашим меценатом - Меценат (кiнець I ст. до н. е.) – багатий римський аристократ, покровительствував митцям, сам займався лiтературою.

Утворив гурток при своєму дворi, до якого входили Вергiлiй i Горацiй. Звiдси меценат - багатий, впливовий покровитель.

48. Макаронiзмами пересипана тiльки офiцiйна, "протокольна" частина промови посла (строфи 46 - 47) - урочисте представлення свого пана i церемонiальне пошанування другої високої сторони. Переходячи до перелiку й роздачi подарункiв сiмейству царя, посол залишає латинь.

За Хмеля виткався царя - походить вiд народної примовки: "За царя Хмеля, як людей була жменя", тобто дуже давно.

49. Ось скатерть шльонськая нешпетна - тобто з Шльонська, Сiлезiї (див. коментар: II, 60).

Її у Липську добули - Липськ - Лейпцiг, на той час великий торговий центр європейського значення. З України на знаменитi лейпцiгськi ярмарки вiдправлялися чумацькi валки з пшеницею, iншими товарами, а звiдти привозили тканини, металевi вироби, предмети розкошi.

50. Либонь, достались од пендосiв - пендоси (вiд новогрец. - п'ять) - лайливе прозвище грекiв. Троянськi посли розподiляють мiж членами царської родини три подарунки, якi звичайно дарує добрий чарiвник казковому героєвi; килим-самольот, скатерть-самобранку, сап'янцi-скороходи або самоходи. Не випадково - першiй Лависi, яка незабаром стане причиною великих незгод i вiйни. Натяк посла на майбутнє замiжжя Лависi пiдхопить у своїй вiдповiдi Латин ( "...може i в рiдню вступлю").

52. Хазяйка добра, пряха, швачка - вища оцiнка батьками, рiдними, близькими дiвчини на виданнi. Похвала "хазяйка добра" недарма далi конкретизується словами "пряха, швачка". Швачка включає в себе також поняття "добра вишивальниця" (в народнiй поезiї "шити-вишивати" - синонiмiчна пара; напр.: "Одна дала нитки, друга полотенця, Третя шила, шила-вишивала, Для козака-серця"). В умовах патрiархального укладу з натуральними формами господарювання бiльшiсть речей домашнього вжитку здебiльшого виготовлялися господарем та його сiм'єю. Майже в кожнiй хатi ткали полотно i шили з нього одяг. А вишивка була найпоширенiшим способом прикрасити тканину. Вишиванням на Українi займалися майже виключно жiнки. Для цiєї роботи використовувалась кожна зручна нагода: досвiтки та вечорницi, на якi дiвчата збиралися довгими осiннiми та зимовими вечорами, i години вiдпочинку вiд польових робiт - навеснi та взимку. Готуючись вийти замiж, кожна дiвчина, як правило, повинна була мати багато рiзних вишиванок.

53. Шпундрi з буряками - свиняча грудинка, в iнших рецептах – порiбрина (частина тушi, що прилягає до ребер), пiдсмажена з цибулею на сковородi, а потiм зварена в буряковому квасi разом з нарiзаними буряками i заправлена борошном.

Потрух в юшцi - страва. Спосiб приготування: "Гусячi лапки, крила, печiнку, нирки, пупки скласти в каструлю i варити; коли закипить два рази, очистити, покласти цибулi, зернистих ячних крупiв i подавати" (Маркевич. - С. 159).

Каплуни - вiдгодованi на зарiз вихолощенi пiвнi.

З отрiбки баба, шарпанина - тобто бабка з нутрощiв тварини чи птицi, приготовлених в макiтрi особливим способом з вiдповiдними для цього спецiями.

Шарпанина - в "Лексиконе малороссийском" М. Гоголя читаємо: "Шарпанина - приправлена сушена риба" (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. - М., 1952. - Т. 9. - С. 501). Iнше i бiльш широке пояснення дає М. Маркевич: "Шарпанина. Вiдварити тарань або чабак, вийняти з бульйону, вибрати кiстки, нарiзати шматочками, покласти цi шматочки на сковороду, розвести рiдко пшеничне тiсто в тому ж бульйонi, покласти в тiсто пiджареної на олiї цибулi, полити цим шматочки риби, посипати перцем, потiм поставити в духову пiч i коли буде готове - подавати" (Маркевич. - С. 151).

Крохналь - крохмаль, тут у значеннi: кисiль.

54. "Заморськi вина" на обiдi Латина - звичайнi домашнi настойки, одначе приготовленi на привозних пiвденних фруктах.

Сикизка - настойка на сикизi, тобто iнжирi. Сушений iнжир, фиги - поширений на Українi в давнi часи привозний продукт, ласощi; один з предметiв чумацького промислу.

Деренiвка - настойка на деренi, iнакше - кизилi. Ягiдне дерево, росте на пiвднi України.

Айвовка - настойка на айвi.

Першою названа настойка на бiльш цiннiй ягодi, далi - дешевшi.

На вiват - з мущирiв стрiляли. - мужчир (мортира) - гармата з коротким дулом, з неї вели навiсний вогонь, як з нинiшнього мiномета. Мужчири також служили для салютiв пiд час урочистостей. Мужчирi малого калiбру служили в господарствi ступами (див. коментар: III, 71). Трьома заключними рядками, трьома штрихами передає автор "музику" свята в панському будинку, де кожний тост супроводжувався салютом з гармат, нколи з фейєрверком, тушами оркестрiв, заздравними хорами-кантами "многая лета".

55. Лубенського шмат короваю - "Коровай - весiльний хлiб. Робиться як звичайна хлiбина, тiльки бiльша за розмiром; потiм на неї накладаються вилiпленi з цього ж таки тiста та випеченi як i хлiбина шишечки, голуби, вензелi та iн. Знаменитi короваї лубенськi" (Маркевич. - С. 156). Як у першому подарунку троянцiв, так i в першому подарунку Латина - натяк на бажанiсть шлюбу Енея та Лависi. Корито опiшнянських слив - Опiшня нинi - селище мiського типу Зiнкiвського району Полтавської областi. Полтавських пундикiв пряжених - спосiб приготування пряжених пундикiв: "Взяти пшеничного кислого тiста, розкачати коржиками, пiджарити цибулю на олiї, перекласти коржики цiєю цибулею шарiв у п'ятнадцять чи двадцять, поставити в пiч, коли готовi - вийняти, змазати олiєю i подавать" (Маркевич. - С. 158).

Далi називаються села поблизу Полтави (Лип'янка, Будянка, Решетилiвка) та чим кожне з них славиться.

58. Ого! провчу я висi каку - висi кака - тут у значеннi: вискочка, нахаба.

59. I на! через штафет... - тобто в листi, посланому естафетою, через гiнцiв, якi передають листа з рук в руки.

Щоб фурiю вiн Тезифону - у римськiй мiфологiї фурiї - богинi помсти, якi переслiдували людей за провини.

Берлин - карета для далеких подорожей.

Дормез - (франц. dormiг - спати) - м'яка карета, пристосована для спання в дорозi.

Ридван - велика карета для далеких подорожей, запряжена 6 - 12-макiньми.

Портшез (франц. рогtег - носити i сhaisе - стiлець) - легке переносне крiсло, в якому можна сидiти напiвлежачи.

Перекладнi - на державних (казенних) дорогах екiпажi, в якi на кожнiй станцiї (приблизно через десять - п'ятнадцять кiлометрiв) впрягали свiжих коней i мiняли вiзника. Плату брали i за кiлькiсть прогонiв, i за швидкiсть.

То б заплатив на три прогони - тобто оплатити дорожнi витрати у потрiйному розмiрi, щоб на кожнiй станцiї обслуговували в першу чергу, давали кращих коней i везли якомога швидше.

60. Лепорт - рапорт.

Гайдуки - слуги в маєтках великих магнатiв, також придворна охорона.

64. Як йшла черiдка вечерочком - увечерi, коли пастухи женуть череду з поля i люди розбирають корiв по дворах, пiднiмається шум, гам, стоїть страшенна пилюка, тому легше проскочити до когось непомiченим.

66. Турн, по воєнному звичаю, 3 горiлкою напившись чаю - в образi Турна втiлено окремi характернi риси армiйського офiцера тiєї доби. Нагадаємо, що четверту частину "Енеїди" I. Котляревський написав, перебуваючи на армiйськiй службi.

71. На кiл Амату пасажу - посадити на кiл (на палю) - смертна кара особливо принизлива, призначена для найнижчого стану, "бидла". А тут - особа царської кровi, та ще й жiнка.

У добу феодалiзму самому способовi смертної кари надавали неабиякого престижного значення. Смертна кара через повiшення для провiдних органiзаторiв повстання декабристiв 1825 р. сприймалася тодiшнiм суспiльством i самими засудженими дворянськими революцiонерами як приниження їхньої гiдностi, образа. До того ж, було прийнято виконувати вирок публiчно. До смертної кари через посадження на палю особливо часто вдавалася польська шляхта пiд час розправи над захопленими повстанцями - запорожцями, гайдамаками.

72. Турн викликає на поєдинок Енея i царя Латина, щоб захистити свою честь. Такого мотиву - виклику на поєдинок - у Вергiлiя немає i не могло бути, оскiльки, згiдно з поглядами стародавнiх грекiв i римлян, честь у громадянина могла вiдняти держава, громада, а не приватна особа. Сучасник Вергiлiя, римський фiлософ Сенека говорив: "Образа не досягає мудреця". Еней з Турном сходяться на поєдинок в кiнцi "Енеїди" для того, щоб уникнути зайвого пролиття кровi воюючих сторiн. Це зовсiм не те, що поєдинок честi. Подiбнi поєдинки на полi битви були звичайним явищем, причому втеча вiд сильнiшого ворога з метою порятунку не вважалася безчестям (див. VI, 67 - 70). Поєдинки честi з'явилися, мабуть, у рицарськi часи. Особливого поширення набули у XVIII - початку XIX ст. У дворянському та офiцерському середовищi. Турн викликає на дуель Енея i Латина згiдно з добре вiдомим у ту пору ритуалом. Вiн пише листи, де пропонує вибрати зброю, погодити iншi деталi поєдинку, вiдправляє їх, як було прийнято, спецiальними гiнцями. Але тут же автор поеми бурлескне обiгрує прийнятий серед людей "благородного званiя" ритуал. Достойна зброя для дворянського поєдинку - пiстолети, шпаги, шаблi. А князь Турн пропонує князевi Енею битися "хоть на киї, хоть кулаками". Пригадаймо борцiв Дареса i Ентелла з другої частини "Енеїди".

Драгоман - у первiсному значеннi: перекладач при посольствi, дипломатичнiй мiсiї, також гiнець у дипломатичних справах; потiм – просто гiнець, посильний.

74. Но "горе грiшниковi сущу..." - початок поширеного духовного вiрша. Тут маємо вказiвку на те, що вiн був у репертуарi мандрованих дякiв, студентiв Києво-Могилянської академiї. Крiм "Енеїди", I. Котляревський використав ще раз цей духовний вiрш у водевiлi "Москаль-чарiвник" (написаний 1818 - 1819). У заключнiй сценi водевiля викритий i присоромлений невдаха-залицяльник, "городський писар" Финтик, каючись, спiває:

О, горе мне, грешнику сущу!
Ко оправданню ответа не имущу,
Како й чем могу вас ублажити?
Ей, от сего часа буду честно жити!

75. Чинш - податок, плата хазяїновi за користування його землею.

76. Лавинiї к Петру мандрик - "...коржi з сиру з мукою та яйцями... називаються "мандрики" (Маркевич. - С. 15).

Три хунти воску на ставних - фунт - давня, ще з часiв Київської Русi мiра ваги у схiдних слов'ян, дорiвнює 409,5 грама. Ставних - пiдсвiчник у церквi, так називали i свiчки для церковного пiдсвiчника.

Льняної пряжi три пiвмiтки - щоб уяснити, що таке пiвмiток, треба мати уявлення, як вели рахунок пряжi. Готовi до виробництва, намотанi з шпульки на мотовило нитки пряжi рахували в таких одиницях: чисниця - 3 нитки, пасмо - 10 чисниць, пiвмiток - 20 - ЗО пасом.

Серпанкiв вiсiм на намiтки - з серпанку - легкої прозорої тканини (подiбної до нинiшньої марлi) - готували намiтки, якими пов'язували поверх очiпка голову замiжнi жiнки. Кiнцi намiтки, покриваючи фiгуру жiнки з спини, спускалися мало не до землi.

I двiстi валяних гнотiв - гноти для свiчок, каганцiв, ламп. Дослiдник творчостi I. Котляревського П. Волинський про коментовану строфу писав: "Цiєю "статистичною довiдкою" поет вiдтворює характерну картину економiчних вiдносин крiпосницького часу. Чинш складають в основному вироби натурального господарства, але з обов'язковою наявнiстю певної кiлькостi грошей, яких особливо потребувало панське господарство кiнця XVIII - початку XIX ст., коли все бiльше розвивались товарно-грошовi вiдносини" (Волинський П. К. Iван Котляревський: Життя i творчiсть. - К., 1969. - С. 143). Треба тiльки пам'ятати, що економiчна реальнiсть доби тут бурлескне обiграна, постає в гумористичному освiтленнi. Поряд з пряжею i воском (у неспiврозмiрно малiй кiлькостi) фiгурують розрахованi на комiчний ефект мандрики "к Петру" Лависi, а плата грошима за хутiр, де "ставок був, гребля i садок", смiхотворно мала - в тиждень по алтину, тобто по три копiйки.

77. Муцик - мопс, взагалi маленька собачка.

Поноска - ошийник.

Тiмениця - кiрка з вiдмерлих часточок шкiри i бруду на довго немитому тiм'ї малої дитини, а то й дорослого.

78. Стременний - тут: слуга, який на полюваннi пильнує собак; у потрiбний момент вiн спускає їх з поводкiв на звiра. Пiд час виїзду на полювання мусив постiйно бути бiля свого пана, при стременi, звiдки й походить назва.

80. Асафета, або ще асафетида ("вонюча камедь") – лiкувальний екстракт,куди входив сiк рослин з домiшкою смоли, сiрки, фосфору, рiзних солей.Рекомендувалася асафета при рiзних захворюваннях, у тому числi при розладах нервової системи.

Сервета - салфетка.

Iще клiстир з ромну дали - клiстир - клiзма. Ромен (Маtricariа discoideае) - ще народнi назви: ромашка пахуча, ромашка дика, маточна трава, ромашка без'язикова, романець - лiкувальна трава; настiй з неї вживають як потогiнний та протизапальний засiб.

82. Чаплiя - кухарське знаряддя, з допомогою якого переносять гарячу сковороду, залiзний гачок з дерев'яним держалном.

Рубель - дерев'яний валик з ручкою i поперечними зарубками, яким розкачували намотану на качалку бiлизну.

Ричка - керiвниця (К.); доярка.

Гуменний - токовий, старший, що органiзовував роботу на току. Зображена звичайна для феодально-крiпосницької епохи сцена сутички мiж ворогуючими сусiдами-помiщиками. Як правило, у таких сутичках брала участь двiрська челядь, а то й усi пiдданi.

84. Як умивалося мазкой - мазка - кров з розбитого обличчя, носа.

86. Коли пан возний позов дасть - возний - службовець при судi в часи чинностi Литовського статуту (див. коментар: III, 97). В обов'язки возного входило подавати позов до суду, свiдчити наявнiсть збиткiв у потерпiлої сторони, вводити у власнiсть та iн.

89. Кiвната, кiмната - у панських будинках i взагалi у великих хатах - покої, жилi примiщення, на вiдмiну вiд свiтлицi - парадної кiмнати для прийому гостей. Пор. у народнiй пiснi:

У вдовицi двi свiтлицi,
Ще й третя кiмната,
А у тебе одна хата,
Та й та не прибрата.

Тут хата - жиле примiщення, яке служить i свiтлицею, i кiмнатою, i кухнею.

91. I як вiйну вести без збруї - збруя - вся воїнська зброя, обладунок, у кiннотi сюди входило також спорядження для коня.

Провiянтмейстер - у росiйськiй армiї генерал, який вiдав постачанням (вiдповiдає сучаснiй iнтендантськiй службi). Посада введена Петром I у 1718 р., скасована у 1864 р.

Кригсцальмєйстер - чиновник при вiйську, що вiв фiнансовi справи, здiйснював контроль, займався також постачанням армiї.

93. Покиньте ж се дурне юнацтво - юнацтво - тут у значеннi: нерозважлива молодеча хоробрiсть, завзяття.

95. Щоб некрут зараз набирать - тобто оголосити примусовий набiр у армiю рекрутiв-новобранцiв.

Боярськi грошi шафовать - шафовать - витрачати, використовувати.

96. Таким обрiзають нiс i уха - в кiнцi XVIII - на початку XIX ст. тiлеснi покарання з вiдрiзанням носа, вух, iнших частин тiла ще мали мiсце в багатьох країнах, в тому числi й Росiї. Законодавством передбачалося вiдрiзати вуха або нiс за бунт проти влади. Iснував також звичай перед стратою через повiшення вiдрiзати нiс та вуха i прибивати їх до шибеницi. До вiдрiзання вух офiцiнно перестали вдаватися у першiй половинi XVIII ст., вiдрiзання носа, як засiб покарання, затрималося довше, особливого розмаху набуло, поряд з вiдрубуванням руки, їiальцiв, язика, пiд час розправи над учасниками селянської вiйни пiд проводом Пугачова. Для вельмож подiбна кара була особливо принизливою, бо тiлесним покаранням пiдлягав тiльки простий люд.

97. О музо, панночко парнаська!.. - у перших чотирьох рядках строфи обiгране узвичаєне в поезiї доби класицизму звертання до муз, покровительок мистецтва i науки, дочок Зевса й богинi пам'ятi Мнемозiни. Муз було дев'ять; тут, з огляду на жанр "Енеїди", звертання до Каллiопи - музи епiчної поезiї. Слiд вiдзначити явний перегук цього мiсця з вступом до поезiї Т. Шевченка "Царi", де поет визначає своє художнє завдання ("штилем високим розмалюю помазаних") i водночас пародiює тогочасну запобiгливу цареславну поезiю.

98. В описi приготувань латинського i троянського воїнства до вiйни, екiпiровки, забезпечення продовольством, боєприпасами i т. iн., безумовно, вiдбилося добре знання I. Котляревським як українського козацького вiйськового устрою, що порiвняно недавно (у 80-х роках XVIII ст.) був лiквiдований, так i армiї свого часу, вiйськової справи взагалi. Адже вiн майже тринадцять рокiв (з квiтня 1796 р. по сiчень 1808 р.) перебував на вiйськовiй службi.

А ус в пiвлокоть би тирчав - вислiв походить вiд старої мiри довжини "лiкоть" - вiддаль вiд кiнця витягнутих пальцiв руки до лiктя.

100. Названi окремi команднi посади в козацькому вiйську.

Хорунжий - у первiсному значеннi цього слова - "пiдпрапорний", оскiльки перебував при полковому прапорi (хоругвi) i пiдлягав безпосередньо полковниковi. Середнiй чин у козацькому вiйську.

Асаул, осавул - виборна старшинська посада за вiйськово-територiального устрою. Були звання генерального, полкового, сотенного, артилерiйського осавула.

Урядник. - молодший чин у козацькому вiйську.

Отаман - виборний або призначений ватажок у козацькому вiйську.

Курiнний отаман очолював козакiв з одного села, мiсцевостi, наказний отаман - тимчасово виконував обов'язки курiнного, iнших виборних командирiв аж до самого гетьмана.

101. У нас в Гетьманщинi колись - Гетьманщина - напiвофiцiйна назва земель Лiвобережної України, якi разом з Києвом були закрiпленi за Росiйською державою згiдно з пiдписаним ЗО сiчня 1667 р. Андрусiвським договором мiж Росiєю i Польщею. Правобережжя вiдходило до Польщi. В Гетьманщинi певною мiрою зберiгався уклад, який сформувався в добу визвольної вiйни пiд проводом Хмельницького: гетьманський уряд, подiл на полки, свiй суд, фiнанси, самоврядування ряду мiст. Пiд тиском самодержавної полiтики автономiя Гетьманщини дедалi бiльше занепадала i з введенням загально-державного адмiнiстративного устрою в 1782 р. Була лiквiдована не тiльки фактично, а й формально.

Не знавши: стiй, не шевелись - українське козацьке вiйсько, так само як
i московське стрiлецьке, не знало стройової пiдготовки, а значить i рiзних
стройових команд, у тому числi команди "струнко!". Така пiдготовка
почалася при Петрi I, одначе стройових команд у формi, прийнятiй в нашi
днi, довго ще не знали. Воєнний статут Петра I залишався без змiн протягом усього XVIII ст., аж до того часу, коли 6 лютого 1796 р. Павло I через три тижнi пiсля вступу на росiйський престол видав новий. Фанатичний прихильник палочної муштри i прусської шагiстики, вiн вiдбив у статутi свої вимоги. Необхiдну в розумних межах армiйську дисциплiну вiн прагнув замiнити отупляючою муштрою.

"Стiй, не ворушись!" - можна було б поставити епiграфом до того статуту. Команди "Стой! фрунт", "Стоять, не шевелясь!", "Стоять смирно!" зустрiчаються тут раз по раз. I. Котляревський не з чужих слiв знав, що таке муштра в армiї найбiльшого солдафона на росiйському престолi. Адже вiн почав армiйську службу за якихось сiм мiсяцiв до смертi Катерини II i вступу на iмператорський трон Павла I.

Лубенський, Гадяцький, Полтавський - коли додати сюди ще й Миргородський, з усiх бокiв оточений землями названих полкiв, то це будуть всi чотири з десяти полкiв Гетьманщини, землi яких склали основну територiю утвореної 1802 р. Полтавської губернiї.

102. Волонтцрi, волонтери - добровiльцi, нерегулярне вiйсько; в той час - запорожцi в росiйськiй дiючiй армiї. З них формувалася переважно розвiдка, iншi частини особливого призначення, яким доручалися пов'язанi з риском завдання. Зокрема, в численних росiйсько-турецьких вiйнах XVIII ст. запорожцi, виконуючи роль розвiдникiв, "становили основну силу авангардних частин, вiдзначаючись мужнiстю i вiйськовою майстернiстю. Окремi запорiзькi загони по кiлька разiв на день самостiйно вiдправлялися "в пiд'їзд" - вперед i вiд флангiв, - вступаючи в сутички з ворогом..." (Апанович О. М. Збройнi сили України першої половини XVIII ст. - К., 1969. - С. 154).

Асмодей - злий дух, чорт.

Чи вкрасти що, язик достати - "найулюбленiшим методом у запорiзьких козакiв була розвiдка боєм. Запорiзькi розвiдувальнi партiї не тiльки захоплювали язикiв, з'ясовували обстановку, а й несподiвано атакували окремi татарськi загони, захоплювали трофеї, знищували живу силу ворога. Досвiд вiйни 1735 - 1739 рокiв показав, що запорожцi були кращими розвiдниками в росiйськiй армiї" (Апанович О. М. Збройнi сили України першої половини XVIII ст. - С. 122). А при нагодi i вкрасти що, особливо в потенцiальних ворогiв - татар та польських панiв, - теж умiли.

103. Мушкет - давня ручна вогнепальна зброя до восьми-десяти кiлограмiв вагою, стрiляли з сошок - пiдпори; стрiлець для пом'якшення вiддачi мав на правому плечi шкiряну подушку. В XVI - XVII ст. мушкети були на озброєннi в козацькому вiйську, одначе уже в кiнцi XVI ст. їх почали замiнювати легшими i зручнiшими рушницями. У XVIII ст. мушкети стали старим, вiджилим видом зброї, хоч саме слово "мушкет" жило на означення рушницi взагалi. Оружжина, оружина - так iнколи називали рушницю.

Гамазея - склад.

Гвинтiвка - вiдома ще з XVI ст. рушниця з нарiзами в стволi для надання кулi обертового руху, що збiльшувало дальнiсть i точнiсть стрiльби. Заряджалася з дула. Кругла куля обгорталася змащеною жиром тканиною i заганялася в рушницю шомполом з допомогою молотка. Взагалi гвинтiвка була мисливською зброєю. Через повiльнiсть заряджання вона на озброєння вiйська не бралася. В Росiї гвинтiвки в сучасному розумiннi, що заряджалися патронами з казенної частини, з'явилися пiзнiше, з середини XIX ст.

Фузiя, фузея - рушниця з ударно-кремiнним замком. Прийнята на озброєння росiйської армiї при Петрi I замiсть мушкета. Мала тригранний багнет.

Булдимка - коротка запорiзька рушниця. Вона була зручною для ближнього бою пiд час розвiдки, iз засiдки, з козацьких чайок; там, де вирiшальне значення мала особиста iнiцiатива й кмiтливiсть воїна.

Флинта - власне така ж рушниця, як i фузiя, тiльки мала iншу конструкцiю кремiнного замка.

Яничарка - турецька рушниця з кремiнним замком.

Фузiя, флинта, яничарка - рушницi з довгим дулом, менш придатнi для iндивiдуального бою, розрахованi на регулярнi вiйська феодальних країн, для солдатiв, якi йшли в бiй зiмкнутим строєм пiд командою i наглядом офiцерiв.

Гакiвниця - довга, важка рушниця, пiд час стрiляння прикрiплювалася до землi гаком. Була на озброєннi козацького вiйська ще з XV ст. У XVIII ст. - уже застарiлий вид зброї. Гакiвницi використовувались iнколи тiльки при оборонi фортець. Iронiя захована уже в самому строкатому перелiку зброї латинського вiйська. Зброя кожної армiї мусить бути унiфiкованою, на рiвнi сучасних вимог. А тут? I архаїчна на той час ручна зброя самопального типу (мушкети, гакiвницi), i прийнятi в тогочаснiй армiї фузiї (але без головної частини спускового механiзму - пружини), i запорозькi булдимки, i тульськi флiнти, i турецькi яничарки. I вишикуванi в одному рядку списи, пiки, ратища для людини того часу - не те саме. Певне, не тiльки назвою рiзнилися козацький спис i пiка утворених на початку 80-х рокiв XVIII ст. пiкiнерських полкiв. Ратище - дерев'яне держално списа i власне спис у народнiй мовi тих часiв.

104. Жлукто - видовбаний з цiлого стовбура дерева бочонок у формi цилiндра. Жлукто призначалося для золiння бiлизни перед пранням. Форму жлукта мали вулики для бджiл, тiльки вiдповiдно обладнанi всерединi, з льотком, дном знизу i кришкою зверху.

Голити - поспiшати, квапитися.

Днище - знаряддя для прядiння, спецiально вистругана дошка; на одному кiнцi її сидить пряха, на другому мiститься видовбаний отвiр для гребеня з мичкою.

Оснiвниця, або снувачка - у ткацькiй справi - дощечка з двома отворами, крiзь якi проходять нитки основи. Використовується при снуваннi основи.

Витушка - ткацький прилад для змотування знятої з мотовила пряжi в клубки.

Квач - прикрiплена до держална куделя з конопель чи iншого матерiалу для змазування чого-небудь.

Помело - мiтла, також ганчiрка на довгому держаку, щоб трусити сажу з димарiв.

Макогiн - товкач для розтирання в макiтрi пшона, маку та iн.

Бендюги - вiз з розпуском для перевезення колод та iнших довгих предметiв.

Кари - водовозка.

Мари - збитi з дерев'яних жердин носилки для перенесення труни з тiлом покiйника.

Депо пушкарськеє (франц. depot) - склад, мiсце стоянки та спорядження гармат.

105. Готування войовничих пiдданих царя Латина до бою з троянцями зображене в дусi гумористичних народних казок, приповiдок, пiсеньок.

106. У них, бач, Тули не було - десь з початку XVII ст. Тула стала одним з центрiв виготовлення холодної i вогнепальної зброї. У XVIII – XIX ст. - важливий постачальник зброї для росiйської армiї. Тут також виготовляли зброю на замовлення українських козакiв.

107. Амуниця, амунiцiя (франц. аmunitionnement – укомплектування бойовими припасами) - термiн вживався в росiйськiй регулярнiй армiї, частиною якої у XVIII ст. було українське козацьке вiйсько.

Подимне - податок вiд диму (димаря), вiд двору.

Виборнi, пiдсусiдки - у 1735 р. українська старшина i росiйський уряд законодавчим актом закрiпили уже наявний подiл лiвобережного козацтва на двi групи, залежно вiд характеру їхньої участi у вiдбуваннi вiйськової служби. Заможний прошарок, який мiг забезпечити себе необхiдним спорядженням на випадок вiйни, стали називати "виборними козаками". За бiднiшим прошарком козакiв закрiпилася назва "пiдпомiчники". Вони допомагали виборним забезпечити себе провiантом, зброєю, кiньми, одягом, траплялося, обробляли їхнi землi, коли виборнi ходили в походи чи вiдбували форпостну службу на неспокiйному кордонi з Туреччиною. З пiдпомiчникiв брали погоничiв для обозу, формували внутрiшню охорону та iн.

Пiдсусiдки - тiсно пов'язанi з пiдпомiчниками, бiднiшi козаки та селяни, якi не мали власного господарства i землi, жили по чужих дворах: у старшини, козакiв, мiщан, селян. За мешкання та утримання платили грiшми або натурою, вiдробiтком. Пiдсусiдки не вiдбували вiйськової повинностi, але пiд час воєнної кампанiї, як i пiдпомiчники, утримували господарство вiдсутнього козака. Отже, "пiдсусiдкiв розписали" по дворах виборних козакiв.

Тяглi - козаки, що складали вiйськовий обоз козачого вiйська та росiйської армiї. На заклик до походу мусили з'явитися на збiр зi своїм тяглом (волами) i возом. Кiннi - козаки на конях з вiдповiдним спорядженням, пiшi - теж зi спорядженням, зброєю, харчами.

За себе хто, хто на пiдставу - з поступовим занепадом вiйськовотериторiального укладу i виснаженням козацького вiйська у численних воєнних кампанiях XVIII ст. набула поширення практика посилати за себе ("на пiдставу") в похiд iншого. Багатий козак посилав за певну винагороду бiднiшого.

108. Мушкетний артикул - прийоми з рушницею.

Ушкварить як на калавур - тобто взяти рушницю "на караул". Коли пiшком - то марш шульгою, Коли верхом - гляди ж, правою - пiхота в строю починає рух з лiвої ноги (шуйця, шульга), конi пiд вершниками – з правої.

Такеє ратнеє фиглярство - тобто блазнювання, штукарство, кривляння. Для сучасникiв I. Котляревського "ратнеє фиглярство" ототожнювалося iз засиллям муштри при iмператорi Павловi I, потiм - при Аракчеєву, який у вiйськовiй справi над усе ставив "красоту фронту, яка доходить до акробатства".

109. Посполитеє рушення - у Польщi - загальна мобiлiзацiя всього народу.

114. Нагадаємо, що четверта частина "Енеїди" писалася в роки перебування I. Котляревського на вiйськовiй службi та безперервних наполеонiвських воєн, зенiту слави французького полководця, ровесника, навiть однолiтка Котляревського (обидва народилися 1769), виходу армiй Бонапарта до кордонiв Росiї. Так само, як ранiше на службу в канцелярiю, а потiм на вельми нелегкий хлiб домашнього учителя помiщицьких дiтей, I. Котляревський пiшов на вiйськову службу тому, що не було лiпшого виходу. За своєю вдачею вiн був глибоко мирною людиною, органiчно не сприймав духу мiлiтаризму. Останнi чотири рядки строфи - кращий тому доказ. Тут зовсiм вiдсутнiй елемент травестiї та бурлеску. Натомiсть звучить не знана досi у письменника гнiвна саркастична нота. В цих рядках вчуваються iнтонацiї, повторенi на iсторично вищому iдейно-естетичному рiвнi через чотири десятки рокiв у "Кавказi" (1845) Т. Шевченка. Пригадаймо:

Лягло костьми
Людей муштрованих чимало.
А сльоз, а кровi? Напоїть
Всiх iмператорiв би стало
З дiтьми i внуками...

115. Для Януса, сердита бога - у стародавнiх римлян Янус - бог часу, всякого початку i кiнця, покровитель дверей i ворiт, рiзних "входiв" i "виходiв". Зображувався у виглядi фiгури з двома обличчями, зверненими в протилежнi боки: старим - назад, в минуле; молодим - вперед, у майбутнє. В мирний час дверi храму Януса в Римi були закритi, а пiд час вiйни вiдкривалися навстiж.

118. Були златиї днi Астреї - у стародавнiх грекiв Астрея (мала ще iм'я Дiке) - богиня справедливостi, дочка Зевса i фемiди. Жила на землi мiж людьми в "золотий вiк", а коли настав "залiзний вiк" - покинула землю i стала зiркою на небi.

Фигляр - театральний блазень.

Обтекар - аптекар.

Гевальдигер - у росiйськiй армiї офiцер, що виконував полiцейськi функцiї. Посада запроваджена Петром I, скасована пiсля реформи 1861 р.

Шпигон - шпигун.

122. Ардея - столичне рутульське мiсто.

123. Мезентiй тирренський - легендарний володар етруського мiста Цере (Агiлли). Тирренцi - етруски. За жорстокiсть був вигнаний своїми спiвгромадянами.

Було полковник так Лубенський - Лубенський полк на чолi з А. Маркевичем перед Полтавською битвою вчасно пiдiйшов на допомогу вiйськам Петра I. Пропав i вал... - йдеться про вали фортецi, в якiй гарнiзон Полтави витримував облогу ворога до переможного завершення Полтавської битви. Фортеця достояла до часiв I. Котляревського. Коли у 1787 р. Катерина II проїздом вiдвiдала Полтаву, їй урочисто вручили ключi вiд цiєї фортецi. На початку XIX ст. фортеця була лiквiдована, а осiлi вiд часу землянi вали перетворенi на бульвари. У I. Котляревського "булевари" - на той час порiвняно нове слово, вживалося ще в первiсному його значеннi (франц. boulevard: вал, насип). Пiзнiше так називали обладнанi на мiському валу мiсця для прогулянок, звичайно обсадженi деревами. Нар.: Пропав, як швед пiд Полтавою.

124. Байстрюк Авентiй-попадич - союзник Турна Авентiй народжений вiд нешлюбного зв'язку героя античних мiфiв Геркулеса i жрицi Реї. Оскiльки батько Геркулеса сам громовержець Зевс, то Авентiй "знакомого... пана внучок". У Вергiлiя Авентiй (Авентiн) вирушає в похiд на бойовiй колiсницi у вояцькому обладунку Геркулеса.

125. Руччеє - хвацьке, проворне. Тут - травестiйна двоїстiсть, змiшування стародавнiх i сучасних I. Котляревському грекiв, що жили на Українi. На українських землях ще з XV ст., пiсля завоювання Грецiї турками-османами, виник ряд колонiй грекiв-емiгрантiв. Близько 1656 р. значна грецька колонiя виникла в Нiжинi (див. також коментар: VI, 3). Займалися греки торгiвлею i пiсля заснування колонiї одержали вiд гетьмана Богдана Хмельницького право на вiльну торгiвлю як в Нiжинi, так i по всiй Українi. Трималися вони своєю громадою досить довго, мали в певних межах самоврядування, свiй магiстрат. Зберiгала свою окремiшнiсть грецька колонiя i в'часи I. Котляревського. В "Енеїдi" сучаснi письменниковi українськi греки немов накладаються на стародавнiх грекiв Вергiлiя. Маємо навiть не двоїсту, а троїсту травестiю. Прiзвища перелицьовуються на український i тут же на новогрецький лад. Замiсть Покотило (вiд iменi героя Катiлла - у Вергiлiя) - Покотиллос, замiсть Карась (вiд iменi Караса - у Вергiлiя) - Караспуло.

Се гречеськiї проскiноси - тут: гра слiв. Проскiноси: 1) тi, що несуть, прапороносцi, передовi частини; 2) тi, що несуть, злодiї. Iз Бiломор'я все пендоси - Бiломор'я, власне заснований у XV ст. монастир на Соловецькому островi, служило мiсцем ув'язнення й заслання
противникiв самодержавства та офiцiйної православної церкви, iнколи - також небезпечних кримiнальних злочинцiв. У довгому списку засланих у рiзнi часи на Соловки немало грецьких iмен. Наприклад, у XVII ст. На Соловки був засланий видатний церковний дiяч грек Арсенiй, звинувачений у єресi. В даному контекстi Бiломор'я - мiсце ув'язнення.

Мореа - пiвденна частина Балканського пiвострова.

Дельта - пiвострiв поблизу Босфора.

Кефалос, або Кефалонiя - острiв коло Грецiї.

Оливу, мило, риж, маслини - тут: олива - олiя з плодiв дерева такої самої назви, риж - рис, маслини - плоди.

I капама, кебаб колос - калама - вид тiстечка (з грец. - К.); кебаб - печеня (з грец. - (К.). Калос - хороший. Тобто: капама, кебаб - хорошi.

126. Цекул - син бога вогню i ковальського мистецтва Вулкана (тому коваленко), засновник мiста Пренести недалеко вiд Риму (тепер Палестрiни).

Тут - травестiя на мотив української народної пiснi "Гей на горi та женцi жнуть" (див. коментар: III, 3). Воїнство Цекула уподiбнене козацькому вiйську Сагайдачного i Дорошенка.

127. Мезап (у Вергiлiя - Мессап) - глава кiлькох етруських племен.

128. Галес - вождь iталiйських племен аврункiв i оскiв, нащадок грецького царя Агамемнона, одного з головних персонажiв циклу легенд про Троянську вiйну та "Iлiади" Гомера.

Аврунцi, аврунки - плем'я, яке заселяло пiвденний Лацiй, область у середнiй Iталiї.

Сидицяне, точнiше сiдiцiни - народ у Кампанiї (область на Пiвднi Iталiї).

Калесцi - жителi мiста на пiвднi Кампанiї (нинi м. Кальвi).

Ситикуляне - жителi мiста Сатиккул в Кампанiї.

129. Iпполит (Iпполiт) - син афiнського царя Тесея i царицi амазонок Iпполiти.

130. Сiканцi (сiкули) - сiцiлiйцi.

Аргавцi (аргейцi, аргосцi) - жителi грецького мiста Арголiди на пiвночi Пелепонесу; взагалi - греки.

Лабцки - iталiйське плем'я, жителi мiста Лабики в Лацiї.

Сакранцi (сакрани) - плем'я в Лацiї.

131. Камилла - iталiйська амазонка, ватажок загону вольськiв (народнiсть у стародавнiй Iталiї). Загинула вiд руки соратника Енея Аррунта.

ЧАСТИНА П'ЯТА

1. Нар.: Напасть не по дереву ходить, а по тих людях (Номис. - С. 37).

5. Пред ним стоїть старий дiдище - бог рiчки Тiбр. За вiруваннями

стародавнiх грекiв та римлян, у кожнiй рiчцi жив однойменний з нею бог.

Вiн був собi ковтуноватий - ковтун - жмут збитого волосся.

Пелехатий - старий, запущений.

7. Iул построїть Альбу-град - згiдно з легендою, мiсто Альба Лонга засноване Iулом (друге iм'я Асканiй), сином Енея. Альба Лонга - попередниця Рима, перша твердиня нащадкiв Енея на iталiйськiй землi. Наступником Iула став його молодший брат Сiльвiй. З роду Сiльвiя вийшли Ромул i Рем, якi через триста рокiв пiсля виникнення Альби ("Як тридесят промчаться годи") заснували мiсто Рим.

З аркадянами побратайся - тобто побрататися з грецьким плем'ям, яке пiд проводом свого царя Евандра переселилося з Аркадiї на Апеннiнський пiвострiв i осiло в Лацiумi, недалеко вiд того мiсця, де пiзнiше був збудований Рим. Евандр заснував грецьку колонiю Паллантей (пiзнiша назва Палатин) i навчив мiсцевих жителiв грамоти.

9. У вiщуваннi бога рiчки Тiбра - Тiберiна (аналогiя в українському фольклорi - "очеретяний дiд", водяний) особливе, ритуальне значення має двiчi побачена Енеєм (у снi i наяву) - бiла свиня з поросятами. У стародавнiх грекiв i римлян принесена в жертву бiла тварина найбiльш бажана богам.

Три, тридцять - магiчне число. Тут Котляревський iде за Вергiлiєм:

Знайдеш ти льоху велику пiд дубом, на березi рiчки,
Буде лежати вона, поросят породивши аж тридцять,
Бiла сама, й поросята у неї при вименi бiлi
(Вергiлiй. - Кн. 8. - Ряд. 43 - 45).

10. Евандр - аркадський цар.

Лiси, вода, пiски зумились - зумились - здивувалися.

13. I в його приязнь засталявся - довiрявся, здавався на його ласку. Де гардовав Евандр з попами - гордувати - гуляти. Але дане тлумачення видається неточним. Слово походить вiд гард - перегородка на водi для ловлi риби, звiдси "займище для рибної ловлi з житлом для рибалок" ("Словарь" Бiлецького-Носенка). Означає також: узгоджений подiл чогось, умова. У народнiй пiснi:

Було тобi, пане Саво,
Гард не руйнувати,
Коли хотiв запорожцiв
В куми собi брати
(Афанасьев-Чужбинский А. С. Собр. соч. - С-Пб, 1892. - Т. 9. - С. 356).

Отже, "гардувати" тут у значеннi: скрiпляти угоду. Узгоджується з характером Евандра, як розсудливого, тямущого господаря, який влаштовує гуляння не просто для пиятики чи з панського гонору, а по завершеннi якоїсь справи.

14. Хогь ти i грек, та цар правдивий - Евандр - виходець з Грецiї, а греки зруйнували Трою - батькiвщину Енея.

Тепер тебе я суплiкую - прошу.

16. Гак лучше в сажiвцi втоплюся i лучше очкуром вдавлюся - сажiвка, сажавка - копанка, криниця на низу, де близько до поверхнi пiдходять грунтовi води. В сажiвцi до води можна рукою дiстати. Також ще – невелика викопана водойма бiля берега рiчки, озера, в якiй тримають живу рибу.

Очкур - шнур, яким стягують у поясi штани або шаровари для пiдтримання їх.

17. Турбацiї не заживайте - не турбуйтеся (К.).

19. Подаються бiльш вишуканi наїдки, нiж тi, якi троянцi вживали до цього. Дає обiд аркадський цар Евандр, зображений великим i щедрим паном. I тут страви названi в тому порядку, в якому їх подавали на стiл. Просiлне з ушками. з грiнками - просiлне - з засолом (К.). Ушки - невеликi вареники з м'ясним фаршем, пельменi. Грiнки - тут у значеннi:

сухарики, суп з сухариками.
Хляки - шлунок корови, теляти.
Телячий, лизень - язик.
Ягни - печеня. Вид наїдку (з грец. - К.).
Софорок - соус до курки, приготовлений на тому бульйонi, в якому варилася курка.
Три гури - три гори (пол.), дуже багато.

21. Евандр точив гостям розкази - Евандр розповiдає про один з подвигiв легендарного героя Геракла (Iракла), який був здiйснений на iталiйськiй землi.

На крайньому заходi античного свiту серед океану був острiв Ерiф, яким володiв Герiон, потвора з трьома тулубами. Пiсля довгої мадрiвки Геракл добрався до цього острова i викрав корiв Герiона. На зворотному шляху на тому самому мiсцi, де пiзнiше був заснований Рим, частину корiв Геракла викрав велетень Как. Пiсля жорстокого бою велетень був убитий Гераклом. За звiльнення країни вiд злого Кака мiсцевi жителi установили в себе культ Геракла ("Евандр i празник учредив"). Потiм цей культ перейняли римляни. На задвiрку хропти уклався - задвiрок - частина двору позад будинку, хати.

23. К Вулкану пiдтюпцем iшла - у стародавнiх грекiв Вулкан - бог вогню i ковальської майстерностi (у римлян - Гефест), син Зевса i Гери. В античних мiфах фiгурує кривим, незграбним, закуреним димом кузнi. В "Одiссеї" Гомера та "Енеїдi" Вергiлiя вiн виступає чоловiком Венери (Афродiти).

27. Киприда, Кiпрiда - iм'я Венери, походить вiд назви острова Кiпр, на березi якого, за одним iз мiфiв, вона народилася з морської пiни.

28. Шишак - тут мається на увазi бойовий шолом, з вiстрям зверху, на кiнцi якого була невеличка кулька (шишка).

Кабатирка - табакерка.

Насiчка з черню - висiчений на металi малюнок, орнамент, покритий зверху емаллю (черню) - спецiальним сплавом темно-сiрого кольору для прикраси i збереження вiд корозiї.

Образки i кунштики - картинки, якими майстри прикрашали вояцький обладунок. Робили також рiзнi написи: родовi та вояцькi титули воїна, власне iм'я меча, щита, рога, бойовi девiзи та iн. Тут бачимо травестiйне обiгрування, змiшування прикрас на стародавнiй, середньовiчнiй та тогочаснiй зброї. На завершення - ще й брязкальця та дзвiнки, доречнi на кiнськiй збруї, дитячих iграшках, але не на спорядженнi воїна. ЗО. Махнула в Пафос оддихать - йдеться про мiсто Пафос на островi Кiпрi, де був славнозвiсний храм Афродiти (Венери), осередок культу богинi.

32. Уже онагри захрючали - онагр - кабан (К.).У словниках в такому значеннi слово "онагр" бiльше нiде не зафiксоване. Вживається у значеннi: дикий осел.

35. А доки в пацi будеш грати? - пацi (рос. бабки) - дуже давня гра: розставляються рiзними способами фiгурки з кiсток тварин. По них влучають спецiальною кiсткою - битою (iнколи її заливають свинцем). Вiдомо багато рiзновидiв гри. Грають двоє або й бiльше.

36. В опрiчнеє попав число - тобто в число особливих, видатних (див. також коментар: V, 74).

Еней мiй сват... - нiхто з роду Евандра не був одружений з кимось iз роду Енея, отже, вони нiби нiякi не свати. Проте в народi сватами iнодi називали людей, з якими уклали якусь угоду, яким щось продали з свого господарства чи купили у них щось. Купив, продав - породичався. З глибокої давнини iде поняття "сват", адресоване людинi, з якою взагалi мав якусь справу, навiть сходився, як з противником, у бою. В "Словi о полку Iгоревiм", порiвнюючи битву з бенкетом, автор говорить: "Ту пир докончаша храбрiи русичи: сваты попоиша, а сами полегоша за землю Рускую".

37. Умiє i склади читать - у старiй дякiвськiй школi довго (рiк, а може, й бiльше) зубрили окремi лiтери й склади i тiльки потiм складали їх у слова та речення.

38. Зайдiть к лидiйському народу - у стародавнi часи Лiдiя - держава на заходi Малої Азiї. Згiдно з легендою, етруски, якi жили на Апеннiнському пiвостровi до римлян, прийшли сюди з Лiдiї. У поемi Вергiлiя розповiдається, що на час прибуття Енея до Iталiї етруски терпiли гнiт тирана Мезентiя.

Чинш - податок, плата за користування землею. За крiпосного права "пускати на чинш" значило замiнити панщину податком, дати селянам землю в аренду.

Хто жiнку мав, сестру, ятровку - слово ятрiвка повсюдно вживається у значеннi "дружина чоловiкового брата". Отже, ятрiвку можуть мати тiльки жiнки. В такому значеннi це слово уже ранiше вжите в "Енеїдi" (див. коментар: III, 46), зафiксоване у словниках. Однак тут дане слово вжите у значеннi, яке уже в добу I. Котляревського було глибоким архаїзмом, - ятровкою звуть чоловiки жiнку свого брата, братову. В такому значеннi зустрiчаємо це слово в "Галицько-волинському лiтопису" (XIII ст.), переклад якого зробив Л. Махновець: "По смертi Романовiи зустрiчався був король угорський Андрiй з ятрiвкою своєю Анною у городi Сяноцi"; "Коли ж настала зима, прийшов король у Галич i привiв ятрiвку свою, велику княгиню Романову" (Жовтень. - 1982. - N 7. - С. 14, 18). Тут Роман – князь галицький, Анна - його дружина, Андрiй - король угорський, троюрiдний брат Романа. Згаданi в лiтопису родиннi зв'язки є вiдгуком доби родової сiм'ї, коли взятi братами жiнки з чужих родiв ставали в певних рамках власнiстю всього роду, i якщо виникала необхiднiсть, один брат переймав обов'язки глави сiм'ї другого брата.

Клейноди, животи, обнови - клейноди - коштовностi, також атрибути влади гетьмана, полковника та iн.

Животи - життя.

43. Амбре (франц. аmbrе) - парфуми, духи. Власне "амбра" - застосовувана в парфюмерiї речовина з приємним муксусним запахом, яку добувають з кишечника китiв-кашалотiв.

Презент (франц. ргеsent) - подарунок.

44 - 45. Порядок зображених на щитi Енея казкових персонажiв загалом вiдповiдає їхнiй популярностi. Першою в цьому ряду - казка про Iвасика-Телесика. Тут же зображена казкова змiя-чудовисько Жеретiя.

Вокруг же щита на заломах - залом - вигин, крива, поверхня сфери. На заломах - на верхнiй випуклiй частинi щита.

Котигорох. Котигорошок - персонаж української народної казки. Iван-царевич, Кощiй (Кащей), баба-яга - персонажi, що фiгурують у багатьох українських, росiйських, бiлоруських народних казках.

Кухарчич, Сучич i Налетич - казковi персонажi, зараз менше вiдомi.

Услужливий Кузьма-Дем'ян - казковий персонаж, фiгурував то як одна, то як двi особи. У I. Котляревського йдеться про одну, що пiдтверджує i коментоване мiсце, - "услужливий" вжите в однинi. Подвiйне iм'я зумовлене, зокрема, тим, що в кузнi кують звичайно два ковалi. Кузьма-Дем'ян - коваль, також цiлитель, знахар. Зв'язок мiж ковалем i цiлителем-знахарем для сучасного читача може бути неясним. Але цей зв'язок стане зрозумiлим, коли згадаємо про культ вогню, вiру в його магiчну силу. У фольклорнiй образнiй символiцi вогонь - життя, рух, любов.

У церковному календарi записанi два брати Косма i Дамiан, якi нiбито жили у другiй половинi III ст. недалеко вiд Риму i прославилися чудодiйним зцiленням хворих, за яке не брали нiякої винагороди, тiльки просили вiрити в сина божого Iсуса Христа. Прийняли мученицьку смерть вiд заздрiсного лiкаря-язичника. Канонiзованi церквою брати-лiкарi мають мало спiльного з своїм фольклорним прототипом.

Дурень з ступою - персонаж народної казки. Нар.: Носиться, як дурень з ступою (Номис. - С. 52).

I славний лицар Марципан - Марципан - герой рицарського роману чи повiстi, вiдомих на Українi та в Росiї у XVIII ст.

47. Вiн дожидавсь тогдi вертепа - вертеп - український ляльковий театр. Власне лялькову гру знали на Українi, як i iнших краях, з давнiх-давен. Але вертеп виник у зв'язку з розвитком шкiльної драми десь у XVII ст. Тексти вертепних драм дiйшли до нас лише з другої половини XVIII ст. I. Котляревському, певне, доводилося бачити вертепнi театральнi дiйства. Свiдченням тому є згадка про вертеп в "Енеїдi", п'єси "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарiвник", де письменник розвинув реалiстичнi традицiї вертепної драми.

51. А на зикратого сам сiвши - тут зикратий - масть коня. Починаючи з першого повного видання "Енеїди" (1842), в коментаторiв немає одностайностi в поясненнi цього слова. У словнику, доданому до першого повного видання "Енеїди", сказано: зикратий - рiзноокий кiнь. У наступних авторитетнiших виданнях - "бiлоокий, а сам iншої мастi", "бiлобокий", "з бiлими боками". В одному з словникiв української мови зазначено: зикра - очi/див.: К. с. - 1889. - Кн. 9. - С. 705). Польське zirkaty - зiркатий, людина з блискучими чи то витрiщеними очима. Але коли йдеться про масть, то, певне, справа не в очах, а в плямах iншої, звичайно бiлої мастi навкруги очей. Коли для знавцiв може й грають якусь роль вiдмiнностi в кольорi кiнських очей, то для визначення мастi вони не мають значення. Тут годиться тiльки те, що видно на значнiй вiддалi. Таким чином, у даному разi зикратий - з плямою iншої мастi бiля ока з одного чи з обох бокiв. Отже, Турн їздив на рiзномасному конi. В минулому значення коня, так само як i вола, в господарствi та вiйськовiй справi просто неможливо переоцiнити. Звичайно, люди дуже добре зналися i на тiй, i на другiй тягловiй силi. В характеристицi, оцiнцi коней та волiв неабияке значення мала масть та iншi похiднi ознаки. Так, у спецiальному дослiдженнi на сторiнках журналу "Киевская старина" повiдомлялося, що тiльки на Брацлавщинi (примiрно теперiшня Вiнниччина) розрiзняли двадцять вiдтiнкiв мастi волiв та ще плюс вiсiмнадцять рiзновидiв за формою рiг. I всi цi вiдтiнки та рiзновиди мали свою назвукличку. Звичайно, аж нiяк не менше iснувало вiдтiнкiв у мастi та iнших нiби несуттєвих зовнiшнiх ознаках, коли йшлося про коней. Пiд час купiвлi-продажу коней грали роль не тiльки вiдомi нам з приказки зуби (визначали вiк), а й маса iнших ознак, у тому числi масть. Воронi конi вважалися витривалiшими вiд свiтлiших мастей (буланих, бiлих, в яблуках та iн.). Рябi конi саме через масть поцiновувалися нижче i мали не дуже добру славу. Отож, "зикратий" Турна, який далi зустрiнеться ще не раз, має на собi недобру прикмету, несе рутульського вождя до його поразки i загибелi. У Вергiлiя про коня Турна читаємо: "Кiнь фракiйський пiд ним виграє, весь у яблуках бiлих" (книга дев'ята, 49). У стародавнiх римлян конi з

Фракiї (теперiшня Болгарiя) славилися швидким бiгом.

54. Набалдашник - тут у значеннi: накриття переважно з дорогої тканини з оздобами. Нар.: Жiночий празник (любитель жiночого товариства, жiночий угодник).

56. Кабак - нiс.

58. Турн їм iзволив тимфи дати - тимфа, пимфа - варварський бурсацький жарт. Бурсак Антось в романi А. Свидницького "Люборацькi" (написаний у 1861 - 1862 роках) розповiдає про нього так: "Пинфа от що: вiзьме паперу та бавовни i скрутить папiр в дудочку i в один кiнець, в тонший, завине ту бавовну, запалить, роздує. Як добре курить, то запаленим кiнцем вiзьме в рот осторожно i подме. То так сапне. Диму, як голова завбiльшки, висунеться пiд нiс. Ще й кожухом накриють, як на кроватi спиш. Так закашляєшся, що ну! Бухикаєш та й бухикаєш... I сльози котяться, наче били" (Свидницький А. Люборацькi. - К., 1971. - С. 25).

59. Цибелла (Кiбелла) - велика мати богiв i всього живого на землi, богиня родючостi й вiдроджуваної природи.

63. Сатурнович, змилосердися - за мiфологiєю, Сатурн - батько Зевса, до нього правив людьми i богами.

68. Реб'ятушки - в царськiй армiї узвичаєне звертання воєначальникiв до
солдатiв.

Пройшлось сказать Енею: пас - тут пас вживається у значеннi: вiдступаю, пасую. Термiн походить з картярської гри - вiдмова вiд участi в даному розиграшi до наступної роздачi карт.

71. Ходили рунди по валах - рунда - команда, що перевiряла вартовi пости.

74. Мiй батько був сердюк опрiчний - сердюки - гетьманська гвардiя, утворена на Лiвобережнiй Українi в 60-х роках XVII ст. Сердюцькi полки порiвняно з територiальними полками, або, як їх ще тодi називали, городовими, були невеликi, до п'ятисот козакiв. Вони охороняли резиденцiю гетьмана, вiйськову артилерiю, склади продовольства i боєприпасiв, виконували полiцейськi функцiї. Перебували на повному утриманнi гетьманської казни, були лiквiдованi у 1726 р.

Опрiчний - особливий, вiдмiнний вiд iнших, тут: видний, видатний.

78. Iноси! - згода, хай буде так.

79. Дорожку знаю я окромну - тобто окрему, потайну.

80. I красовулю пiднесли - кросовуля - велика чарка (К.).

81. Землi, овець i дать по плугу - тут у значеннi: дати по плугу волiв - по двi пари.

В чиновнi вивесть обiщав - тобто в чиновники, що займали якусь посаду в урядових установах. Чиновники належали до привiлейованого стану, мали звичайно потомствене або особисте дворянство.

82. Козак природi покоривсь - тобто пiдкоритися своїй козацькiй вдачi.

83. Ви сами мали панiматку - мати Iула, перша дружина Енея - Креуза, загинула пiд час утечi з Трої.

84. Твоїм буть братом не стижуся - перед нами епiзод, що воскрешає характерний для крзацтва звичай i показує, наскiльки сильною була серед нього традицiя побратимства. Воєначальник, що стоїть на вищих шаблях суспiльної iєрархiї, урочисто перед громадою називає своїм братом простого воїна, що добровiльно йде на подвиг, клянеться заступити його матерi рiдного сина.
I тут же - бурлескна гра: поняття з побуту росiйської регулярної армiї - "пайок", "кватира" - поставленi в один ряд з речами патрiархального козацького та селянського побуту. Все назване змiшувалось i в реальному життi України кiнця XVIII - початку XIX ст., проте "пайок" i "кватира" не були властивi побуту старої селянки.

86. Пiкет - передовий сторожовий пост, застава.

87. У Вергiлiя про Рамента (Рамнета) читаємо:

Сам вiн був цар i вiщун, i Турну-царевi був милий;

Та вiщуванням загину вiд себе не мiг вiдвернути (Вергiлiй. - Кн. 9. - Ряд. 327 - 328).

Тестамент - заповiт, духiвниця.

88. Потиснув, мов Хому Ярема - маються на увазi комiчнi персонажi в фольклорi українського, росiйського та бiлоруського народiв. Хома i Ярема фiгурують у жартiвливих пiснях, анекдотах, лубочних картинках (малювань). В однiй з пiсень зустрiчаємо слова, що нагадують коментований рядок "Енеїди":

...Ходiмо у церкву
Богу молиться.
Хома надiв ризи,
А Ярема взяв книги.
Де не взявся пiп та дяк -

Хома вискочив у дверi,
А Ярема у вiкно.
Як затис та й затис -

Та й Хому притис...

(Українськi народнi пiснi в записах Осипа та Федора Бодянських. – Кё 1978. - С. 269).

91. Пальонка - вид горiлки.

I приколов його, як квiтку, Що баби колють на намiтку - намiтка - святкове вбрання одруженої жiнки; довге, мало не до землi, покривало, яким зав'язували поверх очiпка голову. Прийнято було покiйницю в домовинi покривати зверху намiткою. Iнколи до намiтки пришпилювали воскову квiтку.

93. Агапiй Шамрай так коментує це мiсце: "Слимаки – монастирськi служки... I знову в цiй строфi - яскрава картина з побуту школярiв старих часiв ("курохватiв"), якi добували собi прожиток не завжди достойними способами. Цiкаво вiдзначити, що для них господарi, у яких вони крали, то "вороже плем'я" - Гевали i Амалики. За бiблiєю, Амалик – родоначальник племенi амаликiтян, що ворогувало з євреями, а Гевал - назва народу арабського походження - гевалiтян, - що так само ворогував з Iзраїлем. Звiдси в бiблiї, а потiм пiзнiше i в мовi духiвництва цi назви стали загалом означати людей "чужих", "ворожих". Причому назву "гевал" вживали в зневажливому значеннi - простак, грубiян та iн. Це зневажливе ставлення до мiщанства i селянства з боку школярiв типове для тих часiв, коли навчальнi заклади були iзольованi, користувалися самоврядуванням, i школярi, або "спудеї", розвивали в собi професiональну замкненiсть i деяку погорду до iнших "неосвiчених" станiв. (Так само, як, наприклад, для нiмецьких студентiв середньовiчних унiверситетiв, всi, хто не належали до "ученого стану", називались звисока "фiлiстiмлянами", або скорочено - "фiлiстерами". Знов-таки бiблiйна термiнологiя - фiлiстiмляни - народ, що ворогував з євреями)" (Котляревський I.П. Повне зiбр. творiв: У 2 т. - К., 1952. - Т. 1. - С. 525 - 526).

Що роблять часто i дяки - мандрованi дяки, бурсаки.

95. Дали рутульцям накарпас - дали прочуханки.

Кал - грязь.

По сам пас (пол.) - по пояс.

96. Волсент - проводир кiнноти латинян.

101. Уже знайома нам бурсацька макаронiчна мова (див. коментар: IV, 46 - 47).

Переклавши латинськi слова, слiд читати:

Грiх робиш, брате милий,
Невинному смерть задаєш:
Я дурень, розбiйник, розбишака,
Найбiльший негiдник! гайдамака;
Постiй! невинную кров ллєш.

На що ж розраховував Низ, звертаючись до Волсента на бурсацькому арго? Щоб збити з пантелику, виграти час, затримати пiднесений над головою другапалаш. А ще мав надiю, що Волсент хоч на якийсь момент прийме його за людину з свого табору, адже зрозумiле тiльки бурсакам арго служило свого роду паролем.

111 - 112. Цi строфи написанi в дусi народних голосiнь матерi за сином-одинаком.

115. Що мов на його сап напав - тут сап - утруднене, свистяче дихання через закладений нiс.

116. ...Брат брата в батька луплять - лаються.

Гак в мiднi клекотить гарячiй - мiдня - пiдприємство, де плавлять мiдь.

Гак в кабацi кричить пiддячий - кабак (рос.) - шинок. У старi часи було прийнято рiзнi урядовi укази та розпорядження читати в людних мiсцях: на ярмарках, площах, у шинках тощо. Звичайно, пiддячому особливо доводилося пiдвищувати голос у шинках, щоб перекричати п'яний гамiр.

118. Парнас - гора в Грецiї, де, за мiфологiєю, перебував покровитель мистецтв Аполлон i музи.

Пегас - у грецькiй мiфологiї - крилатий кiнь. На вершинi гори Гелiкон вибив копитом джерело, з якого пили воду музи i яке давало натхнення поетам.

120. Якраз i тарани вродились - тарани застосовувалися пiд час штурмiв фортець. Тяжку, оббиту металом колоду пiдвiшували на канатах чи ланцюгах на поставлених на колеса поперечках. Таран пiдкочували до крiпосної стiни чи то брами i, розгойдуючи, били в неї колодою. Оббитому металом чи цiлком металiчному передньому кiнцевi колоди iнколи надавали форму баранячої голови. За аналогiчним принципом працювали тарани - дерев'янi довбнi – в олiйницях. Пiдвiшеними до стелi таранами пiдбивали клини, якi притискали прес, що вичавлював з вiдповiдно пiдготовленого насiння олiю. Застосовувалися тарани i для пресування воску на воскобiйнях. Тут продовжується розпочате у четвертiй частинi "Енеїди" травестiйне обiгрування, комiчне зниження зброї, бойового обладунку двох воюючих армiй, ототожнення їх з предметами господарського вжитку. До того ж, всi давнiшi види зброї беруть свiй початок вiд предметiв господарського вжитку (тi ж тарани, вся холодна або ще говорили - бiла зброя, певною мiрою i вогнепальна). Замiсть бойових таранiв рутульцi використовують довбнi з олiйниць, якими проти фортечних укрiплень нiчого не вдiєш. Тимчасом у наступнiй строфi з їх допомогою вiйсько Турна валить браму.

123. Геленор - троянський воїн, син лiдiйського царя i рабинi Лiкiмнiї (Вергiлiй. - Кн. 9. - Ряд. 544 - 549).

Лик - у Вергiлiя Лiкос (Вергiлiй. - Кн. 9. - Ряд. 556 - 566).

Верлань - крикун.

Кундель - вiвчарка степової породи.

I, мов на поступки, хотiлось Рутульцям перегону дать - змагаючись у бiгах наввипередки чи що iнше, буває, iдуть на поступки, скажiмо: "починай бiгти першим". Як у шахматах, починаючи гру з явно слабiшим противником, iнколи дають фору - знiмають з дошки якусь фiгуру.

124. Пробралися подуть тичок - тобто помiрятися силою в поєдинку, бою. У народних казках герої iнколи, перш нiж почати поєдинок, а то й перериваючи його, дмуть тiчок (мiсце поєдинку), щоб в такий спосiб виявити, хто з них сильнiший.

129. Лигагь латинськiї потали! - потапцi - особливо злиденна страва: хлiб, накришений у посолену воду. Нар.: Лигай потапцi, впустивши в юшку (Номис. - С. 235).

131. По-сербськи величали вiру - тобто лаялися нецензурними словами.

132. Голiаф - бiблiйний велетень i силач.

Один дражнився Битiасом - травестiйне обiгрування iменi троянця Бiтiй у Вергiлiя.

Iз Кочубейським вiн Тарасом - мається на увазi слуга великих магнатiв, князiв Кочубеїв, якi мали маєтки в Диканьцi, самiй Полтавi, iнших мiсцях. Котляревський добре знав Кочубеїв i їхнє оточення. Одному з них, Семеновi Михайловичу Кочубею (1778 - 1835) присвятив власноручно пiдготовлене видання "Енеїди" (1809).

137. Стратилат - воєначальник, ватажок вiйська.

139. Келебердянськая верства - локальна приказка. Матвiй Номис до приказки "Випросталась, як семисотна верства" дає таку примiтку:

"Семисотнi верстви були за царицi Катерини. По старих шляхах вони ще й тепер (середина XIX ст. - О. С.) iнодi є: дубовi, високi. Пирятинська верства теж семисотна, - себто верства, що вони стоять по старому шляху з Переяслава у Лубни" (Номис. - С. 288).

Келеберда - мiстечко Полтавського полку.

Попав богиню камнем в лад - тобто в лоно. Тут: лоно - низ живота.

142. Генеральний обозний - одна з вищих посад у гетьманському урядi на Українi. У його вiданнi була органiзацiя i постачання вiйська, артилерiя. Генеральний обозний також брав участь у зносинах з iншими державами, переговорах з iноземними послами, засiдав у генеральному судi. Були також полковi обознi.

ЧАСТИНА ШОСТА

1. Бiжать в олимпську карвасар - йдеться про одну з давнiх форм народного судочинства, щось близьке до третейського суду чи суду честi (вiдповiдно в росiйського народу - "на миру"). Обранi громадою авторитетнi люди вислуховували обидвi сторони i тут же виносили своє рiшення. Слово "карвасар", як i сама iнституцiя суду на ярмарку, давнє, уже в часи Котляревського можливо сприймалося як архаїзм.

3. Як грек на нiжинськi ковбаси - це вже друга згадка про грекiв-колонiстiв на Українi (див. коментар: IV, 125). Нар.: Ласий, як до ковбас. Ласий на ковбаси (Номис. - С. 98). Я намочу вас в шевський, квас - шевський квас - розчин дубильної речовини для вичинювання шкур.

4. Запру в смирительних домах - такi будинки були введенi при Петрi I для ув'язнення за порiвняно незначнi злочини. Коли перед судом поставала особа з привiлейованих станiв (а богинi ж сюди належать), вона по можливостi вiдбувала покарання в такому будинку, а не в тюрмi. Як мiсця ув'язнення цi будинки припинили iснування у 1884 р.

Жiнок там на тютюн мiняють - ще один, уже третiй (див. коментар: III, 3; IV, 126) вiдгук у поемi пiснi "Гей на горi та женцi жнуть". Тут ремiнiсценцiя рядкiв:

А позаду Сагайдачний,
Що промiняв жiнку
На тютюн та люльку,
Необачний.

6. В античнiй мiфологiї Венера традицiйно прихильна до Марса – бога вiйни. Тому природно, що тут вона виступає ще й в образi маркiтанки. Останнi супроводжували армiю в походах, торгували рiзними продуктами, напоями, предметами солдатського вжитку. I бите з ними м'ясо їла - тобто м'ясо настрiляної дичини.

7. Лiтературознавець Юрiй Iвакiн слушно вказує на перегук епiзодiв iз побуту небожителiв у шостiй частинi "Енеїди" з творами Шевченка останнiх рокiв життя: "Юродивий" (1857), "Муза" (1858), "Слава" (1858), "Гiмн черничий" (1860). Коментуючи рядки вiрша "Слава":

А ти, задрипанко, шинкарко,
Перекупко п'яна!
Де ти в ката забарилась...
Моя крале мальована,

зазначає: "Говорячи про стилiстичну залежнiсть Шевченкового твору вiд бурлескної традицiї, маємо на увазi передусiм "Енеїду" Котляревського. Вже лайливе звернення до слави в перших рядках вiрша своїм комiчним нагромадженням лайливих визначень нагадує славнозвiсну "художню лайку" персонажiв "Енеїди". Шевченкова "краля мальована" дещо схожа на таку ж легковажну Венеру з "Енеїди", що "все з воєнними жила" (Iвакiн Ю. О. Коментар до "Кобзаря" Шевченка: Поезiї 1847 - 1861 рр. - К., 1968. - С. 243).

9. фригiйське плем'я не проклято - тут i далi фрiгiйцi - троянцi.

Фрiгiєю називали область Малої Азiї, в межах якої була Троя.

10. Прометей (у грецькiй мiфологiї) - добрий титан, оборонець людей. Допомiг Зевсовi перемогти злих титанiв i здобути владу над свiтом; викрав з Олiмпа вогонь i принiс людям. За це Зевс звелiв прикувати Прометея до скелi на Кавказi i прирiк на вiчнi муки: щодень орел розкльовував йому печiнку, а на другий день вона виростала знову. Так прикутий Прометей мучився протягом тисячолiть, поки його не визволив Геракл. "Прометей, - за словами К. Маркса, - найблагороднiший святий i мученик у фiлософському календарi" (Маркс К., Енгельс Ф.3 раннiх творiв. - К., 1973. - С. 22).

Образ Прометея - мужнього захисника людини, поборника добра i справедливостi - один з найважливiших в ряду вiчних образiв свiтової лiтератури. Появившись в "Енеїдi" I. Котляревського, так само як i iншi образи поеми, в травестiйно-гумористичному контекстi, Прометей продовжив своє життя в українськiй лiтературi.

12. Як дам! очiпок iзлетить... - збити очiпок жiнцi (дiвчата очiпка не носили) - означало завдати їй сорому. Тадей Рильський у статтi "До вивчення українського народного свiтогляду" писав: "Я пам'ятаю випадок, коли семилiтнiй хлопчина, граючись, скинув очiпок замiжнiй жiнцi в товариствi. Жiнка розплакалася вiд образи, що вiн змусив її, чесну молодицю "свiтити волоссям". Я пам'ятаю, наскiльки безуспiшними були якось мої спроби утiшити гнiв однiєї молодицi на iншу, головним чином задля того, що остання її "розчiпчила".

13. ...Наш олимпський предводитель - дворяни губернiї та повiту на спецiальних зiбраннях обирали з-помiж себе на певний строк предводителя дворянства з числа найбiльш знатних та авторитетних. Так, з утворенням Полтавської губернiї 1802 р. першим предводителем (маршалком) був обраний князь С. М. Кочубей, що вiдiграв певну роль i в життi автора "Енеїди". В шостiй частинi поеми - помiтнiше уподiбнення небожителiв великопанськiй дворянськiй верхiвцi, а земних владик - середньому та нижчому прошарковi дворянства з прикметами їхнього побуту.

Зводниця цитерська - походить вiд назви острова Цiтера (Кiфера), де був особливо поширений культ Венери i знаходився її храм. Цiтера - одне з iмен Венери.

14. У восьмiй пiснi Гомерової "Одiссеї" розповiдається, як Афродiта (Венера) зраджувала свого чоловiка Гефеста (Вулкана) з богом вiйни Аресом (Марсом). Розлючений Вулкан у своєму домi потай прилаштував над ложем сiтi ("Мов павутиння легке, нiхто їх побачить не мiг би..."), якими Марс i Венера в момент їхнього побачення були накритi, а потiм прив'язанi до ложа. Вулкан скликав подивитися на спiйманих усiх богiв Олiмпа. У Котляревського кара ревнивого чоловiка зображена в дусi давнiх народних звичаїв - Вулкан пiдрiзав зрадницi пелену. У такому виглядi викритих розпутниць виводили на люди. Ретязьок - поводок, прив'язь.

15. То верб'я золоте росло - верба, що росте, квiтує, - символ родючостi, достатку, життєвої сили, тодi як суха - осiдок злого духу, всього ворожого життю. До примовки "Золоте верб'є за ним росте" Iван Франко дає пояснення: "Говорять про щасливого, всiма любленого чоловiка, що ширить довкола себе радiсть i задоволення" (Франко. Приповiдки. - Т. 2. - С. 209). Чи не частiше ця примовка фiгурує в iронiчному значеннi, вiд супротивного, прикладається в насмiшку до нiкчемної, осоружної людини, як у даному випадку. Нар.: Куди не повернеться - золоте верб'я росте. (Iнодi так хвалять, а iнодi ганять. - Номис. - С. 62).

16. Наброїти - натворити, накоїти.

Мов тiлько вилiзла з води - за одним з мiфiв, Венера народилася з морської пiни бiля скелi на березi острова Крiт.

Невинничаєть, мов Сусанна - мається на увазi бiблiйний персонаж Сусанна (Старий завiт, книга Данiїла, глава 13). її переслiдували два похiтливi дiди i, не добившись свого, оббрехали, звинувативши у зрадi чоловiковi. Сусанну виправдав i врятував вiд смертної кари юнак-пророк Данiїл. У сучасному канонiчному текстi бiблiї епiзод з Сусанною вiдсутнiй. Вважають, що вiн не має iсторичної основи i вставлений у старозавiтний текст пiзнiше, десь у I ст. до н. е.

Не дiждеш з бабкою своєю - за мiфологiєю, богиня Венера бабусi, так само як i матерi, не має. Проте тут згадка про бабусю на мiсцi. Адже Юнона в запалi лайки докоряє Венерi, що та видає себе за цнотливу старосвiтську хуторянську панночку. А панночки в патрiархальних помiщицьких сiм'ях звичайно виростали пiд опiкою бабусь.

17. ...На угори слаби - iдiоматичний вираз; застосовується з фривольним iнколи вiдтiнком, до невитриманих людей. Утори - вирiз, жолобок на краю бочки, в який вставляють дно.

18. По п'ятах виб'ю чубуками - знову зустрiчаємо тут рису дворянського побуту. Чубуки - довгi, не менше метра палицi, лозини, або мундштуки для люльки, прийнятi у дворянському середовищi тiєї доби. "По п'ятах чубуками" - специфiчна кара для осiб "благородного стану". Справа в тому, що фiзичне покарання дорослих дворян заборонялося законом. У пiдписанiй Катериною II "Грамотi на права, вiльностi й переваги росiйського дворянства" (1785) зазначалося: "Тiлесне покарання хай не дiткнеться благородного" (Полное собрание законов Российской империи с 1649 г. - Спб., 1830. - Т. 20. - С. 347). На недовгий час це положення було скасоване iмператором Павлом I, а пiсля його смертi знову вiдновлене. Палицею чи то чубуком по п'ятах – i боляче, i слiду немає, i на ноги якийсь час не стане, щоб побiгти скаржитись. А коли й рушить, скажiмо, дружина до предводителя дворянства, то хай докаже, що її побито, коли слiди вiдсутнi.

20. I стать на Шведськую могилу - це значить на братську могилу, в якiй похованi росiйськi та українськi воїни, що загинули пiд час Полтавської битви. Могила стоїть на полi битви, близько шести кiлометрiв вiд Полтави.

22. Язик його тож не клесачка - клесачка - шевське знаряддя, мiцна коротенька палиця, якою розгладжують (виклесують) шви.

23. Див. коментар: IV,. 97.

24. Iз Стехiвки то шинкаренко - Стехiвка - село за 12 - 15 кiлометрiв на пiвнiч вiд Полтави. Складається враження, що Тигренко реальна особа, як Вернигора Мусiй серед троянцiв, зустрiнутих Енеєм у пiдземному царствi (III, 107). Одначе таких вiдомостей немає. Треба думати, прiзвище Тигренко походить вiд назви корабля, на якому у Вергiлiя плив Массик зi своїм вiйськом ("Перший Массiк, що на мiдному "Тiгрi" прорiзує хвилi; Тисяча хлопцiв у нього..." - Вергiлi й. - Кн. 10. - Ряд. 166 - 167).

25. Сей лежнем в винницях служив - тут гра слiв: 1) лежень - лежебока, ледащо; 2) груба колода, брус, що лежить на землi i служить опорою для чого-небудь. Примiром, на лежнях, частiше кажуть - лежаках, стоять чани з брагою на винокурнях.

Недавно з кошельком ходив - тобто терпiв нестатки, жив бiдно. Про того, хто не мав свого господарства, жив тiльки з того, що десь дiстане або заробить, в народi говорили: "Тягнеться з грошика та з кошика". Зробила паном iз чупруна - чупрун - простолюдин.

27. Корея, кирея - верхнiй довгий з грубого сукна одяг з вiдлогою.

Го родом з Глухова iриста - Глухiв - старовинне українське мiсто. Було резиденцiєю останнього гетьмана Кирила Розумовського у 1750 - 1764 роках, адмiнiстративним центром Лiвобережної України. Зараз Глухiв – мiсто Сумської областi, районний центр.

29. По пальцям тож не розлiчу - названо всi народнi способи лiчби та облiку в минулому. На пальцях - ясно. Карбiж - зарубки, позначки на чому-небудь, звичайно на палицi. Часто при позичках, рiзних господарських облiково-торгових операцiях така палиця служила юридичним документом. Звiдси пiшла українська назва основної грошової одиницi – карбованець (карбувати). Названий i порiвняно новiший спосiб лiчби - "на щотах" (рахiвницi).

ЗО. Волосожар - народна назва сузiр'я Плеяд; етимологiю цього слова пов'язують з вогненно-бiлявим, нiби палаючим, волоссям людини.

Вiз - народна назва сузiр'я Великої Ведмедицi.

А хто прудився у кабиць - даний рядок, а вiдтак i вся змальована тут картина нiчного козацького табору, е вiддаленою ремiнiсценцiєю української народної картини "Козак Мамай", зокрема одного з її численних варiантiв, пiдписуваного:

Козак - душа правдивая, сорочки не має,
Коли не п'є, то вошi б'є, а все не гуляє.

У п'єсi "Наталка Полтавка" I. Котляревського цей крилатий гумористичний вираз уже прямо спливає в текстi, одначе дещо змiнений вiдповiдно до поетично-молодечої вдачi сироти "без роду, без племенi" Миколи. Збираючись iти шукати долi на Чорноморiю, куди переселилася частина запорожцiв, Микола говорить: "Люблю я козакiв за їх обичай! Вони коли не п'ють, то людей б'ють, а все не гуляють... Я з чорноморцями буду тетерю їсти, горiлку пити, люльку курити i черкес бити" (дiя друга, ява перша). Прудитися - виганяти блiх з одягу на вогнi. Також бити вошi. Кабиця - тут у значеннi: похiдне польове вогнище. Зараз на пiвднi України кабицею називають лiтню пiч надворi.

44. Дутеля з'їсти - померти. Дутель - порожнiй горiх.

47. Хто не сусiль, тому кабаки - сусiль - те саме, що "шасть", "шмиг", тобто втекти. Кабаки дати, втерти - покарати. Отже: хто не втече, тому погибель.

I коси на траву найшли - всупереч приказцi "Найшла коса на камiнь" аркадяни косять рутульцiв, мов траву.

52. Комлицькой буркою прикрили - тобто калмицькою.

57. I в тарадайцi напирають - тут у травестiї вживається слово "тарадайка", так само як ранiше бендюги, замiсть того, щоб сказати "бойова колiсниця".

64. Юнона в котика з ним грала - дитяча гра "в котика й мишки": мишка втiкає, котик її доганяє.

66. В кереi бiдного Сихея - тобто в киреї чоловiка Дiдони, убитого її братом Пiгмалiоном. Лише один раз I. Котляревський називає покiйного чоловiка Дiдони по iменi.

67. Не гречi - нечемно, не гречно.

70. Таку Юнона зливши кулю - злити кулю - вчинити несподiванку, фокус, хвацько обернутися.

Перевернувшiїся в зозулю - зозуля, поряд з павою, вважалася священним птахом Юнони.

71. У Вергiлiя названi тут Оре, Парфен, Пальм не рутульцi, а троянцi (Вергiлiй. - Кн. 10. - Ряд. 750 - 832), отже, їх Еней убити не мiг. Пальма убив етруський цар Мезентiй; Оре i Парфен загинули вiд руки мезентiйського воїна Рапона. Лутаг i Лавз - воїни з рутульського стану.

Витерти ворсу - тут у значеннi: дати прочуханки, побити.

74. Варяниця, варениця - виготовлений для вареникiв, розкачаний на коржик шматочок тiста, зварений без начинки разом з варениками i разом з ними поданий на стiл.

77. Пiдкоморий - дворецький, наглядач i розпорядник при королiвському дворi у Польщi. Любистком мухи обганяв - на Українi любисток - перше зiлля, яким обкладають покiйника.

Гайстер - айстра.

78. Запхнули за щоку п'ятак - у статтi невiдомого автора про українськi похороннi обряди i повiр'я в журналi "Киевская старина" читаємо: "Що стосується монети, то iнколи її вкладають в рот покiйниковi за лiву щоку, а iнколи зав'язують в платок i кладуть за пазуху, теж з лiвого боку. Вiдносно мети цього обряду я там чув (у селi Краснопiлля в десяти верстах вiд Коропа. - О. С.), мiж iншим вiд людини грамотної, буквальне повторення класичного вiрування, що вона потрiбна для плати за переїзд через рiчку на паромi" (К. с. - 1890. - Т. ЗО. - Кн. 8. - С. 332 - 333).

79. Тогдi якийсь їх филозоп - тобто бурсак, студент вищого, останнього, класу (з дворiчним, iнколи трирiчним строком навчання) в духовних школах. Iван франко до примовки "фiльозоф: обутий, а слiди босi за ним" дає таку примiтку: "В давнiх школах студенти двох найвищих клас... Такi фiлософи дуже часто не кiнчали науки, пускалися на мандрiвку, робилися дяками або писарями, бували iнодi душею корчемних компанiй, якi забавлялися своїми фiглями, але при тiм бували також предметом насмiху для багатших господарiв" (Франко. Приповiдки. - Т. 3. - С. 250). Образ такого дяка Галушкинського, пiд явним впливом "Енеїди", та пародiю на його надгробне слово дає Григорiй Квiтка-Основ'яненко в повiстi "Пан Халявський" (1840).

80. Паллантей. - столиця царя Евандра.

82. I всi асесорського чина - тобто згiдно з "Табелем про ранги", введеного Петром I для всiх, хто перебував на державнiй цивiльнiй i воєннiй службi, чину колежського асесора. "Табель про ранги" подiляв усiх чиновникiв на чотирнадцять класiв, вiд найнижчого (колежського регiстратора) до найвищого (у цивiльнiй службi - канцлера, у воєннiй - генерал-фельдмаршала). Колежський асесор, рахуючи вiд найвищого, - восьмий клас, у армiї йому вiдповiдав чин капiтана. Для основної маси служилого люду, який, згiдно з положенням того ж "Табеля", починав службу з найнижчого щабля, чин колежського асесора був вершиною кар'єри. Вище пiднiмалися одиницi. Це були якраз тi винятки, що пiдтверджують правило. Пiднявшись до восьмого класу, одержували потомствене дворянство (було ще особисте дворянство).

Драгоман - перекладач при дипломатичнiй мiсiї, посольствi.

83. Не ворог, хто уже дублений - тобто мертвий, задубiлий.

84 - 85. Ще один зразок макаронiчної мови на бурсацький лад. Подаємо пiдрядковий переклад промови Енея перед латинськими послами:

Латин цар єсть невгомонний,
А Турн найгiрший дурак.
I навiщо воювать вам зi мною?
Латина вважаю за слiпого,
А вас, сенатори, без ума;
Латину рад мир дати,
Дозволю мертвих поховати,
I злостi на вас нема.
Один єсть Турн ворог мiй,
Сам, отже, повинен воювать;
Велить так доля, щоб Еней
Вам був цар, Аматi зять.
Щоб привести до кiнця вiйну,
Ми зробим з Турном поєдинок,
Про що всiм кров проливать?
Чи Турн буде, чи Еней
Латинським скiпетром управлять -
Укажеть меч або бог.

86. Дрансес - у Вергiлiя Драк, рутулець, вороже настроєний проти Турна.

90. Трахон - у Вергiлiя Гархон, воєначальник етруських загонiв, що виступали на боцi Енея. Разом з Енеєм пiдiйшов на допомогу оточеним у фортецi троянцям.

91 - 92. У стародавнiх римлян iснував звичай спалювати трупи на вогнищi. При цьому прийнято було кидати у вогонь рiзнi речi, якi могли згодитися небiжчиковi у загробному життi. Чим цiннiшу рiч кидали у вогнище, тим бiльшу шану вiддавали покiйному.

Келеп - бойова палиця з булавою або металевим тягарем якоїсь iншої форми.

Трохи, тороки - ременi коло задньої луки (вигину) сiдла для закрiплення сумок, одягу, зброї та iн.

Волоки - мотузки чи ремiнцi, якими зав'язують постоли та обв'язують онучi на нозi.

93. Лаврент - мiсто в Лацiї, столиця царя Латина. Було розташовано серед лаврових лiсiв.

Поспульство, поспiльство - народ.

95. Брехун, юриста, крюк, пiдтяга - пiти в юристи у феодально-крiпосницькiй Росiйськiй iмперiї означало пiти, за виразом самого I. Котляревського, в "п'явки людськiї". Серед усiх змальованих в "Енеїдi" суспiльних станiв не було такого, про якого б поет вiдгукувався з таким сарказмом i гнiвом, як про юристiв. Слiд звернути увагу, в якому ряду тут стоїть "юриста", Пiдтяга - злодiй (вiд "тягнути", "пiдтягати"). Пор. також строфу про "злиднiв" бiля входу до пекла (III, 47), про чиновну братiю в самому пеклi (III, 73), характеристику Возного в "Наталцi Полтавцi" устами Миколи: "Юриста завзятий i хапун такий, що iз рiдного батька злупить!" (дiя 2, ява 4).

96. Дiомид - у Вергiлiя Дiомед, уславлений грецький герой. Силою i хоробрiстю поступався тiльки перед Ахiллом. Брав участь у Троянськiй вiйнi на боцi грекiв. У битвi пiд Троєю поранив богиню Венеру i самого бога вiйни Марса. Пiсля падiння Трої оселився в Iталiї i заснував там кiлька мiст. У критичний момент вiйни з троянцями латиняни i рутульцi послали послiв до Дiомида з проханням виступити на їхнiй сторонi. Дiомид вiдмовив їм i порадив шукати шляхiв до миру з Енеєм.

97. Венул - латинянин, родом з грецького мiста Аргоса, де царював Дiомид ще до того, як вирушити на вiйну проти Трої. Очолював послiв латинян до Дiомида.

98. Коли греки здобули Трою, Еней самовiддано кинувся рятувати пенати (богiв-охоронцiв домашнього вогнища) та свою родину. На плечах винiс старого батька Анхiза iз палаючої Трої, а потiм разом з ним поплив, виконуючи волю богiв, до берегiв Iталiї. По дорозi в Iталiю Анхiз помер.

100. Дошцi - панове.

102. Землi шматок єсть не пiд нужду - тобто дiлянка землi, без якої можна обiйтися, в якiй немає великої потреби.

103. Шалевий пояс - пояс, вив'язаний, мов шаль, iз шерстi. Люстрина - дорога шовкова тканина з глянцем.

Сап'янцi - чоботи з спецiально обробленої, високого гатунку шкiри.

Торжок - мiсто, нинi районний центр Калiнiнської областi РРФСР. Славилося виробництвом взуття, також золотошвейними промислами.

Потибеньки - шкiрянi лопатi з обох бокiв сiдла, iнколи з карманами. Звiдси пiшло прiзвище - Потебня.

118. Коли б пан Феб од перепою Заранше в воду не залiз - Феб, або Аполлон - бог сонця.

120. Навiсна - дiвка, яку нав'язують багатьом женихам.

122. Тут названi села, розташованi навколо Полтави.

Iвашки - кiлометрiв вiсiм на пiвнiч вiд Полтави.

Мильцi - пiвденна околиця Полтави.

Пушкарiвка - село стояло теж на пiвдень вiд Полтави, зараз злилося з мiстом.

Будища - на пiвнiч вiд Полтави є Великi i Малi Будища. Спiвробiтники Полтавського лiтературно-меморiального музею Iвана Котляревського вважають, що згаданi саме Малi Будища - село, давнiше вiд Великих Будищ.

Горбанiвка - село на пiвнiч вiд Полтави. Зараз злилося з мiстом.

127. Кликнула мавку вод Ютурну - Юнона покликала нiмфу, сестру Турна. Нiмфи - нижчi божества, що жили, за вiруванням стародавнiх римлян, у морях, рiчках, полях, луках, лiсах тощо як втiлення вiдповiдних сил природи.

129. Камерта вид на себе взявши - союзника Турна, одного з проводирiв латинського вiйська.

130. Розмир - тут у значеннi: перемир'я. Тулумнiй к битвi пiдтруняв - йдеться про рутульського вiщуна Тулумнiя, гарячого прихильника Турна. Щоб зiрвати перемир'я мiж воюючими сторонами i не допустити поєдинку Енея з Турном, вiн метнув свого списа в ряди противника i вбив одного з дев'яти синiв грека з Аркади Гiллiпа. I знову розгорiвся бiй.

132. Спотиньга - несподiвано.

135. Япид, цилюрик лазаретний - у Вергiлiя - Япiг, троянський вiщун i знахар. Щоб продовжити вiку своєму батьковi, Iасовi, вiн вивчив цiлющi трави i глибоко опанував лiкарське мистецтво. Цирульник (цилюрик) - в часи I. Котляревського в росiйськiй армiї так звали лiкаря. Одночасно вiн виконував також обов'язки перукаря.

136. I шевську смолу прикладає - у народнiй медицинi шевська смола використовувалася для залiплювання поранених мiсць.

137. Гарлемпськi каплi - назва походить вiд мiста Гарлема в Голландiї. Лiки вживалися при захворюваннi сечогiнних каналiв.

142. Султан - оздоба у виглядi пучка пiр'я або кiнського волосу на головному уборi. Троянськi воїни i греки носили кiнський волос звичайно на бойовому шоломi.

147. Зборнi iзби - збiрнi - примiщення, в яких збирався сход.

151. Жердка - дерев'яна палиця, горизонтально пiдвiшена до сволокiв у хатi або хижцi. На жердцi вiшають одяг.

153. Верзун - шкiряний постiл, лапоть.

155. Такий, як був Нечоса-князь - Потьомкiн Григорiй Олександрович (1739 - 1791), найвпливовiший з фаворитiв Катерини II, був генерал-губернатором Новоросiї, також фактичним повелителем Гетьманщини (Лiвобережної України). З полiтичних мiркувань записався в Запорiзьку Сiч, дiставши при цьому, згiдно з козацьким звичаєм, прiзвище Грицько Нечеса. Звичайно, це нiскiльки не завадило йому санкцiонувати розгром i пограбування Сiчi вiйськами регулярної армiї 4 червня 1775 р. - через три роки пiсля прийняття Грицька Нечеси в сiчове товариство, - та покласти в свою кишеню левову частку багатств запорiзької старшини. Потьомкiн був високого зросту, з статною фiгурою, смаглявим кольором обличчя, чорним довгим волоссям на головi, яке звичайно розчiсував п'ятiрнею (звiдси Нечеса).

157. Оддячивши йому сто з оком - тобто, вiддавши йому з лихвою, з процентом. Око - стара мiра рiдини (приблизно 1 - 1,5 лiтра), а також ваги (приблизно 1,2 кiлограма).

162. "Iноси! сiлькiсь! як мовляла" - вислiв, що означає: згода, хай буде й так! Про мене, як так, то й так!

Метелиця - дуже давнiй народний масовий танець, що вiдтворює ритми зимової хуртовини. Вiдомий ряд варiантiв пiсень-примовок пiд цей танець. Ось один з них, записаний за життя I. Котляревського:

Ой надворi метелиця,
Чому старий не жениться.
Як же менi женитися,
Що нiкому журитися!
(Вестник Европы. - 1829. - N 22. - С. 153).

164. Ти в руку не пiймав синицю_ - _походить вiд народної приказки: "Краще синиця в руках, нiж журавель у небi".


СТОРІНКА АВТОРА



Ключевые слова: Читати Коментар до «Енеїди» Iвана Котляревського, та його історія, зміст Котляревський