​Заведу котисько чорне...

Заведу котисько чорне.
Молочка йому наллю.
І забуду всі учора,
І щоденники спалю.
День лінивенький удався.
Вірш наївний написався.
В цьому дні, на самім дні,
затонула я, мов човен.
Бог із ними, тими вчора.
Та й були вони, чи ні?
Вже годинник б’є десяту.
На добраніч, треба спати.
Погортаю томик Сартра.
І засну в легкім човні.
Кажуть: зранку буде завтра.
Може, брешуть. Може, й ні.
Літування, зимування.
Тихе щастя доживання...