13-03-2017 Андрій Малишко 2367

Стильові особливості ліричних творів А. Малишка

Стильові особливості ліричних творів А. Малишка

Н.Я. Обжирко

Розширюються горизонти поетичного світовідкриття — змінюється і творчий стиль поета від традиційно-народного до філософського.

В ранній творчості А. Малишка особливо відчутний пісенний лад, що йде від найтісніших зв’язків з усною народною творчістю. Народно-пісенний вплив залишається в поезіях А. Малишка до останніх днів («Де ти ходиш, мій товариш?», «А вийди, хазяїне, з хати» та ін.).

Для народної пісні характерне розкриття певної події, пригоди, конфлікту, за якими ми бачимо і відчуваємо людину з її характером, настроями, думками. Часто в народній пісні зустрічаємо діалог, який ще більше конкретизує відображену подію. Ці риси характерні і для стилю А. Малишка. Слід зауважити, що українська поезія не знає більш-менш визначного поета, який би не відчув на собі благотворного впливу народної пісні. Тут доречно буде зачитати уривок з книги А. Малишка «Думки про поезію».

«Хочу говорити про пісню, тому що без неї не можна уявити народного життя; вона обіймає всі сторони людської поведінки і діяльності, всю глибоку, багатогранну палітру душевних переживань. Вірш чи талановита книга в письмовій формі приходить в людську свідомість десь пізніше дитинства, в юності і в молодості, а пісня входить в духовне єство з молоком матері, вона не тільки є першим елементом пізнання об’єктивного світу, але й великим законодателем формування людського характеру. Десь пізніше людину будуть гартувати і суспільні стосунки, і труд, і боротьба, але ті пісні, що співала мати над колискою малій дитині, ніколи в житті не забуваються. Пісня є одним з першоджерельних критеріїв формування добра і зла, благородних і недобрих пристрастей, все залежить від її змісту, її ідейного звучання і спрямованості».

Крім народної творчості, взірцем і життєдайним джерелом образів і мотивів поезії А. Малишка стала творчість його перших учителів: Т. Г. Шевченка, П. Г. Тичини, В. Маяковського. По-новому зазвучали в творчості поета шевченківські традиції в змалюванні образу жінки (коханої, подруги, матері). Своєю творчістю А. Малишко ніби прокладає місток між класичною літературою і літературою нової доби. Весь у полоні національних надбань української класики, А. Малишко сейсмографічно відчуває імпульси сучасності і, не розгублюючи скарбів минулого, творить нові поетичні взірці. Яскравим прикладом може бути образ Докії з поеми «Це було на світанку». Традиційні риси жінкй-матері — вірність коханому чоловікові, самозречена любов до дітей, працьовитість, висока моральність, стійкість в горі, і витривалість в боротьбі — збагачуються в поемі А. Малишка рисами відчуття громадського обов’язку, готовності захищати до останнього подиху велику правду. Духовний світ Докії зростає настільки, сягає таких висот, що образ жінки-колгоспниці сприймається як символ творця життя, перед її силою поступається навіть мати-природа.

Нове слово сказав А. Малишко і в жанрі балади. В творчості поета періоду Великої Вітчизняної війни цей жанр посідає значне місце: «Криниця», «Солдатська балада», «Балада про Колосок», «Балада про танкіста», «Балада про Зозулю», «Дитяча балада» та ін. В «Баладі про колосок» найбільше проявилися традиційні ознаки цього жанру: романтичність сюжету, символічність образів, максимальна узагальненість думки, що виростає з конкретизації поняття. Але А. Малишко і тут зумів зберегти притаманну йому простоту і безпосередність, щирість і невимушеність розповіді, зумів інтимізувати почуття, сміливо, вперше в жанрі балади надавши слово першій особі. Довірливо розповідає ліричний герой — солдат Радянської Армії, про те, як ідучи в похід, взяв за звичаєм грудочку рідної землі, «обпалену снарядом». Поет в невеличкому творі зумів скульптурно виліпити монументальний образ воїна. Кожна строфа - удар різця, що освітлює нові грані монумента. Непомітно для читача ліричне «я» змінюється на колективне «ми», за яким мислиться солдатська маса. «Він», воїн, захисник свободи ї отчого дому. Відповідно до задуму твору змінюється і лексика. Від просторічної («Ти, хлопче, не журись, Ти плюнь — і все в порядку», «патрони», «ПТР», «каска і шинеля») до урочистої, з використанням архаїзмів.

Віртуозність в переходах від конкретного до загального; від лірики до широкого епічного повіствуваннят - характерна риса стилю всієї творчості А. Малишка. Поет створює типи епохи, які виписані в конкретних образах-персонажах жінки-колгоспниці, солдата-воїна, молодого тракториста, дівчини-регулювальниці, вченого-дослідвика, поета тощо. Все це ми бачимо не в фотографічному зображенні, а в перспективі; за героями стоїть поет із своїми почуттями, думами, настроями, а сам він — плоть від плоті син своєї епохи. Почуття ліричного героя — це, здебільшого, почуття самого поета. «Це путь через Віслу далека...», де гармонійно зливаються почуття солдата-воїна і поета. Ліричний і епічний моменти тут злиті так, що твір являє собою ліричне віршове оповідання.

Та про що б не писав А. Малишко, зі всієї його творчості, з кожної сторінки зринає образ Батьківщини. Всюди звучить її суворий, вимогливий і водночас ніжний голос, бо вона поселилась зі всіма своїми незчисленними турботами у великому серці поета. «Рідна мати моя...» — це не тільки матуся, що відкриває таємниці пізнання світу своїй дитині. Це рідна земля, Вітчизна, що починається від батьківського порогу і розкрилює перед людиною широкі дороги життя. Але те, що взяв від рідного порога, ти не маєш права загубити на життєвих шляхах, бо ти загубиш найдорожче. Без любові до Вітчизни ти перестанеш бути людиною. Така основа патріотизму, виражена в усій творчості А. Малишка,

З однаковою силою в творах поета проявляються епічний і ліричний елементи. Він автор багатьох поем: «Полонянка», «Любов», «Прометей», «Марія», «Жива легенда», «Це було на світанку» та ін., в яких звеличив дійсність і людей, оповивши їх теплими ліричними почуттями. Його ж ліричні поезії — це часто поеми-мініатюри, в яких за малим, ледве помітним, вбачаються обриси великого, за скромним відчувається Героїчне.

У своєму поетичному самовираженні А. Малишко безупинно еволюціонізує. Його книга «Полудень віку», що вийшла в 1960 р., є ніби синтез ідейно-художніх здобутків поета і водночас творчою заявкою на ще вище піднесення поетичної майстерності в майбутньому. Ліричний герой книги — людина, що пройшла 50-літній шлях життя дорогами своєї Батьківщини, багато пізнала добра і зла, знає важкий труд і по чому шматок черствого хліба, знає думу гірку і високу, вміє мислити масштабами і трепетно відчувати кожну хвилину життя — звертається як учитель і старший друг до молодого сучасника, людини освіченої, але ще не умудреної життєвим досвідом. Поет заслужив право виступити повпредом віку, говорити від імені віку і від імені майбутніх поколінь. Лексична й образна система книги «Полудень віку» і наступних збірок відмінна від попередніх.

Говорячи про особливості стилю А. Малишка, не можна не згадати про місце пейзажів у ліриці поета. Малишко — творець міських, сільських, морських пейзажів. В цьому він послуговується досвідом своїх геніальних попередників - Т. Шевченка і Л. Українки. Але з невеличких пейзажних ескізів його поезій на нас дивиться сучасність. І залізний трактор на фоні голубої ниви не збіднює естетичного заряду твору, а є побутовою деталлю, яка органічно вплітається в картину нової доби.

Від збірки до збірки багатшим стає лексичний арсенал поета. Поруч зі старою лексикою (жона, отець.) - подибуєм сучасну термінологію (стронцій, атом, воднева бомба, тролейбус тощо). Простоті і безпосередності поезій сприяють побутовізми (картопля, казанок, колиска, кіоск), діалоги (в поезіях останніх років їх значно менше). Поет зріє і в пошуках стильових засобів вираження думки. Все більше з’являється в його творах афоризмів («Бо мудрість іде без блиску, бездушність — у позолоті», «Тільки кривду купують золотом, Тільки в сріблі несуть гроби, Горде слово, розкуте молотом, Переважує всі скарби»), новотворів (братаю, ключиться, медаленосна, мудрозорний). Неповторні по своїй точності і красі епітети («музикальні тополі», «сині крила антрациту», «епохальні бороди», «глобальні траси», «мідний світанок»), метафори («І дарує небо дарунком високим Яблуневого місяця скибу», «Сиве небо застигла лапою», «І вмирають гудки...»).

Значне місце в творчості А. Малишка насідають сатиричні вірші, де поет звертається до засобів протиставлення, викриваючи фашизм, паліїв нової війни (зб. «За синім морем»), а коли виводить на людський суд бюрократизм, дармоїдство, безликість, лицемірство, демагогію, фарисейство — найчастіше вдається до засобу іронії. Немає в сатирі А. Малишка Шевченківської інвективи, випаду, але є гіркий біль докору, що терпко тривожить душу читача. Як і раніше, поет залишається сурмачем молодого війська, він апелює до сучасного покоління, яке виростає в щасті,

Гордовите у мужності,
У піснях, у дерзаннях, у місіях.

Йому адресує свої спогади про події Великої Вітчизняної війни А. Малишко, і вони звучать, як заклики не забувати, іти шляхами своїх батьків. Сам же поет у постійних пошуках нових шляхів, нових творчих орбіт, по яких вестиме підростаюче покоління.

Ритиму землю, ритиму гору, і камінь світитиму, наче зворінь,
А докопаюсь, у чому сутність, у чому правда і в чому корінь.
Сьомого поту зітру краплини, темної ночі додам до днини,
А докопаюсь-таки до щастя, щоб не було міражем в людини».
(З книги «Прозорість»)

Л-ра: УМЛШ. – 1970. – № 2. – С. 39-42.

Біографія

Твори

Критика


Читати також