26-11-2019 Левко Боровиковський 160

Біографія Левка Боровиковського

Левко Іванович Боровиковський – український поет, фольклорист, етнограф – народився 22 лютого 1806 року (за іншими відомостями – 1808) у с. Мелюшках Хорольського повіту (тепер Хорольський район) на Полтавщині у родині козака.

Читати й писати Левко навчився вдома, у 1819-1822 навчався в Хорольському повітовому училищі, а в 1822-1826 у Полтавській гімназії, де зацікавився літературою під впливом свого учителя словесності І. Г. Буткова.

У 1826 Боровиковський вступає на етико-філологічний відділ філософського факультету Харківського університету. Вивчає філософію, російську і загальну історію, географію, латину, французьку та польську мови. Під впливом свого учителя П. Гулака-Артемовського, який викладав російську та польську мови, береться записувати народну творчість – пісні, казки та легенди, збирає матеріали для словника української мови і сам починає писати. Пише вірші російською та українською мовами, беручи теми з історичного минулого та з народного побуту, історії суспільно-політичного і культурного життя українського народу.

1828-го в журналі «Вѣстникъ Европы» з'являється перший твір Левка Боровиковського патріотична поема-билина «Пиръ Владиміра Великаго», написана білим віршем. Десь у цей же час поет пише ще одну баладу — «Смерть Пушкаря», змальовуючи в ній воєнні подвиги хороброго лицаря, котрий мужньо б'ється з татарами та ляхами. Написано баладу майстерно, хоч у ній чимало архаїчної лексики і різних стильових умовностей, характерних для романтичного напрямку. Балада стає улюбленим жанром ліро-епічної творчості Боровиковського.

Перші свої твори Боровиковський писав російською. Але невдовзі він переходить на українську мову і досягає тут більшого успіху. Твором, якому судилося відіграти найвизначнішу роль у літературній долі Боровиковського, стала балада «Маруся» — вільний переспів «Свѣтланы» В. Жуковського. Переспів був настільки вдалий, що «Вѣстникъ Европы», публікуючи твір називав «Марусю» українською суперницею «Свѣтланы». Цією баладою Боровиковський зробив вдалу новаторську спробу ввести в молоду українську літературу зразки світової романтичної поезії, надавши національного колориту темам і мотивам європейської романтичної балади.

В студентські роки Боровиковський опублікував ще ряд своїх оригінальних та переспівних творів: «Подражаніє Горацію», «Два ворони», «Фарис», «Гайдамаки», «Ледащо», «Бандурист». Боровиковський перекладає оду Горація в серйозному тоні і насичує її національним українським колоритом, розширюючи ідейні рамки твору та висловлюючи свої думки й погляди. Деякі спроби критично оцінити дійсність є і в баладі «Ледащо» (1830).

Дальшим кроком Боровиковського на шляху збагачення української культури здобутками світової літератури були його переклади «Кримських сонетів» та поеми «Фарсис» Адама Міцкевича. Він переклав усі ці сонети, але до нас дійшов тільки один з них — «Акерманські степи». Пізніше він переклав «Кримські сонети» ще й російською мовою.

Збереглися тільки два переклади творів О. Пушкіна: «Два ворони» («Ворон к ворону летит») та «Зимовий вечір». Відтворюючи вміст оригіналу, Боровиковський і тут вводить український колорит.

Одночасно з перекладами Боровиковський пише й оригінальні, переважно лірико-романтичні твори, в яких позначається захоплення поета народною творчістю, серед яких балади «Бандурист» та «Гайдамаки».

Приблизно 1827 Боровиковський почав укладати український словник, над яким працював згодом багато років, так і не завершивши праці. У Харкові поет близько сходиться з Ізмаїлом Срезневським, тоді студентом, який пізніше став відомим видавцем, письменником і вченим.

1830 закінчив університетський курс зі ступенем «кандидата на отличие».

Закінчивши Харківський університет, Боровиковський дістав роботу в Курську, де шість років (1831-1837) викладав у гімназії історію, географію, латинську мову і завідував бібліотекою.

У Курську Левко Іванович продовжує літературну діяльність, пише нові твори, готує збірку віршів, маючи намір її видати, впорядковує свої фольклорні записи. Тут він написав кілька балад за мотивами народних повір'їв і легенд: «Журба», «Чарівниця», «Козак», «Заманка», «Віщба», «Убійство» та ін.

1831 Срезневський, готуючись видати альманах творів українських письменників ("Український альманах"), запросив Боровиковського виступити в ньому. Левко Іванович посилає йому 7 своїх творів, з яких було опубліковано лише один — баладу «Козак», яку високо оцінив Євген Гребінка.

Весною 1837 Боровиковського переводять до Новочеркаської гімназії. Про цей період життя і творчості поета збереглося дуже мало відомостей. Певно, працюючи у Новочеркаську, Боровиковський написав вірші «Дій» та «Чорноморець». За життя поета вони не друкувались і пролежали в архіві І. Срезневського аж до 1930, коли, разом з творами інших поетів, були вміщені в книзі «Харківська школа романтиків».

Влітку 1838 з допомогою брата Івана, теж викладача, Левко Іванович переїздить до Полтави. Він викладає в гімназії латинську мову, а з наступного року стає ще й викладачем російської словесності та географії у Полтавському дівочому інституті. В цей же час тут працював П. Гулак-Артемовський.

1840 року журнал «Отечественные записки» вмістив цикл «баллад малороссійских» Л. Боровиковського: «Две доли», «Хромой скрипач», «Великан», «Ружье», «Лихо», «Кузнец». Це, власне, і не балади, а короткі, перейняті романтичним духом оповідання, написані у формі ритмічної прози на матеріалі українських народних казок.

1841 Євген Гребінка видав у Петербурзі альманах «Ластівка», де поряд з творами Т. Шевченка, І. Котляревського, В. Забіли та інших поетів було вміщено й твори Л. Боровиковського — поезії «Волох», «Розставання», «Чорноморець», «Палій», «Вивідка», «Зимній вечір», одинадцять байок і прибаюток, понад сто прислів'їв і загадок.

Писав Боровиковський і прозу, але ці твори не збереглися. Значно більше пощастило байкарській спадщині Левка Івановича. Поет почав писати байки на початку 30-х. Частину їх надрукував у своєму альманасі «Ластівка» Євген Гребінка. 1852 в Києві вийшла друком збірка Л. Боровиковського «Байки й прибаютки». Боровиковський недарма назвав ці твори байками і прибаютками.

Байки Боровиковського мали неабиякий успіх, їх передруковували у різних антологіях і збірниках. Чимало образних висловів із байок перейшли в фольклор.

У тридцять п'ять років поет одружується і в його літературній діяльності починається творчий спад. Незабаром Боровиковський переходить на посаду інспектора Полтавської гімназії. А ще трохи згодом письменника спіткала тяжка психічна хвороба. Десь близько п'ятдесяти років він іде у відставку і живе то в рідних Мелюшках, то в Хоролі, зовсім припинивши літературну діяльність. З листів поета видно, що жилося йому дуже важко.

Останні роки життя Левка Івановича минали в рідному селі. Боровиковський мріяв видати два томи своїх творів. Була в нього думка звернутися через сина Олександра до петербурзьких видавців. Просив він допомоги і в Кониського. Та ці заміри не здійснилися.

Левко Боровиковський помер 26 грудня 1889 року.

Біографія

Твори

Критика