30-10-2020 Микола Руденко 227

Біографія Миколи Руденка

Микола Данилович Руденко – український письменник (автор науково-фантастичних, філософських та поетичних творів), філософ, громадський діяч, засновник Української Гельсінської Групи; Герой України – народився 19 грудня 1920 року в селищі Юр'ївці (Луганський повіт, Донецька губернія, Українська СРР, тепер Лутугинського району Луганської області, Україна).

Учасник Великої Вітчизняної війни війни, під час якої був важко поранений.

Після виходу збірки віршів «З походу» (1947) прийнятий до Спілки письменників України. Працював відповідальним секретарем видавництва «Радянський письменник», редактором журналу «Дніпро», секретарем парткому СПУ.

1949 – під час сталінської кампанії проти «космополітів» відмовився негативно характеризувати єврейських письменників, яких вимагали виключити зі СПУ.

1970-ті – активно залучився до захисту прав людини, в тому числі національних. Підтримує стосунки з московськими дисидентами. Член Радянського відділення «Міжнародної амністії».

1974 – виключений з КПРС за критику марксизму та правозахисну діяльність.

1975 – виключений зі СПУ.

1975 – заарештований за «антирадянську пропаганду», але з нагоди 30-ї річниці перемоги у Великій Вітчизняній війні амністований як учасник війни.

Був одним із трьох першозасновників і першим головою Української Гельсінської Групи. Після консультацій з П. Григоренком, О. Мешко, О. Бердником, Л. Лук'яненком, І. Кандибою, О. Тихим, М. Матусевичем, М. Мариновичем, Н. Строкатою 9 листопада 1976 М. Руденко провів на квартирі А. Д. Сахарова в Москві прес-конференцію для іноземних журналістів, де оголосив про створення УГС.

5 лютого 1977 – заарештований у Києві й етапований до Донецька, де було порушено справу проти нього і О. Тихого. Суд відбувся 23 червня – 1 липня 1977 Руденка засудили до 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання за так звану «антирадянську агітацію і пропаганду». Твори Руденка були кваліфіковані як «наклеп на радянську владу». Рішенням Головліту (1978) всі його твори були вилучені з продажу та з бібліотек СРСР.

1987 – під тиском громадськості звільнений. Емігрував за кордон – спочатку до Німеччини, потім до США. Працював на радіостанціях «Свобода», «Голос Америки».

1988 – позбавлений громадянства СРСР.

7 вересня 1990 – повернувся в Україну. Відновлений у громадянстві, реабілітований.

1993 – за роман «Орлова балка» йому присуджено Державну премію України імені Тараса Шевченка в галузі літератури.

З 1997 – член Республіканської Християнської партії.

1998 – вийшли книги «Найбільше диво – життя. Спогади» та «Енергія прогресу. Нариси з фізичної економії».

Після повернення в Україну мешкав у Києві в будинку письменників «Роліті».

Микола Руденко помер 1 квітня 2004 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 49б).

У своїх віршах Руденко часто згадує про єднання зі Всесвітом та про відкриття Бога у самому собі. Також у його житті були моменти просвітлення, коли йому наче нізвідки відкривалася істина.

Автор поетичних і прозових творів «З походу» (1947), «Вітер в обличчя» (1955), «Остання шабля» (1959), «Орлова балка» (1970); фантастичних романів «Чарівний бумеранг» (1966), «Слідами космічної катастрофи» (1962); поеми «Хрест» (1976), книг «Найбільше диво – життя. Спогади» (1998), «Енергія прогресу. Нариси з фізичної економії» (1998).

Збірки поезій:
1947 – З походу
1948 – Незбориме плем'я
1948 – Ленінградці
1949 – Поезії
1952 – Мужність
1952 – Світлі глибини
1954 – Переклик друзів
1956 – Поезії
1968 – Всесвіт у тобі
1977 – Я вільний. Поема.
2003 – Пером із янгольського крила: Поезії

У 2017 щоденник Миколи Руденка, який дисидент вважав втраченим, знайшли в Ізраїлі. За словами його онуки Євгенії Руденко, фотоплівки з табірним щоденником зберігав ізраїльський дисидент Віктор Фульмахт.

Нагороди:
За участь у Великій Вітчизняній війні нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни 1 ступеня, 6 бойовими медалями.
Шевченківська премія з літератури 1993 року за роман «Орлова балка».
29 листопада 1996 нагороджений Орденом «За заслуги» III ступеня.
Указом Президента України Л. Кучми від 19 грудня 2000 за № 1347/2000 Руденку Миколі Даниловичу «за активне і послідовне відстоювання ідеї побудови незалежної Української держави, багаторічну плідну правозахисну і літературну діяльність» присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.

Біографія

Твори

Критика