«Kafka was born in Prague»

«Kafka was born in Prague»

Наталя Якубчак

Ностальгія давньогрецькою - це страждання від невгамовного бажання повернутися. У давньоримському розумінні туга за батьківщиною полягає у стражданні від незнання, невідомості. Ignorare - не знати, перебувати у невідомості. «L’ignorance» - назва роману Мілана Кундери. Французька мова засвоїла слово ignorance у його латинському значенні, лише зрідка дієслово ignorer означає «навмисно не помічати», «виявляти байдужість». У слов’янських мовах (у тому числі й чеській, якщо вірити етимологічному словнику) це значення основне. Тому виникає спокуса вивести третє розуміння ностальгії - страждання через байдужість/нехтування, свідоме відмежування. Поза межами батьківщини прийнято тужити за рідною землею, прагнути повернутися, тому байдужість як неналежна реакція викликає страждання. Щоправда, така байдужість не остаточна, оскільки викликає страждання. Саме маргінальне значення французького ignorance підходить до розвінчання міфу про Велике Повернення.

Останній роман Мілана Кундери - це «Одіссея» кінця XX ст., що неприховано відсилає до первісної: гомерівський мандрівник-вигнанець нерідко з’являється на другому плані оповіді. Одіссей - своєрідна матриця емігранта, структури якої шукають у собі Ірена і Йозеф, центральні герої роману «L’ignorance». Точніше, цю матрицю шукають у них інші: емігранта навіть найближчі люди сприймають через призму Одіссея. Кундера намагається переглянути ієрархію вартостей, витворену Гомером. Прикладом кричущої несправедливості у цій ієрархії є Каліпсо: «Вона любила Одіссея. Вони прожили разом сім років. Нікому не відомо, скільки часу Одіссей ділив ложе з Пенелопою, але напевно не так довго. Тим не менше страждання Пенелопи підносять, а над слізьми Каліпсо глумляться».

Особливості людського життя багато в чому визначаються його тривалістю: приречена на ранню смерть, людина не може зріднитися з чужою землею, не може кілька разів пережити велике кохання. 20 років - символічний відтинок часу, який рефреном повторюється у тексті. Насамперед, це час мандрів Одіссея. У цьому аспекті Ірена і Йозеф не відрізняються від свого прообразу: вони приїхали до Чехії через 20 років після еміграції. Поряд з особистісним, автор пропонує поміркувати над історичним виміром часу. Історія Чехії XX ст. поділена на 20-річні періоди: 1918-1938, 1948-1968,1969-1989. Виявляється, що п’ята частина століття значуща не лише у контексті життя окремої людини, а й у масштабах нації. Історія вимірюється не тисячоліттями і навіть не століттями. Ще одне цікаве спостереження Кундери: між Французькою революцією і падінням комунізму в Європі - рівно 200 років (20x10!). Це хронологічні межі доби емігрантства в Європі - феномену безгрунтярства, коли батьківщина стає чужою, а нова домівка так і не стає остаточно рідною. Але цей період уже завершився, емігрант зійшов з історичної сцени. Це не означає, що люди більше не переїздять до інших країн, просто еміграція нині не є межовим станом, особливим способом буття. Межі розмилися настільки, що життя на межі - більше не балансування над прірвою. Варто, однак, повернутися до тексту (який завів нас у хащі відсторонених міркувань).

Багато перипетій роману побудовано на колізії зустрічі й упізнавання, що апелює до давньогрецького претексту, до поетики драми. Зустріч Ірени з матір’ю відбувається ще в Парижі, тобто аналогія батьківщина-мати знімається. Хоча згодом можна здогадатися, що від’їзд до Франції зумовлений утечею від авторитарної матері, прагненням автономного життя, власного простору. Попри те, що мати з донькою не бачилися двадцять років, Ірені не потрібно багато часу, щоб упізнати матір, ідентифікувати її з тим образом, що давно закарбувався у пам’яті. Дещо іншою є ситуація зустрічі з давніми подругами: доводиться довго, повільно вдивлятися у кожну рису обличчя, міміку, жест. Подібним чином Йозеф вдивляється у свого брата, шукаючи, однак, не рис двадцятилітньої давності, а прикмет недалекої смерті.

Найбільш цікавим випадком впізнавання є зустріч із собою колишнім, яку переживає Йозеф. Коли він читає свого підліткового щоденника, намагається реконструювати своє тодішнє «я», впізнати себе у жорстокому егоїстичному гімназисті. Самототожність людини протягом життя взагалі підлягає сумніву: лише спільний почерк переконує Йозефа, що цей щоденник писав він. Події і переживання, які накладає на людину життя, кардинально змінюють її. Але, з іншого боку, почерк відображає константи особистості, а часова дистанція дає можливість подивитися на себе збоку тверезим поглядом. Людина творить свій образ і сприймає себе через цей образ, який нерідко мало в чому відповідає реальності. Можливо, Йозеф не хоче впізнавати себе-підлітка саме тому, що він оголює непривабливі для нього риси характеру. Можливо, саме тому він так злісно роздирає підліткового щоденника на шматки, побоюючись відповідальності за його автора.

Зустріч і невпізнавання є кульмінацією роману. Головні лінії перетинаються: у паризькому аеропорту Ірена зустрічає давнього знайомого, з яким вона мало не закрутила роман перед весіллям. Але він не може пригадати, хто вона. Розмова двох емігрантів - перший справжній діалог у романі, коли розуміння відбувається навіть без слів. їх пов’язує не спільне минуле, не спільний досвід, а брутальна чеська лайка, що збуджує кров пращурів. Але Ірена згодом усвідомлює, що Йозеф її не пам’ятає, не знає її імені. Зустріч із цією жінкою для нього - апофеоз теперішнього, для якого байдуже (ignorance) все, що було і буде. Для Ірени ж суттєвими є зв’язки з минулим, Йозеф для неї - незреалізована можливість молодості, повернення до початку, шанс змінити життя. Постійно намагаючись вирватися за межі одіссеївсько- го міфу, вона залишається у системі його координат, поділяє його ієрархію вартостей. Людей постемігрантської доби не цікавить не лише минуле, а й мова. Приятеля Ірени, Густава, та її матір приводить в одне ліжко танок, вільний від тягаря нації та історії.

А до чого тут Кафка? Ірена купує Густаву в празькій крамниці футболку з написом «Kafka was born in Prague», що є сплавом незнання, невігластва та ігнорування. У «Порушених заповітах» Кундера звертає увагу на те, що Кафку замкнули у коло його сімейних стосунків, тоді як він заслуговує на ширший контекст. У туристичній індустрії цей німецькомовний єврей заслуговує представляти Прагу, байдуже, чи була вона для нього батьківщиною.

Л-ра: Кур’єр Кривбасу. – 2005. – № 190. – С. 208-211.

Біографія

Твори


Критика


Читати також