Біографія Мілана Кундери

Біографія Мілана Кундери

Мілан Кундера – всесвітньовідомий чесько-французький письменник, поет, прозаїк, драматург; із 1975 мешкає у Франції; твори пише чеською та французькою мовами – народився 1 квітня 1929 року у Брно, Чехословаччина, в інтелігентній сім'ї Людвика Кундери, чеського музикознавця та піаніста, котрий з 1948 до 1961 був головою Музичної Академії Брно. З раннього віку вчився грати на піаніно зі своїм батьком.

Закінчив школу в 1948 та почав вивчати літературу та естетику на Факультеті Мистецтв Карлового Університету, але через два семестри розпочав навчання в Академії Кіно, де відвідував лекції з режисури та написання сценаріїв. В 1948 майбутній письменник приєднався до комуністичної партії, яка на той період була головною в країні. В 1950 він та ще один чеський письменник, Ян Трефулка, були виключені з партіï за «антипартійну діяльність». Кундера також був виключений з університету. Письменник використав цей інцидент для написання новели «Жарт» (1967). Пізніше Кундера читав лекції зі світової літератури в Академії Кіно.

Кундера належав до генерації чехів, дитинство якої пройшло під впливом Другої світової війни та німецької окупації. Німецький тоталітаризм пробудив в них позитивне ставлення до марксизму та комуністичної партії.

Кундера почуває, що неможливо створити об'єктивну історію політики — також як є неможливим створити об’єктивну автобіографію чи біографію.

З середини 1950-х Кундера став знаменитістю в комуністичній Чехословаччині. Кундера написав низку літературних статей, які бурхливо обговорювалися, захищав авангардну поезію з комуністичної точки зору. Він був головною лібералізуючою силою чеської офіційної літератури. У 1956 його членство в партії було відновлене. Добре зустріли літературне дослідження Кундери під назвою «Мистецтво новели: подорож Владислава Ванчури до великої етики» (1960). Твір написаний під впливом угорського марксиста Георга Лукача. Деякі чеські письменники критикували Кундеру за те, що цей твір був схожий на дисидентський.

У 1970 він був виключений другого разу. Через деякий час його книжки зникли з полиць магазинів і бібліотек.

У 1975 з дружиною покинули Чехословаччину та переїхали до Франції, де його запросили викладати в університеті. Після еміграції був позбавлений громадянства тодішньої Чехословаччини. Кундера ще в Празі цікавився французькою культурою та літературою, і в нього з'явився шанс порівняти Захід зі Сходом — і піддати обидва жорстокій критиці. У 1978 Кундера переїхав до Парижа, де він розпочав читати лекції в Еколь де От Етюд (École des Hautes Études). В 1982 Кундера закінчив роман «Нестерпна легкість буття». В 1988 за цим романом Філіп Кауфман зняв фільм, і Кундера набув всесвітньої відомості, хоч він і був незадоволений цим фільмом. Зараз Мілан Кундера живе у Франції з дружиною.

У 2019, через 40 років, Мілан Кундера відновив чеське громадянство. Зустріч із послом Чехії відбулася в будинку письменника у Франції 28 листопада.

У своїх творах Кундера створює незалежний, суперечливий світ, який постійно аналізується з філософської точки зору. Але неможливо віднести Кундеру до якоїсь конкретної філософської школи. Шляхом концентрації на еротичному боці характерів своїх персонажів Кундера аналізує соціальне значення еротичного досвіду людини. Твори Кундери є наслідком його центральноєвропейського досвіду розчарування в лівому крилі комунізму та захоплення західноєвропейською літературною традицією, проголошеною в творах Рабле, Дідро, Сервантеса та Стерна, а також центральноєвропейськими авторами, такими, як Кафка, Музіль, Брох та Гайдеґґер.

Шлях Кундери до літературної зрілості був відносно довгим. У 1945 Кундера опублікував переклади поезії Володимира Маяковського.

Перша книга Кундери вийшла в 1953 в період буйного сталінізму. Це була колекція ліричних поем «Людина, Дикий Сад». У цій книзі комуністичний режим асоціюється для Кундери з рідним домом — теплим і надійним. В одній з поем стара жінка збентежена новим режимом. Та наприкінці поеми її внук, комуніст Молодий Піонер обіймає її та бере її руку. Цим Кундера бажає показати важливість особистих відносин для передання ідеї комунізму. В інших поемах висловлюється думка про важливість не ізольованості від товаришів та залучення до суспільних дій, суспільної боротьби.

У 1955 Кундера опублікував поему «Останній травень», присвячену Юліусу Фучику, герою комуністичного опору нацистської окупації Чехословаччини часів Другої світової війни.

Монологи (1957) — зібрання поем, в яких Кундера висвітлює відносини між закоханими. Він відмовляється від політичної пропаганди та робить акцент на природному, звичайному досвіді людини. Деякі поеми присвячені еротиці, деякі — страху смерті.

На першому ступені творчої кар'єри Мілан Кундера писав п'єси. П'єса «Власники ключів» була дуже успішно поставлена в 1962 в Національному театрі Праги. В цій п'єсі демонструється, як деструктивна емоційність та дитячість жіночого характеру може привести до трагедії.

За словами Кундери, його перший зрілий період розпочався в 1958 (чи в 1959 — він згадував обидва роки), коли він «знайшов себе як письменника». Він в той час працював над першою новелою «Я, похмурий бог».

Публікація «Смішних кохань» та «Жарту» була першим кроком до відкритої критики тоталітаризму. В цей час Кундера дуже яскраво висловлює свою віру в чеські національні традиції та роль своєї країни і її спадщини.

«Я, похмурий бог» (1958) — це маленька драма особистих відносин, яка була включена в «Смішні кохання», але в 1981 вона зникла зі збірника. Кундера гадає, що спостереження за людиною крізь призму сексуальних відносин може відобразити людську природу. Сучасний Дон Жуан колекціонує жінок, тому що цього потребує звичай нашого часу.

В драматичній новелі «Гра в автостоп» герої починають свою літню відпустку, граючи в таку гру: вони прикидаються, що бачать один одного вперше. Хлопець прикидається чоловіком, який шукає повію, а дівчина — повією. Наприкінці вони розуміють, що ця гра розбиває їх відносини.

В творі «Едуард та Бог» мова йде про хлопця, який прикидається віруючим, щоб провести ніч з дівчиною. В той час його намагається зробити атеїстом директор школи, в якій він працює. Після досягнення своєї мети головний герой розчаровується в дівчині.

П’єса «Жак та його пан» (1971) була продуктом туги за західною раціональністю та усвідомлення відносності речей, пов'язаних з людиною. Ця п’єса, яка є несерйозною, жартівливою, присвячена Дені Дідро. Три розповіді покладені до основи сюжету, і це створює ефект поліфонії.

В романі «Жарт» (1967) Кундера вперше глибоко розвинув головну тему своїх творів — думку про неможливість розуміння та контролю за реальністю. «Жарт» є викликом оптимізму комуністів Чехословаччини 1950 років, які вірили в те, що реальність може бути збудована та знаходитися під контролем

Тема сексуальних відносин як засобу підкорення людини знов з'являється у п'єсі «Два вуха, два весілля» (1968, в 1969 опубліковано під назвою «Безглуздя»). «Безглуздя», виповнене в дусі драми абсурду — це перший зразок політичної сатири в творчості Кундери.

«Життя деінде» (фр. переклад був опублікований в Парижі в 1975) — це роман-заклинання. В цьому романі Кундера відриває всі залишки захоплення комуністичною ідеологією молодості.

«Вальс на прощання» (вперше опублікований чеською мовою в 1979) — користується формою французького водевілю. Спочатку роман називався «Епілог».

Кундері знадобилося шість років, щоб закінчити свій перший «західний» роман. Його назва була «Книга сміху та забуття» (1978). Дорослі, які забувають своє минуле, за думкою Кундери, стають схожими на дітей, як це трапилося з жінкою на ім'я Таміна, коли вони після смерті свого чоловіка потрапила на острів, де жила разом з дітьми та сама майже перетворилася на дитину (та була неодноразово зґвалтованою дітьми). Ангельський, оптимістичний, колективний сміх — це шлях до деструкції, як і спроба створити комуністичне суспільство.

«Нестерпна легкість буття» (1982) — це найвідоміший роман Кундери. В центрі дій опинилися дві сімейні пари, Томаш і Тереза та Сабіна і Франц. «Нестерпна легкість буття» досліджує ніцшеанський міф вічного повернення.

Роман «Безсмертя» (опубл. французькою мовою в 1990) є найбільш французьким з романів Кундери і базується на конкретному досвіді життя у Франції. «Безсмертя» — це історія француженки Агнес, яка на початку роману показується старою жінкою. Один її жест, дуже жіночий та привабливий, за думкою Кундери, є претензією на безсмертя. В той же час розказується про відносини між німецьким поетом Гете та його подругою Беттіною фон Арнім, яка вирішила потрапити до історії за допомогою відомого поета. Вони вели переписку, та через багато років вона переписала оригінальні листи, створюючи з себе та поета двох закоханих.

«Повільність» (1995) — це перший художній твір, який Мілан Кундера написав французькою. В дусі грайливості Кундера включає художню версію власне себе та своєї дружини. В романі робиться важливе твердження: чим повільніша дія, тим вище інтенсивність пам’яті.

«Ідентичність» (1998) — це історія кохання, де головна героїня, Шанталь, скаржиться на те, що вона вже некрасива, і її коханець, Жан-Марк, починає писати їй анонімні листи. Це непорозуміння майже руйнує їх відносини. З’являються типові для Кундери теми: любов, смерть, недосконалість людського тіла.

«Невідомість» (2000) — роман, опублікований іспанською мовою. Його темами є еміграція, самотність, пам'ять, забування, ностальгія та байдужість.

Твори:

Поезії:
Людина, Дикій Сад (Člověk zahrada širá, 1953)
Останній травень (Poslední máj, 1955)
Монологи (Monologues, 1957)

Романи й збірки оповідань:
Жарт (книжка) (Žert, 1967)
Смішні кохання (Směšné lásky, 1970)
Вальс на прощання (Valčík na rozloučenou, 1972)
Життя деінде (Život je jinde, 1973)
Книга сміху та забуття (Kniha smíchu a zapomnění, 1978)
Нестерпна легкість буття (Nesnesitelná lehkost bytí, 1984)
Безсмертя (Nesmrtelnost, 1990)
Повільність (фр. La Lenteur, чеськ. Pomalost, 1995)
Справжність (фр. L'Identité, чеськ. Totožnost, 1998)
Невідомість (фр. L'Ignorance, чеськ. Nevědomost, 2000)

П'єси:
Два вуха, два весілля (Dvě uši, dvě svatby 1968, в 1969 опубл. під назвою «Безглуздя»)
Якуб та його пан (Jakub a jeho pán, 1971)

Біографія

Твори


Критика


Читати також