Чому слова крутяться на язиці?
Кожен пам’ятає це відчуття відчаю, коли слово крутиться на язиці, але ніяк не може з нього злетіти. Це явище стали вивчати в 60-х роках – науковці намагалися зрозуміти, чому так буває і як цьому зарадити. І таки дещо з’ясували.
Прескев’ю (presque vu), що в перекладі з французької означає «майже побачене», описує стан, коли ти майже знайшов потрібне слово, і певен, що знаєш його. І ще пів секунди, і ти мав би його згадати. Але ж ні, ніяк. Немає в англійській такого слова.
Згідно з результатами досліджень, ситуації, коли слова висять на язиці, проте не злітають з нього, виникають доволі часто. Більшості це явище дошкуляє десь раз на тиждень. А от людям у віці – майже щодня. Слова крутяться на язиці у більшості мов, від арабської до бурської, і найгірше, коли їх блокують так звані «потворні сестриці». Хочеш згадати, як звали Ван Гога, а на думку спадає лише «Він Дізель». Щоб зрозуміти механізм цього процесу, науковці поєднали неврологію з комп’ютерними науками й отримали так звані нейромережеві моделі. Вони (тобто науковці) симулювали за допомогою комп’ютера, як нейрони взаємодіють зі словами. У цих моделях мозок показано як мережу пов’язаних одне з одним вузлів – центрів оброблення інформації. Таких собі комп’ютерів. Принцип роботи цих моделей схожий на роботу мозку.
У 1949 році психолог Дональд Гебб запропонував теорію, що пояснює, як міняються нейрони під час розшифрування інформації. Так ми вчимося. Що в нейромережевих моделях, що в неврології у процесі мислення активуються конкретні кластери нейронів чи вузлів, тобто вони посилають один одному сигнали. Спершу активуються вищі, складніші групи, а від них уже простіші. Спочатку ці патерни здаються непередбачуваними, але з часом вони набувають регулярності. У процесі мислення певні кластери нейронів активізуються, і зв’язки між ними міняються. Що частіше це відбувається, то імовірніше, що потім вони активізуються разом. Це як стежинка в лісі – що частіше ти нею ходиш, то краще вона протоптана. Запам’ятовувати – це, звісно, добре, але з цього ще треба вміти скористатися.
Починаючи шукати інформацію, мозок спершу активізує кластери вищого рівня, що містять семантичну чи значеннєву інформацію. І лише потім доходить до нижчої групи з фонологічною чи звуковою інформацією. Наприклад, ви хочете поговорити про меч короля Артура. Спершу реагують кластери вищого рівня. Потім «вмикаються» кластери кожного звука, слово Excalibur. Якщо це слово крутиться на язиці, то значеннєві кластери вже відреагували, але звукові ще повністю не активізувалися, бо сигнал у мозку йде манівцями, а не навпростець. Тому часто можна описати властивість слова, не згадавши самого слова. Це як «починається з ш-» чи «римується з ловець». Коли намагаєшся згадати, хто грав Термінатора.
А ще виявили, що слова підказувати не варто, бо від цього буде більше шкоди, ніж користі. Дослідники це називають «ефектом резолюції»: якщо згадаєш слово сам, то мозкові буде легше зафіксувати правильну путь від змісту до звуку. Тож якщо тебе ще колись попросять підказати якесь слово, можеш подивитися тій людині прямо у вічі й відповісти: «Ні, ти так нічого не навчишся!» Але є інші способи допомогти. Просто підкажіть їй. Наприклад, «Арн», коли йдеться про Арнольда Шварценеггера – це допоможе налагодити правильні зв’язки в мозку. І наступного разу тій людині буде легше згадати те слово чи ім’я самотужки.
