Біографія Джорджа Орвелла

Джордж Орвелл (справжнє ім’я Ерік Артур Блер) – англійський письменник – народився 25 червня 1903 року в бенгальському селі Мотіхарі на кордоні з Непалом.

У той час Індія була частиною Британської імперії, і батько майбутнього письменника, Річард Блер, служив в одному з департаментів індійської адміністрації Великої Британії. Він походив зі збіднілого шотландського аристократичного роду. Мати письменника була дочкою французького торговця. Як пізніше пригадував письменник, його сім'я «хотіла жити по-джентльменськи на 400 фунтів на рік».

Коли Еріку виповнилося 8 років, його з великими труднощами влаштували за державний кошт до елітарної приватної підготовчої школи в графстві Сассекс. Перебування у цьому закладі залишило болючі спогади: хлопець страждав через розлуку з батьками, несмачну їжу, холод, фізичні покарання, які принижували його і наповнювали постійним відчуттям провини. За спогадами його дружини Соні, Джордж Орвелл вважав, що саме у цій школі почали підсвідомо накопичуватися враження, які послужили матеріалом для роману «1984». Друг письменника, Тоско Файвел, стверджував, що Орвелл переніс у фантастичний Лондон 1984 року «звуки, запахи і кольори свого шкільного дитинства».

Через кілька років, проявивши неабиякі здібності в навчанні, хлопчик одержав стипендію для подальшого навчання в Ітоні, найпривілейованішій приватній школі Великої Британії. Там одним з його викладачів був Олдос Гакслі — відомий письменник-фантаст. Пізніше в есе «Чому я пишу» Орвелл згадував, що вже в 5-6 років він твердо знав, що буде письменником, а в Ітоні визначилося коло його літературних пристрастей — Джонатан Свіфт, Джек Лондон.

Він жив в аристократичній, але бідній сім'ї, і після закінчення навчання Ерік виїхав з Англії до її східних колоній, як колись його батько й тисячі інших незаможних англійців. Опісля, пішов на службу до імперської поліції, спочатку в Індію, потім у Бірму. Там він служив поліцейським, пізніше спробував й інші види заробітку: полював, керував рибальським човном і навіть працював продавцем. Втім, не зміг заробити статків і остаточно підірвав слабке з дитинства здоров'я. У 1927, розчарувавшись в ідеалах і системі, якій він служив, Блер пішов у відставку й переселився на Портобелло Роуд, квартал лондонської бідноти, потім поїхав до Парижа — осередку європейської богеми. Однак майбутній письменник вів аж ніяк не богемний спосіб життя, він жив у робочому кварталі, де заробляв миттям посуду, і набирався досвіду й вражень, що пізніше наповнять його романи й численні есе. За його словами, він «покутував колоніальний гріх»: «Я свідомо бажав стати на місце тих, кого вільно або невільно принижував п'ять років, хотів стати жертвою і невдахою. Думка про життєвий добробут, навіть найскромніший, була мені тоді огидна».

1933 року він опублікував збірку нарисів «У злиднях Парижа і Лондона» під псевдонімом Джордж Орвелл. Це літературне ім'я письменник обрав не випадково: Святий Джордж — патрон Англії, а Орвелл — назва річки, що протікає сільською місцевістю на півночі Англії. Тобто Ерік Артур Блер зрікся аристократичного походження і став уособлювати себе з народом. Так підписував він усі романи, що виходили після цього щороку.

У 1934 побачила світ книга «Бірманські будні», в якій автор розповів про роки, проведені на службі в колоніях Британської імперії. У 1935 було опубліковано роман «Дочка священника» (A Clergyman's Daughter) і низку робіт з найрізноманітніших питань — політики, мистецтва, літератури.

Вважаючи себе соціалістом, Джордж Орвелл став (на короткий час) членом лівоанархістської Незалежної лейбористської партії, при цьому він опинився у конфлікті майже з усіма соціалістами Англії.

Наприкінці 1936, коли в Іспанії почалася громадянська війна, Орвелл, як кореспондент «Бі-бі-сі» та лондонської газети «Обзервер», разом із дружиною Елін О’Шонесі (Eileen Blair) вирушив до Іспанії. Боронили республіку від франкістів в Іспанії різні люди — від комуніста Мате Залки до Ернеста Гемінгвея і Андре Мальро. Як прихильник британської соціалістичної Незалежної лейбористської партії Орвелл приєднався до невеликої антисталіністської лівої партії ПОУМ, і в складі її ополчення кілька місяців воював на фронті проти франкістів.

Приїхавши у квітні 1937 в відпустку до Барселони, де на той час уже перебувала його дружина, Орвелл потрапив у протистояння між комуністами й анархо-синдикалістською Національною конфедерацією праці (CNT), і, під час сутичок початку травня, разом із ПОУМ став на боці анархістів. Після закінчення сутичок іспанські комуністи звинуватили в усьому ПОУМ, заборонили її та почали репресії. Переслідування троцькістів, що розпочала республіканська влада під тиском Москви, ледве не коштували йому життя. Орвелл не знав, що для Сталіна в Іспанії точилося дві війни — одна проти фашизму і друга, таємна, війна проти Лева Троцького, за монопольний вплив на міжнародний комуністичний рух. Але він прекрасно відчув фальш і брехню, несправедливість звинувачень чесних і хоробрих бійців, вони з дружиною самі ледве не стали жертвами таємних розправ агентів НКВС з їх політичними противниками. Джордж був поранений у горло: куля пройшла за кілька міліметрів від артерії і на рік позбавила письменника голосу. Подружжю вдалося втекти з Іспанії, і 1938 року Орвелл опублікував книгу «Данина Каталонії» (Homage to Catalonia), — одну з найяскравіших та найправдивіших розповідей про громадянську війну в Іспанії і один із перших лівих протестів проти сталінської нечистої гри. Водночас Орвелл, як і низка інших лівих письменників, намагається розгадати таємницю московських політичних процесів проти діячів старого, ленінського керівництва партії, на яких колись незламні більшовицькі вожді, явно духовно розчавлені в катівнях, покірно каялися в шпигунстві, тероризмі і диверсіях.

Наприкінці 1930-х Орвелл разом із Незалежною лейбористською партією займав пацифістські позиції. Одного разу йому наснилося, що почалася війна, і він усвідомив, що саботувати війну всупереч своєму патріотизму не зможе. Під час Другої світової війни Джордж Орвелл працював на «Бі-Бі-Сі», потім — редактором літературного відділу в газеті, а наприкінці війни — репортером у Європі.

У 1944 Ерік та Елін Блер всиновили одномісячного хлопчика, якого вони назвали Річардом. 15 березня 1945 Орвелл виїхав у відрядження до Парижа як кореспондент газети «Обсервер». Тоді його дружина перенесла операцію і 29 березня 1945 раптово померла від післяопераційної інфекції. Після втрати Елін, Орвелл переселився на відлюдний острів Юра на узбережжі Шотландії, де працював, майже ні з ким не спілкуючись. Тут він завершив роман «1984», який було опубліковано в 1949. Друкувати рукопис на машинці йому доводилось самотужки, оскільки видавництво не знайшло стенографістки, що погодилась би працювати в таких умовах. Письменник проводив за роботою по 12-14 годин щодня, не звертаючи увагу на кровохаркання і високу температуру. Під час виходу книги він уже перебував у Лондонському госпіталі. Тут письменнику на деякий час покращало і просто в лікарні Орвелл обвінчався зі своєю другою дружиною — Сонею.

Джордж Орвелл помер вночі 21 січня 1950 року у віці 46 років від туберкульозу. Безпосередньою причиною смерті стала легенева кровотеча. Некролог надрукували у рідній газеті Орвелла «Трибьюн». Згідно із заповітом його поховали у сільській парафіяльній церкві Всіх Святих у Беркширі. На надгробку висікли справжнє ім'я письменника — Ерік Артур Блер.

Соня Орвелл успадкувала літературний архів чоловіка і пережила його на 30 років.

Навіть після подій в Іспанії Орвелл залишився непримиренним критиком вад капіталізму, «демократичним соціалістом» і противником консервативних політиків, яких завжди вважав профашистськими. Саме європейський профашистський консерватизм, на думку письменника, віддав іспанську демократію на поталу Франко Франциско, Гітлеру й Беніто Муссоліні. Орвелл, Артур Кестлер, Олдос Гакслі та інші інтелектуали довоєнної пори, яким раніше від інших лівих відкрилося звіряче обличчя червоної диктатури, не зрадили своїх гуманістичних переконань, свого співчуття бідним і знедоленим класам усього людства. Вони позбулися лише ілюзій щодо світової місії СРСР і можливостей революційної ідеології комуністичного руху.

Ще в рецензії на «Майн кампф», надрукованій 1934 року, Орвелл поставив поруч імена Гітлера й Сталіна. Пізніше він дедалі наполегливіше зазначав спільність тоталітарних методів обох диктаторів. 1943 року, коли Сталін розпустив Комінтерн, аби підкреслити свою відмову від ідеї світової революції і свою лояльність до союзників по антигітлерівській коаліції, Орвелл написав різко антисталінський памфлет «Колгосп тварин» (Animal Farm), де в хижому кабані Наполеоні з його незмінною люлькою в зубах легко впізнати Сталіна. Завершивши роботу над рукописом у лютому 1944, Орвелл після відмови декількох видавництв зміг опублікувати її лише в 1945. Видавців лякав відверто антисталіністський (за словами самого Орвелла) характер книги. Але йшла війна, і перед загрозою фашистського рабства московські політичні процеси і радянсько-німецький пакт про ненапад витіснялися на периферію суспільної свідомості — на карту була поставлена свобода Європи. У той час і в тих умовах критика сталінізму неминуче асоціювалася з випадом проти СРСР.

Картина жахливої монотонної майбутньої дійсності, намальована Орвеллом у романі «1984», є насправді послідовною концепцією природи сучасного світу, а не випадковими видіннями новітнього Нострадамуса.

У західній окупаційній зоні Німеччини 1947 року американські військові затримали незвичайний вантаж: кілька тисяч свіжовидрукуваних примірників книжки незрозумілою їм мовою. На палітурках було ім'я автора латиницею — George Orwell. Солдатам, певно, пояснювали, що видання призначено для тисяч українських біженців у таборах переміщених осіб (DP) — певного часу в західній зоні таких людей налічувалося 118 625. Однак американці передали літературу представникам радянських репатріаційних комісій. Ті потрактували книжечку під назвою «Колгосп тварин» як пропаганду й конфіскували. Однак вдалося врятувати частину накладу видання, яке було першим перекладом іноземною мовою нового твору британського письменника Джорджа Орвелла «Animal Farm». Цей роман-казка згодом приніс йому визнання письменника світового рівня. Орвелл навіть виділив частину власних грошей на друк книжки в українському видавництві «Прометей» у Німеччині з такими словами унікального авторського звернення:

У колишньому СРСР творчість Орвелла стала відома читачеві з 1988, коли в журналах було опубліковано «Ферму тварин». У той же період було зняте багаторічне табу з іншої антиутопії Дж. Орвела — «1984», роману, що в СРСР або замовчувався, або трактувався як антирадянський, реакційний.

У 2009 впливова британська газета «The Times» оголосила роман «1984» найважливішою книгою, надрукованою за останні 60 років.

У 2013 в «День Орвелла» газета «The Guardian» провела на своєму сайті опитування: «Чи правий був Джордж Орвел у своїх прогнозах майбутнього?», себто, чи збулися в сучасному світі побоювання Орвелла щодо тоталітаризму, постійного спостереження за людьми і деформації мови. 89 % опитаних відповіли «Так».

Книги:
«У злиднях Парижа і Лондона» (Down and Out in Paris and London, 1933)
«Бірманські будні» (Burmese Days, 1934)
«Донька священника» (A Clergyman's Daughter, 1935)
«Нехай квітне аспідистра» (Keep the Aspidistra Flying, 1936)
«Дорога на Віґан-Пірс» (The Road to Wigan Pier, 1937)
«Данина Каталонії» (Homage to Catalonia, 1938)
«Переводячи подих» (Coming Up For Air, 1939)
«Лев та єдиноріг: соціалізм та англійська геніальність» (The Lion and The Unicorn: Socialism and the English Genius, 1941)
«Колгосп тварин» (Ферма тварин, Свійський хутір) (Animal Farm, 1945)
«1984» (Nineteen Eighty-Four, 1949)