Біографія Едгара Аллана По

Едгар По – американський прозаїк, поет, есеїст, драматург, літературний редактор і критик, один із провідних представників американського романтизму; найвідоміший своїми макабричними (у стилі жахів) і містичними оповіданнями – народився 19 січня 1809 року в Бостоні (Массачусетс) у шотландсько-ірландській родині.

Син акторки Елізабет Арнольд Гопкінс По і актора Девіда По-молодшого. Середній з трьох дітей: старший брат – Вільям Генрі Леонард По, молодша сестра – Розалія По.

Його батько покинув сім'ю у 1810. Коли Едгару було лише два роки, його мати й батько майже одночасно померли від сухот, залишивши трьох дітей. Едгара взяв до своєї сім'ї Джон Аллан, успішний шотландський купець з Річмонда (Вірджинія), який торгував тютюном, одягом, пшеницею, надгробними плитами й іншими товарами. Меншу дитину – шотландець Меккензі, а старшого хлопчика Вільяма взяв дід, генерал По. Друге (середнє) ім'я По, яке він прийняв на знак поваги до сім'ї Аллана (хоча ніколи не був формально всиновлений), часто (навіть в енциклопедіях) помилково подається як «Аллен» (насправді має бути саме «Аллан»).

Сім'я Алланів охрестила в 1812 юного Едгара як вірного єпископальній церкві. Джон Аллан одночасно розпещував і агресивно дисциплінував свого прийомного сина. Його названа мати любила хлопчика до самої своєї смерті. У віці п'яти-шести років Едгар умів читати, писати, малювати, декламувати вірші на розвагу гостей за обідом. Він був вдягнений, як маленький принц, мав поні, на котрому їздив верхи, мав власних собак, які супроводжували його, і ліврейного грума; завжди мав у достатній кількості кишенькові гроші, і в дитячих іграх у нього завжди була якась улюблениця, яку він засипав подарунками. Він, його дружина Франческа Аллан і Едгар 1815 року здійснили подорож до Англії. Едгар недовго відвідував школу латинської граматики в рідному місті вітчима Ірвін (Шотландія). У 1816 сім'я переїхала до Лондона. Едгар навчався у школі-інтернаті в Челсі до літа 1817. Потім вступив до «Школи Маєтку превелебного Джона Бренсбі» (Reverend John Bransby's Manor House School) у Стоук Ньюінґтоні (тоді містечко за 6 кілометрів від Лондона).

1820 року Едгар разом з Алланами повернувся до Річмонда. Тут у По з'явилися нові друзі, з якими він мандрував, у тому числі й на човнах. У ньому рано прокинувся інтерес до пригод, пристрасть до всього незазнаного. Після повернення з Англії Едгара віддали до Англійської класичної школи, де дуже добре викладали англійську літературу, що стимулювало творчий талант Едгара. До 13-14 років його поетичні спроби набули зрілості. У 1824 По був лейтенантом почесної варти Річмонда під час святкування приїзду до міста маркіза де Лафаєта. У березні 1825 помер дядько Джона Аллана Вільям Гейт, який вважався одним із найбагатших мешканців Річмонда і залишив Алланам кілька акрів землі. Спадок оцінювався в близько $ 750 000. Влітку 1825, Аллан відсвяткував збільшення своїх статків придбанням двоповерхового цегляного будинку, що мав назву «Молдавія». Можливо, По був заручений з Сарою Ельмірою Ройстер перш ніж у лютому 1826 його прийняли до Університету Вірджинії, де він мав вивчати мови. Навчальний заклад був створений на ідеалах свого засновника, Томаса Джефферсона. Були встановлені жорсткі правила, щодо азартних ігор, коней, зброї, тютюну і алкоголю, але вони в більшості випадків ігнорувалися. Під час свого перебування там По порвав із Сарою і постійно конфліктував із прийомним батьком через гральні борги.

Після року навчання Едгар По покинув університет, відчуваючи, що на нього ніхто не чекає у Річмонді (особливо після того як його кохана Сара вийшла заміж за Александера Шелтона), він у квітні 1827 відправився до Бостона, по дорозі перебиваючись заробітками як клерк або журналіст, у якийсь момент почав використовувати псевдонім Анрі Ле Реннет. Вперше чітко й різко виявив себе основний конфлікт у житті Едгара Аллана По – конфлікт творчої, шляхетної особистості й грубого гендлярського утилітаризму, що все підпорядковує зиску.

Не в змозі утримувати себе фінансово, 27 травня 1827 По завербувався рядовим до лав армії Сполучених Штатів, використовуючи ім'я «Едгар А. Перрі». Він заявляв, що йому 22 роки, хоча на той час його справжній вік становив 18.

Спочатку він служив у Форті Незалежності, на Бостонській гавані за 5 доларів на місяць. У тому ж році вийшла його перша книга, 40-сторінкова збірка віршів «Тамерлан та інші вірші», підписана псевдонімом «Бостонець». Було надруковано лише 50 примірників, і публіка зустріла її прохолодно. Військо, в якому служив Едгар Аллан По, передислокували до форту Молтрі, в Чарльстоні, Південна Кароліна. Едгара підвищили у званні до артилерійського техніка, майстра робочої спеціальності, який підготовлював снаряди для артилерії. Його щомісячна заробітна плата зросла майже удвічі. Після двох років служби й досягнення рангу сержанта артилерії (найвище звання, яке може досягти унтер-офіцер), По вирішив завершити своє служіння Батьківщині, яке мало тривати 5 років, раніше. Він відкрив своє справжнє ім'я і становище своєму командиру, лейтенантові Говарду. Говард міг його відпустити лише тоді, коли за нього попросить опікун Джон Аллан. Кількома місяцями пізніше йому було відмовлено в допомозі, можливо, Аллан навіть не повідомив Едгару про хворобу його прийомної матері. Френсіс Валентина По померла 28 лютого 1829. Напевно, пом'якшений втратою дружини, Джон Аллан вирішив підтримати спробу По піти з армії, щоб служити у Військовій академії США у Вест-Пойнті.

По остаточно був демобілізований 15 квітня 1829 після того, як була забезпечена його заміна в особовому складі. Перед вступом до Вест-Пойнту, По на деякий час повернувся до Балтимора, щоб побачитися зі своєю овдовілою тіткою Марією Клем, її дочкою Вірджинією Елізою Клем, своїм братом Генрі та хворою бабусею Елізабет По. Тоді ж у 1829 в Балтиморі він опублікував свою другу книгу «Аль-Аарааф, Тамерлан і малі вірші».

По відбув до Вест-Пойнта, й 1 липня 1830 був прийнятий до академії. У жовтні 1830 Джон Аллан вдруге одружився з Луїзою Паттерсон. Одруження і круті суперечки з По через народження позашлюбних дітей призвели до того, що прийомний батько відрікся від По. Едгар вирішив покинути Вест-Пойнт, навмисно потрапивши під військовий трибунал. 8 лютого 1831 він спробував грубо не виконувати обов'язки, не підкорюватися наказам та не відвідувати заняття і церкву. По спеціально звернувся з проханням не відраховувати, знаючи, що його визнають винним.

Він вирушив до Нью-Йорка в лютому 1831 і видав третю збірку поезій з назвою «Поеми Едгара А. По. Друге видання». Книжка була видана на кошти, зібрані серед товаришів, з якими навчався у Вест-Пойнті, сума становила 170 доларів. У книжці було ще раз надруковано вірші «Тамерлан» і «Аль Аарааф» та 6 нових творів. Пізніше, в березні 1831, По повернувся до Балтимора. Його старший брат Генрі помер 1 серпня 1831 через алкоголізм.

Після смерті брата По вирішив розпочати кар'єру письменника. Після перших невдалих поетичних спроб По вирішив зосередитися на написанні прози. Він опублікував декілька історій у Філадельфії і почав роботу над єдиною своєю драмою «Politian». У жовтні 1833 Едгар зі своєю історією «Рукопис, знайдений у пляшці» виграв конкурс, проведений газетою The Baltimore Saturday Visiter. Оповідання привернуло увагу Джона П. Кеннеді, впливової людини в Балтиморі, який порекомендував По Томасу Вайту, редакторові річмондського журналу «Південний літературний вісник» (Southern Literary Messenger). Переїхавши до Річмонда, По став помічником редактора, проте за два тижні його впіймали п'яним на роботі та звільнили. Повернувшись до Балтимора, 22 вересня 1835 По таємно одружився зі своєю кузиною Вірджинією Клем, яка стала адресатом його найпроникливіших ліричних віршів. Йому було 26 років, а Вірджинії лише 13, хоча в свідоцтві про шлюб її вік збільшено на 8 років. Поновлений на посаді після обіцянки Вайтові чемно поводитися, Едгар, Вірджинія та її матір переїхали до Річмонда. Він працював у Southern Literary Messenger до січня 1837. Впродовж цього періоду тираж зріс до 3 500 примірників. По надрукував декілька поезій, ряд критичних статей та оповідань. 16 травня 1836 на прохання Вірджинії було проведено другу, публічну церемонію одруження.

«Повість про пригоди Артура Гордона Піма» була надрукована і стала широко відомою в 1838. Влітку 1839 По обійняв посаду помічника редактора в Burton's Gentleman's Magazine. У цей період написано чимало статей, оповідань і літературних відгуків, які стверджували репутацію По як різкого й чесного критика. По залишив Burton's через рік плідної праці, бо дістав кращу пропозицію від Graham's Magazine.

Одного вечора в січні 1842 Вірджинія грала на піаніно і співала перед гостями, коли у неї раптово відкрилось кровохаркання. Вона була при смерті через туберкульоз. Засмучений тяжким станом дружини Едгар почав пити ще більше. Надрукований 29 січня 1845 вірш «Ворон» у нью-йоркській газеті Evening Mirror став літературною сенсацією того року і привернув увагу публіки до творчості По. The Broadway Journal, у якому тривалий час працював письменник у Нью-Йорку, 1846 року збанкрутував. По переїхав до будинку в Бронксі, Нью-Йорк. У цьому будинку 30 січня 1847 померла Вірджинія. Смерть дружини стала останньою і непоправною катастрофою життя По, сповненого виснажливої праці, яка не допомагала вибратися з бід, що переслідували його і призвели до душевного зриву й ранньої загибелі.

3 жовтня 1849 року По було знайдено на одній із вулиць рідного Балтимора без свідомості. Поета було доставлено до клініки Вашингтонського медичного коледжу, де Едгар Аллан По і помер у неділю 7 жовтня 1849 року.

Усі записи в лікарні, а також свідоцтво про смерть По вважаються втраченими. Причина його смерті досі не з'ясована і може бути пов'язана з тяжкою пневмонією, зловживанням алкоголем, наркотиками, холерою, сказом, самогубством (імовірно, помилкова версія, зважаючи на спроби самогубства в попередні роки), туберкульозом, серцевою недостатністю, крововиливом до мозку та іншими чинниками.

Едгар Аллан По написав свої найвідоміші твори в готичному жанрі, якого він дотримувався, аби задовольнити смак публіки. Найчастіше у своїх оповіданнях він піднімає питання смерті: її фізична незрозумілість, страх передчасного поховання, реанімація мерців та скорбота. Багато його робіт, як правило, відносять до романтизму.

За межами жанру жахів, По також успішно писав гостру сатиру, гумористичні твори та містифікації. Для комічного ефекту він використовував іронію і абсурдну гіперболізацію. Він намагався звільнити пересічного читача від традиційного сприйняття культури. «Метценгерштайн» – це перше надруковане оповідання По, а також його перша проба пера в жанрі хорору, спочатку твір передбачався, як бурлескне висміювання популярного жанру. По також заново відкрив світу літератури наукову фантастику, критично відреагувавши на появу нових технологій, таких як повітряна куля. Доволі часто зустрічається використання у його творах елементів популярних на той час таких псевдонаук, як фізіогномія та френологія.

По написав більшість своїх творів, використовуючи теми, націлені на вподобання масової аудиторії.

Едгар Аллан По справедливо вважається основоположником детективної та фантастичної (наукової фантастики, містики та фантастики жахів) у США та в Новому світі в цілому. Не меншим є значення По для поезії та малого драматичного оповідання.

Впродовж усього свого життя По був найбільш відомим, як літературний критик. Його колега Джеймс Рассел Лоуел назвав його «найбільш специфічним, філософським і безстрашним критиком Америки». Завдяки своїм їдким коментарям По отримав прізвисько «Людина-томагавк». Едгар Аллан По став першим американським поетом, що став популярнішим у Європі, ніж у Сполучених Штатах Америки. У Франції протягом майже 20 років видатний поет Шарль Бодлер перекладав твори По французькою мовою. Його точні переклади поширили роботи По всією Європою.

Ранні детективні новели про слідчого Огюста Дюпена заклали фундамент для подальшого розвитку детективного жанру загалом. Сер Артур Конан Дойл казав: «Кожне з детективних оповідань По – це корінь, з якого зросла література загалом….. Де були детективи до того, як По вдихнув у них життя?». Твори письменника також значно вплинули на формування наукової фантастики, вельмишановний Жуль Верн написав сиквел до роману «Повість про пригоди Артура Гордона Піма». Герберт Уеллс вважав: «„Пригоди Артура…“ розповідають, що міг уявити дуже ерудований розум про Південний полюс століття тому».

Творчість письменника, хоч би як повно відбивалася в ньому його особистість, не обмежується «психологічною автобіографією». Як новеліст По всерйоз показав себе в розповіді «Рукопис, знайдений у пляшці» (1833). У традиції незвичайних морських подорожей написана розповідь «Падіння в Мальстрем» (1841) і єдина «Повість про пригоди Артура Гордона Піма» (1838). До «морських» творів належать розповіді про пригоди на суші й у повітрі: «Щоденник Джуліюса Родмена» – вигаданий опис першої подорожі через Скелясті гори Північної Америки, зробленої цивілізованими людьми (1840), «Незвичайні пригоди такого собі Ганса Пфааля» (1835), «Історія з повітряною кулею» (1844) про нібито здійснений переліт через Атлантику. Ці твори – не тільки історії про незвичайні пригоди, але й пригоди творчої фантазії, алегорії постійної драматичної подорожі в незвідане. Завдяки ретельно розробленій системі деталей досягалося враження вірогідності й матеріальності вимислу. У «Висновку» до «Ганса Пфааля» По сформулював принципи того виду літератури, що згодом назвуть науково-фантастичним.

Художній зміст таких розповідей, як «Лігейя» (1838), «Падіння будинку Ашерів» (1839), «Маска Червоної смерті» (1842), «Колодязь і маятник» (1842), «Чорний кіт» (1843), «Барило амонтільядо» (1846), звичайно, аж ніяк не вичерпується картинами жахів, фізичних страждань. Зображуючи різні екстремальні становища й виявляючи реакції героїв на них, письменник доторкнувся до тих ділянок людської психіки, що їх нині вивчає наука.

Біографія

Твори

Критика