14.12.2022

Українське життя Едгара Аллана По

Ірина Рада

Американський романтик належить до тих митців, інтерес до яких з часом зростає. Едгара По шанували французи Шарль Бодлер, Артюр Рембо, Стефан Малларме. Вони перекладали його вірші, писали про нього статті, цитували По у своїх щоденниках, називали свої твори його словами, вважали себе його спадкоємцями. Французькі поети розповсюдили «моду» на Едгара Аллана По по всьому світові.

Костянтин Бальмонт був пристрасним перекладачем і популяризатором американського митця в Росії. Він видав п’ятитомне зібрання творів По на початку XX століття, написав нарис його життя та творчості, присвятив йому статтю «Геній відкриття», виступав з лекціями та доповідями про свого улюбленого поета. Зростанню популярності відомого американця серед росіян сприяли переклади та статті В. Брюсова, М. Гумільова, О. Блока, Д. Мережковського, М. Зенкевича, В. Васильєва та інших.

Серед тих, хто вважав Едгара По своїм кумиром, були Моріс Метерлінк й Оскар Уайльд.

Угорці, чехи, поляки мають повне зібрання віршів американського романтика.

Серед українців Павло Грабовський (1864-1902) чи не першим наприкінці XIX століття почав перекладати Едгара По.

Потім з’явилися переклади Святослава Гординського, Григорія Кочура, Анатолія Онишка, Галини Гордасевич. Ми назвали тих, хто перекладав «Крука» (і не лише його), і декілька слів присвятимо цій темі.

Колись, у 1949 році, у таборі приполярної Інти Григорій Порфирович Кочур, який був жертвою сталінських репресій, «переклав «Крука» з міркувань престижних», вважаючи ганьбою для української літератури відсутність інтересу до американського романтика. З одного боку, він мав рацію, а з іншого, він робив дуже важливу справу для українського мистецтва, — згадаймо державний російськомовний тиск на українських діячів культури. Напевно, не кожен мав таку мужність — робити український переклад у радянському концтаборі.

Працю Г. П. Кочура, видатного вітчизняного майстра перекладу, можна вважати бездоганною, взірцевою. Адже перекладачеві вдалося «виплести такий самий витончений візерунок рим, заколисати вірш такими ж повторами і паралелізмами ... відшукати майже неможливий еквівалент зловісному крикові Крука: «Nevermore» — «Не вернуть»... Кожна кочурівська подробиця відповідає оригіналові. Ми з повним правом можемо робити аналіз художнього мовлення вірша Едгара Аплана По в українському перекладі Григорія Кочура, тому що він передав дух і букву оригіналу. Докладніше про це розповів у своїй статті «Американський класик та українські перекладачі» Максим Стріха («Всесвіт». — 1998. — №7. — С. 132-133).

У «Жовтні» (1972. — № 3. — С. 19-20) з’явився «Крук» у перекладі Анатолія Онишка, якому «пощастило дати цікаву інтерпретацію, не позбавлену яскравості, поетичності й винахідливості». Гарне напутнє слово молодому перекладачеві сказав у тому ж часописі Григорій Кочур. При цьому він зазначив: «Правда, хотілося б, щоб перекладач досяг більшої природності й прозорості в синтаксичній побудові, з більшою увагою ставився до мови, не силуючи її для потреб ритму. Зрештою, перекладач має повну можливість переробляти та вдосконалювати свій переклад, проте й у такому вигляді він матиме гідне місце серед інших версій «Крука».

У 1982 році у «Жовтні» (№ 5. — С. 11-13) була надрукована добірка поезій Едгара По під назвою «Нездоланний чути дзвін». Віршів лише п’ять: «Ельдорадо» і «Дзвони» переклав Анатолій Онишко, «Аннабель Лі», «До моєї матері» та «Ленор» — Михайло Тупайло.

Чудовий сонет «До моєї матері» По присвятив Марії Клемм, матері своєї дружини й своїй рідній тітці. У перекладі М. Тупайла відчувається справжня синовня любов і вдячність поета до цієї мужньої жінки.

До моєї матері
Я відчуваю: ангели в раю,
Що вміють безкорисливо кохати,
Найкраще можуть відданість свою
Найменням ніжним висловити — «мати»;
І вас тому цим словом називаю —
Ви стали більш як матір’ю мені,
Коли пішла Віргінія до раю, —
Я вас ношу в сердечній глибині.
Бо рідна матір вмерла так зарання, —
Я їй життям завдячую, а вам...
Ви матір щирого мого кохання,
Тож більше, ніж синівським почуттям
Люблю вас, бо душі моїй життя
Без любої дружини — небуття.
1849

У «Всесвіті» у 1984 році (№ 2. — С. 112-116) з’явилися чотири поезії американського романтика і стаття Івана Карабутенка «Дивний талант Едгара По». Вірші «Серенада» та «Мрії» переклав Євген Крижевич, «Гімн» — Михайло Тупайло, «До Фанні» — Анатолій Онишко. Поезія «Гімн» присвячена знову ж Марії Клемм. Цікаво те, що поет звертається до неї як до Пречистої. Він порівнює життя простої жінки, яка багато разів рятувала його від загибелі, з подвигом Богородиці.

Переклад М Тупайла, як вимагає оригінал, нагадує молитву:

Гімн
Вночі і вдень, як сонце гріє,
Кажу: хвала тобі, Маріє,
В добрі і скруті, щасті й злі
Пребудь, зі мною на Землі.
Коли на крилах час летів
І обрій чистий голубів,
Від лінощів і суєти
Мене змогла ти вберегти.
А нині хмари огорнули
Моє сучасне і минуле, —
Прошу, пошли в моє життя
Надію хоч на Майбуття!

Стаття Івана Карабутенка присвячена основним рисам естетики Едгара По та її впливу на кілька поколінь письменників ХІХ-ХХ століть, серед яких Бодлер, Малларме, Гюїсманс, Уайльд.

Григорій Порфирович Кочур «мріяв колись зібрати усі українські переклади... [«Крука»] докупи й видати їх однією книжкою, як це зробили, скажімо, чехи... А поки відомий перекладач Анатолій Онишко прагне видати повний корпус поезій Едгара По українською мовою. Його робота (у ній використано працю різних перекладачів) вже близька до завершення», — повідомляє Максим Стріха зі сторінок «Всесвіту» (1998. — № 7. — С. 133). Фрагменти майбутньої книжки з'явилися саме в цьому часописі. У добірці 10 поезій у перекладі А. Онишка (серед них «Озеро», «Заснулій», «Місто серед моря», «Колізей», «Країна сновидінь»); 3 вірші — «Щасливий день», «Сонет-загадка», «До моєї матері» — у перекладі Михайла Тупайла; 6 поезій у перекладі Євгена Крижевича (серед них «Духи померлих», «Вечірня зоря», «Хробак-переможець»); 2 вірша — «Аннабель Лі», «Ельдорадо» — у перекладі М. Стріхи. Звісно, добірка складена так, щоб допитливий читач різнобічно познайомився з поезією американського митця.

Треба сказати, що відомі перекладачі В. Щурат і В. Коптілов також зробили свій внесок в українське життя Едгара По.

Як нам відомо, питання розповсюдження поезії майстра американської літератури українською мовою давно на часі ще й тому, що його творчість увійшла в програму загальноосвітньої школи. У часописі «Зарубіжна література в навчальних закладах» (1999. — № 4. — С. 10-21) ми знайдемо статтю В.М. Назарця та Є.М. Васильєва «Птах на ймення «Невернуть», або Біль душі Едгара По», де є докладний аналіз вірша «Крук». Тут же з’явився сам «Крук» в оригіналі, в російському перекладі М Зенкевича та в українському перекладі Г. Кочура.

Досвідчені науковці кажуть, що «переклад надзвичайно складних з точки зору поетики оповідань Е. По вимагає від перекладача неабиякої майстерності та письменницького хисту». Ми вже згадували Шарля Бодлера, завдяки перекладам котрого інтерес до Едгара По поширився по всьому світові. Новели славетного американця спочатку виходили в Україні також у перекладах майстрів слова. Петро Карманський, який належав до львівського об’єднання «Молода муза», був призвідцем у цій важкій справі.

У журналі «Прапор» (1989. — № 1. — С. 89-96) з нагоди 180-річчя з дня народження Едгара Аллана По вмістили листи письменника до двоюрідного брата Вільяма По, до дружини Вірджинії По, до шанувальника творчості Джорджа Евелета у перекладі Сергія Вакуленка, до цього вони ще не перекладалися українською мовою. Владислав Проненко підготував до друку в цім часописі переклад Майком Йогансеном оповідання «Мовчання. — Баснь» і своє післяслово «Краплини з чистої криниці». Скористуємося публікацією, аби визначити, хто ще залучав українського читача до скарбниці новелістики американського романтика. Прочитаємо на сторінці 96: «У 1928 році Державне видавництво України видало двотомник вибраних творів Е. По, куди увійшли 19 найбільш відомих оповідань американського письменника та незакінчена повість «Пригоди Артура Гордона Піма». Соромно сказати, що й досі це найбільш повне і єдине видання Е. По українською мовою в нашій республіці за часи радянської влади. В ньому Майк Йогансен виступив як перекладач («Золотий жук», «Повість Скелястих гір», «Людина юрби», «Падіння дому Ашерів», «Мовчання. — Баснь», «Ти єси»), так і літературознавець, автор вступної статті, яка не втратила наукової цінності і сьогодні, де ретельно проаналізував життя і творчість Е. По. В. Проненко вважає переклади М. Йогансена, який був автором кількох віршованих збірок, прозових творів, редактором перекладів, дуже вдалими. Академік О.І. Білецький свого часу стверджував, що переклад оповідань Едгара По, що зробили М. Йогансен і Б. Ткаченко, а саме про нього йдеться у «Прапорі», є такий, яким «може пишатися українська література».

У підручнику-читанці для 7-8 класів «Зарубіжна література» Т.Н. Денисової, Г.М. Сиваченко ми знайдемо уривки з «Падіння дому Ашерів» у перекладі М. Йогансена. У тернопільському виданні посібника-хрестоматії «Зарубіжна література» (упорядник Щавурський Б.Б.) маємо оповідання «Золотий жук» (скорочено) та «Провалля і маятник» у перекладі Ростислава Доценка.

Нещодавно, у 1997 році, з’явився підручник Наливайка Д.С., Шахової К.О. «Зарубіжна література XIX сторіччя. Доба романтизму» (K., Заповіт), де на сторінках 428-447 йдеться про особливості творчої манери Едгара По — письменника і поета. Часопис «Вікно в світ» (номери 4-6 за 1999 рік) присвячений літературі США. У № 4, с. 6-110, є розвідка відомого російського науковця М. Анастасьєва «Етюди про американську літературу», перекладена українською мовою. Вчений наполягає на тому, що «у Ірвінга з Купером все-таки чимало місцевої екзотики, тому-то й цінували їх передовсім як американців. Ну, а Едгар По, також не покидаючи рідного ґрунту, справді, як і хотів, став лицедієм світової сцени» (С. 52-59). У № 6, с. 119-127, вміщені матеріали для узагальнюючого уроку «Американське» та «європейське» в творчості Едгара По» Ганни Коломієць.

Американський митець Едгар Аллан По (1809-1849) займає у житті українського поета Павла Грабовського осібне місце.

Весною та влітку 1895 року П. Грабовський переживав тяжкий, хворобливий фізично та духовно стан, про що свідчить листування цього періоду. І ось 7 липня 1895 р. у листі до Івана Франка поет повідомив, що хоче перекласти поему Едгара По «Крук», що дуже йому сподобалася. А 3 серпня 1895 р. тому ж адресатові він пояснює: «Вибачайте, брате: не знаю, як би прийняли Ви мої одверті сердечні зливи, а мені б хотілось Вам усе розказати. Ет... що там балакати? Ви, певно, читали поему Едгара По «Крук»? Той самий Крук засів у мене в хаті чи, певніше, в душі і, здається, ніколи вже не зникне... Коли вийде з друку мій новий збірничок «З півночі» та Ви його прочитаєте, то, певне, зрозумієте все, все, на що натякаю... Руки не здіймаються до роботи. Гірко цілий вік бути шкапою водовозною; гірко подумати, що нічим другим не будеш».

Збіг обставин, а може, й доля звела українського митця з творчістю американського страждальця і поета з хворобливою душею Едгара Аллана По. Ці слова з листа до М. Павлика від 5 вересня 1895 року належать П. Грабовському, а могли б належати, якщо згадати умови життя, й Едгарові По: «...переживаю тяжкий стан душевний... Які пекельні муки, коли б Ви знали, шматують моє серце, а попереду — ні променя світла, ні гуку співчуття... Не судіть мене жорстоко: homo sum; хвораю духом, простерся середи шляху і не знаю, чи встану коли, чи вкінець загину хижим крукам на поталу... Переклав з Едгара По (Едгар По сказав би: «Написав.,.») поему «Крук», — не знайти, мабуть, найкращого виразу для тих почувань, що стискають мене всього. «Нічого» та «ніколи», — в сих двох словечках суть людського життя, людської долі; сі два словечка, мов дошкульні крайки катового канчука, оперізують тебе з перших стрік поеми...».

З того часу пройшло майже півтора року. Павло Грабовський приїхав до Якутська, де стан його здоров’я значно погіршився. І поет знову згадав того жахливого птаха з його бідолашним великим творцем в листі до І. Франка від 17 грудня 1896 p.: «...двоє суток текла горлом кров, мучив віддих. Лікар твердив хворобу в легких (гниють, праве понівечено). А ще треба калакати цілих 10 років! Не дурю себе надіями: може, вже навесні лопух зросте наді мною. Підходить черга: недуг прикував до ліжка; привид чорного крука, змальований Едгаром По, невідлучно носиться перед очима зі своїм зловіщим «ніколи». Сам вірш «Крук» був певним символом втрати сподівань, символом безнадійності; і, як ми бачимо, український митець дуже добре це зрозумів і відобразив у своєму листуванні.

У 1897 році у львівському журналі «Житє і слово» з’явилося повідомлення Івана Франка «Сумна відомість», де було процитовано саме цього страхітливого листа Павла Грабовського, аби привернути увагу суспільства до трагедії українського засланця.

Едгар По зачарував поета настільки, що він переклав ще деякі вірші славетного романтика, як-от «Аннабель-Лі» та «Ельдорадо» («Був лицар великої вроди»). І це ще не все: П. Грабовський додав до поезій «коротеньку життєпись» американця. Він повідомив про це Костя Панківського, редактора і видавця, у листі від 2 червня 1896 року, а згодом ця «життєпись» потрапила у вигляді примітки до збірки «Доля» (1897), куди ввійшли «Крук» і «Аннабель-Лі».

Іноді П. Грабовського не задовольняв якийсь власний переклад. Годі сумніватися, що деякі його праці зовсім не взірцеві. Так було з «Круком» Едгара По. У коротенькій примітці до перекладів американського романтика (збірка «Доля») поет зауважив: «Крук», переклад котрого оце подаємо читачеві, вважається одним з найхудожніших творів Едгара По; як звичайно в писаних Едгарових, правдива дійсність в сій поемі так переплуталася з хоробливими марами, що трудно навіть визначити, де кінчається одне, де починається друге. Ми зробили два переклади цієї поеми, двома різними мірами, та все ж не змогли, на превеликий жаль, задержати міри, якою на-писаний первотвір, бо кожний рядок, як побачить читач, треба закінчувати словами «нічого» або «ніколи», повторювати однакові звороти; взагалі це річ — дуже трудна для перекладання, принаймні нам вона такою здається. Щоб дати взірець міри, якою написаний первотвір, ми переклали окремо перший рядок; ось він:

Вкінець змучений журбою,
Раз північною добою,
Над однім старинним твором,
Що давав одвіт на все,
Я схиливсь, я загадався...
Коли чую — стук роздався,
Наче в двері хтось прохався,
Хтось прохався... Хто ж би се?..
«Подорожній; кого більше
Опівночі принесе?
Подорожній — от і все!»

Відчуваючи потребу активного засвоєння українською культурою світових здобутків, працював Павло Грабовський у галузі перекладацтва.

Наприкінці нашої невеликої розвідки порадимо читачеві звернутися до роману-есе відомого перекладача Андрія Содомори «Sub aliéna umbra. Під чужою тінню», що міститься на сторінках львівського часопису «Дзвін». У № 9 за 2000 рік — початок книги. Глава «Nevermore» почасти (с. 75-76) присвячена цікавим роздумам про переклади та перекладачів «Крука» Едгара Аллана По.

Українське життя американського митця, на наш погляд, буде довгим і плідним, адже багато чого ще треба зробити перекладачам і літературознавцям в майбутньому.

Л-ра: Всесвітня література та культура. – 2001. – № 2. – С. 26-28.

Біографія

Твори

Критика