14.12.2022

Балада Едгара Аллана По «Аннабель Лі» в українських перекладах

О. П. Рихло

Балада Едгара Аллана По «Аннабель Лі» вважається хрестоматійною. Опубліковано її було через два дні після смерті поета - 9 жовтня 1949 року. Це одна з пізніх поезій Е. По, написана в останній рік його життя. Багато жінок претендували на те, щоб стати героїнею цього вірша — «і не дивно, адже По був щедрим на посвяти, особливо усні, — зазначає знавець життя і творчості американського романтика Є. Нестерова. - Проте, більшість дослідників схильні бачити в цьому вірші данину пам’яті Вірджінії (поетовій дружині), яка померла 30 січня 1847 року». Саме Вірджінію бачили в образі Аннабель Лі перші російські перекладачі К. Бальмонт і В. Брюсов. А рядок балади «was a child and she was a child» лише підтверджує цю думку. Поетовій нареченій в день одруження було лише 13 років.

Отже, мотив, використаний По в баладі, - смерть коханої - не випадковий. Мати померла, коли йому було лише кілька років, пізніше поетові довелося пережити смерть своєї мачухи, місіс Аллан, - єдиної людини в домі, до якої він зберіг теплі почуття. В шкільні роки хлопець прив’язався до матері свого однокласника Джейн (чи Гелени, як називав її сам По) Стеннард, але доля забрала і її. У ґрунтовному дослідженні життя і творчості По Бальмонт так описує цю подію: «...прокляття, яке переслідувало По все його недовге життя, забажало, щоб через декілька місяців вона втратила розум і померла. І хлопчик, який пам’ятав потім цю ласкаву тінь все життя, приходив до неї на могилу багато місяців після її смерті, і чим темнішою і холоднішою була ніч, тим він довше залишався на могилі, щоб померлій було не так холодно в труні». Смерть дружини Вірджінії в молодому віці завершує цей ряд.

Мабуть, саме через такі обставини життя мотив смерті коханої жінки присутній у багатьох творах письменника: «Аннабель Лі», «Ворон», «Ленор», «Улялюм», «Елеонора», «Лігейя», «Морелла» і т. д. В цілому проходить червоною ниткою через всю його творчість. Це не могло не знайти відгук у поглядах деяких психологів на постать американського романтика. Зокрема, М. Бонапарт, учениця З. Фрейда, стверджує, що По надмірно захоплювався мотивами смерті і «якби його некрофілія не стримувалася, По, безсумнівно, став би злочинцем».

Однак які б мотиви не спонукали По написати «Аннабель Лі» - даний твір визнаний і не обділений увагою перекладачів. Вперше в українському друці поема з'явилася у 12-му числі часопису «Зоря» за 1897 p. у перекладі П. Грабовського. Минуло майже століття, перш між українські видання побачили нові переклади вірша. У 1985 р. в альманасі «Поезія» було вміщено кілька поезій По в перекладі Г. Гордасевич, серед яких і «Аннабель Лі». М. Стріха оприлюднив свою версію 1998 р.

Розглянемо ці інтерпретації детальніше. По користується улюбленим прийомом - поєднанням неординарних ритмічних малюнків, не дотримується сталого метру, чергуючи при цьому рядки з чотири- і тристоповим розміром. Грабовський розбиває чотиристопові рядки на двостопові, в результаті чого його строфа має більше рядків, ніж оригінальна. Однак в примітці до збірки «Доля», куди пізніше ввійшла балада, сказано, що першодрук вірша різниться з автографом. Це стосується, зокрема, строфіки. В автографі побудова така:

Все те сталось давно, все те сталось давно,
В королівстві морської землі:
Там жила, там цвіла та, що завжди була,
Завжди звалася Аннабель-Лi.

Цей же уривок, як і весь вірш, був взятий до друку в іншому вигляді:

Все те сталось давно,
Дуже сталось давно,
В королівстві морської землі:
Там жила, там цвіла
Та, що завжди була,
Завжди звалася
Аннабель-Лi.

Грабовський інтерпретує все на диво правильною анапестичною стопою, тоді як По, ще аналізуючи свого «Ворона», вказував на необхідність поєднувати звичайні розміри у незвичні структури. В цьому він вбачав один зі шляхів досягнення оригінальності і задуманого ефекту. Звідси випливає, що, нехтуючи цією формальною особливістю, перекладач порушує цілісність ефекту, свідомо створеного та ще й поясненого автором у власній літературно-критичній статті. Інші перекладачі поставилися до відтворення ритмічних особливостей оригіналу доволі добросовісно і зберегли якщо не точну схему (якої і не обов’язково було дотримуватися надто скрупульозно), то принаймні відчуття новизни у кожному наступному рядку. Щоправда, Гордасевич набагато більше використовує дольники, ніж на це уповноважує першотвір. Внаслідок такої розхитаності сприйняття окремих рядків утруднюється і одразу вийти на необхідний ритм вдається не завжди. Цікаво порівняти переклади першої строфи Грабовським та Бальмонтом:

Это было давно, это было давно,
В королевстве приморской земли:
Там жила и цвела та, что звачась всегда,
Называлася Аннабель-Ли...

Очевидна подібність всіх елементів наштовхує на думку, що Грабовський користувався перекладом Бальмонта і значною мірою спирався на нього. Про це свідчать численні збіги в інших строфах, а також той факт, що інші перекладені ним поезії По також виникали на основі російських інтерпретацій. Крім того, російська дослідниця перекладів По, Е. Удальцова, небезпідставно вказує, що дієслово «цвела» («цвіла» у Грабовського) вносить додатковий оціночно-експресивний відтінок, утворюючи метафору. До того ж фонеми [с], [з] (ми б додали також [ц] і [ж]) створюють яскравий звуковий фон, в той час як в оригіналі - сонорна алітерація.

Сюжет балади досить простий: багато років назад герой жив у любові зі своєю коханою. І хоча обоє були ще дітьми, любили одне одного сильніше за старших і мудріших. Але ангели в небі позаздрили їхньому коханню і забрали Аннабель Лі. З того часу герой проводить кожну ніч біля своєї нареченої у її могилі. Місце, де розгорталися події - «In а kingdom by the sea». Дослівно — «в королівстві біля моря». Цією фразою поет надає баладі романтичного забарвлення. Тим більше, що повторюється вона у кожній строфі, ніби підтримуючи феєричний дух. Грабовський вирішив зберегти цей образ і переклав його як «В королівстві морської землі», знову ж таки не без впливу Бальмонта. Гордасевич скористалася варіантом «На межі моря й землі», а Стріха - «В тій прибережній землі». Бачимо, що найчіткіше ідея романтичної нереальності відтворена у Грабовського. У Стріхи «земля» також має значення країни, певної території, тоді як «земля» Гордасевич - це лише клаптик суші, протилежність до «моря». Таким чином, її вираз втрачає визначеність і стає малозрозумілим - як повинен читач трактувати «на межі моря й землі»?

Поетичне «maiden», яким По називає героїню, Стріха переклав як «панна», а Гордасевич - «дівчина», що, можливо, недостатньо піднесене для балади. Грабовський же користується перифразом «та, що завжди була, / Завжди звалася Аннабель-Лі».

Цікаво також зауважити, що єдиний епітет, який описує Аннабель Лі - «beautiful» («прекрасна»). Він вперше зустрічається лише в п’ятій, передостанній строфі та ще двічі у заключній, шостій. Таку схему зберегла Гордасевич. На жаль, знехтував нею Стріха. А от Грабовський, подібно до Бальмонта, порушив емоційно-оціночну характеристику героїні, непомірно посиливши її. Аннабель Лі у нього «любонька», «чарівниченька», «голубонька», «світла».

В цілому у Грабовського досить добре оформлені численні повтори, якими насичений оригінал. Так, у другій строфі По у двох рядках чотири рази вживає слово «love». В перекладі натрапляємо на «кохались», «кохається», «покохалися». У Стріхи «любов» зустрічається двічі, а у Гордасевич - лише один раз.

У першого українського перекладача є досить серйозна вада. Непомітними штрихами він певною мірою онаціональнює «Аннабель Лі», додаючи до поеми елементи української балади. Хибні відтінки виникають внаслідок вживання зменшувально-пестливих форм, притаманних саме українській народній пісні: «Ми як дітки», «любонька», «чарівниченька», «місяченько», «голубонька», «пташка ясна», а такий підхід призводить до небажаного результату.

Серйозного промаху допустилася Гордасевич у другій строфі. Американський поет, описуючи любов героя і Аннабель Лі, недвозначно говорить, що навіть серафими заздрили їм: «With a love that the winged seraphs of heaven / Coveted her and me». Це знаходить належне відображення у Грабовського і Стріхи: «Покохалися ми: / Серафими сами / З неба заздрити нам почали» і «І серафими позаздрили нам, / Уздрівши з небес її». Українська інтерпретаторка чомусь вирішила вкласти в ці рядки зовсім інший зміст: «І ясні серафими своїми крилами / Осіняли мене і її». Таке тлумачення недопустиме, позаяк порушується причинно-наслідковий зв’язок, адже в наступній строфі вказується, що саме з цієї причини, тобто причини заздрості, ангели наслали на Аннабель Лі холодний вітер, через який її не стало. Гордасевич, як і в оригіналі, починає строфу фразою «And this was the reason... « - «Ось в чому причина...», але насправді ніякої причини немає саме внаслідок спотворення змісту в попередній строфі.

Ця сама думка повторена в оригіналі вдруге, але цього разу вже Грабовський виражає її дуже неоковирно: «The angels, not half so happy in heaven, / Went envying her and me» - «Частки наших святих / He зазнали утіх / Серафими, що в раї жили». Цілковито туманна фраза «частки наших святих», перш за все, незграбна через інверсію, яка присутня і в двох наступних рядках. По-друге, «святих» сприймається не як означення до іменника «утіхи» («святі утіхи»), а як іменник «святий», синонім до «серафима». Така неоднозначність у поєднанні зі зворотнім порядком слів суттєво утруднює розуміння строфи.

Найголовнішим і найскладнішим моментом балади є її заключна строфа. Кожен перекладач для себе вирішує, як трактувати рядки:

And so all the night-tide, I lie down by the side / цілу ніч я лежу біля

Of my darling - my darling – my life and my bride. / Моєї любої — моєї любої — мого життя і моєї нареченої

In the sepulchre there by the sea, / У могилі, там біля моря,

In her tomb by the sounding sea. / В домовині її край шумливого моря.

Необхідно дати відповідь на питання: Чи помер герой? Чи похований він поряд зі своєю нареченою? Чи, можливо, він просто кожну ніч приходить до її могили? Нагадаймо тут собі вищеописаний факт біографії письменника, коли він проводив ночі на могилі Джейн Стеннард. З іншого боку, балада набула символічного змісту, адже опубліковано її було в день поховання По. Цікаво поглянути, як вирішували цю проблему російські перекладачі. Так, в одному з ранніх перекладів, який належить Д. Саловнікову (1879), вибір чітко зроблений на користь життя: «Я расстаться с моей дорогой не могу / И всю ночь провожу на морском берегу, / На могиле родной мне земли, / Возле Аннабель-Ли». В. Фьодоров (1923) більше схиляється до протилежної думки: «Вместе с ней мы одни - сквозь все ночи и дни - / С дорогой и любимой невестой одни / Под тяжелым настилом земли / Там, в могиле приморской земли». До нього приєднується і В. Рогов (1970): «Много, много ночей там покоюсь я с ней, / С дорогой и любимой невестой моей - / В темном склепе у края земли, / Где волна бьет о кромку земли». Цьому сприяє слово «покоюсь». Воно порушує хитку рівновагу авторського вислову. По, вірний своїм правилам, залишає читачам певну свободу фантазії, певний підтекст, який кожен тлумачить по-своєму. Надзвичайно вдало зберіг цей баланс В. Брюсов (1924): «И всю ночь, и всю ночь, не уйду я прочь, / Я все с милой, я с ней, я с женой моей, / Я - в могиле, у края земли. Во склепе приморской земли».

Втім, цілком можливе й інше, глибше пояснення всього, що відбувається. Його дає Удальцова, наголошуючи, що у вірші втілена символіка «духовної смерті героя - це оптимістична трагедія балади По, торжество естетичного ідеалу поета». Таке тлумачення звучить досить переконливо, хоча б тому, що у «Філософії творчості» По, наголошує, що, за загальним визнанням, найбільший смуток огортає людину, коли йдеться про смерть. Поетичності тема набуває з описом смерті гарної жінки, а найбільше, коли скорбота злітає з вуст когось, хто втратив кохану. Отже, балада віддзеркалює «естетичний ідеал» По, пропущений через призму власного трагічного досвіду, не виключено, що й періоду духовної смерті. «Ліричний герой вірша, - додає Удальцова, - сам поет, сповнений любові та скорботи; він же - менестрель, який співає тужливу пісню».

Повернемося до українських перекладів. Через втрату логічної тавтології Грабовському не вистачає експресивності: «Тінь заблима нічна - / Скрізь зі мною вона, / Незабутня, заручена, пташка, ясна, - / Обік неї лежу я у млі, / В домовині морської землі». Але відчутне вирішення на користь смерті, як, до речі, і у Гордасевич: «/ ось поруч з нею я лежу під землею, / З коханням, життям, нареченою моєю, / В домовині на межі моря й землі, / В могилі на межі моря й землі». Стріха вирішує пристати на життя, але ціною надто великих втрат: «Плине днів течія, з нею вік буду я, / Там кохана, жона, наречена моя / Під надгробком лежить у землі, / В тій прибережній землі». Тут немає навіть натяку на те, що герой проводить ночі, якщо не у склепі, то, принаймні, на могилі своєї нареченої. А значить, балада втрачає підтекст, який саме і відрізняє «Аннабель Лі» від усіх решти віршів про смерть коханої. Інакше кажучи, тут відсутня авторська концепція.

Жоден з поетів не здолав зберегти тієї невловимої грані, коли балада може одночасно мати різні тлумачення. Тобто втрачено один із принципових засобів досягнення ефекту, на якому наголошував автор. Переклад Грабовського, як і багато інших його інтерпретацій, виявляє російську основу. Гордасевич надто вільно інтерпретувала метричні особливості, зокрема розмір і ритміку, й не завжди могла впоратися з розповідними елементами. Очевидні огріхи є також у Стріхи - перш за все, це втрата авторської концепції та деякі дрібніші похибки. Отже, проблему українських перекладів «Аннабель Лі» закривати поки-що рано. А це означає, що інтерпретаційний простір для нових українських версій балади американського романтика залишається відкритим.

Л-ра: Питання літературознавства. – Чернівці, 2000. – Вип. 6. – С. 115-119.

Біографія

Твори

Критика