14.12.2022

Занурюючись у темні глибини свідомості

Л. В. Гордєєв

В американській літературі важко знайти письменника, чиє життя було б таким трагічним, як життя поета, новеліста і критика Едгара Аллана По.

Він народився 19 січня 1809 року в Бостоні в сім’ї мандрівних акторів. Його батько Девід По, ірландець за походженням, невдовзі залишає сім’ю, і про його подальшу долю мало що відомо. Мати майбутнього письменника, англійка Елізабет Арнольд По була талановитою і популярною актрисою. В кінці 1811 року під час гастролей в Річмонді вона захворіла і померла, зовсім молодою, двадцятичотирьохрічною, а троє дітей були віддані в різні сім'ї. Едгара взяв на виховання місцевий торговець тютюном, бездітний Джон Аллан. Приїхавши підлітком із Шотландії, він добився успіхів у справах, одружився і уявив себе джентльменом, встановивши відповідні порядки в будинку. Едгар ні в чому не знав відмови і ріс розбещеною дитиною в будинку багатої людини.

Разом з Алланом, який вів справи своєї фірми в Англії, там п'ять років жив і Едгар. Подорож через океан, атмосфера старовинного передмістя Лондона Сток-Ньюїнгтона, заняття мовами і математикою в приватній школі - все це відмічалось у пам’яті вразливого хлопчика.

Влітку 1820 року Аллани повертаються в Річмонд. Роки навчання і розваг затьмарювались у Едгара гірким почуттям, що він нерідний син і повністю залежить від прихильності нерідного батька. Цей психологічний стан впливає на його поведінку. Спогади тих, хто знав Едгара-школяра, різноманітні: то описують його як симпатичного примхливого хлопчака; то як підлітка, що рано подорослішав і схильний до спостережень і меланхолії; то як вдячного і витонченого юного джентльмена, який міг похизуватись акторською позою. Але всі сходяться на тому, що Едгар був дуже чуйний на добре відношення і боляче сприймав насмішки і несправедливість. Був навіть випадок, коли мати одного з його шкільних товаришів звернулась до Едгара добрими словами, приголубила, і це визвало у відповідь бурю вдячних почуттів, а коли вона померла, то Едгар написав один із витончених віршів – «Єлені».

У 1826 році Джон Аллан відіслав на навчання Едгара у Віргинський університет. Юнак відвідував лекції, займався атлетикою, але вихований у дусі напівфеодальних «рицарських» традицій, він не хотів відставати ні в розвагах, ні в картах, наробив «боргів честі», які Аллан відмовився платити. І Едгар повертається в Річмонд, де на нього чекала неприємність - розладнані заручини з Сарою Ельмірою Ройстер, з якою доля ще зведе По в 1849 році.

По вперше тікає з дому, їде в Бостон (1827) і в молодого друкаря за свій рахунок видає свою першу книгу - «Тамерлан та інші вірші бостонця», яка залишилась непоміченою. Не було ні друзів, ні грошей, і По записується в армію, де служить майже два роки. Після смерті нерідної матері По на деякий час мириться з Алланом, рік навчається у Вест-Пойнті, американській військовій академії, звідки його вигнали за порушення дисципліни, що призвело до розриву з Алланом.

Деякий час він живе в Балтіморі у тітки, сестри рідного батька Марії Клемм і її дочки, семирічної Вірджинії, яка потім стане дружиною його. Там же в грудні виходить його друга книга «Аль-Аарааф. Тамерлан і малі вірші» - на цей раз з іменем автора, але знову книга залишилась непоміченою читачами і критиками.

Сполучені Штати були посередині свого історичного шляху між революційною війною за незалежність, створенням республіканської держави і громадянською війною. Країна більшала, освоювались нові території, росло населення.

У 1831 році поет видає третю «Збірку віршів», але книга не розійшлася, він шукає роботу, але всюди одержує відмову і злидарює. У 1833 р. балтіморський журнал «Сатердей візітор» присудив Е. По премію за краще оповідання на конкурсі. Це було оповідання «Рукопис, знайдений у пляшці». Премія врятувала його від голоду.

Весною 1834 року помер Аллан, навіть не згадавши нерідного сина в заповіті. Е. По казав: «Оскільки я не був навчений ніякої професії і виховувався в очікуванні великої спадщини, це був жорстокий удар, який майже зламав мене».

Злиденне життя змусило його багато писати. А ще заохочував його Джон Кеннеді, який був у складі журі і звернув увагу на По. В річмондському журналі «Південний літературний вісник» друкуються його оповідання, а в 1835 році за допомогою Кеннеді Едгар По стає редактором цього журналу.

Він показав себе першокласним журналістом, працюючи як редактор, поет, новеліст, літературний критик в різних періодичних виданнях.

У цьому ж році одружується на своїй двоюрідній сестрі, п’ятнадцятирічній Вірджинії. Вона втілювала в собі для По найвищі фізичні і моральні якості, якими він наділяв жінок у своїх віршах і оповіданнях у циклах: «Береніка», «Морелла», «Лігейя», «Елеонора». Вірджинія хворіла туберкульозом, і По страждав, що не міг бути опорою сім'ї, не міг допомогти їй. Склалися важкі стосунки з господарем журналу, і Едгар По почав випивати. В цей період він написав небагато оповідань. «Повість про пригоди Артура Гордона Піма», «Вбивство на вулиці Морг», «Таємниця Марі Роже» - ці твори вже писались у Філадельфії, куди сім'я переїхала влітку 1838 року.

Едгар По став одним із представників того напряму літератури, який пізніше назвали науково-фантастичним та детективним жанром.

Знову працює в редакції журналів («Бертонс джентельмене мегезін», «Грехем мегезін»). У 1842 році знайомиться з Діккенсом, який був проїздом у Філадельфії, їде в Нью-Йорк «пошукати щастя» і знову працює в редакціях, а в 1845 році Едгар По стає єдиним власником журналу «Бродвей Джорнел», але через три місяці все розпадається, він виявився нікудишнім ділком.

Едгар По був одним із небагатьох американських літераторів того часу, хто намагався виробити науковий підхід до літератури і створив свою критичну теорію в рамках свого світогляду. Про це свідчить його стаття «Філософія творчості». Єдність прийомів, які виробив По, лягла в основу законів детективної новели.

По був чудовим поетом. Його вірші з’являлись у різних журналах.

Рік «Ворона» (популярний вірш поета) - 1845 - не покращив матеріального становища, і сім’я весною 1846 року переїхала в містечко Фордхем поблизу Нью-Йорка. В січні 1847 року померла Вірджинія. До кінця своїх днів він не отямився від цього удару. Але роботу По не залишав. Він написав «Евріку» (1847) - філософсько-поетичну картину матеріального і духовного світів, поетичні твори «Дзвони» (1849), «Аннабель Лі» (1849). Останні два роки життя По являють собою жалюгідну і трагічну картину відчаю, спалахуючих надій, короткочасних захоплень, приступів алкоголізму, постійних переїздів. В Річмонді читав «Евріку» в барах, в Провіденсі добивається руки поетеси Елен Уїтмен («Елени тисячі снів»), в Бостоні хотів покінчити життя самогубством, в інших містах читає лекцію «Поетичний принцип». Восени 1849 року - знову в Річмонді, хоче зібрати грошей, щоб заснувати журнал, звідти їде в Балтімору, ще 3 жовтня був знайдений- непритомним, напівроздягненим, а через чотири дні помер у балтіморському госпіталі. За труною письменника йшло дев'ятеро людей.

Едгард Аллан По - співець нездійсненних мрій, поданих у формі поетичних натхнень. Сам поет казав, шо він «впадає в безумство з приступами жахливого здорового глузду». Дивним назве його сам навряд чи благополучний в цьому відношенні Ф. Достоєвський, «безумним Едгаром» будуть називати його російські символісти.

Багато творів По написані у формі відвертої чи прихованої філософської містерії, вони ніби віщують про якісь знання, які можуть бути подаровані лише поетичному уявленню, душі поета, який відає таємницями, недоступними іншим. Художній світ ранньої поезії, пов'язаний з образами і темами романтичного складу і принциповим питанням - про несумісність земної дійсності й освяченої злетом високих дум, мрій («Мрії...», «Сон у сні»).

Всього з-під пера По вийшли чотири поетичних збірки -»Тамерлан та інші вірші» (1827), «Аль-Аарааф, Тамерлан та інші вірші», (1829), «Вірші» (1831), «Ворон і інші вірші» (1845), які нараховують більше півсотні коротких творів і дві невеликі поеми: «Тамерлан» і «Аль- Аарааф».

У 30-40 роки По вперше звернувся до розробки теорії поетичної творчості і відразу зарекомендував себе як прихильник концепції «чистого мистецтва», суть якої він розумів так: «Дидактику - геть! Соціальні ідеї - геть! Музика слів - насамперед!» Поет вважав, шо призначення поезії не в відтворенні авторського враження від предмета, а в чомусь більшому, в здібності викликати в душі людини стан екстазу, коли виявляється можливим в якусь мить споглядання нетутешньої, вищої краси, у 40-і роки були написані кращі поетичні твори, серед яких зіркою першої величини є вірш «Ворон» (1845). Широко проаналізувати твір важко, оскільки ми маємо не оригінал, а переклад, але тематичний аналіз засвідчує, шо ліричний герой, в якому можна вгадати По, в тиші свого кабінету віддається окультним заняттям. Смисл його звернень до древніх трактатів з магії пов'язаний з бажанням одержати відповідь -

На страданье без привета, на вопрос о ней, о ней -
О Леноре, что блистала ярче всех земных
огней, -
О светиле прежних дней.

І чорний загадковий ворон, з його словом «ніколи» стає тематичним центром, між героєм і ним ведеться діалог про саме дороге, що приноситься в жертву його нездійсненності.

Такі твори як «Улялюм», «Дзвіночки і дзвони» С. Рахманінов поклав на музику. А пам'яті Вірджинії поет присвятив баладу « «Аннабель Лі», яка стала ще одною вершиною його поетичної творчості.

9 жовтня 1949 p., коли Америка прощалась зі своїм поетом, «Нью-Йорк дейлі трибюн» відгукнулася на цю сумну подію баладою про американку, чиє ім'я - Аннабель Лі.

У творчості Едгара По проза займає не менше місце, ніж поезія, зокрема новела, адже особливою рисою гарної прози він вважав лаконічність. Одного разу митець спробував свої сили у великій формі, написав повість «Пригоди Артура Гордона Піма» і залишився незадоволений. Усього Едгар По написав 64 оповідання. Він не був новатором у створенні «малої форми», але детально розробив жанрові відтінки оповідань, давно існуючих у світовій літературі. Двотомне видання своїх новел, яке вийшло в 1840 році, Е. По назвав «Гротески та арабески», бажаючи підкреслити ті жанрові відмінності, які існують між новелами, які мають безпосереднє відношення до фактично відтвореної в них американської дійсності (гротески), і оповіданнями, побудованими на умовному, часто фантастичному матеріалі (арабески). Його проза була прозою поета- романіста, і вимоги до неї він висував такі ж, як і до віршів, тому обов’язковою умовою її була таємничість. Вона стала в нього царством фантазії. Одначе все надприродне і чудесне в розі письменника підкоряється суворій логіці, таємниче обростає сумлінно підібраними деталями, страшне одержує природне пояснення, а для неможливого встановлюються закономірності.

Найнеправдоподібніший сюжет, полохлива і таємнича атмосфера, страшні події в його новелах підкріплюються такими реальними, життєво правдивими деталями та подробицями, що справляють враження справжніх. І ще одна особливість усіх новел Е. По - в них не просто розповідається історія, а й розвивається певна ідея.

У «страшних» оповіданнях розкриваються своєрідність і глибина людської психіки, вивчається людське єство, можливості тіла і духу. Е. По прагне вловити закономірність людської поведінки, які найяскравіше проявляються у виняткових обставинах («Лігейя», 1838).

Письменник підкорює читача зображенням потаємних людських почуттів і думок. В «Чорному коті» ( 1843) він показує, що садистська жорстокість є «один з початкових порухів» людського серця. Але всі незвичайні події він вміє пояснити дуже правдоподібно, і читач у кінці розповіді починає розуміти, що все таємниче дуже просто пояснюється - оповідач деградує через безперервне п'янство, ненависть до кота викликана муками нечистої совісті, а вбивство дружини тим, шо вона стала суперечити йому в хвилину його роздратування.

У трьох новелах, об'єднаних фігурою Дюпена («Вбивство на вулиці Морг», «Таємниця Марі Роже», «Вкрадений лист»), По зробив художні відкриття, завдяки яким виник імпульс до розвитку детективного жанру. Віра у всепереможну силу розуму, в здатність людини до аналітичного пізнання світу пронизує ці твори. Незвичайний талант Дюпена полягає у вмінні відтворювати асоціативний хід думок. Аналітичні здібності його представляють собою цілу комбінацію: скрупульозне вивчення дрібниць, суворий математичний розрахунок, сміливе передбачення, аналітична інтуїція, вивчення характерів і звичок супротивника, вміння діяти за законами здорового глузду. Звідси і безпомилковість суджень Дюпена, і його здібність розуміти істинні закономірності поведінки людей. Події, як правило, починаються з факту злочину і розгортаються у зворотному порядку: з'являються свідки чи підозрілі, потім перебираються ключі до розгадки таємниці, які подаються, ніби вірогідні, що дають читачеві можливість самому розв’язати головоломку, а насправді ще більше заплутують його і збуджують цікавість, а потім кульмінація - виявлення особистості злочинця і мотивів злочину.

Найвідомішою при житті Е. По була новела «Золотий жук». В ній автор переносить свого героя із Сен-Жерменського передмістя на острів Селліван і дає йому ім’я Легран. Розгадка таємниці тут пов'язана з пошуками скарбу, а це надає новелі особливої цікавості. Опис острова навіяний спогадами про власне солдатське життя в цих місцях, а в розповіді про капітана Кідда відчуваються американські фольклорні мотиви. Легран уже втрачає іноземні риси, якими для маскування був наділений Дюпен, але багато в чому він подібний до Дюпена, має такий же аналітичний склад розуму.

Серед шедеврів Едгара По є оповідання «Падіння дому Ашерів» і «Уїльям Уїльсон». У першому з них портретна і психологічна майстерність По створює образ людини нездорової вразливості та нестійкого психічного складу. Хвороблива сконцентрованість, відраза до реального життя і стала причиною трагічної смерті героя. Надзвичайний ефект оповідання полягає в тому, що внутрішня драма Ашерів ніби «проектується» назовні. Душевному стану Родеріка відповідає безпросвітній внутрішній обстановці будинку, зигзагоподібній тріщині на фасаді, напівмертвим деревам, чорному і похмурому озеру, в якому відображаються глухі стіни і сліпі вікна. Автор показав розпад особистості, в якій інтелектуально-духовне начало одержало однобокий, хворобливий розвиток. Дух, відірваний від тіла, не може жити.

Варіацією теми роздвоєння особистості є і оповідання «Уільям Уїльсон», де автор прослідкував поступове моральне падінням людини. Щоб досягти чогось у житті, оповідач приглушував і до того слабкий голос свого другого - кращого «я», не прислуховувався до шепоту совісті. І коли друге «я» пробує ще раз утримати героя від недостойного кроку, той вбиває його. Так само встромить ніж у свій портрет Доріан Грей у романі О. Уайльда.

Отже, Едгар По мав талант проникати в глибину людської свідомості, психіки і знаходив там страшне, незвичайне, таємниче, бачив людські вади і слабкості. Але там же він бачив і смішне. В новелі «Окуляри» в добродушно-гумористичному плані розповідається про ряд безглуздих вчинків, які здійснює соромливий юнак, що не хоче носити окуляри. По придумає йому незвичайне покарання: молодий хлопець ледь не одружується зі своєю прабабусею.

Науково-фантастичні оповідання Едгара По дивно поєднують комічне і трагічне, високу ерудицію і захоплюючий сюжет.

«Незвичайні пригоди певного Ганса Пфааля» (1835) - захоплююча розповідь про подорож молодого і вмілого ремісника Ганса Пфааля на Місяць. За своїм характером ця науково-пригодницька історія, викладена з максимально правдоподібними деталями, показує ерудицію Е. По. Ця подорож описана настільки детально й достовірно, з такими точними спостереженнями за фізичним станом героя, тварин, законів земного і місячного тяжіння, що донині викликає живий інтерес у читачів.

Фантастика письменника виявляла такі матеріальні подробиці, що сприймалась читачами як достовірність. Адже коли нью-йоркська газета «Сан» почала друкувати «Історію з повітряною кулею», видаючи фантазію По за справжню подію, то перед редакцією стояв натовп, нетерпляче чекаючи наступного випуску, ніхто і не підозрював, що це - містифікація.

Едгар По у своїх творах звертався і до потворного та непривабного в житті своїх співвітчизників. Але це не була моральна догана буржуазному суспільству, тому що його критика і сатира мали суто «естетичний» характер. У гротеску «Літературне життя Яквас Тама есквайра» По зобразив журналістські натури і звичаї, безпардонність американської преси. В розмові з мумією він використовує белетристичний прийом, звівши древнього єгиптянина і сучасних американців у дискусії про «достоїнства» їхніх цивілізацій - і остання має риси непринадні.

Суперечки навколо творчості Едгара По почались ще за його життя і не вщухають і досі. Його звинувачували в тому, що його твори не пов'язані із «звичайним життям», не носять «більш світлий і щасливий характер». Але однозначно те, що значення його творчості величезне, бо він був одним із небагатьох новаторів в американській літературі. Його по праву вважають творцем детективного жанру, від нього бере початок пригодницька література. І творчість цього американського письменника стала надбанням світової культури, адже в ньому жила віра в людський розум, духовні сили людини, її нескорену волю, непереможне прагнення до знань.

Л-ра: Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1997. – № 3. – С. 20-23.

Біографія

Твори

Критика