Фотографії француженки Софі Фонтейн - алхімія в її втіленні. Героїні робіт Софі – безіменні дівчата, забуті в порожніх кімнатах старих будинків, у глибокій частині занедбаного саду, занурені в думки, але також невіддільні від навколишньої природи. Фонтейн гостро переживає і поетично відтворює зміну пори року, тонку грань між реальністю та вигадкою, світом живих та світом душ. Її внутрішній хронометр рухається у зворотному напрямку, прямуючи до вислизального моменту «підвішеного в часі».
Кадри Фонтейн немов дитячі «секретики», заховані під склом, засушені квіти між сторінок книг – покриті шаром пилу, навмисне тендітні, схильні до руйнування.
«Я шукаю красу в деталях, – каже Софі. – Мені подобається створювати інтимну атмосферу, подібну до ностальгійних спогадів, призупинених у часі. У своїх фотографіях я говорю про самотність, свободу, тонку межу між внутрішнім і зовнішнім світом».
Занурюючи своїх моделей у своєрідний транс, навіяний химерними декораціями, що часто лякають, Фонтейн вивільняє в них ту підсвідому частину особистості, яку можна побачити хіба що в сновидіннях. Найчастіше фотограф не має плану. Уява може розбудити крихітна випадковість - відблиск на стіні, рукав старої блузки, дірки в даху курного горища, квітучий кущ бузку, клубок коренів, схожий на змій. У її фантазійному світі кожна деталь набуває подвійних сенсів.
«Частина моєї роботи справді спонтанна. Коли я починаю зйомку, важливим є лише стан душі, який допоможе мені пройти через це переживання. Я дозволяю моделям відчути місце, поринути у світло, атмосферу, відчувати його. Більш продумані мої подвійні експозиції, виходить так, що над композицією зображення я працюю двічі. Фотографуючи, часто пам'ятаю про результат, який мені хотілося б отримати».
Повна анонімність, зламані тіла її моделей, тривожна порожнеча кімнат – частково реверанс творчості улюблених фотографів – Франческі Вудмен, Сари Мун, Девіда Гамільтона, Саллі Манн. Починаючи як фотограф-самоучка, Фонтейн обрала цифрову камеру, але швидко перейшла на плівкову. Плівкова фотографія наблизила її до кольорів та зернистості, які вона шукала для передачі позачасової атмосфери своїх робіт. Найчастіше Софі знімає на 35-міліметрові камери, рідше 120-міліметрові, також використовує полароїд. Її лідери - камера Zenit-b з об'єктивом Helios 44, або Nikon F з ширококутним об'єктивом, можна знімати на недорогі камери з автофокусом, що ніяк не впливає на бажаний ефект.
Мальовничість робіт Фонтейн пояснюється лише тим, що одне з її професійних занять – ілюстрація. Фотографія допомагає дівчині глибше досліджувати світ образотворчого мистецтва, режисуючи у зовнішній реальності свої думки, вона робить їх відчутними.
Кожна її серія пронизана тонким психологізмом. У проекті «Ефірність» Софі досліджує простір «снів та солодких галюцинацій». Серія «Дзеркала» – ставить питання про ідентичність людини через вектор відображення. Проект «Міжвузля» показує «укорінені» місця, які означають для кожного його власну точку опори на цій землі. Софі часто знімає автопортрети, які стали для неї своєрідним щоденником усвідомлення власної множинності.
Але щоб не знімала, не досліджувала фотографка, вся її творчість насамперед звернена до природи, яку Фонтейн вважає джерелом самості у кожному з нас.
«Природа всюдисуща у моїй роботі. Навіть у міських пейзажах мені необхідно знайти рослинне життя, відчутну та обнадійливу ознаку присутності природи. Природа повертає нас до наших інстинктів, поєднує тваринну та людську частини, з вродженою свободою та блаженством, які є невід'ємною складовою кожного з нас. У роботі я намагаюся наблизити цю справжність».
Софі живе та знімає місто Нансі на північному сході Франції, часто для спільної творчості заохочує сина Вільяма. Вона бере участь у групових та персональних виставках, знімає обкладинки для музичних гуртів.
