Війна, кохання, перемога. Іван Панський

СВІТЛІЙ ПАМ'ЯТІ ГЕРОЯ- ЗЕМЛЯКА присвячую.

       1 вересня 2008 р. Ясний, світлий сонячний день. На святковому подвір'ї школи вишикувалися маленькі першокласники. Сонце в небі хоч і не таке палюче як влітку, але ще яскраво сліпить очі. Щоб захистити дівчинку, що стоїть поруч від його засліплюючих променів, хлопченя тримає над головою малої букетик святкових квітів.
     В маленькому хлопчикові, вже тоді було видно Людину з великим чуйним серцем...
Це був Данилко Добровольський

  ******

Церковнії дзвони ще зрання,
Протяжно і сумно дзвенять.
Узбіччям дороги до Храму
Засмучені люди стоять.

Героя в останню дорогу
Сьогодні проводить нарід :
Солдата, бійця молодого,
Від роду йому двадцять літ.

Розносить дзвін журу простором,
Повсюди сумний його звук...
Зчорніла бабуся від горя.
Вже більше не вернеться внук.

Ніколи її не обніме,
Не скаже: рідненька привіт!
І тільки те фото настінне,
Терзатиме пам'яті слід.

Ніколи вона не забуде,
Як внука до школи вела.
Мале хлопченя, поміж люди...
Як з ним хвилювалась вона.

Як разом із внуком зростала
Із класу у клас, із року у рік!
Ніщо не жаліла, йому віддавала,
Щоб з хлопчика ріс чоловік!

І він таки зріс... Відважний і сильний,
Красивий сміливий юнак!
Родину б створити, в країні, щоб в вільній!
Та мабуть судилось не так.

Проклята війна... Тому рідну країну
Пішов захищати юнак.
Не доля мабуть, щоб створити родину...
Судилось напевне не так.

За рідну країну, за вільну і сильну,
В жорстоких нерівних боях,
За правду і волю за Неньку- Вкраїну
Загинув ще зовсім юнак.

Хай пам'ять про нього навік не померкне!
Залишиться в наших серцях!
Назавжди лишиться для нас він безсмертним,
Герой, наший юний земляк.

І БУДУТЬ В НАС ВЕСНИ.

В травні вечір духмяний,
Тихо ніч зустрічає.
Пахнуть квіти і трави...
В небі зіроньки сяють...

Повний місяць колесом,
Котить небом широким,
У ставковому плесі
Віддзеркалює оком.

Місто майже дрімає:
Меркнуть вікна в хатинках...
Лише зіроньки сяють- 
Їм немає спочинку...

Та красі цій чарівній
Якось зовсім не раді:
Ні картині вечірній,
Ні духмяному саду.

Розум сповнений смутком,
Журба серденько крає,
Весь затьмаривсь розсудок,
Душа плаче, ридає:

Бо в весняну цю пору,
Коли квітне калина,
На південних просторах
Наші лицарі гинуть...

Гинуть воїни наші,
Мирні люди і діти,
Від фашистів із раші...
Від лихих московітів.

Ці негідники кляті
Землі наші плюндрують.
Їх ракети крилаті
Міста- села руйнують.

Та ординцям не вдасться
Наші весни зпоганить-
Буде орків тих трясця 
Все життя лихоманить!

Проженемо їх "в шию",
Щоб аж дрантя летіло!
Після них все помиєм,
Щоб лайном не смерділо!

Нашому рідному Герою- Пілоту...
                   "ПРИВИДУ"

Бракує слів... У захваті Вкраїна...
Герою наш ... Ти Янголе святий!
Схиляємося в шані на коліна...
Перед тобою " Привид" дорогий!

Увесь народ слідкує за тобою...
У захваті від тебе увесь світ...
Для ворогів трагічною судьбою,
Пілотів вражих звершується зліт!

Останній зліт у небо Українське...
Загарбникам вривається життя!
Летять у пекло ворони ординські,-
Ти відправляєш їх у небуття!

До дідька в "рай" всіх коршунів ворожих!
В останній путь їм вказуєш маршрут!
Вони ж тобі відмовити не в змозі...
Давно, мабуть, в "раю" їх тому ждуть!

Побільше б нам цих "Привидів"- пілотів!
Вкраїнських рідних, Янголів святих!
Я Вам бажаю переможних злетів!
Молімося... Молімося за них!