Війна, кохання, перемога. Яна Хміль
Я не померла, я жива!
У серцях ваших я запам'ятаюсь.
Ні, не ридай моє дитя,
Я тут, з тобою все життя.
Залишусь в пам'яті твоїй,
Як мати, що рятувала батьківщину,
О люба ти, моя дитино.
Так треба, я рада ти безпеці.
Хтось мав піти, ми мали захищати,
Хтось мав тебе дитинко рятувати,
Хтось мав не допустити геноциду,
Я мусила моя Маринко.
Я мусила коханий мій Микито.
Ти серденько моє, любов моя.
Не плач, та не дивися на труну з холодним тілом.
Не споглядай як я змарніла.
Я в тебе в серці, прямо під грудьми,
Я тут з тобою назавжди.
Я не хотіла помирати,
Я не хотіла воювати,
Я лиш хотіла мирно жити,
Хотіла нам будиночок купити.
Тепер уже я не зроблю нічого,
Лежу в сирій землі, через якусь російську погань.
Я більше не ступлю на землю,
Ніколи вже я не побачу неба,
Не обійму тепер я вас рідненькі,
Скінчилася моя історія, та вірю не даремно.
Я віддала себе за честь ,та за свободу,
За гідність, за любов до нашого народу.
Я не шкодую що померла,
Усе заради вас сизенькі,
Я вірю, це все не дарма,
Я жива, і буду жити
Допоки будуть пам'ятати мене рідні.
Лежу в сирій землі, і не думайте що я сама.
Тут тисячі таких як я,
Людей які захищали рідний край,
Людей які втратили сім'ю та не втратили надії.
Вони захищали нас, нашу країну.
І не даремно, ми не померли - ми живі,
В душі у кожного із вас.
Ми тут, ми з вами, назавжди,
Не забувайте нас, тоді ми будемо щасливі.
І я радію, бо істина одна,
Я не померла я жива!
Читайте також:
Сучасні вірші про війну в Україні
Вірші про Україну, які проймають до сліз
