Війна, кохання, перемога. Кацімон Наталія
Зозуленька
Ішла я по стежці до гаю.
І раптом зозулю зустрічаю.
Вона закувала-спитала,
Дівчино, кого покохала?
Який той юнак?Світлоокий?
Й чому ти тепер одинока?
Тому, що його лиш кохала...
Війна його клята забрала...
Скажи мені, зозуленько,
Чи бється у тебе серденько?
Коли ти стрічаєш кохання,
Від вечора аж до рання?
Зозуля мені щось казала,
Що саме не розібрала,
Та серцем відчула й душею,
Було це, було це і з нею.
Колись вона також кохала
І трепету щастя зазнала.
Пташиного щастя й кохання,
Від вечора аж до рання.
Іду я по стежці до гаю,
І в мріях до тебе вертаю.
Мій любий, мій світлоокий.
Чому я тепер одинока?
В думках ти і в кожній травинці...
І в нашій єдиній кровинці...
Хоч важкою буде дорога,
Та всіх нас чекає Перемога!!!
Читайте також:
Сучасні вірші про війну в Україні
Вірші про Україну, які проймають до сліз
