Війна, кохання, перемога. Батих Оля

Світло-сині квіти біля ґанку
Мене чекають кожного світанку,
Чекають довго і терпляче.
Ніколи не чути, як хтось із них плаче.

Ніхто з них не жаліється,
Коли на дворі не тепліється.
І навіть коли плачуть небеса,
Вони терпляче дивляться на пса,
Який чекав мене так само, як вони,
Та вже давно він бачить кольорові сни.
Той сон про те, як я кожного ранку
Всміхаюсь квітам, стоячи на ґанку.
І я ходжу з собакою гуляти
Туди ,де скоро вже пшеницю мали жати,
Але на полі зарості одні,
Бо не росте пшениця при війні.

Вже квіти не чекають біля ґанку,
Залишились по них лише останки.
Лиш світло-сині пелюстки,
Які я збережу після війни,
Аби лише зберігся отой ґанок,
Котрий я так любила кожен ранок,
І кожен день , і кожну ніч .

Якби ж з'явилась Запорозька Січ
Скоріш прогнала всіх тих дикунів
З моєї рідної Української землі .
А Січ існує, справді захищає.
І ми разом із псом їм помагаєм,
І скоро наші мужні козаки
Зженуть ту нечесть з нашої землі,
Щоб я разом із псом своїм ,
Скоріш змогла зібрати біля ґанку,
Ті квіти що чекали того ранку,
Коли ми всі повернемось додому
І подаруєм їм усмішки знову.