28-08-2023 Джон Мільтон (John Milton) 30

Мовні засоби вираження емоціональності в трагедії «Самсон-борець» Мільтона

Є. П. Бортник

З усіх англійських драматургів — своїх попередників і сучасників — Джон Мільтон найбільш послідовно дотримувався вимог античної теорії драми. Але трагедія «Самсон-борець», написана представником демократичного середовища, повніше відображувала прагнення та сподівання англійського народу, ніж твори двірських драматургів класицистичного напрямку. Вона успадкувала також деякі елементи народної шекспірівської драматургії.

Вплив Шекспіра особливо помітний у мові трагедії. Глибока схвильованість і емоціональність мови Самсона та другорядних персонажів відрізняє твір Мільтона від класицистичних трагедія його сучасників. Розглянувши форму мовних реакцій Самсона, можна сказати, що одним з важливих художніх завоювань Мільтона є тонка й глибока відповідність інтонаційно-ритмічної структури вірша душевному стану героя. Мільтон, як і Шекспір, блискуче володів білим віршем і вміло знаходив у ньому величезні можливості, щоб зобразити людські почуття та передати різні нюанси настрою героїв.

Почнемо аналіз художніх особливостей трагедії «Самсон-борець» з розгляду складного образу героя, якому автор приділив найбільше уваги. Перші рядки монолога Самсона, що починаються словами:

A little onward lend thy guiding hand
To these dark steps, a little further on (1-2)

ллються плавним, правильним, неримованим п’ятистопним ямбом. Інтонація мови спокійна, ритм сповільнений внаслідок чергування наголошених і ненаголошених складів. Ці слова промовляє фізично втомлена людина, яка неквапно розповідає про своє жалюгідне становище. Та вже з дванадцятого рядка порушується плавний ритм розповіді. Зміна традиційного наголосу п’ятистопного ямба, несподівані паузи, перенесення, скорочені рядки вносять деяку різкість у звучання віршів, в яких Самсон розповідає про своїх ворогів. Хвилювання героя, що згадав своє славне минуле і порівняв його з теперішнім становищем, знаходить художній вираз і в ритмі віршів. Наведемо хоч би такий рядок:

Times past, what once I was, and what am now (22).

Тут наголос — на чотирьох перших складах, далі йдуть дві паузи. Вживання тільки односкладових слів надає висловлюванню Самсона жвавішого темпу у порівнянні з попередніми рядками.

Порушення традиційного розміру п’ятистопного ямба особливо помітне в тому місці, де Самсон говорить про свою сліпоту:

I dark in light exposed
To daily fraud, contempt abuse and wrong.
Within doors or without, still as a fool
In power of others never in my own (75-78).

Глибоке душевне переживання героя відображене тут в уривчастому ритмі вірша, створеному за допомогою довгого ряду іменників, коротких обставин та порівнянь.

Нову розмаїтість у метрику строф вносить тристопний ямб, що передає ліричні відтінки у висловлюваннях героя:

The Sun to me is dark
And silent as the Moon.
When she deserts the night,
Hid in her vacant interlunar cave (86-89).

Таким же розміром написані рядки 617-622; 1354-1359. Окремий рядок, написаний тристопним ямбом, інколи вплітається у висловлювання Самсона та часто зустрічається цей розмір у партіях хору.

Є в монологах Самсона місце, де метрика віршів зовсім ламається:

Burried yet not exempt
By privilege of death and burial
From worst of other evils, pains and wrongs;
But made hereby obnoxious more
To all the miseries of life
Life in captivity
Among in human foes (103-109).

Висловлені тут нелюдські страждання героя, який заздрить мертвим, не вміщуються у правильні ямбічні розміри, розривають їх силою своєї експресії.

Проте ритміка віршів — не єдиний засіб розкриття душевного стану Самсона. Трагічність цієї постаті підкреслює також високий стиль його монологів. Ось як висловлюється Самсон у хвилини великого горя:

О loss of sigth, of thee і most complain!
Blind amond enemies! Oh worse than chains,
Dungeon, or beggery, or decrepit age! (77-79).

Три окличних речення, нанизаних одне на одне за принципом градації образів, з яких перше й останнє починається вигуком, передають незвичайну емоційність головного героя. Цим самим вигуком Ох! Самсон починає ще дев’ять окличних речень. Взагалі, окличних речень у його мові дуже багато.

Мільтон часто використовує і таку форму поетичної мови, як повторення. До неї він вдається кожного разу, коли прагне передати душевні страждання свого героя або ж зосередити увагу читача на якомусь слові. Наприклад:

Oh dark, dark, dark amid the blaze of noon.
Irrecoverably dark, total eclipse
Without all hope of day! (80-82).

Чотириразове повторення слова темний, підкріплене словами повне затемнення, допомагає автору передати глибокий трагізм осліпленої людини. У розмові з батьком Самсон особливо часто повторює слова, які мають основне емоційне навантаження. Доводячи, наприклад, що він заслуговує на кару, яка його зустріла, він визнає:

Servile mind
Rewarded well with servile punishment! (412-413).

Повторений двічі епітет servile поряд з іменником servitude справляє враження свідомого наголошування драматургом на цьому слові.

Думка, що Самсон винуватий у всьому сам, одержує словесну форму:

Father, і do acknowledge and confess
That і this honour, I this pomp have brought
To Dagon (448-450).

Трикратне повторення займенника І поряд з емфатичним значенням дієслова do та замість сполучника and зосереджує увагу читача на цьому слові. Щоб відтінити його ще виразніше, автор уживає присудок have brought, що двічі повторюється у наступних рядках уже без цього займенника.

У сцені з Далілою, на багатомовне прохання дружини вибачити їй, Самсон відповідає коротко; «Out, out hyaena!». Повторене двічі слово геть, яке, мабуть, супроводилося жестом руки, та образливе порівняння передають лють і відразу героя. Відкидаючи без вагання пропозицію колишньої дружини помиритися з нею, Самсон говорить:

No, no; of my condition take по care;
it fits not; thou and I long since are twain (987-988).

Повторене заперечення, переважна кількість односкладових слів, інверсія та образна фраза про те, що вони давно не пара, підсилюють емоційність висловлюваної думки. Ще більш насичено звучать рядки трагедії (829-834), в яких знаходимо п’ятиразове повторення слова weakness, ані разу не зм’якшеного жодним епітетом.

Нагнітання переживань Самсона знаходить свій вираз і в численних риторичних запитаннях. Вони теж підсилюють драматичне напруження монологів, інтонаційно наближаючи їх до живої людської мови.

Привертає увагу розмаїтість словника Мільтона. його герой висловлюється як пуританин, який то пересипає свою мову біблійними висловами, то знову ж користується загальнодоступною лексикою. Засилля пуританської лексики спостерігається в тих місцях монологів, де Самсон замислюється над своїм високим призначенням — визволити поневолений народ, або ж турбується про державні справи. Говорячи про свої особисті страждання, він висловлюється просто і поетично:

I must die
Betray’d, captived, and both my eyes put out,
Made of my enemies the scorn and gaze,
To grind in brazen fetters, under task (32-35).

Щоб передати душевну розгубленість Самсона, драматург вдається інколи до двопланового зображення його образного мислення:

How could I once look up, or heave the head,
Who like a foolish pilot have shipwrack’d
My vessel trusted to me from above,
Gloriously rigg’d, and for a word, a tear,
Fool і have divulged the secret of God
To a deceitful woman! (197-202).

З одного боку, його герой користується загальнозрозумілими словами розмовної мови (нерозумний лоцман, дурень, облудна жінка тощо), а з другого — не зовсім чіткими символами пуританина (корабель, довірений йому небом; таємний дар бога і т. п.) та метафорами: розбити корабель, розголосити таємницю. Ці два плани образного мислення самого Мільтона відчутні у всьому тексті трагедії.

Перевага елементів розмовної мови особливо помітна у характеристиці, яку Самсон дає Далілі, коли він виправдовується перед присутніми за свій вибір дружини з ворожого племені. Такі слова, як deceitful woman, that specious monster, my accomplished snare, — лише перші негативні епітети, що ними Мільтон щедро наділяє цей образ у процесі його осмислення. Але, заговоривши про «державні справи», Самсон знову вживає лексику пуританського проповідника: great acts, which God had done, deliverance offer’d, their choicest youth тощо.

Іншою особливістю емоційних висловлювань Самсона, яка привертає увагу вже з перших сторінок трагедії, є «нанизування» однорідних членів речення. Висловлена героєм думка начебто шукає повнішого словесного виразу у майже синонімічному ряді слів. Так, наприклад, слово servitude має епітети ignoble, unmanly, ignominious, unfamous, true slavery. Становище Самсона характеризується словами now blind, dishearten’d, shamed, dishonour’d, quell’d to what can I De useful? Вчинок Даліли визначений низкою обставин: His holy secrets presumptuously have published, impiously, weekly at least, and shamefully.

Можна навести також рядки, де й інші частини мови справляють враження лексичного багатства висловленої думки:

Му griefs not only pain me
As a lingering disease,
But, finding no redress, ferment and rage;
Nor less than wounds immedicable
Rankle and fester, and gangrene,
To black mortification (517-522).

Збір іменників та дієслів обумовлює енергійну ритміку строфи, несе основний наголос висловлюваної думки, побудованої за принципом градації образів, а динамізм висловлювання знову ж таки ламає традиційні правила ямбічного розміру.

Таким же засобом користується Мільтон у сцені, де Самсон описує батькові, як Даліла вивідала в нього таємницю його надзвичайної сили. Згадуючи її намагання в четвертий раз дізнатися про це, він так зображує Далілу:

Yet the fourth time, when mastering all her wiles,
With blendish’d parleys, feminine assaults,
Tongue-batteries, she surceassed not day nor night
To stormm me over-watch’d and wearied out,
I yielded and unlocked her all my heart (402-406).

Переважна більшість майже однорідних членів речення, їх енергійний ритм створюють сильне емоціональне враження поспіху і переконливе передають прагнення Даліли здійснити задумане.

Цим же засобом користується Мільтон, змальовуючи картину розваг на святі філістимлян:

Have they not sword-players, and every sort
Of gymnic artiats, wrestlers, riders, runners.
Jugglers and dancers, antics, mummers, mimics,
But they must pick me out... (1325-1326).

Враження швидкої зміни яскравих подій досягнуто драматургом уживанням довгої низки іменників. їх ритм діє тут більш емоційно, ніж будь-які дієслова.

Проаналізуємо ще і заключну сцену трагедії, де автор зобразив Самсона, який ні на мить не похитнувся перед ворогами. Спокійний і зосереджений, він виконував різні вправи, доки йому не дозволили відпочити. Спершись на дві колони, безстрашний Самсон стояв деякий час мовчки, а потім вигукнув, що він дасть ще один доказ своєї дивовижної сили:

This utter’d straining all his nerves, he bow’d;
As with the force of winds and waters pent
When mountains tremble, those two massy pillars
With horrible convulsion to and fro
He tugg’d, he shook, till down they came, and drew
The whole roof after them with burst of thunder
Upon the heads of all who sat beneath (1164-1170).

Добір та розстановки дієслів передають тут тривалість дії, а порівняння сили героя з силами природи — стрімкими водами й вітрами, тремтячими горами, гуркотом грому — дозволяють драматургові так образно змалювати надлюдське зусилля Самсона та грандіозність його вчинку, що цю картину можна вважати вершиною художньої майстерності Мільтона.

До речі, це не єдине місце в трагедії, коли звертання до сил природи допомогло Мільтону створити справжні емоційні образи. Так, осліплений Самсон згадував померкле сонце, мовчазний місяць, повне затемнення, порівнював себе з хробаком, обтяжливим трутнем. У хвилину нестямної люті він бачив у Далілі не жінку, а потвору, гієну та осипував її назвами різних видів гадюк — serpent, viper, adder.

Аналіз словесних реакцій головного персонажа трагедії «Самсон-борець» виявляє вміння Мільтона передати різні відтінки почуття Самсона, показати, як міцніє його характер протягом різних випробувань долі, як від сцени до сцени він вище і вище піднімається над буденними справами, наважується на геройський вчинок. Якщо спочатку під впливом особистих переживань від уживає жахливе порівняння Myself my sepulchre, a moving grave, то потім у його мові ми зустрічаємо спокійні, зворушливі фрази. Так, у прощальній передмові Самсон говорить: Brethern, farewell; of me expect to hear nothing dishonourable. Ці слова йдуть із серця, переповненого любов’ю до людей і вірою у власні сили. Такий шлях розвитку характеру Самсона. Мова героя поступово очищується від абстрактних символів лексики пуританина, якими рясніють перший його монолог і розмова із земляками, стаючи все більш природною, поетичною, емоціональною.

Емоційність та образність мови, яка відрізняє трагедію «Самсон-борець» від драматичних творів інших англійських класицистів, досягається Мільтоном за допомогою влучних епітетів, оригінальних порівнянь, а також багатством метафор. У кожній ситуації Мільтон вміє знайти художньо правдивий вислів, який відповідає настроям і душевним переживанням героя.

Аналізуючи поетичну форму мови головного персонажа трагедії Мільтона, ми спостерігаємо, якою гнучкістю відзначається строфа п’ятистопного ямба. За допомогою різних змін ритму, припущенням одного чи більше складів, переносів, зміною у традиційному чергуванні наголосів та іншими засобами драматург зумів передати нюанси думок та почуттів героїв. Чи відразу досягнув Мільтон такої майстерності? Коли порівняти з трагедією «Самсон-борець» перший драматичний твір Мільтона «Комус», то можна помітити, що білий вірш, яким він переважно написаний, — це здебільшого канонічно правильний п’ятистопний ямб, не позначений ще віртуозністю зрілого художника. Навіть у хвилини найбільшої тривоги герої «Комуса» промовляють майже незмінним віршовим розміром. Така декламація, позбавлена безпосередності та життєвої правди, не може хвилювати сучасного читача. Даремно шукати насиченої емоційності в творах і таких видатних англійських класицистів, як Бен Джонсон чи Джон Драйден. Герої трагедій цих авторів не стільки переживають, як розмовляють про події, характер інших персонажів та їх почування. А коли ж висловлюють думки, то вони, сковані традиційним білим віршем, втрачають щирість, переконливість.

Отже, трагедія «Самсон-борець» є вершиною драматургійної спадщини класицистичного напрямку XVII століття. Це місце забезпечує їй не тільки найбільш правильна форма, але й загальнолюдські ідеали свободи та невмирущі естетичні цінності.

Л-ра: Іноземна філологія. – Львів, 1972. – Вип. 29. – С. 117-121.

Біографія

Твори

Критика