Цікаві та маловідомі факти з історії життя Івана Франка

Іван Якович Франко, народжений 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі (нині Дрогобицького району Львівської області), створив мармуровий візерунок свого імені на сторінках історії світової літератури. Його багатогранна особистість досягла найвищих вершин у літературі, філософії, політиці, громадській діяльності. Ми багато знаємо про його життєвий і творчий шлях, вагомий внесок у розвиток української літератури, критики, культури тощо. Крім загальновідомих фактів із життя Івана Франка, існує багато маловідомих цікавих моментів його біографії.

По той бік легенди: маловідомі подробиці життя Івана Франка

• Відзначався колосальною працездатністю. За 40 років активного творчого життя кожні два дні виходив новий твір письменника (вірш, новела, повість, роман, монографія тощо), щороку видавав 5-6 книжок. Став першим професійним українським письменником, який не мав державної роботи, а заробляв написаним.
• Навчаючись у гімназії, проявив феноменальні здібності: міг майже дослівно переказати розповідь вчителів на заняттях. Тоді ж зібрав величезну бібліотеку з понад 500 томів. Був скромним і неговірким, сидів на останній парті, мало спілкувався з однолітками. У п’ятому класі гімназії під час уроків, які вважав нецікавими, читав Шекспіра в німецькому перекладі. Брався перекладати Гомера, Софокла, Горація, «Слово о полку Ігоревім».
• Пережив три арешти. Після другого (1880 р.) ледь не помер від голоду. За тиждень написав у готелі повість «На дні», на останні гроші відіслав її до Львова, а сам три дні жив на три центи, знайдені на березі річки. Знесиленого і непритомного, його знайшов та прихистив старий служитель готелю.
• У 1893 р. захистив у Відні докторську дисертацію. Знав 14 мов. Писав твори не лише українською, а й польською, німецькою та іншими мовами. Перекладав на українську із 48 мов, у тому числі східних. Сучасники називали його «академія в одній особі».
• Іван Франко – перший український політик. Співзасновник першої української політичної партії – Русько-Української радикальної партії (1890) і її перший голова (до 1898-го).
• Попри широко рекламований радянською критикою ярлик атеїста, Іван Франко залишався глибоко віруючою людиною. Хоча до церковних догм ставився критично. Виріс у побожній родині, досліджував Святе Письмо, співав при службі божій, товаришував із галицькими священиками, мав приязні стосунки з митрополитом Андрієм Шептицьким. Його переклад біблійної «Книги Буття» досі залишається найбільш точним перекладом цієї частини Біблії українською мовою.
• Останні 7 років мав паралізовану праву руку, через що довелося писати лівою або диктувати твори помічникам.
• Помер 28 травня 1916 р. на чужих руках – сини були в армії, дочка в Києві, дружина в лікарні. Через бідність і нестачу грошей на окрему могилу ховали його в чужій вишиванці в «позиченій» ямі на шість домовин. Лише через 10 років Франка перепоховали в окремій могилі.
• Номінувався на здобуття Нобелівської премії з літератури. У 1916 р. референт Королівської академії наук мав зробити доповідь Нобелівському комітету про вагомість вкладу українця в літературу. Однак премію вручають восени і прижиттєво. Франко помер за кілька місяців до можливого тріумфу.
• Син Івана Франка Петро став одним із засновників «Пласту», а згодом – сотником Легіону УСС.

Поза видимим: розкриваючи невідомі деталі життя Івана Франка

Життя Івана Франка, що розцвіло відданою працею на користь українському слову та розбудові національної свідомості, залишається невичерпним джерелом натхнення для поколінь. Його талант і плідна праця збагатили українську літературу, його соціальна активність була покладена в основу боротьби за права та гідність людини. Маловідомі аспекти життя Франка підкреслюють його геніальність та високу духовну цінність, яка докорінно вплинула на розвиток українського суспільства. Іван Франко – не тільки символ української культури, а й узірець непохитної віри, наполегливості та відданості ідеалам, які досі живуть у серцях багатьох.