Ернст Юнгер: in memoriam

Бертіль Геггман

Коли 17 лютого 1998 року, напередодні свого 103-річчя помер Ернст Юнгер, він тим самим поставив крапку в довжелезній одіссеї по XX століттю, яку мало кому випадало здійснити. Канцлер Німеччини Гельмут Коль зазначив, що творчість Юнгера стала невід’ємною часткою європейської літературної скарбниці. А президент Німеччини Роман Герцог додав, що німецька література в особі Юнгера втратила надзвичайного свідка подій XX століття. Свого часу президент Франції Франсуа Міттеран зауважив, що, якби Юнгер народився у Франції, то став би членом Французької академії.

Батько письменника зробив кар’єру в царині фармацевтичної промисловості. Він саме отримував ступінь доктора хімічних наук у Гейдельберзькому університеті, коли 29 березня 1895 року народився син Ернст. Знудьгувавшися від навчання в престижних гімназіях у Нижній Саксонії, майбутній письменник у 18 років тікає з батьківського дому, щоб вступити до Французького легіону. Африка полонила уяву юнака, і він мріяв про службу в північноафриканських пустелях. Однак, потрапивши до Алжиру, він здійснює дві невдалі спроби дезертирства.

Тож батькові вдається повернути його назад до навчання.

З початком Першої світової війни Юнгер вирушив добровольцем на фронт і виявив себе мужнім і здібним офіцером. Очолюючи штурмову команду на Західному фронті, він дістав 14 поранень і заслужив 1918 року, перед завершенням війни, найвищу військову нагороду Німеччини — «За мужність». Він залишався на військовій службі аж до 1923 р., коли з’явилася друком його перша книжка «У сталевих бурях», яка принесла авторові міжнародний успіх. Між 1923-м і 1926 роками Юнгер студіює біологію в Лейпцизькому та Неапольському університетах. Багато мандрує як ентомолог, збирає велику колекцію комах, деякі види з яких названо його ім’ям.

1925 року, після одруження, Юнгер повернувся до Берліна і виступив з низкою статей на підтримку правих сил у Веймарській республіці. Після приходу Гітлера до влади письменник із дружиною та двома синами переїздить до міста Ґослар. Більшість із написаного ним у період 1920-1930-х років свідчить про захоплення Юнгера революцією в Росії. Одним із його найкращих друзів був німецький націонал-більшовик Ернст Нікош, що його разом із родиною Юнгер переховував у 30-х роках від гестапо. (По війні Нікош увійшов до комуністичного парламенту Східної Німеччини.) Водночас міністр пропаганди націонал-соціалістського уряду Йозеф Геббельс переконував Юнгера вступити до нацистської партії, однак той відмовився, так само як і балотуватися до нацистського парламенту. Від 1934 року твори Юнгера було заборонено передавати по радіо і друкувати в німецькій періодиці.

1939 року письменника знову прикликають до військової служби. У званні капітана його відряджають до окупованої Франції, щоправда, під наглядом гестапо. Треба сказати, що ще 1933 року гестапо вперше влаштувало обшук у його оселі. Його роман «На мармурових скелях», надрукований 1939 року, було сприйнято як відверту критику гітлерівського режиму, і, зрозуміло, відразу заборонено. Під час війни Юнгер вів щоденник, який пізніше побачив світ під назвою «Випромінювання». Від квітня 1941-го по серпень 1944 року Юнгер перебував у Парижі, де брав участь у літературному житті французької столиці. На той час він був уже визнаним письменником зі світовою славою, і в Парижі зустрічався з видатними французькими митцями, зокрема з Пабло Пікассо і Жоржем Браком. Наприкінці війни Юнгер, який таємно підтримав спробу замаху на Гітлера 20 липня 1944 року, зазнав особистої гіркої втрати. Його сина Ернста за належність до групи змови у німецькому військово-морському флоті було засуджено до страти. Завдяки втручанню батька смертний вирок вдалося замінити відправкою на італійський фронт, де юнак і загинув.

Виявлені пізніше документи засвідчили, що сумнозвісний Народний суд у Берліні готував звинувачення Ернсту Юнгеру, «носієві пацифістських настроїв», однак письменника так і не притягли до суду. Ще 1941 року Юнгер розпочав роботу над книжкою «Мир», у якій обстоював ідею створення Сполучених Штатів Європи на засадах християнського гуманізму і духовності. Рукопис книжки ходив по руках у німецькій армії, і якби її примірник потрапив до функціонерів режиму, це стало б смертним вироком письменникові.

Відразу по війні заборона на Юнгерові твори в Німеччині зберігалася. Пізніше його «реабілітували», щоправда, тільки у ФРН. У 1980-х рр. його творчість викликала посилений інтерес літературознавців, і Юнгера нагороджено премією Гете, найвищою літературною нагородою, яку він отримав у себе на батьківщині. Його завжди вище ставили у Франції та Іспанії, ніж у рідній Німеччині. Зокрема, саме у Франції можна говорити про певний культ Юнгера. Надзвичайний успіх принесли йому книжка «Проблема Аладіна» (1983) і детективний роман про Париж XIX ст. «Небезпечна зустріч» (1985). Зазначимо, що літературними взірцями для Юнгера були французькі моралісти — Стендаль, Флобер, а також Ґотьє — перші прибічники «мистецтва заради мистецтва» та декадансу. Жодного німецького письменника Париж не вшановував так, як Ернста Юнгера. Цю повагу символізують і два приватні візити президента Франсуа Мітгерана до письменника (1985 і 1993 рр.). Свою привітальну промову на честь сторічного ювілею Ернста Юнгера Міттеран почав словами: «Це — вільна людина».

У 50-х рр. Юнгер разом із родиною переїздить до міста Вільфінген у південно-західній Німеччині. Саме тут його відвідують канцлер Г. Коль, президент Ф. Міттеран та інші відомі політичні діячі, а також видатні письменники, зокрема Хорхе Луїс Борхес та Альберто Моравіа. Наприкінці 70-х рр. Юнгер друкує свої щоденники в 5 томах, і чимало критиків висловлюють припущення, що це його підсумкова праця. Схоже, що й сам Юнгер вважав свої критичні есе про прогрес та технічний розвиток найважливішою часткою свого доробку. Використовуючи давньогрецькі міфи про богів та титанів, письменник показує, як сучасний світ стає дедалі більше залежним від технологій. «Кінець кожного тисячоліття породжує апокаліптичні візії, які відповідають часові й технічному розвиткові», або «Озброєння титанів відбиває переважно стан технічного розвитку» (з останнього щоденника Юнгера 1997 р.).

Повне зібрання творів Юнгера побачило світ двічі, ще за життя письменника: 10 томів упродовж 1960-1965 рр. і 18 томів між 1978 і 1983 роками. Небагато німецьких письменників можуть похвалитися таким доробком. Штутгартське видавництво «Клетт-Котга», яке випустило твори Юнгера, зобов’язалося дбайливо захищати його літературну спадщину. З величезного масиву текстів, створених Ернстом Юнгером, багато ще чекають на публікацію; безперечно, письменник ще довгі роки викликатиме захоплення своїх шанувальників — і політичних діячів, і широкого читацького загалу.

З англійської переклав Олександр Буценко

Л-ра: Всесвіт. – 1998. – № 11. – С. 112-113.

Біографія

Твори

Критика