Марина Жванія. Вчитель, який змінив моє життя
Морозиво
Теплий літній день, кінець серпня, 2014 рік. Наше місто Бахмут щойно звільнили від окупації. Ми з чоловіком йдемо вулицею Горбатова і до моїх вух долітають слова, сказані підлітком, який проходить повз мене: «Та звичайно в Радянському союзі жилося краще! От хоча б згадати яким смачним було морозиво!» Ці слова просто прорізали мій слух. Я так розізлилася, що хотіла зупинити тих молодиків, яким було років по тринадцять, спитати їх: звідки в їхніх головах ця дурість! Прийшовши додому я не могла заспокоїтися, все думала: що має статися, щоб наша молодь почала думати, аналізувати, щоб наша молодь не піддавалася на пропаганду, а щиро любила свою країну, що для цього можу зробити саме я?! Зранку я йшла на роботу повз Горлівський інститут іноземних мов і побачила оголошення, що йде набір студентів. Дай, думаю, зайду запитаю, чи можна вступити до інституту в моєму поважному віці.
Я мала вищу освіту, була фінансистом, а також у мене було хобі: я читала і збирала книжки саме української літератури. Я була впевнена, що моя любов до нашої літератури, культури і країни взагалі, допоможе мені в моєму наступному задумі. В тридцять чотири роки я змінила професію, яка повністю змінила моє життя - стала учителем української мови та літератури.
Щойно отримавши диплом я пішла працювати до рідної школи. За мету я поставила собі не лише навчати дітей, а й зробити все, що в моїх силах, щоб вони полюбили Україну, нашу мову, нашу літературу так само, як люблю їх я!
Клас мені дістався досить складний, та я не опускала рук! Я розуміла, що для того, щоб діти почули мене і повірили мені, ми з ними маємо подружитися, стати ближче. Я розповідала їм історії з власного життя: як ми з чоловіком розвозили їжу нашим військовим на блокпости, як я ходила до військового шпиталю і що я відчувала в той час, розповідала історії своїх друзів та однокласників військових. Я «тягала» своїх учнів до кінотеатру на патріотичні фільми, вони приходили до мого дому колядувати. Дехто навіть виявив зацікавлення моєю колекцією книжок і я радила що можна почитати, ділилася книжками. Ми подружилися, я бачила що інколи вони готуються до мого уроку не через велику любов до самого уроку, а щоб просто мене не засмучувати. Але це дало результати, бо вони все ж таки мене чули!
Я випустила своїх перших учнів у 2021 році. Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми не втратили зв`язок, вони навіть допомагали мені збирати необхідні речі військовим на передову. Під час евакуації всі вони виїхали, ніхто не перейшов на бік ворога. Ми весь час підтримуємо один одного. Наймолодший з нашого класу, Олег, пішов добровольцем до лав ЗСУ, на той час йому було лише дев`ятнадцять років. Найбільші бешкетуни мого класу записали мені відео, в якому дякували мені за те, що навчила їх любити рідну Україну. Ми дзвонимо та пишемо один одному, спілкуюсь при цьому виключно українською мовою.
В нашому житті трапляються події, які здатні кардинально змінити нас, перевернути наш світ з ніг на голову. Такі події запам`ятовуються назавжди! Моє життя змінила зустріч із моїми першими учнями! Вони змінили мене – я змінила їх! Жодного дня я не пошкодувала про зроблений колись вибір!
Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»
