Дроботюк Владислав. Закатована історія

За гратами вікон 
На впадині снігу
Від ясної свічки на вбитім столі
Світа силует молодого творця,
Піддавшого болю на срібній золі
І з відчаєм тихим старого лиця.
Під словом ікон
Святого Отця
Замордоване тіло поета- митця
Без жодних пощад
І поблажлевих цілей
Безбожлевий кат
Душею поцвілий
Мордує за право любити своє.
Несказано важко, стискаючи в руки
Старого пістоля, зржавілий курок
Цим самив, по тому, віщуючи муки
Від вильоту кулі- в пличе на зразок.
І гидко- паскудним, звертаючись словом
На те, щоб добити кілок прямоти
Врізає страшнішою мукою в мову
Радянської "правди любімой чєрти".
До- поки стікає калюжею крові
На стінку, обпертий катований тим,
Вже визнаний класик, підпавшийся змові
Проти країни, що в серці із ним.
За правду своєї вагомої думи
І щиру любов в заборонах на те
До милого дому, і рідної мови,
На все, що для нього незнанно святе.
Бо віра поета, натхненна і вічна
Без жодного права піддатись страхам,
Як навіть історія буде трагічна
Не в праві схилитись до ніг ворогам.
І в цьому та сила, і визнана суть
Не скоренно- вічних обранців,
Що в себе на плечах багатство несуть
Не зламано- вічних повстанців.