Верша та болото

Рибалонька, митець усе в воді ловити,

Бажаючи поймать в'юнів,

В Болото Вершу засторчив.

Довгенько щось вона там мусила сидіти,

Язик жіночий є, да нічого робити

(А зроду, мабуть-то, що не плоха була),

Так лаяти Болото почала:

«Оце поганая багнюка!

Глянь, пузириться як, знечев'я клекотить.

Тут певнеє ніщо ні ходить, ні сидить,

Одна черва,— мовляв,— кишить

Да деколи повзе по куширу гадюка,

Уже коли б тут воленька мені!..

Таке ж бридке, таке мерзенне,

Поржавіло, від жабуру зелене,

Не хочеться паскудиться в багні,

А то б...»

Що ж їй Болото одвічало?

«Де ти сама, добродійко?» — спитало.

А Верша гомонить на дні.

СТОРІНКА АВТОРА