Біографія Михайла Коцюбинського
Народився Михайло Коцюбинський 17 вересня 1864 року у Вінниці в сім'ї дрібного службовця. Вихованням хлопця, в основному, займалася мати, «добра, надзвичайно любляча, здатна на самопожертву...». Саме завдяки її старанням хлопець мав можливість долучитися до зразків високого мистецтва ще з юних літ. Вона допомагала йому сформувати добрий естетичний смак, прищеплювала «нахил до всього гарного та любов і розуміння природи». Ази освіти Михайло осягав удома. В той час, коли офіційною мовою на українській землі була російська. Цією ж мовою говорили в родині письменника. Малий Михайлик чув українську мову тільки від челяді, а сам нею не говорив з дитинства.
Переходу на українську мову посприяли два разючі випадки з життя майбутнього автора. Першим випадком була недуга малого хлопця. «Занедужавши, - писав Коцюбинський в автобіографії, - на дев’ятому році на запалення легень, я в гарячці почав говорити по-українському, чим немало здивував батьків». Вже пізніше, після цього випадку, десятирічний хлопець, розбуджений цікавістю до українського слова, почав складати українські пісні на взірець народних. А коли на тринадцятому році випадково Коцюбинський дістав кілька примірників журналу «Основа», оповідання Марка Вовчка, а згодом – Шевченкового «Кобзаря», то це, за визнанням самого письменника, уже безповоротно скерувало його на свідомий український шлях.
З 1875 року навчався у Барській початковій школі, а в наступні п'ять років – у Шаргородському духовному училищі.
До речі згадати і про другий випадок. Коли Коцюбинський написав своє перше оповідання «Андрій Соловейко, або Вченіє світ, а невченіє - тьма», то віддав його на перегляд співробітникові журналу «Киевская старина», котрий написав на рукописі «...бросить несоответствующее занятие и «не калічити нашу святу мову»». На щастя, Коцюбинський не послухав поради і суворий присуд не вбив у ньому художника. Звичайно, М. Коцюбинський дійшов до вершини свого хисту не зразу, а крутою стежкою довгих шукань, які привели до вершин аж у зрілому періоді його творчості. Найглибший слід у розвитку письменницької свідомості М. Коцюбинського, без сумніву, залишив Т. Шевченко.
Під час навчання у духовному училищі хлопець не обмежується вивченням лише обов'язкової програми. З особливим захопленням він знайомиться з творчістю Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Генріха Гейне, Миколи Гоголя, Олександра Пушкіна. Готується до вступу в університет. Але сувора проза дійсності по-своєму відкоригувала ті мрії. Хвороба матері, втрата роботи батьком, опікування меншими дітьми — все це змусило юнака рано піти на свій хліб. Протягом 1882-1892 рр. М. Коцюбинський вчителює, дає приватні уроки, займається репетиторством для дітей із заможних родин Вінниці та навколишніх сіл. Пізнаючи народне життя, він відкривав і себе. Реалії життя й багата уява спонукали до творчості.
У 1890 році у львівському часописі «Дзвінок» друкується його вірш «Наша хатка». А невдовзі побачили світ оповідання «Харитя», «Ялинка», що виразно свідчили про непересічний талант молодого автора. З 1892 року, за рекомендацією відомого бібліографа М. Комарова, М. Коцюбинський працює в експедиції, яка боролася з виноградною хворобою по селах Бессарабії. Серед робітників філоксерних загонів було чимало українських студентів з Київського, Харківського, Одеського університетів. Тут письменник близько знайомиться з членами підпільного товариства «Братство тарасівців», що створювалося з палким бажанням відстоювати право самобутності української нації «скрізь, де тільки можливо». Глибокі враження від життя молдаван, а пізніше – і кримських татар лягли в основу оповідань «Для загального добра», «На камені» та інших.
Письменник пройшов складний шлях стильових пошуків. У перших його творах відчутний вплив етнографічного реалізму І. Нечуя-Левицького, згодом – психологічного реалізму Панаса Мирного. Однак селянська тематика була завузькою для його творчого обдарування. Тому після реалістичних картин селянського життя у творах «Ціпов’яз», «На віру», «Ялинка» та ін. М. Коцюбинський у пошуках як нового змісту, так і нової художньої форми звертається до європейської літератури. Найбільший вплив на нього мали ті письменники, які ретельно досліджували внутрішній світ людини, відображали його в бездоганній мистецькій формі (Гі де Мопассан, М. Метерлінк, Г. Ібсен та ін.).
В імпресіоністичному стилі Коцюбинський почав писати не одразу, а в 90-х роках ХІХ століття. Поворотом щодо літературної форми у творчості Коцюбинського став 1902 рік, коли з’явилися новели «На камені» та «Цвіт яблуні».
З 1898 року письменник оселяється в древньому Чернігові, отримавши роботу в земській управі. З 1900 по 1911 рік працює в статистичному бюро губернського земства. Цей період життя і творчості М. Коцюбинського особливий. Навколо нього гуртується чернігівська інтелігенція, заохочена й наснажена прикладом дієвого життя Михайла Михайловича.
У 1903 році як член Чернігівської губернської ученої архівної комісії він побував у Полтаві на відкритті пам'ятника І. Котляревському. Зустрічі з відомими діячами української культури справили на нього надзвичайне враження.
З 1899 року у Львові починає виходити зібрання його творів, завершене сьомим томом у 1913 році. У 1905 році М. Коцюбинський подорожує країнами Центральної та Західної Європи, відвідує Австрію, Німеччину, Італію, Швейцарію. Після повернення він багато працює.
Твори М. Коцюбинського:
1884 - «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма».
1885 - «21-го грудня, на введеніє», «Дядько та тітка».
1891 - оповідання «Харитя», «Ялинка», «П'ятизлотник», повість «На віру», віршована казка «Завидющий брат».
1895 - «Для загального добра».
1896 - «Пе-коптьор».
1897 - «Посол від чорного царя».
1898 - «Відьма».
1899 - «В путах шайтана».
1901 – повість «Дорогою ціною», оповідання «Лялечка».
1902 - «На камені».
1904 - «У грішний світ», «Під мінаретами», «Fata Morgana».
1906 – новели «Сміх», «Він іде».
1907 – новели «Невідомий», «Intermezzo», «В дорозі».
1908 – «Intermezzo», «Persona grata», «Як ми їздили до Криниці».
1909 - «Дебют».
1911 – новели «Сон», «Лист», повість «Тіні забутих предків», «Що записано в книгу життя».
1912 – новели «Подарунок на іменини», «Коні не винні», образки-етюди «Хвала життю!», «На острові».
Останні роки життя великого письменника позначені різким погіршенням здоров'я, загостренням хвороби серця. З 1909 по 1912 рік М. Коцюбинський тричі відвідує Італію, куди виїздив на лікування. Там близько знайомиться з Максимом Горьким, на віллі якого, на острові Капрі, він жив. Улітку 1910 року, повертаючись з-за кордону, М. Коцюбинський заїхав у карпатське село Криворівню. Враження, які охопили від знайомства з побутом, людьми, мовою, традиціями цієї землі, заворожили його. Згодом він ще двічі приїжджатиме у цей край, а свої враження увічнив чудовим твором «Тіні забутих предків» (1911 р.). Здається, це були останні світлі й щасливі миті життя, яке невпинно знесилювалося підступною недугою.
Йому не допомагає лікування в університетській клініці Києва, і 25 квітня 1913 року полум'яне серце неповторного майстра слова перестало битися. Поховано Михайла Михайловича Коцюбинського на Болдиній горі в Чернігові, де він так любив відпочивати, милуючись красою Придесення.
Твори
Критика
