Деякі аспекти щодо визначення комічного у творі Джерома К. Джерома

Деякі аспекти щодо визначення комічного у творі Джерома К. Джерома

Д.О. Редько, В.В. Яшкіна

Комічне як жанр почало розвиватися з давніх часів, отже в історії естетичної думки, на даний момент, існує велика різноманітність визначень комічного, які виходять з протиставлення трагічного, піднесеного або серйозного. Але не слід забувати, що з плином часу саме поняття комічного змінювалося.

Можна виділити найвідоміше визначення даного жанру, яке належить Аристотелю, так як він був першим теоретиком цього терміну. Аналізуючи його, він писав: «Комедія [...] - це відтворення гірших людей, але не у всій їх порочності, а в смішному вигляді. Смішне - частка потворного. Смішне - це якась помилка або каліцтво, що не заподіює страждань і шкоди, як, наприклад, комічна маска. Це щось потворне, але без страждання».

Зрозуміло, що таке визначення митця могло зрости тільки з грецького театру та комедії. Саме з них і пішли всі відомі нам сучасні види комічного у європейській літературі.

Існує дуже багато видів комічного. І це зрозуміло, адже цей жанр існував ще у грецькі часи і з плином часу неустанно розвивався. Існує багато жанрів комічного і нашою ж метою є розглянути основні з них.

Гумор є невід’ємною частиною комічного жанру. Одним з перших цей термін використав у літературі Б. Джонсон, який створив в кінці XVI століття комедії «Всяк зі своєю примхою» і «Всяк поза своїх примх». Спершу це слово мало сатиричний характер, але згодом С.Т. Кольрідж у статті «Про відмінність дотепного, смішного, ексцентричного і гумористичного» (1808-1811) цитував вірші Б. Джонсона і визначив гумор у новому змісті («незвичайний зв'язок думок або образів, що виробляє ефект несподіваного і тим що приносить задоволення»).

Визначення гумору як одного з видів комічного, за Т.Ф. Єфремовою, є таким: «Гумор (англ. настрій, комізм, примха) - це прийом у творах літератури і мистецтва, заснований на зображенні будь-чого в комічному, смішному вигляді; сукупність художніх творів, пройнятих таким ставленням до дійсності». Тлумачний же словник англійської мови визначає гумор як «смішна властивість чи складова частина чогось».

Кращим визнавався англійський гумор. Вищі його прояви в XVIII столітті - це романи Л. Стерна, в XIX - Ч. Діккенса (містер Піквік - типовий гумористичний персонаж). Набагато менше властивий гумор французькій літературі: іронія є національним французьким видом комічного, який саме і переважає над гумором (Л.Є. Пінський ). В Америці ж великим гумористом вважають Марка Твена.

Сатира як жанр виникла у римській літературі (Горацій, Персей). Вона являла собою вірш, який частіше всього був значним за обсягом, зміст якого містив в собі насмішку над певними особами чи подіями. Але найсуттєвішою відмінністю сатири є те, що на початку свого існування вона була ліричним жанром.

Сам термін був вперше використаний римським письменником Еннієм, автором «Анналів» (записи за роками найважливіших подій у Стародавньому Римі). Цим терміном він назвав деякі свої вірші, різні за жанровою приналежністю та метричною формою.

У «Великій радянській енциклопедії» наводять таке визначення сатири - «..вид комічного; нещадне, що знищує переосмислення об'єкта зображення (і критики), розв'язується сміхом, відвертим або прихованим, «зредукованим»; специфічний спосіб художнього відтворення дійсності, що розкриває її як щось мінливе, невідповідне, внутрішньо неспроможне (змістовний аспект) за допомогою сміхових, викривально-висміюючих образів (формальний аспект)».

Сила сатири залежить від соціальної значущості займаної сатириком позиції та від ефективності комічних засобів (сарказм, іронія, гіпербола, гротеск, алегорія, пародія й ін).

Яскравими представниками сатиричного жанру є Д. Свіфт («Гуллівер у країні ліліпутів»), Дж. Боккаччо («Декамерон»), Ф. Рабле («Гаргантюа та Пантагрюель»), М. Сервантес («Дон Кіхот») та багато інших.

Третім же видом комічного є іронія. Для визначення такого терміну слід згадати Аристотеля, який дав таке визначення цього виду комічного - іронія (фр. вдаване самоприниження) є «вислів, що містить насмішку над тим, хто дійсно так думає».

Ф. Шпегель зауважував, що «іронія підсміюється над усім світом». Говорячи про іронію, він стверджував також, що «в ній все повинно бути жартом і все всерйоз, все щиросердно відвертим і глибоко прихованим», що «іронія - це ясна свідомість вічної рухливості, нескінченного хаосу».

Але, у той же час, про негативний потенціал тотальної іронії писав О. Блок у статті «Іронія» (1908), де характеризував її як хворобу, буйство, блюзнірство, результат сп'яніння, як симптом втрати людського в людині.

Тобто, ми бачимо, іронія використовує слова і вирази у їх протилежному значенні. Вона, будучи елементом негативним, який викривляє позитивне в негативне, може виступати і в позитивному сенсі. Також гумор може використовувати іронію як один зі своїх прийомів, і в цьому випадку іронія буде викликати сміх.

За самим же визначенням, іронія - це стилістичний прийом, за допомогою якого в якомусь слові з’являється взаємодія двох типів лексичних значень: предметно-логічного та контекстуального, заснованого на відношенні протилежності (суперечливості). Таким чином, ці два значення фактично взаємовиключають один одного.

З плином часу іронія змінювалась, і зараз ми вже не можемо рівно зіставляти «сократівську іронію», якій була присуща велика філософська думка знаходження істини через сумнів, та іронію Байрона, Гейне або Гофмана, у яких іронія була достатньо твердою та жорстокою.

Можна зробити висновок, що іронія не тільки підкреслює недоліки, але також володіє можливістю висміювати, надаючи словам іронічний сенс.

Підводячи підсумок, хочеться зазначити, що саме різноманітність комічних видів дає змогу гумористичному жанру розкриватися та викривати особливі сторони людської душі та соціуму без ганебного ставлення до них.

Для дослідження аспектів щодо визначення комічного, було обрано повість славетного англійського письменника Джерома Клапка Джерома «Троє у човні».

Джером Клапка Джером за життя був найбільш відомим англійським гумористом і одним із найбільш друкованих англомовних письменників. Мав дуже великі перспективи у дитинстві, але через смерть батька був змушений йти на заробітки. Згодом, зацікавившись театром, стає актором, що дуже допомогло йому у подальшій кар’єрі письменника. Пізніше Джером із гумором описав ці часи в новелі «На сцені і за сценою» (1885). Ця новела відкрила йому двері у світ літератури, не зважаючи на те, що критики усе життя переслідували роботи Джерома. Головним звинуваченням було те, що його гумор за своїм характером не відповідає духу і традиції англійської літератури.

Вершиною творчої кар’єри Джерома вважається повість 1889 р. «Троє в човні, не рахуючи собаки». Це легка, світла і невибаглива книга, веселий фарс з нескінченною різноманітністю комічних ситуацій, з безліччю гумористичних міні-оповідань, що врізаються в основну лінію сюжету, де герої подорожують по Темзі.

Гумор та легка іронія пронизують увесь цей твір. Реалізація іронії лексичними засобами (окремим словом, словосполученням або шляхом одночасної реалізації двох значень полісемантичного слова) зустрічається в творі Джерома рідше, ніж синтаксичні засоби реалізації іронії. Подібний вид іронії не характеризує героїв, вона служить для створення яскравих деталей, додаткового комічного ефекту.

Реалізація іронічної модальності синтаксичними засобами та на рівні тексту в великій мірі використовуються Дж. К.Джеромом. Іронічний коментар його «дозвільної людини» виражає відношення до життя самого автора. Твір пронизаний іронією, що є важливим компонентом у створенні ідейно-образної та естетичної системи світосприйняття письменника. Крім того, існують синтаксичні засоби реалізації іронічної модальності, використовувані Джеромом переважно для викриття соціальних пороків, в цьому випадку іронія стає майже відкритою, схожою на сатиру. Однак, що стосується сатири, то цього виду комічного немає у творі, так як вона просто недоречна, адже Джером висміює своїх героїв добродушно та люб’язно, без нищівного викриття, властивого сатирі.

Гумор Джерома виявляється в описі серій пригод, які базуються на характерних рисах героїв або якомусь окремому випадку. Кожна з них має бути пов'язаною з цією рискою або випадком, випливати з неї природно і невимушено, інакше комізм перетвориться на бездушне та механічне висміювання.

Для своїх творів автор створює також комічний характер у своїх сторонах і проявах. Тоді джерелом комізму виявляється вже не ситуація, а сам герой, один спогад про якого викликає у читача посмішку. А сам герой Джерома - це людина його статусу з гарним почуттям гумору.

Переходячи до заключної частини, можна сказати, що Джером - письменник, який розповідав про своє життя через призму комічного.

Л-ра: Філологічні науки. – Дніпропетровськ, 2014. – Ч. 2. – С. 278-282.

Биография

Произведения

Критика



Ключевые слова: Джером Клапка Джером, Jerome Klapka Jerome, критика на творчество Джерома К. Джерома, критика на произведения Джерома К. Джерома, скачать критику, скачать бесплатно, английская литература конца 19 - начала 20 вв.