Війна, кохання, перемога. Діана Анджейчик (ЗаВІРшована)
Тигровий березень року —
Пора, коли асфальт пробивають
Так звані “Салтівські проліски”.
Вибач, волошковоока,
За кров заграв на тлі небокраю,
Що місто майже навколішках.
Всюди заквітчаний попіл —
“Піони” теж на себе не схожі.
Чому ми рідше говоримо?
З вкритих корінням окопів,
З твого тепла у родимці кожній
Зринають спогади хворими.
Серцю листів вже не досить,
Нема паперу, зрадив дар мови —
У сто життів мені болісно.
Втратити доньку — не “досвід”,
А вирва. Мир її не заповнить,
І ми цілком не загоїмось.
Визрілий березень року —
Пора, коли всміхається доля
В країні з військом нескорених.
Знаєш, волошковоока,
Щоб сяяв знову рідний твій погляд,
Я землю вдобрив потворами.
Читайте також:
