Війна, кохання, перемога. Serhii Dorozhynskyi

Ти повернешся

Красиві очі так милують,
Любов дарують, мов чарують,
Уста тендітні манять знов,
У світле майбуття ведуть кудись...
Любов красиву, неповторну,
Немов роса, яка весною,
Яку відчутно на губах,
Коли цілуєш в пелюстках.
Тебе зустрів, мов промінь сонця,
Тендітні руки, автомат до серця,
В руці набої, біль в очах,
Стійкий характер у плечах.
Той сильний погляд не забуду,
Тебе на відстані відчую,
Красиві ранки подарую,
Твоїм же писарем я буду.
Я закохався в твої очі,
Які шукаю о пів ночі,
Враз стала музою мені,
Прошу ще часу трохи дай мені.
Нестерпний час, бо я тебе шукаю,
Не знаю де ти, в якому краю,
Про твою вроду я пишу,
Та знай, що я тебе знайду.
Троянди заплету у косу,
Тебе з собою заберу,
Ти будеш поруч, вірю, знаю,
Коли знайду, то на коліно стану.
Тобі казатиму слова:
«Кохана, будь лише моя.
Тобі світанки подарую,
Каблучку одягну і розцілую».
Слова тут зайві, промовчи,
Лиш не кажи: «Мене нема...»,
Повір, прийде ще та весна,
«Ти  повернешся, ти ж моя ?».

Сестричко

(реальна історія_Сестра проводжає брата на війну_м.Новий Розділ)

Сестричко, ти лиш не сумуй,

Мої слова почуй…, відчуй.

Повір, що скоро повернусь,

Ти дочекаєшся, не лиш приснюсь.

І ось момент, вони обнялись,

Та на прощання поцілувались.

“Ти не сумуй, все буде добре !,

бережи себе, ти ж - моє Сонце”.

Дитя своє Бог в руки взяв,

Своїй дочці надію дав.

Не зміг самого відпустити,

Сестра не має сльози лити.

Як в той момент солдат відчув,

Немов у тіло хтось дмухнув.

Сльозу з лиця їй витирає,

Сестра на потяг проводжає.

І він пішов…, сльоза котилась,

Ридало серце та молилась.

А Ангел поруч, накрив крилом,

Щоб повернутися разом.

Зі смутком Бог на все дивився,

Як брат із болем попрощався.

Сестра просила вберегти:

“Щоб повернувся, вже з весни”.

А дні минають в самоті,

Сестра сидить знов у вікні,

Та виглядає, все ж чекає,

Міцну надію в серці має.

І так проходили всі дні,

Не втримала сльозу тоді.

На склі замерзли ті слова,

Рахує дні… “Коли ж весна ?”.

І ось вже лютий добігає…

Весна вирує, виграває,

Кругом красиво зеленіє,

Все оживає, веселіє.

Весняні квіти оживають,

Бруньки на вишні розквітають,

Сестра чекає із війни,

Знов перечитує листи.

І ось натрапила на перший…

Слова читає: “Я – живий !,

я повернусь, коли весною,

тепло подує за спиною”.

Як враз подуло за спиною,

Весна обняла теплотою.

“Сестричко, ну же обернися,

Це я !, твій брат, мерщій проснися”. 

Вони обнялись, як тоді,

Коли прощались у зимі.

“Я ж обіцяв, що повернуся,

В холодні сни, більш не вернуся”.

Лиш в пам'яті, ті будуть сни,

Вітри весняні рознесли.

Теплом подуло по лиці,

“Ми знов разом, кінець війні !”.

Сльоза від щастя потекла,

Сестра знов брата обняла,

“Не відпущу більше ніколи..!,

Люблю тебе, зберіг ти слово”.