Війна, кохання, перемога. Лілія Бойко

Воїне зранений, тільки живи!
Вилікуй рану, що болем кровить.
Тіло побите, та сильна душа,
Зрощена в рідних м'яких споришах.
Воїне, рідний, лікуйсь і живи!
Хоч і пекельно, нестерпно болить!
Ангелів досить!
А тут на землі
Бога ми просим,
Щоб вас уберіг!
Вам же ще діток і внуків ростить,
Жити, радіти і сад посадить.
Вам же дружити, любити, кохать
І Україну нову будувать!
Воїне, чуєш, ти тільки живи!
Кожну хвилину у долі лови!
Серце нехай не болить у родини,
І не сумують твої побратими!
Знаєш, без тебе на світі - ніяк!
Прошу, живи, мій сміливий земляк!

Обійми мене ніжно, міцно,
Пригорни до своїх грудей.
Ти - колись мій найперший стрічний,
Той, із ким не ділю ночей.
Заховай мене від тривоги,
Розкажи про свої думки,
Намалюй, як біжать дороги
Вздовж старої, як світ, ріки.
Не чекаю твоїх цілунків,
Бо чужі ми, як день і ніч.
Це найкращі з усіх стосунків,
Що зростали впродовж сторіч.
Ми знайомі з тобою здавна,
Знаю кожен твій мужній рух.
В твоїх жилах жага прадавня,
Вільний наш український дух.
Я тобі довіряю сповна,
Я до тебе молюсь щодня,
Ти - моєї країни Воїн,
Її захист, її броня.

В небо глянь, коли стихнуть гармати,
Вгору глянь - буде далі життя!
В'ють лелеки на згарищі хати
Новий дім, де народять дитя.
Вірю їм, буде все ще в країни,
Що боротися вміє, як звір.
Україна повстане з руїни,
Буде світ, буде люд, буде мир!
І тихенько життя заклекоче
У гнізді для малих пташенят.
В синім небі навік затріпоче
Синьо-жовтий наш змучений стяг.

Після Тої зими у нас знову зима.
Без тепла і весни тут гарує війна.
Чи змінилися ми після тої зими?
Ми навіки тепер просто Люди війни...
І колись серед цвіту і сонячних злив
Куштуватиме Радість, хто до неї дожив,
І лічитиме час, що давно уже сплив,
І обпалені дні, що і жив, й не прожив.
І колись навесні, як розтануть сніги,
І, як згинуть навік наші всі вороги,
Переможно ковтатиме сльози терпкі
Той, хто був і воскрес вже тепер навіки!
Після Тої зими у нас знову зима.
Серед страху й тривог спільна мрія одна.