22-03-2023 Річард Бротіґан (Richard Brautigan) 199

Біографія Річарда Бротіґана

Річард Гері Бротіґан – американський письменник – народився 30 січня 1935 року в місті Такома (штат Вашингтон, США).

Його батьками були Бернард Ф. Бротіґан (робітник фабрики, згодом ветеран Другої світової війни) та Лулу Мері Кехо «Мері Лу» Бротіґан (офіціантка). Батьки Річарда розлучилися ще до його народження. Про свого батька і про те, що його справжнє прізвище Бротіґан, він дізнався від матері, коли прийшов час одержувати атестат. Мати тоді вирішила, що в документі має стояти коректна назва. Річард бачився з батьком усього двічі в житті.

Складні життєві обставини, взаємини з батьком та численними відчимами, які постійно ображали самого хлопця і членів його родини, помітно вплинули на формування особистості Річарда. Дослідження біографії ранніх років письменника є дуже складним, адже у своїх розповідях він часто вигадував неіснуючі деталі та промовчував про існуючі, що робило історію його сім'ї містичною загадкою. Його переживання вилились у те, що федеральна лікарня штату Орегон діагностувала його з шизофренією та клінічною депресією, і він проходив процедуру електрошокової терапії 12 разів.

У 1956 Бротіґан переїжджає до Сан-Франциско, маючи мрії про нове краще життя та перший літературний успіх: за два роки до переїзду шкільна газета надрукувала його вірш «Світло» (The Light). У Сан-Франциско Бротіґан познайомився з письменниками Майклом МакЛюром, Джеком Спайсером і Алленом Гінзбергом. Він також брав участь у читаннях «Ніч балачок» у популярному серед художників і поетів місці, а також виступав з віршами на концертах і перформансах, організованих театром Діггерс.

У Сан-Франциско 8 червня 1957 Бротіґан одружився з Вірджинією Діон Адлер. 25 березня 1960 у них народилася дочка Іанте Елізабет Бротіґан. Незабаром після народження дочки вони розлучилися, оскільки Бротіґан страждав від алкоголізму і депресії та часом виражав свою фрустрацію на дружині, застосовуючи насилля щодо неї. Згодом, письменник одружиться ще раз у 1977 на дівчині, з якою він познайомився у Японії, на ім'я Акіко Йошимура, але цей шлюб також не тривав довго і десь через три роки вони розлучились.

Невлаштованість приватного життя, нерозуміння з боку родини та друзів, гостра критика творчості, мабуть, усе це підштовхнуло Річарда Бротіґана до самогубства. 1984 року його не стало, а його самогубство стало черговою таємницею у біографії письменника. Його життя забрав постріл з Магнуму 44-го калібру, і до того моменту, коли його тіло знайшли 25 жовтня 1984 року, було майже неможливо точно встановити дату смерті. У той час ходили чутки про прощальну записку Бротіґана із зашифрованим підтекстом, проте його донька виступила з офіційним спростуванням того, що така записка існувала. Пізніше вона написала книгу під назвою «Смерть не зловити» (You Can't Catch Death, 2000), у якій описала свої спогади про батька.

Творчість

Першою опублікованою роботою Бротіґана став вірш The Return of the Rivers (1958), після якого були дві поетичні збірки The Galilee Hitch-Hiker (1958) і Lay the Marble Tea (1959). Після виходу збірок віршів Бротіґан вирішив спробувати себе в прозі. Його перший опублікований твір Confederate General from Big Sur (Генерал конфедерації з Біг Сур, 1964) не користувався популярністю. Але після появи Trout Fishing in America (Ловлі форелі в Америці) у 1967 до Бротіґана прийшла міжнародна слава, а критики назвали його найбільш цікавим представником контркультурного молодіжного руху, що зародився у 60-ті.

До кінця 70-х Бротіґан опублікував ще 4 поетичні збірки (The Octopus Frontier (1960), All Watched Over by Machines of Loving Grace (1967), The Pill Versus the Springhill Mine Disaster (1968), Please Plant This Book (1969)) і роман In Watermelon Sugar (В кавуновому цукрі, 1968). Один твір Бротіґана цього часу (The God of The Martians) так і залишився неопублікованим. Він був надісланий як мінімум двом редакторам, і обидва його відхилили. Копія рукопису була знайдена в одного з них вже після смерті.

Бротіґан заприсягся не писати продовження до «Ловлі форелі» попри її значний успіх і почав активно експериментувати з різноманітними літературними жанрами. Це видно навіть з назв його романів: The Abortion: An Historical Romance (Аборт. Історичний роман, 1971); The Hawkline Monster: A Gothic Western (Чудовисько Хоклайнів. Готичний вестерн, 1974); Willard and His Bowling Trophies: A Perverse Mystery (Віллард та його киплячі трофеї. Збочена містерія, 1975); Sombrero Fallout: A Japanese Novel (Слідство сомбреро. Японський роман (1976); Dreaming of Babylon: A Detective Novel 1942 (Мрії про Вавилон. Детективний роман, 1977). Також до цього періоду належать збірка оповідань Revenge of the Lawn (1971), а також три поетичних – Rommel Drives On Deep into Egypt (1970), Loading Mercury with a Pitchfork (1976), June 30th, June 30th (1978).

Річард Бротіґан не надто переймався своєю популярністю, хоча, як і будь-якого письменника, його тішила прихильність і критиків, і читачів. Однак досить швидко літературна критика перетворює «літературного ідола» на нездару. Звісно, Річард Бротіґан таку зміну в оцінці своєї творчості сприйняв дуже болісно: він страждає від алкоголізму, безсоння, глибоких депресій, а на знак протесту навіть відмовляється спілкуватися з пресою. Однак попри все Бротіґан продовжує писати. Але фортуна вже відвернулася від письменника: в 1976 його твір Willard and His Bowling Trophies: A Perverse Mystery (Віллард та його киплячі трофеї. Збочена містерія, 1975) визнають найгіршим романом року, а в 1980 роман So The Wind Won't Blow It All Away (І вітер не відносить геть) критика розгромила вщент. У 1980 виходить друком ще один роман – «Експрес Токіо – Монтана», а в 1983 письменник закінчив роботу над своїм останнім романом An Unfortunate Woman: A Journey (Нещасна жінка: подорож, 1982), який було опубліковано лише 1993 року у Франції, а 1999 – в Америці.

Твори

Романи:
Генерал Конфедерації з Біґ-Сур (1964).
Ловля форелі в Америці (1967).
У кавуновому цукрі (1968).
Аборт. Історичний роман (1971).
Почвара Гоклайнів. Ґотичний вестерн (1974).
Віллард і його бовлінґові призи. Завзятий детектив (1975).
Невдача зі сомбреро. Японський роман (1976).
Мріючи про Вавилон. Детективний роман (1977).
Експрес Токіо – Монтана (1980).
Аби вітер усе це не звіяв (1980).
Безталанна жінка. Подорож (1982).

Поезія:
Повернення річок (1957).
Галілейський автоспинщик (1958).
Покладіть мармуровий чай (1959).
Восьминогів рубіж (1960).
За всіма наглядають машини люблячої благодаті (1967).
Будь ласка, посадіть цю книгу (1968).
Пігулка проти спрінґгіллської гірничої катастрофи (1969).
Роммель в'їжджає в Єгипет (1970).
Підняти ртуть вилами (1976).
30-те червня, 30-те червня (1978).