Своєрідність образної системи поезії Уїтмена

О. І. Бабенко

Кожне неоднозначне явище в художній літературі викликало і викликає багато суперечок. Творчість американського поета У. Уїтмена належить саме до такого неординарного явища. Навколо його поезії постійно точилися дискусії.

На наш погляд, дослідження образної системи творчості У. Уїтмена достатньо важливе, оскільки поет створив фундамент для розвитку майбутньої американської літератури. Його поезія відноситься до неординарних явищ в літературі і тому творчість Уїтмена визивала цікавість багатьох поетів, прозаїків, науковців та критиків. Серед них Д. Г. Лоуренс, X. Л. Борхес, Г. Аліен, Д. С. Мирський, М. О. Мендельсон, К. І. Чуковський та ін. Аспекти творчості поета та його, на перший погляд, незрозуміла образна система ще й зараз викликає полеміку багатьох критиків.

Над питанням динаміки образів у творчості У. Уїтмена працювало багато літературознавців, проте ми спробуємо глибше розглянути це на рівні структури поезії Уїтмена, а саме на матеріалі його збірки «Листя трави» (зокрема творів, що увійшли до його збірки «Пісня про себе» та «Пісня про велику дорогу»).

Про творчість видатного американського поета У. Уїтмена та про нього самого можна знайти багато суджень. Наприклад, англійський поет Леселі Еберкромб писав: «Уїтмен створив з скарбів власного досвіду живий та неповторний образ, який став одним з небагатьох справжніх досягнень новітньої поезії» [1, 13]. Борхес, наприклад, стверджує, що «все те, що написано про Уолта Уїтмена грішить двома вадами. Одна - квапливе ототожнення літератора Уїтмена з Уїтменом - напівбожественим героєм «Leaves of Grass» («Листя трави»), майже таким самим, як Дон Кіхот в «Дон Кіхоті»; інша - некритичне засвоєння стилю і словника його віршів, тобто саме того дивовижного явища, яке й слід пояснити» [2, 45].

Байрон і Бодлер драматизували в книгах власні біди, Уїтмен змальовував своє власне щастя. Інші романтичні герої - їх список відкрив Ватек і ще не вичерпав Едмон Тест - підкреслювали власні відмінності від навколишнього світу [4, 36]. В поезії «Leaves of grass», він попереджував читачів, що це «пісня великого і всезагального «Я», самого народу, всіх чоловіків і всіх жінок» [5,64], Уїтмен хотів уподібнитися до кожного, намагався ототожнити себе з усіма на землі.

Уолт Уїтмен пропустив через себе ідеї Емерсона, Гегеля та Вольнея. Він збагатив їх уявними пригодами в Новому Орлеані та Джорджії. З часів Горація, в платонівському або піфагорейському дусі, в літературу увійшла тема безсмертя поета. Уїтмен на свій манер і без посередників знайомиться з кожним майбутнім читачем [б, 13]. Він відчуває себе в образі вічного Уїтмена, в образі друга, який був американським поетом XX ст., легендою про нього, кожним з нас, і самим щастям. Гігантською, майже нелюдською була поставлена Уолтом Уїтменом задача, але не меншою виявилась й перемога [7, 127].

Погляд на людське тіло в поезії Уїтмена нагадує про ставлення до нього давніх греків, що не було властивим для літературної традиції XIX ст.. Романтики оспівували тільки душу, Уїтмен - гармонію душі і тіла [8, 11]. Уїтмен не тільки йде слідом за романтиками, а й суттєво розширює діапазон їхніх художніх принципів. Для нього душа - «таємниця», недосяжна для вченого, але зрозуміла для поета. Це твердження близьке до філософських теорій «волі до життя», «світової волі», ірраціоналізму, «надлюдини», «світової душі», інтуїтивізму, психоаналізу. Традиції романтизму Уїтмен переосмислює на всіх рівнях: тематичному, мовному, композиційному, ритмомелодійному [6, 76].

«Листя трави» У. Уїтмена - явище унікальне в американській літературі, яке називають ліричним романом у віршах, тому що збірка, як роман, відбиває розвиток самого поета, його світогляду, створює картину дійсності. «Пісня про себе» - програмний твір збірки, що окреслює головну її тему - Людина, її життя в усіх його проявах: суспільному, особистому, духовному. В простих і звичних речах він бачить прояви вічного і прекрасного, всесвітнього і дуже особистого. «Пісня про себе» оспівує гармонію навколишньої природи: щебет птахів, вуличний гамір, стогін хворого, крик про пожежу, концертна симфонія - все зливається в єдиний хор, в могутню гармонію, що переповнює поета.

Хоча творчість Уїтмена і розвивалася в дусі романтизму (а об’єктом дослідження романтиків була людська особистість, її внутрішній світ), все ж поет-новатор зображував особистість ширше: «Я - поет Тіла, і я - поет Душі» такий погаяд на людину нагадує про ставлення до неї давніх греків, а пізніше митців Ренесансу [7,39]. Безмежно широка тематика і ідейно-філософський зміст збірки «Листя трави»: відмова від традиційних романтичних сюжетів, образів; багатство і різноманітність образів, які відображаються через світосприйняття уїтменівського ліричного «Я»; філософічність; сміливе поєднання егоцентризму («Я») з тотальним демократизмом.

Вільна і розкута уява автора збірки «Листя трави» перетинає величезні простори, «ковтаючи» на своєму шляху усе - від тонкого візерунка на крилі метелика до верстата, від вуличного натовпу до хвостатих метеорів. Поет запрошує відвідати «сади планет», навчає чути в шелесті трави музику Космосу. Навчає любити, і при цьому не будує ніяких ієрархій і розходжень.

Уїтмен говорить про наявність нового бачення світу, нового усвідомлення речей, божої суті. Все це настільки відрізняється від звичного «Я» Уолта Уїтмена - американця, що поет називає цю нову здатність своєї свідомості «іншим Я» [5, 4]. У «Пісні про себе» поет описує себе включеним у вир різних подій свого часу: поруч з ним «новітні відкриття, винаходи, суспільства, старі і нові письменники», прикмети повсякденності («мій обід, моє плаття, мої близькі, погляди, компліменти, обов’язки»), тривоги, хвороби, «недостача грошей», суспільні потрясіння («битви, жахи братовбивчої війни, неприємні звістки»...). Але далі ліричний герой зауважує: «Усе це приходить до мене вдень і вночі, і іде від мене знову. Азе все це не Я - тобто не суть людини, що безсмертна і доля якої - вічність».

Життя на сторінках збірки «Листя трави» нагадує барвисту виставу, у якій можна брати участь, виконуючи різноманітні ролі. Для Уїтмена не було характерним змальовувати містику в тому вигляді, в якому вона з’являється, наприклад, у творчості Сведенборга чи Беме. Саме йому належать слова: «Я приймаю реальність без усяких застережень, я весь наповнений матеріалізмом» [5, 15]. У нього не було, в строгому розумінні, своєї філософії, але було світовідчуття.

Слід звернути увагу на одну характерну рису, якість, що багато дослідників визнавали центральною у творчості поета. Вся поетична збірка пронизана дивним почуття єдності і гармонії світу - думка, закладена в усіх світових релігіях. Тут немає нічого малого і великого, важливого і другорядного, центрального і периферійного. У. Уїтмен не перестає стверджувати це з парадоксальною впевненістю: believe a leaf of grass is no less then the journey-work of the stars, And the pismire is equally perfect... and the egg of the wren, And the tree-toad is chef-d'ouvre for the highest, And a mouse is miracle enough to stragger sextillions of infidels... [10, 45].

Космічна свідомість автора дозволяє не тільки охопити поглядом весь Космос, але і проникнути всередину простору. Поет постійно наводить нас на думку, що світ не мас кінцю, що все в ньому взаємозалежне, кожна частка космосу має у світобудові своє неповторне значення. Будь-яка частина Всесвіту для Уїтмена вміщує в собі цілий Всесвіт і кожна, таким чином, здатна стати вікном в інший світ: open ту scuttle at night and see the far-sprinkled systems... Wider and wider they spread, expanding, always expanding... My sun has his sun, and round him obediently wheels. ..And greater sets follow, making specks of the greatest inside them... [10, 54]. Герой Уїтмена включений у Всесвіт. Поет говорить зі світом на одній мові і навіть ототожнює себе з ним: If you would understand me, go to the heights or water-shore, The nearest gnat is an explanation, and a drop or motion of waves a key..? [10, 58].

Сказано досить просто, по-дружньому, але сила образа, його розмах додають закладеній тут думці незвичайну глибину. Схожі образи зустрічаються в творчості Уїтмена часто, і читач слідом за поетом мимоволі розправляє груди і налаштовується на уітменівську широту й обсяг. Складно визначити, хто ж головний герой поем збірки «Листя трави». У «Пісні про себе» поет ніби відповідає нам: Of every hue and caste am I, of every rank and religion: A farmer, mechanic, artist, gentleman, sailor, quaker; A prisoner, fancy-man, rowdy, lawyer, physician, priest... [10, 39].

Далі ми довідуємося, що він і мешканець півдня, і мешканець півночі, і янкі- промисловець, і раб, якого постійно переслідують. Образи замінюють один одного, поет намагається прийняти всі обличчя, не тільки красиві і шляхетні. Для нього не існує подібних розходжень [8, 19]. Ліричний герой вільно робить перехід з життя в смерть і навпаки. Для нього будь-яка земна оболонка тимчасова, і тому він не боїться втратити, скинути одну і приміряти на себе іншу.

Крім того, ліричний герой відчуває свій нерозривний зв’язок з колишніми сотнями і тисячами поколінь. Through те many long dumb voices: Voices of the interminable generations of slaves; Voices of the diseased and despairing, and of thieves and dwarfs; Voices of cycles ofpreparation and accretion..? [10, 30].

У своїх міркуваннях він звертається до джерел світобудови, до того моменту, коли виникло все існуюче. Поет розповідає про те, як розвивається життя, як космічна еволюція робить своє неухильне сходження, до складу якої входить і він сам: My embryon has never been torpid-nothing could everlay it. Vast vegetables gave it sustenance, Monstrous sauroids transported it in their mouths, And deposited it with care... [10, 47].

Досягти стану Абсолюту, увібрати в себе обличчя всіх богів світу прагне ліричний герой «Пісні про себе»: Taking myself the exact dimensions of Jehovah, Lithographing Kronos, Zeus his son, and Hercules his grandson; Buying drafts of Osiris, Isis, Brahma, Buddha... [10, 53].

Тісно пов’язаний з уявленням про космічну еволюцію образ дороги - один з центральних у збірці «Листя трави». Розміщуючи в різних контекстах свої міркування, Уїтмен додає їм особливу багатозначність і символіку.

Однак є на цьому шляху, на цій дорозі й обрані - ті, хто, володіючи понад уявою і одержавши космічне осяяння, здатні прийняти не себе тяжку місію першопрохідників. Провидці і герої, що пішли далеко вперед, залишаються великими супутниками людства на головній з його доріг- тій, по якій душі людей прямують до волі і досконалості. Поряд з цим, образ дороги має ще один прихований зміст. Дорога стає символом взаємодії людини зі світом, символом збагнення людиною таємниць життя. Ти, дорога, йду по тобі і дивлюся, але мені здається, я бачу не все. Мені здається, у тобі є багато такого, чого не можна побачити очима (пер. П. Коротича).

Невипадково саме в дорозі перевіряються героєм «усі релігії і філософії», які, можливо, «гарні в аудиторіях, але ніяким чином не відносяться до широких хмар, до природи, до струмків, що біжать». Дорога поєднує «книжкове» знання про життя зі знанням справжнім, безпосереднім, інтуїтивним. Вона дає шанс довідатися про ціну речей. Тут перевіряється кожний, тут кожний усвідомлює, що в ньому є. Дорога дає ключ до розуміння космічного значення життя, розуміння місця людини в цьому світі. Характерним є те, що подібне переосмислення образа дороги переплітається з традиціями даосизму, де цей символ є центральним: ієрогліф «Дао» означає «шлях» у найпершому значенні, маючи і безліч суміжних значень. Глибоке знання з погляду східних мудреців полягає не в дослідженні об’єктів з метою оволодіння ними (що характерно для західного образа думки), а в досягненні «єдності» зі світом. Головна заповідь для даоса - прямувати Шляхом. При цьому, шлях людини індивідуальний, і кожному призначено пройти свою власну «дорогу» у житті - дорогу, що є частиною великого шляху: «Ні я, ні хто інший не може пройти цю дорогу за вас, ви повинні пройти її самі», - говорить Уїтмен [5, 43]. Новий зміст при такому читанні можна знайти у рядках в «Пісні великої дороги»: Чи говориш ти мені, о, дорога: «Не йди від мене?» чи говориш ти мені: «Якщо підеш, ти пропав?» (пер. Л. Герасимчука).

Образ дороги безпосередньо пов’язаний з традиціями романтичної метафоризації мотиву мандрівки, подорожі. Романтичний герой, з одного боку, шукає безпосереднього єднання з усією Землею, прагне бути громадянином світу, наблизитися до вічності. З іншого боку, він ніколи не зупиняється на досягнутому. Подорожуючи, герой почуває себе вільним. Він пізнає світ, відкриває його сховану, божественну гармонію і красу, відвідує потаємні його місця. Образ дороги при цьому є конкретним, матеріальним, подорож містить у собі всі реальні атрибути - «дощовий плащ», «добре взуття», «ціпок, зрізаний у лісі». «Йду, куди бажаю - сам собі хазяїн, наділений необмежною владою», - говорить герой Уїтмена. Перед ним розкривається увесь світ, він виходить у дорогу «з легким серцем», мандрівки дають йому «глибокий урок: всіх прийняти, нікого не відкинути, нікому не віддати переваги», ніби увібрати в себе світ, розчинитися в ньому.

І ось вже трава - до смішного знайоме, здавалося б непомітне породження природи, виявляється для Уїтмена найбільшою загадкою. Поет не знає: чи це «хусточка від бога» з позначкою в кутку, чи це і є сама дитина, чи це знак космічного змісту - «ієрогліф, постійно однаковий». При цьому у Уїтмена немає абстрагованості від самої речі, її зовнішнього вигляду, її звичайного, «побутового» значення. Уїтмен часто лише констатує, лише вказує, що космічне бачення, космічна свідомість є володінням «знаннями без знань», що важко перекласти чи не перекласти взагалі на мову слів і понять.

Образи проходять перед нами, нашаровуються, змінюються, з’єднуються, вступають у діалоги. Перед нами виростає неосяжний і величний Космос. Характер оповідання постійно змінюється. Імпресіоністичне мерехтіння образів змінюється зосередженим описом окремого явища, стрімка схвильованість - величним спокоєм пророка, чиї слова звучать як втілення абсолютної істини.

Ми бачимо, що образна система складається з конкретних образів, таких як космос, дорога, Всесвіт та інші. Вони взаємодіють між собою та з ліричним «Я». Герой Уїтмена пов’язаний з образом космосу, до складу якого входить і він сам. Трава для нього - найбільша загадка природи, символ безсмертя і величі малого, звичайного. Образ дороги пов’язаний з мандрівками, які дають ліричному герою життєві настанови: всіх прийняти, не від кого не відмовитись, нікому не віддати переваги, тобто увібрати в себе світ, розчинитися в ньому. Образ дороги дає ліричному герою ключ до розуміння всього Всесвіту, космічного значення життя. Романтичний герой включений у Всесвіт, говорить з усім світом на одній мові. Космос дає йому можливість проникнути всередину простору. Циклічність образів у творчості У. Уїтмена підкреслює вічне оновлення життя; і простежується на усіх рівнях структури творчості поета. Особливості художньої побудови поезії У. Уїтмена, втілюється в образах ліричного героя, космосу, землі, природи, людства, дороги, простору, трави та інші.

Ми дійшли висновку, що образна система творчості У. Уїтмена є досить різноманітною. Образи у творчості поета постійно взаємодіють між собою, змінюють один одного, вступають в діалоги. Вони ведуть до розуміння значення життя, до розуміння місця людини в цьому світі. Центральним образом в творчості У. Уїтмена є дорога, яка символізує взаємодію людини зі світом, яка є прагненням збагнути таємницю життя. Вона дає можливість довідатись про ціну речей. Уолт Уїтмен казав: «Ні я, ні хто інший не може пройти цю дорогу за вас, ви повинні пройти її самі» [5, 32].

У. Уїтмен не розділяє образи на малі та великі, на головні та другорядні, на центральні та периферійні. Він намагався відтворити типові події та явища через свої образи. Нікому до цього часу так і не вдалося до кінця зрозуміти, у чому надзвичайний магнетизм цих простих і на перший погляд не дуже поетичних рядків. Його творчість - зовсім особливий поетичний світ, де нас вражає не тільки незвичайність форми викладу і багатство кольорів, звуків, запахів, але і масштабність думки автора. Майже два сторіччя відділяють Уїтмена від сучасності, а цінність і актуальність його поезії не зменшується. Світ його поезії - це саме життя. Життя, що не має меж - ні в просторі, ні в часі.

Примітки:

Я вірю, що листочок трави не менш за падіння зірок, / І що не гірша за нього мураха... і яйце королька / І що деревна жаба - шедевр, вище якого немає / І миша - це чудо, що може саме похитнути секстиліони невірних... (пер. авт.).

Уночі я відкриваю люк і дивлюся, як далеко розбризкані в небі світи... / Далі і далі ідуть вони, розширюючись... / У мого сонця є сонце, і моє сонце покірне колесить довкола нього... / А за ним ще більш великі, перед якими найбільші стають малими частинками... (пер. авт.).

Якщо ви хочете зрозуміти мене, йдіть на гору чи на берег моря / Найближчий комар - коментар до мене, а хвилі - ключ... (пер. авт.).

Я всі квіти і всі касти, усі віри і всі ранги – мої / Я фермер, джентльмен, матрос, механік, артист, квакер / Я - арештант, сутенер, бешкетник, адвокат, священик, лікар... (пер. авт.).

Крізь мене так багато німих голосів: / Голос незлічених поколінь рабів і колодників / Голос хворих і зневірених, і злодіїв, і карликів / Голос циклів підготовки і росту... (пер. авт.).

Мій зародок у століттях не лінувався - ніщо не могло затримати його / Гіганти-дерева давали йому їжу / І чудовиська-ящери плекали його у своїй пащі / і дбайливо несли його далі... (пер. авт.).

Я сам приймаю розміри Ієгови / Я літографую Кроноса, сина Зевса, і його онука Геракла, / Я скуповую зображення Озириса, Ізіди, Брами і Будди... (пер. авт.).

Література:

Леслі Еберкромб. О Уолте Уитмене. - М., 1974. - 97 с.
Борхес X. Л. Обсуждение: Пер. с англ. - М., 1932. - 130 с.
Мирский Д. С. Поет американской демократии. - М., 1979. - 97 с.
Чуковский К. И. Мой Уитмен. - 2-е изд. - М., 1969. - 90 с.
Whitman W. Complete writings. - V., 1922. - 125 с.
Ветрова Е. И. О соотношении образа й материала в поезии Уолта Уитмена // Вестник Киевского университета: Романо-германская филология. - К., 1973. - Вып. 13. - 30 с.
Литературная история Соединенных Штатов Америки. - М., 1979. - Т. 3. - 360 с.
Мендельсон М. О. Жизнь й творчество Уолта Уитмена. - 2-е изд. - М., 1969. - 127 с.
Masters Е. L. Witman. - N. Y., 1937. - 80 р.
Whitman W. Song of Myself. - V., 1937. - 89 с.

Л-ра: Мова і культура. – Київ, 2004. – Вип. 7. – Т. 7. – Ч. 1. – С. 154-160.

Біографія

Твори

Критика