Наталія Мельниченко. Цикл поезій «КVITOTINI»

КVITOTINI
Хто ти, для кого сонце - лиш світло,
А квітка троянди - лише пелюстки?
Стиглий букет - це поема розквітла,
Що ніжну душу рве на шматки.
Сонце - то сяйво, що бачить не кожний,
Бо йде із серця воно - не згори.
Пісню без звуку почути не можна,
Як і відчути троянд кольори.
Хто ти, для кого хмари - то згустки?
Ці квітотіні цвітуть не про нас.
Має історію кожна пелюстка,
Про яку знати тобі ще не час.

MARSH_ROOT
Який тяжкий до споминів маршрут,
Мов крізь огненні келихи отрути.
Хай буде краще зараз лише й тут,
Бо хочу пити каву без цикути.
Мов камінь, важить кожен чорний день,
Коли в струну мозаїка не склалась,
Коли повітря мало для легень,
А стрілок тінь так часом і не сталась.
Там двері - то не вихід і не вхід,
Там замкнені слова мовчать навіки,
Там ніби зовсім збожеволів світ,
І жодні вже не допоможуть ліки.
Які тяжкі до споминів шляхи.
Вони позаростали вже тернами.
Туди тепер не долетять птахи,
Що виплекані й вирощені нами.

ОR_ХІДЕЇ
Вже всі епопеї в палкім емпіреї -
Забулася зовсім їх суть,
Та пишуться споминів дивні есеї,
Бо орхідеї цвітуть.
Днів тих далеких холод і спека
Тінями крил відпливли.
Може, й забула б, та солодко-терпко
Квіти ці знов розцвіли.
Сонячно-дзвінко звивається гілка,
І медом яскравих отрут
Дивиться в очі п'янка п'ятикрилка -
То орхідеї цвітуть -
Ті орхідеї, що епопеї
Бачили наші, проте
Все, що було - у палкім емпіреї,
А сьогодення цвіте.
Квітне крилато в буденності свято,
І яскравіють думки,
Як інкрустують вікно у кімнаті
Ніжно-тугі пелюстки.

ТОЛЕРАНТНІСТЬ
Толерантність - це іноді дуже боляче.
Толерантність - то інколи сильно пече,
Бо це, коли стиснувши зуби, мов поночі,
Шукаєш наосліп надійне плече.
Як мозок кипить, а лице усміхається,
Як руки отерпли, бо м'язи ж у тонусі,
А голос десь поза думки розливається,
Бо ти довіряєш своєму голосу,
Бо голос тобі служить вірою-правдою
У кожнім відтінку, в словах, інтонації,
Аби зберегти розуміння про "завтра",
Стесавши думки об колючки акації.

КУДИВІТЕР
Виростив ноги, виростив руки, відростив вуха...
Ти вже Людина?
Вмієш прискоритись? Вмієш послухати?
Чи говорити лиш можеш годинами?
Можеш сміятись, як навіть не смішно?
Можеш рандомні фрази казати?
Круто. Мабуть. Тільки зовсім невтішно:
Соромно там, де важливо змовчати.
Цінно - могти не труїти словами,
Вартісно - не убивати гармидером.
Правильно бути людьми - не людЯми,
Жити по курсу, а не куди вітер.

СОНЦЕКВІТ
Цей день згорить, мов полум'я свічі, -
Невідворотність нам ту не здолати.
Що буде завтра: сонце чи дощі?..
Вважається, не треба жалкувати
За всім минулим, що колись було,
За тим, що не повернеться ніколи...
Але ж життя - то дуже мудре поле:
Посієш зло, то й пустить пагін зло.
Засій добро - і ген на видноколі
Запломенить, мов сонцеквіт, добро.
Цей день згорить, мов полум'я свічі,
І сонце зморене впаде за видноколо,
Та щоб спокійно спати уночі,
Не зич недоброго і зла не сій ніколи.