06-12-2015 Леся Українка 2149

Античні мотиви у творчості Лесі Українки

Античні мотиви у творчості Лесі Українки

А.С. Русяєва

За рішенням ЮНЕСКО 1991 р. проголошено роком видатної української поетеси Лесі Українки з нагоди 120-річчя від дня її народження. Серед багатогранної творчості поетеси є сюжет на мотив міфа про Іфігенію у Тавріді. Розгляду його і присвячено ці нотатки.

З античною міфологією і літературою Леся Українка була знайома з дитинства. Ще тринадцятилітньою вона присвятила один із своїх перших віршів грецькій поетесі Сафо, до образу якої знову звернулася наприкінці життя. Їй належить також переклад трьох рапсодій із славнозвісного епосу Гомера «Одіссея». Неодноразово згадувала поетеса у своїх творах імена міфологічних і літературних персонажів, зокрема Прометея, з яким порівнювали і саму Лесю дослідники її творчості. Звичайно, найвищим проявом обізнаності Лесі Українки з класичною спадщиною вважається драма про віщунку Кассандру. Але у нас викликає інтерес невеликий віршований твір, в якому відтворено один з епізодів відомого античного міфа про Іфігенію, дія якого відбувалася на території Південного Криму в давні часи.

На початку 1898 р., перебуваючи на лікуванні в Ялті, поетеса мешкала на віллі лікаря М. С. Дерижанова3. Двоповерховий будинок було споруджено «в античному дусі». В нішах стін та на веранді стояли копії давньогрецьких статуй – дискобола і Афродіти, простінки між вікнами прикрашали псевдоколони у дорійському ордері (рисунок).

У своїх листах, надісланих з вілли, Леся Українка так чи інакше торкалася того, що було пов’язане з її назвою і скульптурними прикрасами. Описуючи несподіваний холод, вона порівнює його з тим, який був колись «у самої Іфігенії в той час, як вона була в Тавріді жрицею холодної богині Діани – адже в ті часи навіть залізних грубок не було!», або ж «в моїй хаті дихання парує мов фіміам на алтарі величної богині». «Сидячи на балконі, чи то пак на самому Парнасі під захистом самої Афродіти», Леся Українка відпочивала і працювала. Після фотографування разом з матір’ю на фоні вілли вона жалкувала, що на знімку «Афродіта не вийшла зовсім».

Певно, «ся античність», в оточенні якої перебувала поетеса, незважаючи на чудове море і величні краєвиди, постійні сумні думки про невиліковну хворобу і повсякденні турботи життя, на якийсь час, – одразу ж як вона поселилась на віллі, – захопила її душу і розум. Завдяки таким обставинам було створено коротку драматичну сцену «Іфігенія в Тавріді», що стала складовою частиною відомого циклу віршів «Кримські відгуки».

Сама Леся Українка не надавала своєму творові великого значення. Залишилась тільки одна коротка його характеристика в листі до матері: «Монолог, я сама бачу, страх довгий, колись потім для сцени (!) можна буде скоротити, а для читання се, я думаю нічого. Коли б се була побутова драма, то такий монолог був би злочинством, але для драматичної поеми я се допускаю... «Іфігенія» іменно не буде новітньою: в ній буде хор і, може, навіть Deus ex machina». Тобто Леся Українка думала про постановку своєї драми на сцені в такому, ймовірно, стилі, як і давньогрецькії трагедії».

Сюжет міфа про Іфігенію був одним з найпопулярніших в античній літературі, а з доби Ренесансу – і в Західній Європі. Вона належить до одного з трагічних персонажів епічних переказів про Троянську війну, яку, згідно із свідченнями Геродота, відносять до XIII ст. до н. е. Вождь грецького війська Агамемнон перед походом на Трою приніс свою дочку Іфігенію в жертву богині Артеміді, котра замінила її на жертовному вогнищі ланню, а саму дівчину перенесла в далеку Тавріду. Довгий час Іфігенія була жрицею у святилищі своєї рятівниці, на жертву якій убивали чужоземців, що прибували до країни таврів. Згодом її брат Орест відвіз Іфігенію в Аттіку разом з викраденою дерев’яною статуєю Артеміди. В Аттіці дійсно вже в історичний час було введено культ Артеміди Таврополи.

У драматичній сцені Лесі Українки, написаній у традиції давньогрецьких трагедій, зокрема Евріпіда, відтворено лише один невеликий епізод – проведення ритуалу в святилищі Артеміди в Тавріді її жрицею Іфігенією. На відміну від Евріпіда, а значно пізніше і Гете, які головне значення в своїх однойменних творах приділили психологічним сценам «узнавання» брата і сестри, Леся Українка зупинилася на зображенні образу Іфігенії до її зустрічі з Орестом.

Цікаво, що літературно-художні образи Іфігенії та Артеміди, відображення культового ритуалу у святилищі, описання місцевості і сакральних споруд, не запозичені з інших творів, а належать творчій фантазії Лесі Українки, її знанням античної культури і, можливо, навіть знайомству з науковими працями чи розповідями. Так, Лесина сцена відбувається у «місті Партеніті, перед храмом Артеміди Таврідської», розташованому над морем з голими, сіро-червоними скелями, над якими розкинувся зелений гай з тих дерев, що ростуть зараз на південному узбережжі Криму. Жоден з давніх авторів, окрім Страбона, не називав точного місця, де знаходився храм Артеміди. Саме він зазначав, що цей храм був на мисі Партеній. У горах, де за уявою Лесі Українки жила Іфігенія, стояв «над кручею невеликий півкруглий портик», трохи нижче – храм з дорійською (як у Евріпіда) колонадою і широкими сходами. Біля храму між кипарисами стояла статуя Артеміди на подвійному п’єдесталі, нижня частина якого одночасно правила і вівтарем. Від нього до самого моря спускалися мармурові східці. Дівчата в білому одязі і зелених вінках збираються біля вівтаря богині, несучи в руках «квіти, вінки, круглі, плисковаті кошики з ячменем і сіллю, амфори з вином та олією, чарки і фіали». Співаючи, вони прикрашають п’єдестал статуї, оскільки самого зображення Артеміди не можна торкатися руками. Згодом виходить Іфігенія («богині жриця наймиліша») в довгому одязі і з срібною діадемою над чолом. Дівчата підносять їй жертовні дари і вона виконує ритуал узливання на вівтарі вином і олією, а потім посипає його священним ячменем та сіллю.

Як бачимо, жорстокі сцени людських жертвоприношень у міфічному святилищі Артеміди замінені Лесею на гуманний обряд, подібний до його відправлення в культі олімпійських божеств. В її драматичній сцені є лише натяк на те, що Іфігенія була причетна до кривавого обряду. Так, про нього йдеться в словах: «В гаю святому у ніч Артемідину жертву таємну приносили ми», та ще коли Іфігенія «дістає з-за олтаря жертовний ніж», щоб саму себе принести в жертву богині. Не згадує вона і таврів, для релігійних вірувань яких був властивий ритуал людських жертвоприношень навіть ще в римський час і в землях яких перебувала її героїня. Звичайно, авторка знала ці елементи міфа, але вони були надто чужі її світосприйманню. Адже в монолозі Іфігенії хоч і стисло, але передано всю історію її життя до переселення в Тавріду, названо чимало персонажів, що так чи інакше мали до неї відношення (наречений Ахілл, що завжди «вінці за прудкість брав», Орест і Електра, Латона і Аполлон), згадується рідний край Арголіда тощо. Тобто Леся Українка була добре ознайомлена з сюжетом міфа.

Але основне значення для неї мала трагічна доля Іфігенії, закинутої, як і вона, в цей велично-красивий гірський, але далекий від батьківщини край. Недарма і в листах вона порівнює свій стан з дочкою Агамемнона. Монолог героїні драми – це водночас і монолог самої Лесі, яка тужила за своїми близькими, жила їх турботами і радощами: «А в серці тільки ти, єдиний мій, коханий рідний краю!» Поетеса і Іфігенію наділяє своїми болями: «А я сама на сій чужій чужині, неначе тінь забутої людини, що по Гадесових полях блукає, сумна, бліда, безсила, марна тінь»; «А я сидітиму перед скупим багаттям, недужа тілом і душею хвора». Та незважаючи на це, її Іфігенія, водночас, як і героїні багатьох драматичних творів, сильна і безстрашна жінка.

Співзвучне стану поетеси і звернення її героїні до богині долі:

О Мойро!

Невже тобі, суворій, грізній, личить

Робити посміхи над бідними людьми?!

Літературний образ Артеміди звеличено «гомерівськими» епітетами: «заступнице міцна коханої Тавріди; таємна, велична; недосяжна, потужна, невблаганна богиня стріл; срібно-престольная, вічно-осяйная, дивно-потужная», і т. д. Артеміда Партенос була верховною покровителькою протягом усієї античної доби заснованого греками у Криму Херсонесу Таврійського. Деякі дослідники слідом за грецькими авторами вважають, що храм цієї богині було споруджено на мисі Партенос поблизу від міста.

Проте до цього часу цілеспрямовані пошуки святилища не проводились. Виходячи з того, що міфи завжди були пов’язані з відповідними святилищами і правили для проведення релігійних ритуалів, таке сакральне місце могло бути влаштоване за межами античного міста, подібно до культових центрів Ахілла і Афродіти Апатурн. До цього часу існує безліч гіпотез стосовно зазначеного храму, культу Артеміди Партенос і пов’язаного з ним міфу про Іфігенію. Недавнє відкриття унікального святилища на високому узгір’ї над морем неподалік Ялти змушує ще раз пригадати міф про таврську землю. Своїм корінням він сягає в далекі часи, але починаючи з них був неодмінно пов’язаний з культурою давнього населення на півдні нашої країни.

Таким чином, Леся Українка в своїй короткій драматичній сцені «Іфігенія в Тавріді» виразно виявила своє знання античної культури, що, звичайно, збагачувало її світогляд. Атмосфера, в якій вона перебувала на Ifigenia Villa була невіддільно пов’язана з античністю. Від цього оточення поетеса дістала своєрідний імпульс для творчого натхнення, засвідчила своє враження від легендарних розповідей про дочку Агамемнона. Леся Українка перейнялася темою трагічності долі своєї героїні, змалювала прекрасну картину гуманного поклоніння грізній покровительці Тавріди Артеміді в гірському святилищі над морем, звеличивши її образ.

Л-ра: Археологія. – 1991. – № 3. – С. 99-102.

Біографія

Твори

Критика



Ключевые слова: Леся Українка,Леся Украинка,критика на творчество,критика на творчість Лесі Українки,скачать критику,скачать бесплатно,характеристика творчества Леси Украинки

Читайте также