Петро Карманський. Місячна соната

Шовковим руном здовж небозводу
Пливуть, снуються сріблисті хмари,
А поміж ними, омлілий з ходу,
Блукає місяць і сіє чари.

На полонині де-де багряться
Пригаслі ватри, мов свіжі рани,
А по роздоллю вітри пестяться
І обсипають з ялиць тім’яни.

З ярів несуться таємні шуми,
Як невтишимий спів панахиди,
А понад сонні хребти Бескиду
Іде дрімлива мара задуми.

Іде на тихий цвинтар в долині,
Де сплять по трудах сини недолі,
Де над горбами, як монахині,
Стоять в жалобі стрункі тополі.

Іде, а зорі тремтять з тривоги,
Як ясні сльози на віях мами.
Іде гробами, снуєсь стежками —
Немов шукає кудись дороги.

Біографія

Твори

• Avanti!
• Місячна соната
• Остров

Критика

• Жага не-буття. Антитеза Життя/Смерть у художньо-філософській концепції буття Ш. Бодлера і П. Карманського
• Роман «Кільці рож» Петра Карманського – пропедевтика символізму
• Сатира Петра Карманського «Малп’яче зеркало»