Історична поема Євгена Гребінки «Богдан»

І.О. ЛУЧНИК

 Образ Богдана Хмельницького, починаючи з XVII ст., посідає провідне місце в фольклорі, історичній та художній літературі. Про видатного державного діяча та полководця говориться у козацьких літописах Самовидця, Граб'янки, Величка; він стає центральною фігурою багатьох історичних пісень та дум.

 Знайшла відображення діяльність Хмельницького і в літературних пам'ятках XVII-XVIII ст. - у шкільних драмах та історичних віршах.

 У російській художній літературі початку XIX ст., в період утвердження і розквіту романтизму, легендарна постать Богдана Хмельницького також зацікавила письменників. У 1816-1817-х роках Ф. Глінка написав історичний роман «Зиновий Богдан Хмельницкий, или Освобожденная Малороссия», поезії «Переговоры в Белой Церкви» та «Достопамятное сватовство». 1818 року в збірці Разумника Гонорського «Опыты в прозе» вміщено уривок його ж історичної повісті «Казаки й Богдан Хмельницкий». 1821 року в перекладі О. Сомова на російську мову з'явилася «Песня о Богдане Хмельницком» Л. Рогальського. У 1822 р. К. Рилєєв надрукував думу «Богдан Хмельницкий»; пізніше він мав намір створити трагедію на цю ж тему, але встиг написати лише «Пролог. Площадь в Чигирине». А. Яковлев написав поему «Чигиринский казак», уривки з якої були надруковані в журналі «Новости литературы» (1825) та «Украинском альманахе» (1831).

 1829 року вихованець Ніжинської гімназії В. Любич-Романович опублікував у журналі «Сын отечества» поетичний твір «Сказание о Хмельницком», сюжет якого, за визнанням автора, почерпнутий з української народної пісні. М. Маркевич присвятив Богдану Хмельницькому кілька поезій в своїй збірці «Украинские мелодии» - «Гетьманство», «Чигирин», «Веснянка».

 З'явилася і анонімна поема в шести піснях «Богдан Хмельницький», написана 1833 року на основі «Истории Русов» (пізніше було встановлено, що автором її був М. Максимович, співробітник редакції дитячого журналу «Звездочка»). 1835 року вийшов з друку роман П. Голоти «Хмельницкие или Присоединение Малороссии».

 Дійшов до нас у рукопису не виданий досі історичний роман П.П. Білецького-Носенка (1829 р.) «Зиновий Богдан Хмельницкий. Ист. картины событий, нравов й обычаев XVII в. в Малороссии», в якому автор зробив спробу охопити життя і діяльність видатного полководця від часів, коли він був полоненим кримського мурзи Яриса і до смерті.

 Як бачимо, образ Богдана Хмельницького привертав увагу багатьох письменників кінця XVIII – початку XIX ст. і був трактований ними по-різному. Так, реакційні письменники сприймали героїчні події минулого лише як екзотику незнайомого романтичного краю, яким була для них Україна. Образ Богдана Хмельницького окреслений в їхніх творах невиразно, статично; його дії невмотивовані, висловлювання часто риторичні, історичні події служать лише фоном для побутових і психологічних колізій. Письменники-декабристи тему боротьби за визволення України, образ борця-героя Хмельницького використовували для пропаганди громадянських ідеалів. Ф. Глінка, наприклад, в романі «Зиновий Богдан Хмельницкий...» підносить думку про те, що свобода є неодмінною умовою щастя народу. К. Рилєєв в думі «Богдан Хмельницкий» наголошує на патріотизмі, мужності героя, у якого любов до батьківщини зливається з любов'ю до свободи. Недоліком трактування образу Богдана Хмельницького письменниками-декабристами було те, що гетьман представлений як могутній одинак, відірваний від народу.

Є. Гребінка, який з дитинства дуже цікавився героїчним минулим України, безсумнівно знав і читав більшість вищезгаданих творів. У кінці 30-х – на початку 40-х років, написавши вже ряд творів в дусі нової тоді реалістичної школи, Гребінка знову звертається до романтично-історичної тематики і в поезії, і в прозі. В ці роки він створює поему «Богдан», повість «Нежинский полковник Золотаренко», роман «Чайковский».

 В основу сюжету поеми «Богдан» Гребінка поклав факти з життя гетьмана, які передували знаменній події возз'єднання України з Росією, описує він і саму історичну подію 8 січня 1654 року в Переяславі. Коли саме виник у Гребінки задум цього твору, невідомо. З листів його до родини відомо, що він ще в роки навчання в гімназії написав вірш «Переяславль» (1826), який не зберігся, але, очевидно, був присвячений історичній події возз'єднання.

 Поема «Богдан» друкувалася спочатку частинами в петербурзьких журналах та «Литературной газете». Першою була опублікована IV частина поеми в журналі «Современник» з такою приміткою редактора: «Ми мали можливість прочитати більшу частину цієї поеми. Автор прекрасно скористався предметом своїм. Історія, повір'я, нрави і природа Малоросії, цієї переважно поетичної Росії, - все у нього заговорило мовою вірною, живою, блискучою, все одержало рух і набуло яскравих кольорів. Автор був такий уважний до викінчення різнорідних картин, що для кожної вжив особливий розмір, найбільше відповідний її характерові».

 З цієї примітки видно, що редакція вже в 1839 р. мала в руках більшу частину поеми. Наступного року знову в «Современнике» був надрукований пролог до поеми, а в 1841 р. у «Литературной газете» - «Песня бандуриста» і в «Пантеоне» - «Отрывок из поэмы «Богдан Хмельницкий». Повністю поема була надрукована в 1843 р. у журн. «Библиотека для чтения», того ж року передрукована в «Журнале военно-учебных заведений» (1843, т. XI, IV, № 175, стор. 277), а також вийшла окремим виданням.

 Працюючи над поемою, Гребінка використав значну кількість наукових історичних джерел, в яких висвітлювалась зображувана епоха; про це свідчать подані під текстом посилання – на «Историю Малой России» Бантиша-Каменського, «Историю Русов». Відтворити дух епохи допомогло Гребінці і знання українського фольклору, народних пісень та дум про Хмельниччину, що їх письменник чув з уст народу ще з дитинства, а також читав в «Запорожской старине» І. Срезнєвського та збірниках М. Максимовича. Добра обізнаність автора з історичними джерелами і фольклором позитивно позначилася на поемі. В історію літератури вона увійшла як цікавий твір, в якому письменникові вдалося показати широкі картини визвольної народної боротьби проти соціального і національного гніту.

 Поема «Богдан» задумана багатопланово і широко. Складається вона з пролога та дев'яти розділів, в яких розповідається історія Богдана Хмельницького від часу вигнання його польським воєводою Чаплицьким з Суботова (1638) до моменту самого возз'єднання України з Росією. Провідною лінією сюжету стали події громадсько-політичного плану. Письменник досить широко охопив зображувану епоху, з належною повнотою показав хід історичних подій, з прогресивної точки зору трактував історичне значення Переяславської ради для українського народу. Він глибоко переконаний в тому, що Україна, возз'єднавшись з Росією в межах єдиної російської держави, була врятована від поневолення шляхетською Польщею і поглинення султанською Туреччиною. Основна ідея поеми – ідея єдності двох братніх народів в боротьбі проти спільного ворога, пронизує ввесь твір. Поет воскрешає давно минулі події для того, щоб нагадати сучасникам про героїзм та бойові традиції українського народу.

 Композиційне твір поділяється на дві частини – пролог і власне поему. Пролог написаний зовсім відмінним поетичним стилем, це – відступ романтичного характеру. Тут автор у ряді сцен, опертих на життєві факти, розповідає про злодійства і знущання шляхти над українським народом до виступу Хмельницького. Сам же гетьман у пролозі не діє і не згадується.

 Пролог розпочинається чудовим .малюнком весняної місячної ночі на Дніпрі. Русалки, лісові духи співають про своє безтурботне життя, але раптом в їхніх піснях звучить зовсім інший мотив:

 А теперь, вам, цветы, Нет житья от врага: Он пришел, притоптал И поля, и луга. Для коней покосил Он цветы и траву...

 Цей мотив посилюється і розвивається в розповідях «теней людей замогильных», які спочатку хором, а потім одна по одній розповідають «полуночному духу» про жахливі злодійства, які вчинили над ними польські загарбники. Гребінка створює виразні картини страждань народу, які викликають у читачів співчуття, обурення, протест. Виведені образи замучених польськими інтервентами ватажків народних повстань (Павлюка, Остряниці, Наливайка), представників простого народу (молодої дівчини, молодиці з немовлям, старого козака) викликають у читача співчуття до знедолених і ненависть до насильників.

 Безправ'я поневоленого народу, знущання і муки, які він терпить, приводять до наростання гніву і протесту в його свідомості. Ця основна тема, образно розкрита в пролозі, переходить і в саму поему. Головна ідея прологу – безсмертя героїв, які віддали своє життя за свободу батьківщини. Є. Гребінка, обравши для пролога форму романтичної балади, широко вводить елементи народної поетики. Так, використовуючи фольклорну символіку – голоси замордованих героїв, голос молодої дівчини, «голос з-під каменя», хори тіней – поетові вдалося створити вражаючі картини знущання ворогів, показати тяжкий стан поневоленого польськими загарбниками українського народу.

 Використав письменник і народні повір'я про русалок і духів. Русалки у нього – це нехрещені діти; таке повір'я характерне саме для українського фольклору. Ці фантастичні істоти виступають в пролозі в традиційному романтичному зображенні: блідолиці красуні виходять з води лише вночі, при світлі місяця, купаються, співають пісень, граються, їх голови прикрашені очеретяними вінками та квітаїми, вони рухливі, веселі, безтурботні.

 При зіставленні сцен з русалками в пролозі до поеми «Богдан» та баладі Т. Шевченка «Причинна» впадає в око значна подібність, на яку звернув увагу в свій час П. Філіпович. Порівнявши відповідні сцени в творах згаданих авторів і в поемі Пушкіна «Русалка», він висловив цікаву думку про вплив Пушкіна на обох письменників (у Гребінки навіть використані деякі деталі з поеми «Русалка» - розподіл пісень русалок на пісні хору та пісні двох русалок, згадка про те, що вдень, граючись у глибині, русалки заплутують сіті рибалок). Правда у Гребінки русалки не головні дійові особи, як у Пушкіна, а використані лише як своєрідний романтично-фантастичний фон до подій історичного плану.

 Переконливо доводить П. Філіпович і безсумнівний вплив Шевченка на Гребінку. Друком ці твори з'явились майже одночасно: пролог до поеми «Богдан» у 1840 р., балада «Причинна» - в альманасі «Ластівка», цензурний дозвіл на видання якого був даний 12 березня 1840 року. Але ж відомо, що складати цей альманах Є. Гребінка розпочав ще 1838 року і тоді ж писав до Г. Квітки-Основ'яненка: «А ще тут є у мене один земляк Ш...О, що то за завзятий писать вірші, то нехай йому сей та той! Якщо напише, тільки цмокни та вдарь руками об поли. Він мені дав гарних стихів на збірник». Отже, очевидно, упорядникові вже в 1838 р. була відома балада «Причинна», а можливо, що навіть перед тим, як дати цей твір до збірника, Шевченко читав його на одному з літературних вечорів у Гребінки.

 Сила поетичного слова Шевченка, висока майстерність, художність створених ним образів безперечно вплинули на поетичну натуру Гребінки і викликали подібність окремих сцен і рядків. До того ж обидва письменники прекрасно знали український фольклор та етнографію; без сумніву, сцена з русалками і в тому, і в другому творі має фольклорне походження. Зазначимо, що у Шевченка пісня русалок ближча до народної, ніж у Гребінки, який «солом'яного духа» у фольклорних «русальчиних проводах» замінює на романтизованого «полуночного духа». Письменники по-різному підійшли до зображення фантастичного епізоду з русалками: у Шевченка введення сцени з русалками поглиблює психологізм твору, у Гребінки вона носить явно етнографічний характер.

 Визначаючи в даному випадку можливий вплив Шевченка на Гребінку, треба сказати також і про зворотний вплив прологу з поеми «Богдан» на твір Шевченка «Великий льох» (1845); тут спостерігається, щоправда, чисто зовнішня подібність в композиційній будові, - коли три душі померлих розповідають про минулі події з історії України. Можна вбачати відгомін Гребінчиного прологу і в п'єсі Шевченка «Никита Гайдай» в словах:

Что наша правда, наши стоны Где Остраницы кровь текла,

На них суд божий призовут. Где вы разыгрывали кары,

Что Наливайка дух великий Где реву медного котла

Воскреснет снова средь мечей В восторге злом рукоплескали;

Й тьмы страдальческих теней Где вы младенцев распинали

Наши неистовые клики В глазах отцов й матерей, —

В степях разбудят. Божий суд На те базары тьмы теней

Страдальцы грозно принесут В молчаньи грозном, как страдали,

На те широкие базары Расправу злую принесут.

 Відповідно до вимог романтичної літератури у пролозі до поеми «Богдан» на фоні похмурих пейзажів виступають і діють фантастичні істоти, звучать таємничі «голоси», з'являються «тіні»; розповіді замучених шляхтою народних героїв сповнені страхітливих подробиць про знущання і тортури. Але віддавши данину романтичній поетиці, використавши елементи фантастичного, умовного плану при відтворенні реальних подій історичного минулого, письменник зумів надати поемі реалістичного забарвлення.

 Хочемо наголосити на такому моменті. Тут же у пролозі Гребінка принагідне виявляє своє розуміння походження світу; цю картину описує символічний «голос из-под, камня»:

Я здесь давно; столетий много, много Все было небо да вода,

Над головой моей прошло! Бежал по небу месяц полный,

Я помню – раз земля поколебалась, А вольний ветер по воде гулял;

И из ее глубоких недр Пред ним валы неслись, как горн...

 Така точка зору на походження землі і людини, висловлена в першій половині XIX ст. свідчить, що Гребінка в цьому питанні стояв близько до матеріалістичних позицій і був прогресивнішим за багатьох своїх сучасників.

 Поема, крім пролога, містить дев'ять розділів, у яких і відтворено образ Богдана Хмельницького, його історичну діяльність. Кожний з розділів, присвячений тій чи іншій події, написаний відмінним поетичним розміром. Такий прийом допомагав авторові легко переключатися від зображення одних картин до інших.

 Головний образ – Хмельницького змальований у дусі революційного романтизму, але це вже не романтичний одинак, наділений титанічними пристрастями: гетьман виступає і діє в тісному зв'язку з народом, як розумний ініціатор і досвідчений керівник. Він свідомо підпорядковує свої особисті прагнення боротьбі за великі громадянські ідеали. Сила його в тому, що він спирається на народні маси, охоплені запалом боротьби, діє разом з ними. Сам народ висуває його керівником.

 Треба відзначити, що трактування історичного образу Богдана в поемі Гребінки збігається з народнопоетичним. Як в українських піснях та думах, так і в поемі, Хмельницький – борець за національне визволення вітчизни, за возз'єднання українського народу з братнім народом російським.

 Образ Богдана Хмельницького розгорнутий автором у динаміці. У І розділі Богдан, ображений магнатом Чаплицьким, керується лише жадобою помсти за особисті кривди:

Он, покидая кров родной,

Прощался с отеческим порогом,

В душе поклялся перед богом,

Отмстить иль пасть в борьбе с судьбой

 Після відвідання короля Владислава, який визнав свою безсилість перед непокірними магнатами, Хмельницький утверджується в намірі відстоювати свої права зі зброєю в руках. Богдан задумується над долею батьківщини і приходить до висновку, що його громадський обов'язок боротися за звільнення її з-під гніту загарбників. Гребінка правдиво відтворює це зрушення, що відбулося у свідомості Хмельницького, внаслідок чого він зумів піднятися над інтересами свого класу до усвідомлення загальнонародних інтересів.

 У розмові зі своїм духівником (II розділ) Хмельницький розповідає про те, що прийняв рішення підняти народ на боротьбу, впевнений в його силі. Він палко заперечує сумнів духівника відносно того, чи зможе поневолений народ піднятися на боротьбу з ворогом:

 Дізнавшись, що король Владислав в указі до гетьмана Барабаша сам подає думку про повстання українського народу проти магнатів, Хмельницький вирішує будь-що дістати цей указ і використати його у підготовці народних мас до збройного повстання. В наступних III і IV розділах автор розповідає про те, як Хмельницький, вдавшись до хитрощів, здобуває у дружини Барабаша бажаний указ. Гребінка зазначає, що ці розділя побудовані на основі факту, наведеного в «Истории Русов». Проте в процесі написання письменник дещо відійшов від цього джерела і у викладі подій скористався народною думою «Про Хмельницького і Барабаша». В «Истории Русой» сам Хмельницький, потрапивши до кабінету Барабаша, здобуває королевський указ, у думі і в поемі Гребінки це робить за завданням Хмельницького козак-посланець. Цікаво відзначити, що Гребінка використав не той варіант думи, що містився у збірнику М. Максимовича «Украинские народные песни» (1834), який, безсумнівно, був йому відомий, а варіант її, що з'явився друком уже після смерті Гребінки (1854) в збірнику ІА. Метлинського «Народные южнорусские песни» (1854). Отже, під час написання поеми, Гребінка мав у своєму розпорядженні, очевидно, записаний з народних уст варіант думи «Про Хмельницького і Барабаша».

 Розвиток подій в поемі відповідає історичним фактам. На початку поеми Хмельницький – генеральний писар, після скинення Барабаша - гетьман, обраний козаками. Письменник правдиво розкриває особисті якості Богдана Хмельницького – рішучість, хоробрість, послідовність, широкий кругозір, любов до України, ненависть до її ворогів. Його визначні організаторські здібності виявилися в умінні обрати вдалий момент для виступу і спрямувати в єдине річище стихійний народний рух проти польсько-шляхетської влади на Україні.

 У V-VII розділах поеми письменник розповідає яро бої під Кодаком, Корсунем, Львовом, Збаражем. Та здобуті перемоги і укладені перемир'я з поляками не заспокоюють Хмельницького. Він прекрасно розумів, що Україна в тих умовах не могла зберегти своєї незалежності, що єдиний шлях для зміцнення її політичного і економічного стану можна було знайти в союзі з могутньою російською державою. Питання про возз'єднання України з Росією Хмельницький ставив вже з самого початку визвольної війни.

 У розмові з духівником Хмельницький відверто розповідає про свій задум:

Соединю разрозненных судьбою

Уж несколько веков родимых братьев,

У ног царя московского сложу

Мои гетьманские клейноды

И счастие прямое укажу

Украине из родов в роды!

 В образі Богдана Хмельницького Гребінка втілює риси, які характеризують його і як видатного державного полководця, і як тонкого дипломата. Здобувши ряд блискучих перемог, гетьман не пристає на звабливі пропозиції недавніх ворогів – поляків, турків, татар, а хитро маневрує, не даючи нікому певної відповіді. Своїм далекосяжним розумом він вбачає тривалий мир і безпеку для улюбленої України лише в союзі з Росією.

 Поема Гребінки «Богдан» відрізняється від більшості тогочасних творів про Богдана Хмельницького вірним трактуванням ролі народу в зображуваних історичних подіях. Народ у поемі – не декоративний фон для героя, не знеособлена маса, а сила, яка активно реагує на політичні події. У фіналі поеми устами народу автор висловлює ї думку про необхідність возз'єднання братніх держав, стверджуючи цим самим його вирішальну роль в подіях історії.

 Зокрема, тут Гребінка вводить образ народного співця – бандуриста, який виконує пісню про двох братів-орлів, що символізують братні народи. Використовуючи традиційні в українській народній пісні образи орлів та воронів, поет вдало наслідує народну пісню.

 Всю поему пронизує бойовий дух національно-визвольної війни; авторові вдалося передати почуття народу, його думи, сподівання. IX заключний розділ поеми відтворює настрої народу напередодні знаменної події возз'єднання. Реалістично відображено загальне довір'я і схвальне відношення народу до політики Богдана Хмельницького, до подій на Переяславській раді. Одностайними вигуками «Волим, волим, волим!» відповідає народ Богданові на його питання про згоду об'єднатися з Росією.

 Автор широко використав у поемі свої знання українського фольклору та етнографії. Зарисовки жанрових сцен, пісні, вкладені в уста дійових осіб, свідчать про глибоку обізнаність автора з життям, побутом і творчістю народу. Згадаймо хоча б картину тривожного передчуття смутних кривавих подій, яку Гребінка створив, використавши народні прикмети:

И что от заката почти до рассвета И видела баба: над сонным Днепром

Кровавая ходит по небу комета Недобрые тени в тумане летели,

И звезды сметает широким хвостом. Рыдали летя, как дитя в колыбели;

На кровлях стенают зловещие птицы; Й на колокольне в лесу за селом

Над лесом клокочут орлы и орлицы... Сам колокол стонет во мраке ночном.

 Наведені рядки певною мірою нагадують картину зловіщувань природи зі «Слова о полку Ігоревім», де одухотвореність природи, зображення її як єдиного цілого з людиною є однією з характерних рис поетики твору.

 Народна основа поеми «Богдан» проявилась і у будові її віршів, в низці художньо-стилістичних засобів. Наведемо зокрема такі рядки, де вдало використано заперечні паралелізми:

 То не стая лебединая плывет, По Днепру то рать казацкая идет; То идет на брата кровный брат. Хоть не рад он, да идет, когда велят

 У народному дусі складено й пісню козаків, яку співають на святі у Хмельницького - «В поднебесьи мчатся тучи»; під народну українську пісню стилізовано вже згадану пісню про двох орлів та пісню косаря в IX розділі поеми. Письменник навіть у посиланні до останньої пісні зазначив, що у рефрені умисно намагався зберегти український мовний зворот: «Щебетун соловей, слушай песни моей». Лексика народної пісні використана поетом і в пролозі, в словах матері, що їх згадує у своїй розповіді «полуночному духу» тінь молодої дівчини:

За тебя боюсь я, дочь моя: У тебя уста малиновы,

У тебя глаза небеснне, Ты, как цветик молодой свежа,

У тебя коса шелковая, Весела, как зорька утренняя