​«Довлатов»: Бути ніким, але собою

«У 8 років я сказав мамі, що буду писати книги. До цього часу для мене нічого важливішого немає». Так сказав головний герой нового фільму Олексія Германа-молодшого «Довлатов».

Дивно почути критику на фільм, що він занадто хіпстерський. Довлатов, на думку ведучих каналу GSTV, у фільмі занадто меланхолічний, та і Радянський Союз показаний занадто похмурим.

Але Леонід Парфьонов (Парфенон #3) вважає, що фільми батька та сина Олексія Германа мають «щільність часу та простору». В цьому фільмі розповідається про період, коли закінчилася «відлига» 1960-тих і почався найсильніший «застій» 1971 року. В той час Довлатов працював журналістом у заводській газеті «Знамя прогреса» Ленінградського оптико-механічного об’єднання (ЛОМО). І належав до емігрантів російських письменників, як Йозиф Бродський, Іван Бунін та Володимир Набоков. На думку Парфьонова література Сергія Довлатова для нашого покоління це те ж саме, що «Дванадцять стільців» для минулого покоління. Бо вже не всі розуміють гумор Ільфа та Петрова.

Якщо бажаєте дивитися цей фільм, то не буде у вас радісної атмосфери «Генія» (2016) Майкла Ґрандаджа про письменника Томаса Вулфа. У «Довлатові» 1 листопада не відрізняється від 2 листопада, 3 листопада від 4 і так постійно. Всі готуються до 7 листопада Дня Великої Жовтневої Соціалістичної Революції. Застій іде повним ходом. Ця атмосфера прекрасно відтворена знімальною групою.

У фільмі відтворений Ленінград 1970-хх років. По вулицях їздять старі машини «Волги», «Москвичі», «Запорожці». Ліхтарі на вулицях, як тогочасні. На цьогорічному Берлінському кінофестивалі переміг «Довлатов» за найкращі костюми. За це приз дали Єлені Окопной.

Мені здається, що головну думку фільму виразила Світлана Ходченкова, яка зіграла давню знайому Довлатова. Вона питає головного героя «А знаєш яку треба мати мужність, щоб бути ніким, але бути собою?». Довлатов не хоче публікуватися, бо просувається постійна героїзація радянської людини. А він хоче писати про життя простої людини. А ще до того ж з гумором.

За сюжетом Сергій Довлатов зустрічається зі своїми друзями, розмовляє з колишньою дружиною, проводить час із дочкою та спілкується з випадковими людьми. У фільмі Олексія Германа-молодшого важко зрозуміти, де правда переплітається із вигадкою. Важко розрізнити, хто з персонажів повністю вигаданий (наприклад, вірші поета будівельника метро, якого зіграв Антон Шагін, які написав сам актор), а у кого є прототип.

На головну роль актора вибирали довго. Було претендентів декілька сотень кандидатур. Кожного з них на прослуховуванні режисер просив прочитати фінальний монолог з п’єси Антона Чехова «Дядя Ваня». Діапазон пошуків вийшов за межі Росії. Так знайшли сербського актора Мілана Марича. Актор зовсім не знав російської мови, але вивчив її у Санкт-Петербурзі.

У фільмі також знялися Данило Козловський (Давид), Олена Лядова (молода редакторка), Артур Бесчасний (Йозиф Бродський).

Так що глядачам гарного перегляду і сподіваюся, цей фільм стане шляхом до творів Довлатова. Бо як недивно, але можна знайти багато паралелей між «Довлатовим» (2018) Олексія Германа та символічною гротескною «Комедією суворого режиму» (1992). Довлатов не зек Григорій Зуєв (Володимир Ленін), але все-таки втік від «совка» до свободи.

Дмитро Тирусь