Mo Янь: коли мовчання – золото (Нобелівський лауреат - 2012)
Єва Хамат
11 жовтня до переліку літературних імен, які маємо знати, додалося ще одне - Mo Янь. Цьогорічна Нобелівська премія дісталася представнику китайської літератури, письменнику, псевдонім якого перекладається як «не говори» (справжнє ім'я автора - Гуань Моє).
У 1988 році на кінофестивалі Берлінале гран-прі «Золотий ведмідь» здобула стрічка «Червоний гаолян». Режисер фільму, Чжан Імоу, фактично екранізував повість письменника четвертого покоління сучасної китайської літератури (на сьогодні їх уже п'ять) Mo Яня. За мотивами повісті Чжан Імоу зняв глибоко символічне кіно в червоному кольорі. Червоному, бо саме червоний - це колір осені, вина з гаоляну, багряних винних жбанів, кривавого сонця, полум'яної пристрасті та полум'яної битви. Ідеться в стрічці про реалії китайського життя 1920-х-1930-х років. Коментарі до фільму, які залишили глядачі після перегляду в Інтернеті, різні: хто називає кіно затягнутим, хто - дивиться вкотре та із задоволенням. Але нібито саме ця стрічка стала протестом проти старого в Китаї: «Червоний гаолян» - хороше тим, що в ньому немає жодної краплі «духу Конфуція». Бо ми як нація перебували під сильним впливом традиційного конфуціанства, ми тяжіємо до консерватизму... Фільм прорвав рамки традиційності як у змісті, так і у формі...» (Чень Хаосу на той час — один із керівників Управління кінематографії).
Чжан Імоу — китайський актор, режисер, продюсер, сценарист. Всесвітню славу здобув як режисер фільмів «Червоний гаолян», «Герой», «Будинок літаючих кинджалів», «Цзюй Доу», «Прокляття золотої квітки». Чотири останні номінувалися на «Оскар», «Будинок літаючих кинджалів» здобув цю винагороду.
Саме «Червоний гаолян» зробив Чжана Імоу відомим режисером, а Mo Яня — відомим письменником. Нібито Чжан Імоу, прочитавши повість, сказав таке:
«Мо Янь створює світ, подібно до Маркеса... Це вільне відкриття життєвих сил, божевільна життєва позиція, це нічим не стримуване буття, що має колір ідеалу й рідко зустрічається в китайців, навіть у сучасних».
Власне, Нобелівський комітет, вручаючи премію Мо Яню, теж наголосив на важливості цього особливого світу в його творах: премію надано письменнику за «галюциногенний реалізм, що поєднується з народними казками, історією та сучасністю».
«Коли я тільки почав писати, у 1981 році, я ще не читав ні Маркеса, ні Фолкнера. Тільки в 1984-му мені пощастило відкрити їхні роботи, і вони, безперечно, сильно вплинули на мене. Наші життєві досвіди, безумовно, схожі, але це я зрозумів пізніше. Якби довідався про це раніше, то вже б, напевне, написав шедевр, подібний до їхніх».
У Китаї вручення премії співвітчизнику сприйняли неоднозначно.
Художник Ай Вейвей:
«Він (Мо Янь), можливо, і гарний письменник, але це не той інтелектуал, який може представляти сьогоднішній Китай».
Письменник і правозахисник Ю Джи:
«Гадаю, Нобелівська премія не може присуджуватися тому, хто прославляв Мао Цзедуна, байдуже наскільки популярні його твори».
Осуд у співвітчизників викликає провладна позиція Мо Яня. У біографії китайського письменника присутній епізод, коли він погодився переписувати афоризми Мао Цзедуна разом із частиною місцевої інтелігенції. Сам Мо Янь якось сказав, що не розуміє дисидентів, які кидають батьківщину в пошуках більшої свободи для самовираження. Сам письменник про значення цензури говорив таке:
«Література часто вступає в стосунки з політикою. У нашому житті, наприклад, є багато гострих питань, які краще безпосередньо не порушувати. У такій ситуації письменникові доводиться підключати уяву й будувати нереальні світи. Або ж гротескно перебільшувати ситуацію - щоб усе було яскраво, але також було позначене реальністю світу. Тому я вірю, що будь-які обмеження й цензури для літератури тільки на краще».
Премія була нібито несподіванкою для самого лауреата. Буцім, коли зателефонували до нього в село, де письменник мешкає разом із батьком (в академії знайшли єдиного китаїста, аби передати це повідомлення: письменник спілкується лише китайською), Мо Янь був шокований — так складно йому було повірити в новину.
З біографії Мо Яня відомо, що він походить із відносно заможної селянської родини. Народився в 1955 році. Перші спогади письменник пов'язує з пережитим голодом. Виріс у Гаомі, харчуючись листям, корінням і корою дерев, які готували бабуся та сестра. Однак голодне дитинство не завадило йому бути виключеним зі школи в 11 років за походження з багатої родини. Це відбулося в розпал Культурної революції. У 1976 році Мо Яню пощастило (!) потрапити до армії: саме там можна було наїстися, отримати заробітну плату й теплий одяг. У цей час він почав писати й учитися в армійському Інституті мистецтв. Мо Янь залишився в армії. Тільки 1996 року він вийшов у відставку (у чині полковника) — це відбулося після заборони його книги «Велика грудь, широкі стегна». До речі, цей роман, обсягом у 800 сторінок, він написав за вісімдесят три дні. Сьогодні Мо Янь - почесний доктор філології Відкритого університету Гонконгу.
До останнього часу в Україні, як і Росії, твори Мо Яня були мало відомі. Російською перекладено уривки книги «Велика грудь, широкі стегна», деякі оповідання, нині анонсується переклад і буде видано найближчим часом романи «Країна вин» і «Часникові балади». Українською мовою перекладено й опубліковано в журналі «Всесвіт» оповідання «Геній» (переклад Євгенії Красикової). Також твори письменника можна знайти англійською, французькою, німецькою та норвезькою мовами. Ті із творів, що доступні для прочитання нашому співвітчизнику, цінні тим, що можуть привідкрити завісу позаєвропейського літературного світу, до якого ми зовсім не звикли.
В оповіданні «Геній» ідеться про талановитого китайського хлопчика, якому заздрили в школі, але він, вирісши й ставши вченим, зумів переконати колишніх однокласників, що наука важлива в житті людини. Автор натякає на хворобу свого геніального героя, та вводить у твір тезу про те, що треба вчитися, аби приносити користь людям, а цьому в університетах не навчають, тому потрібно бути ближчим до землі.
Важко визначити точну дату написання цього твору, проте за своєю суттю він нагадує вітчизняні оповідання епохи соцреалізму зі своїми позитивними героями, здатними змінити негативних, високою дидактичною місією та вірою у всепереможну силу людини й науки, часом аж абсурдною (геній з однойменного оповідання Мо Яня для дослідження природи землетрусів починає вирощувати кавуни й порівнює будову кавуна та Землі і на основі цього намагається виводити наукові концепції запобігання землетрусам). Однак, звісно, це лише зовнішній бік оповіді. Можна ще спробувати пошукати прихований зміст хоча б у такому уривку: «Стати вченим важче, ніж стати селянином, щоб стати селянином, потрібна лише богатирська сила, аби проливати піт, але, закінчивши роботу, можна бігти до річки, стрибати у воду й купатися, лежати на протязі під навісом для спочинку й спати, адже це і є людське щастя. Та коли ми на прохолодному вітерці спимо під навісом, учений у глибоких роздумах продовжує стояти навколішки на кавуновому полі...»
Романи Мо Яня складають інше враження про автора. Подеколи його стиль (що показово втілився в романі «Велика грудь, широкі стегна») називають синтезом Маркеса та Шолохова. І в тому таки є рація.
Незважаючи на назву, роман не має нічого спільного з порнографічною літературою (у кожному разі, ті дванадцять частин, що перекладені російською, із якими можна ознайомитися в Інтернеті). Родинна сага в національному колориті на тлі воєнних подій. Загальнолюдська історія: є родина, є війна. Війна вносить корективи в життя родини, оголює людські рани, стає індикатором особистості.
Твір цікавий із погляду світової літератури й історії. Коли говорять або пишуть про війни, на думку спадають кадри із воєнних фільмів про Першу чи Другу світові, причому кадри переважно відзняті на території Європи. А виявляється, у Китаї теж була війна, своя війна. Китайський народ пережив зазіхання на свою територію - уторгнення японських військ. І в них теж лилася кров, і їхнім чоловікам відривало в боях руки. Китайці також пережили голод (за 1958-1960 роки від нього загинуло близько 30 млн людей), їхніх жінок теж ґвалтували, їхні діти страждали не менше європейських, і війна для них - така сама біда, як і для нас. Одним словом, твір відкриває очі на загальногуманістичні проблеми.
До того ж цей роман цікавий саме тим, що він, будучи абсолютно національним, показує, якою ж є ця нація, китайська. Для китайських чоловіків важливо, який у жінки ніс і вуха. До чоловіка жінку несуть в паланкіні, але часто місце жінки нагадує місце худоби. Наприклад, у романі «Велика грудь, широкі стегна», коли відбуваються пологи в ослиці й у жінки, викликають лікаря тільки до першої. А потім ветеринара просять допомогти й при пологах жінки. При цьому вагітна зобов'язана народити хлопчика, оскільки до цього народила сімох дівчат, життя яких, судячи з усього, незрівнянно нижче коштує (це особливо яскраво видно на контрасті народженої двійні - хлопчика й дівчинки: скажімо, дівчинку годують тільки козячим молоком, материнське - повністю віддається синові). У творі Мо Янь натякає на те, що не всі чоловіки здатні дати життя синові, однак патріархальне китайське суспільство 1930-х років цього не визнає.
Описано реалії китайського життя (важко, щоправда, судити, наскільки цей опис адекватний сьогоденню). Є у творі згадки й про бинтування ніг китайським дівчатам (у тексті про це говориться як про традицію, що поступово відходить у минуле).
Несподівана сама форма оповіді у творі: події описані новонародженим і довгоочікуваним хлопчиком (причому події як після, так і до його народження). Цікавим буде твір для читачів, які полюбляють подієву та часову плутанину, натуралістичні описи вбивств і народжень. Мо Янь своєю прозою вводить у звичний світ незвичні речі - гаолянове вино й паланкіни, пиріжки няньгао та ієрогліфи на стінах... У назві ж криється, як визначають деякі критики, метафоричне порівняння дитини, яка не може відірватися від грудей матері, з китайським суспільством, що не здатне відмовитися від влади комуністичної партії. Важко однозначно сказати, наскільки ця гіпотеза щодо назви правдива, зважаючи на обставини біографії Мо Яня.
...Тільки через 50 років ми зможемо дізнатися всі обставини вибору Нобелівського лауреата, як і імена людей, котрі номінувалися разом із Мо Янем. Зазвичай Нобелівський комітет обирає одну позицію приблизно з трьохсот п'ятдесяти. Цього року премії удостоївся письменник із мовчазним іменем, але епатажними творами. До того ж зі сміливим прогнозом на майбутнє: «Сьогодні, коли я заробив собі на пончики, я продовжую писати, адже мені ще є що сказати».
Л-ра: Дніпро. – 2012. – № 11. – С. 152-155.
Твори
Критика
