17-11-2021 Мо Янь (莫言) 48

Роман Мо Яня «Пишні груди, широкі стегна» в оцінці китайської феміністичної критики

Роман Мо Яня «Пишні груди, широкі стегна» в оцінці китайської феміністичної критики

Н. Ісаєва

Китайський прозаїк і драматург Mo Янь (справжнє ім'я Ґуань Моє), ставши лауреатом Нобелівської премії 2012 року, привернув увагу світової спільноти як до власної творчості, так і до сучасної китайської літератури в цілому. Однак, визначення сутності його творчого доробку з боку Шведської академії («галюцинаторний реалізм, що поєднує казку, історію і сучасність») не стало загальновизнаним у літературознавчих колах. Навіть китайські дослідники не одностайні у визначенні особливостей творчого методу свого Нобелівського лауреата. Одні розглядають його доробок у межах неореалістичної (а точніше неоісторичної) літератури, що демонструє суб'єктивне переосмислення історичного процесу в Китаї XX ст., написання так званої «індивідуальної історії», виходячи з власно пережитого особистого досвіду письменника. Інші знаходять у прозі Mo Яня ознаки літератури «пошуку коріння» (китайського варіанту «магічного реалізму»). Дослідники відзначають влив на творчість Mo Яня романів Вільяма Фолкнера та Ґабріеля Ґарсія Маркеса, водночас знаходячи у ній яскраві ознаки китайської традиційної авантюрно-фантастичної оповіді, характерної, зокрема, для класичних романів Ло Ґуаньчжуна «Три царства» (1522), Ши Найаня «Річкові заплави» (1585), а також дивовижних історій Пу Сунліна (1640-1715). Однак, навіть у межах літератури «пошуку коріння» Mo Янь проявляє себе не послідовником чужих ідей, а фундатором нових поглядів і художніх рішень. Так, представник китайської «нової критики» професор Пекінського університету Чень Сяомін зазначив, що «завдяки впевненості та переконливості індивідуального досвіду Mo Яня... надто обтяжений історичною свідомістю «пошук коріння»... призвів до пробудження національної пам’яті - до того ж пам'яті позитивної, стверджувальної». В цьому ж ключі трактується творчість Mo Яня і деякими російськими дослідниками, зокрема Н. К. Хузіятовою та Д. С. Цирєновою. Коротко аналізуючи його найвідомішу повість «Червоний гаолян» (1987) Н. К. Хузіятова зазначає: «Відновлюючи через романтичні фантазії природну картину того, як люди дійсно жили, Mo Янь допомагає створити новий вид міфу в літературі, пов'язаного із землею і природою». Д. С. Цирєнова зараховує до «магічного реалізму» не лише твори письменника 1980-х років, але й романи 1990-х «Часникова балада», «Сандалова страта», «Пишні груди, широкі стегна», «Країна вина» тощо. Китайські дослідники схильні бачити у цих творах ознаки авангардизму, постмодернізму, сюрреалізму. Однак, варто зазначити, що останнім часом з'являються статті, де дослідники намагаються розмежувати поняття «галюцинаторний» і «магічний» реалізм, прагнучи вказати оригінальну сутність світобачення Mo Яня. Так професор Цзаочжуанського університету Чжан Боцунь зазначає, що поняття «галюцинаторний реалізм» об'єднує такі риси творів Mo Яня, як накопичення візій, марень, фантазійних образів, що виносить їх за межі «магічного» реалізму.

Є також дослідники, які вважають Mo Яня представником китайського літературного модернізму в цілому (не обмежуючи лише засадами «магічного реалізму»), який почав активно розвиватися в кінці 80-х років XX ст. Так, Лю Юн вбачає модерністичні тенденції у творах Mo Яня у розширенні тематичних меж та виражальних засобів художнього тексту, зокрема здатності письменника яскраво, вражаюче, з містичним підтекстом зображати найжахливіші, найжорстокіші явища і події історії. Не оминули увагою творчість Mo Яня і представниці китайської феміністичної критики, які трактують його роман «Пишні груди, широкі стегна» з точки зору нової концептуалізації материнського тіла: життєздатність нових поколінь не варто шукати лише в залежності дитини від материнського тіла; материнство - не єдина місія жінки і вона повинна закінчуватися з дорослішанням дітей. Ряд наукових підходів і оцінок творчості Mo Яня можна продовжити. В межах цієї статті ми докладніше зупинимося на згаданій вище феміністичній рецепції роману «Пишні груди, широкі стегна» (1995), що дозволить довести думку про широту проблематики творів Mo Яня, їх глибинне проникнення в історичну, соціальну, психофізіологічну сутність буття китайської нації, а також об'єктивізацію існуючих в Китаї соціальних негараздів з точки зору тендерної політики.

З-поміж китайських представниць феміністичної критики, які зацікавились романом Mo Яня «Пишні труди, широкі стегна», слід виділити доцента кафедри світової літератури та порівняльного літературознавства Університету Сунь Ятсена (м. Гуанчжоу) Ке Цяньтін. До кола її наукових інтересів належить, зокрема, дослідження китайської літератури (переважно жіночої прози) з точки зору вияву в ній тілесності, а також відображення тендерної політики в цілому. Саме в цьому аспекті привернув її увагу і роман Mo Яня, якому вона присвятила декілька своїх наукових розвідок.

Відразу варто зауважити що питання відтворення тілесності, в першу чергу жіночої, в художньому тексті активно досліджується в різних дискурсах, зокрема й феміністичному. Традиційно, зауважує українська письменниця і літературознавець Л. Таран, «коли мовилося про жіноче тіло, то йшлося про нього переважно як об'єкт сексуального бажання чоловіків, бо тексти творилися в «чоловічому дискурсі», навіть якщо їх писали жінки». Однак, за її ж доказами, суголосно до суспільних змін відбувається і зміна ставлення до жіночої тілесності в літературі. Дуже яскравим доказ цього й виступає роман Mo Яня «Пишні груди, широкі стегна», де сутність жіночого тіла пов'язується із споконвічним і неперебутнім джерелом людського життя.

Ке Цяньтін перш відзначила, що твори Mo Яня вирізняються увагою до природних процесів людської життєдіяльності, натуралістичністю описів, зверненням до тих явищ, які завжди вважались неестетичними, непридатними для художнього осмислення. Тим не менш, в китайській літературі здавна велася традиція подібних описів (навіть гіперболізовано потворних), що умовно дістали назву «фізіологічної прози» [термін увійшов до наукового обігу в роботах О. Л. Фішман]. Особливо яскравими такі описи виступають в романі Ши Най'аня «Річкові заплави» (1585). В романах Mo Яня можна простежити перегук із цієї прозою. Окрім того, натуралізм був притаманний і латиноамериканському «магічному реалізму», що, за переконанням багатьох китайських дослідників, позначилося на прозі Mo Яня. Однак, він все ж таки дуже в оригінальному ключі звернувся до цих описів, які наповнили особливим змістом і тему жіночої тілесності в його романі, яка набула значення пошуку коріння людського існування, витоків життєвих сил. Не даремно роман розпочинається детальним описом пологів: в будинку народжує жінка - пишногруда і широкозада Шангуань Лу, а в стайні - віслючка. Така паралель наближає процес породження життя у всьому природному світі, не виділяє людину з-поміж інших живих істот. Це переключає увагу на процес народження - болісного приходу у світ нового життя і муки тих, хто це життя дарує. Ке Цяньтін зауважує, що тут закарбовується особливий погляд письменника-чоловіка на природу жінки, що виливається у місію породжувати нове життя. «З точки зору гендерного аналізу, - продовжує дослідниця, - цей твір досить складний, що не передбачає можливості будь-яких висновків у межах вузьких концепцій статевої дискримінації чи розбещеності жіночої природи, а потребує різностороннього аналізу, з урахуванням позицій автора і розповідача, а також концепції особистості та витоків розповіді». Власне такий аналіз пані Ке і намагається провести у своїй ґрунтовній статті «Тілесність і тендерна політика: роздуми про роман Mo Яня «Пишні груди, широкі стегна»».

Цей твір завжди знаходився у центрі літературознавчих полемік, особливо гострі суперечки точилися навколо його назви. Більшість критиків наполягали на тому, що ця назва дуже поверхова і викликає відразу, що неприпустимо в художньому творі. Однак були й такі, що схвалювали епатажний закид Mo Яня. Зокрема, Чжан Цзюнь підкреслив, що це відповідає прагненню письменника «зачепити за живе» співвітчизників. Сам Mo Янь запевняє, що не мав наміру в такий спосіб виборювати собі авторитет, а лише хотів висловити свої роздуми з приводу пошуків істинного коріння людини, створення оди на честь матері та символічного єднання матері та землі. Коментуючи заяву письменника Ке Цяньтін підсумувала, що груба простота в романі «Пишні труди, широкі стегна» має за підґрунтя глибоку повагу до первобутності продовження роду. З точки зору Mo Яня, лише жінка, власне та, що наділена пишними персами й широкими стегнами, має здатність стати матір'ю і забезпечити продовження людського роду. Насправді, ця думка зародилася ще у первісному суспільстві за часів культу праматері. Проте варто нагадати, що в китайській міфології культ праматері закріплений за богинею Нюйва, яка зазвичай зображувалася у вигляді напівжінки-напівзмії. Зміїне тіло не передбачає присутності тих атрибутів материнства, про які пише Mo Янь, а отже проявляється згадуваний раніше «чоловічій дискурс» сприйняття жіночого тіла, відображення фантазій чоловіка. До такого висновку доходить і Ке Цяньтін, водночас визнаючи оригінальність прагнення Mo Яня відобразити культ праматері в сучасному мистецтві художнього слова.

Жінки в романі Mo Яня посутньо відрізняють від тих класичних образів, які культивувала китайська літературна традиція, включаючи навіть скандальний роман «Цзінь, Пін, Мей». Там жінки були представлені об'єктом хтивості, уречевлення або осквернення. У Mo Яня переважно сильні героїні, наполегливі, вправні, вольові, відчайдушні, здатні беззастережно кохати й ненавидіти. Витоки цих характерів і образів письменник вбачає у власній літературній батьківщині з особливою географією і духовною атмосферою - це селище Ґаомі, суб'єктивну історію якого Mo Янь починає розповідати вже у ранній прозі (зокрема у славнозвісній повісті «Червоний гаолян»). «Великі труди, широкі стегна» - це нова розповідь про Ґаомі, в центрі якої знаходиться образ матері. Це багатоаспектний образ, який не обмежується рамками ролі жінки в родині, а розгортається до широких паралелей і метафор «матері-землі», що годує все людство. У той час, як письменники на теренах «пошуку коріння» тяжіли до первісної культури, Mo Янь звернувся до образу матері, її тіла як джерела життєвих сил і наснаги. В такому контексті Ке Цяньтін намагається з'ясувати сутність образу матері з феміністичних позицій, а саме: материнство - це те, що викликає найбільше захоплення в природі жінки, або ж це андроцентричний погляд, де особистість матері та її життєві можливості принесено в жертву? Для з'ясування суті питання, перш за все необхідно проаналізувати особливості центрального символу роману - образу грудей.

Сюжет роману складає оповідь про історичні події в Китаї протягом XX ст. у часових межах (95 років) життя однієї героїні Шангуань Лу - матері великого роду. її син Цзіньтун (в дослівному перекладі означає «Золота Дитина») страждає надмірною залежністю від материнських грудей, перетворюючи їх на окремого героя твору. Тому оповідь рясніє найрізноманітнішими описами цієї частини жіночого тіла. Зокрема, з точки зору Цзіньтуна-немовля: «Бідненькі мої дорогоцінні гарбузики! Ніжні мої голуб'ята! Вони виривалися, хлопаючи крильцями, стискалися, роблячись усе меншими й меншими - здавалось, далі вже нікуди, - а потім раптом знову набрякали, розправляючи крила, ніби відчайдушно намагалися злетіти, поринути в безмежні простори, сягнути блакитного неба і поволі пливти разом з хмаринами, у віянні легкого вітерцю й приголублені сонячним промінням, стогнати разом з ним та радісно співати <...>». Mo Янь вдається до неймовірного різноманіття у зображенні предметів матеріального світу, користуючись прийомами гіперболізації, паралелізму, порівняння. В романі «Пишні груди, широкі стегна» гіперболізуються груди в різних іпостасях - від джерела життя (молоко) до предмету пристрасті. Головний герой страждає залежністю від материнських грудей, що викликає в ньому надмірні відчуття, і письменник знімає обмеження з візуальних уявлень та їх словесного вираження. Герой за смаком грудного молока може зрозуміти душевний стан його матері, промовистими для нього є також форма і колір. Ке Цяньтін наголошує, що це новий образ у літературі, оскільки традиційно для відтворення внутрішнього світу людини письменники зверталися до образу очей чи лоба, однак Mo Янь передав це з посередництва грудей, які фактично зробив самостійним образом твору. До того ж письменник обрав незвичайного оповідача - людину, яка гіпертрофовано прив'язана до грудей, як джерела життя, і саме тому вони постають у його свідомості як найдорогоцінніша річ. Тут, на наш погляд, вже яскраво звучить тема уречевлення жіночого тіла, нехай певною мірою сакралізованого як джерело життя, однак представленого як практична необхідність. Далі в романі ця ідея поглиблюється і розширюється, втілюючись навіть у магічному ритуалі.

Ритуал відбувається під час «Сніжного ярмарку» і перетворює інтимні відчуття дотику до жіночих грудей у ритуал, суспільно вагоме дійство. «Сніжний ярмарок» - один з ритуалів моління про щастя. Зауважимо, що нами не було знайдено серед традиційних обрядів китайців такого ритуалу, тому можемо зробити припущення, що він був локалізований у межах малої батьківщини Mo Яня (селища Ґаомі повіту Далань), або ж письменник вигадав це свято задля того, щоб подати образ грудей ще в одному незвичайному баченні, де зокрема проявляється цікавість чоловіків до цієї частини жіночого тіла як предмету дослідження. Отже, під час «Сніжного ярмарку» даос Мен Шену обирає серед сільських хлопців «Сніжного господаря», на котрого покладається священна місія: здійснювати жертвоприношення, обходити «сніжний ярмарок», а потім торкатися грудей дівчат і жінок, виражаючи благословення на народження дітей і бажаючи вдосталь молока для їх годування. Вибір не даремно випадає на Цзіньтуна, адже він найглибше відчуває усі принади й особливості жіночих грудей. Основною умовою сніжного ритуалу було збереження повного мовчання всіма учасниками дійства: «Дозволялося лише споглядати, нюхати, торкатися руками, розмірковувати, однак мовчки. До чого могли призвести промовлені слова, про це ніхто ніколи не питав і ніхто не розповідав, так, ніби всі щось знають і приховують у своїй душі». Ке Цяньтін припускає, що мовчання у цьому священнодійстві зумовлене історичною добою, де «зайве» промовлене слово могло обернутися ярликом «ворога народу» (в китайських реаліях «правим елементом»). Проте, на наш погляд, це - одне з можливих, але не єдине трактування, оскільки мотив мовчання є наскрізним у творчості Mo Яня (про це зрештою говорить і його літературний псевдонім, що дослівно перекладається «без слів», «мовчання»). В його творах багато німих героїв, які виражають різні ідеї, зокрема апелюють до даоської істини «той, хто знає, не говорить, хто говорить, не знає», або ж показують неможливість порозуміння людей у тому суспільстві, яке зображується тощо. В романі Mo Яня сакральне дійство теж можна розглядати у межах лаоського світосприйняття, попри все мовчання позбавляє учасників можливості виражати природні почуття, чого не зможе зрештою уникнути герой і священнодійство втратить свій сенс.

У ритуальному дійстві автор представляє жіночі груди, як об'єкт дослідження чоловіком. Ке Цяньтін впевнена, що Цзіньтун намагається розібратися не у власних відчуттях, а збагнути, що в досліджуваному предметі виявляє спокусу і принаду. Таке його налаштування скасовує «серйозність» і «суворість» обряду, привертаючи увагу до жіночої тілесності. Таким чином, Mo Янь повертається до природності і вважає, що груди і стегна - це всього лиш частини тіла, і не варто уникати відвертих описів. Ке Цяньтін натомість наголошує, що в цих описах проявляється відверто андроцентричне мислення письменника, адже він чітко провадить думку про те, що бажання чоловіка торкатися і споглядати жіночі груди є незаперечним, і без уваги чоловіка ця частина жіночого тіла перетворюється в ніщо, не викликає жодної цікавості. При відсутності в романі жіночих поглядів на власну тілесність, можна констатувати факт, що роман Mo Яня «Пишні груди, широкі стегна» не позбавлений, як і традиційна література, єдино можливого чоловічого потрактування. Важко не погодитись із висновком дослідниці, оскільки увага до фізіологічних подробиць жіночого тіла в романі мотивується потребами чоловіка. Отже, варто приділити увагу й головному персонажу - Цніньтуну, який втілює ціле покоління.

Цзіньтун до кінця життя не позбувся залежності від материнських грудей, а на психологічному рівні - від зв'язку з матір'ю. За твердженням Ке Цяньтін, багато хто з китайських дослідників вбачають риси Цзіньтуна в кожному сучасному китайці: якщо щось трапляється, вони ховаються за спиною матері; вони легко розлучаються з батьком, але не можуть залишити матір; вони можуть протистояти батькові, але повинні бути у повній злагоді з матір'ю, адже психологічно вони нероздільні; мати ж ставить вигодовування дитини своїм головним обов'язком, а духовний розвиток відтісняє далі. Дослідниця провадить думку, що Шангуань Цзіньтун - це новий Ак'ю (Герой повісті Лу Сіня «Правдива історія Ак'ю» (1921-1922), в якому автор відтворив національні вади співвітчизників, зокрема пихатість, забобонність, неосвіченість, самовиправдання, лицемірство, зведене у ранг відвертості тощо.), з допомогою якого Mo Янь робить спробу досліджувати негативні риси китайців. Але цього разу підґрунтям дослідження постає не суспільство, а система культурних і сімейних відносин.

Далі дослідниця залучає психоаналітичну теорію Фрейда, де етапи дорослішання і формування особистості дитини поставлені в залежність від батьків. Історично склалося, що в Китаї етап годування грудьми мав досить вільний характер і продовжувався доти, поки була в цьому потреба дитини і дозволяло здоров'я матері. Тому синів довго не могли відлучити від грудей (у романі Цзіньтуна мати вигодовувала грудним молоком до 7 років). Зазвичай у творах Mo Яня описи фізіологічних природних процесів спрямовані на критику фальшивої цивілізації, де людина втрачає можливість гармонійного розвитку, активних дій та лише прагне задоволень. Так власне й роман «Пишні груди, широкі стегна» є критикою на сучасне суспільство «цзіньтунів», що формувалося таким протягом всього XX ст. Враховуючи схильність письменника до іронічного дискурсу творів, гри значень, можна розцінити інфантильний образ Цзіньтуна як чоловічу самоіронію. Однак, в системі суспільної та сімейної вартості, чоловік (яким би він не був) залишається в домінуючому положенні й відчуває свою зверхність над жінкою. Це простежується у структурі оповіді - рушійною силою перебігу подій є не образ матері та її груди, а пристрасне бажання, що вона викликає у героя. Промовистими також є жіночі імена, зокрема старших сестричок Цзіньтуна. Дівчат було семеро, мати народжувала дітей, допоки на з'явився син. В очікуванні такого «дорогоцінного дару» жінка називала дівчат Чекаємо Братика, Кличемо братика, Приводимо Братика, Думаємо про Братика, Сподіваємось на Братика, Хочемо Братика, Просимо братика. А коли вона народила сьому дівчинку, її чоловік Шангуань Шоусі, так розлютився, що поцілив у неї дерев'яну палицю і розбив їй голову. Тобто вища по відношенню до жінки цінність чоловіка, встановлена у традиційному китайському патріархальному суспільстві, залишається й до сьогодні. Ке Цяньтін робить висновок, що це положення пояснюється не чоловічою силою чи економічними умовами, а в закоріненому у чоловічій свідомості фалоцентризмі, що й визначає домінуюче положення чоловіка щодо жінки. Однак, дослідниця визнає, що Mo Янь - не прибічних консервативного мислення, він швидше іронізує над ним. Письменник співчуває жінкам, показує їх силу і життєдайність, засвідчує, що кожна із статей має свої позитивні риси.

Підсумовуючи сказане, Ке Цяньтін доходить висновку, що головною ідеєю роману є міфологізація материнського тіла як запоруки життєздатності народжуваних поколінь. Однак хворобливо прив'язані до матері сини гальмують цей процес, що є основним непорозумінням роману. Дослідниця наполягає на тому, щоб розглядати цю проблему не з точки зору сліпої материнської любові, що губить дитину, а з феміністичних позицій: мати не повинна бути джерелом життєздатності дітей. Мати, як і земля, не повинні перетворюватися на об'єкт людських потреб, вони варті того, щоб за них боролися. Життєздатність нації криється у глибоко при-хованому потенціалі творити нове на основі того цінного досвіду, що залишила традиційна культура. Якщо ж шукати джерело життєздатності лише в матері, це призведе до такого трагічного наслідку, як Цзіньтун. Отже, материнство - це лише одна з місій жінки, яка закінчується з дорослішанням дітей. Возведення місії материнства в ранг сакрального й основоположного призначення жінки допомагає культивувати засади суспільства інфантильних «цзіньтунів», з якими доведеться панькатись довіку.

Отже, роман Mo Яня в оцінці представниці китайської феміністичної критики Ке Цяньтін виглядає як твір написаний у традиційному андроцентричному дискурсі, що представляє жіночу тілесність лише як предмет зацікавлення чоловіка, а місію материнства, як основне призначення жінки, що заступає всі інші її здібності й прагнення. Однак, дослідниця вирізняє новаторство Mo Яня, що полягає в чоловічій самоіронії, вираженій через образ нежиттєздатного, інфантильного Цзіньтуна, а також створенні цілої галереї образів сильних жінок, що сутнісно відрізняються від традиційних образів «уречевлених» у чоловічій свідомості красунь.

Л-ра: Вісник КНУ. Східні мови та літератури. – 2014. – № 1 (20). – С. 42-45.

Биография

Произведения

Критика


Читайте также