Людмила Левенець. Вчитель, який змінив моє життя

         Я дуже сильно хотіла братика або сестричку, що на кожен день свого народження загадувала одне й те саме бажання. Мені здавалося, що доглядати за братом або сестрою, це дуже легко, а виявилось що зовсім нелегко.

         Коли мама народила Григорія, мого братика, я була дуже рада, що не відходила від нього ні на мить. Але через два місяці в нашій сім’ї сталася біда.

Мій дідусь потрапив в реанімацію з інсультом, його стан був вкрай важким. Мамі прийшлося залишити Гришу на мене, бо більше було ні на кого. Вона тільки приходила додому, щоб погодувати брата, а вже згодом я сама його годувала і міняла підгузки, а також розважала його як могла, бо треба було ще й навчатися.

         І тоді я зрозуміла, я важко моїй мамі. І що, коли я була маленькою, їй було так само важко, як мені тоді. Хоча мені було лише дев’ять років, я почувалася дуже дорослою та відповідальною. Я зрозуміла, що мама не зможе допомагати мені все життя і доки є мама, я буду її любити і допомагати чим зможу.

         А рівно через місяць почалася війна і нам разом з лежачим дідусем прийшлося тікати з рідного міста…

         Було дуже страшно…Було дуже важко…

         Мама весь час плакала, а я продовжувала доглядати за братиком і як могла заспокоювала маму.

         Сьогодні мені одинадцять і я назавжди запам’ятаю той день, коли я в мить стала дорослою.

         Всі події, які сталися за ці два роки, загартували мене на все моє подальше життя.

         Я знаю точно, що найважливіше у житті – це коли ти і твої рідні здорові і щасливі. А ще я дуже радію, що в мене є брат, бо вдвох легше переживати життєві складнощі.

Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»