Катерина Гасій. Вчитель, який змінив моє життя
Вчитель для вчителя
Безкінечна зміна дня і ночі… Безперервний відлік стріл часу на циферблаті життя…. Тиша зі свистом надшвидкісного потяга життя…
Жінка стояла перед великим дзеркалом нової шафи-купе і розглядала своє далеко не нове відображення. Невисока, худорлява, з втомленим поглядом, сивими очима і волоссям. Було б це кільканадцять років назад, то механічний годинник би відлічував час, а тепер - сучасний електронний часомір не наважується порушити «тишу», з якою пролітає життя.
«Хто ти? - думала Оксана. - Така знайома, але водночас чужа жінка у дзеркалі. Куди ділася вісімнадцятирічна дівчина із іскрою в очах і нестримним запалом у серці?»
У двадцять вийшла заміж, у тридцять - овдовіла, залишилася сама із семирічним сином на руках. Не раз плакала вечорами, але син витирав сльози і втішав: «Мамо, ти все зможеш!».
І вона змогла! Стала надійним плечем для своєї дитини, зростила мудрого, чесного та доброго сина, але насправді опорою був він - маленький хлопчик із пестливим і таким впевненим: «Мамо, я з тобою!».
Оксана Степанівна вчитель зі стажем. Свій біль і втому ховала у потерту вчительську сумку, а на урок ішла з посмішкою. Несла учням мудре слово, старалася посіяти в дитячі душі віру у свої сили, збирала усі їхні помилки і формувала з них вміння і навички, які діти згодом обмінювали на високі досягнення. Оксана Степанівна - мудрий вчитель і порадник, вміє сказати, підтримати, надихнути, але її життєвий стержень тримався на тендітних плечах неповнолітнього сина. Його обійми, його віра у мамину любов не давали їй впасти, здатися, змиритися з нелегкою долею. Коли на уроці Оксана Степанівна була вчителем і зразком для наслідування для учнів, то вдома її особистим вчителем був малий Максимко, який вчив маму не здаватися, радіти кожній дрібниці, втішатися найменшим і дякувати Богові за прожитий день. Його дитяча безпосередність, щира любов до матері, неприхована жага пізнавати і підкорювати світ давала сили Оксані Степанівні жити далі, не коритися відчаю, збирати себе по частині для свого юного, із блакитними очима сенсу життя, знаходити сили і загоювати болючі рани, які завдавала жорстока доля.
Рутина плела павутину часу, Максимко ріс, а час сріблив волосся Оксані Степанівні. Вона все змогла, зуміла, подолала, лиш плин часу ніхто не в силі зупинити. Дзвінок мобільного нарушив тиху бесіду жінки зі своїм відображенням. Оксана Степанівна побачила на моніторі ґаджета таке рідне і тепле слово «син».
Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»
